Розділи

загрузка...
Тема 13. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ; 1. Особливості правового регулювання валютних відносин; Фінансове право - Віхров О.П.

Тема 13. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

План

  1. Особливості правового регулювання валютних відносин.
  2. Операції з іноземною валютою, що дозволяються законодавством України.
  3. Валютний контроль. Відповідальність за порушення валютного законодавства.

1. Особливості правового регулювання валютних відносин

Україна як самостійна держава здійснює зовнішньоторговельні та інші економічні зв’язки із зарубіжними країнами через свої органи та уповноважені нею установи і організації. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитнофінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов’язки суб’єктів валютних відносин установлені Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02. 1993 р., а також іншими актами валютного законодавства.

Велику кількість нормативних актів, що регулюють валютні відносини, видає Національний банк України.

Валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави і пов’язані з її роллю в розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту з метою утворення і використання необхідних суспільству валютних фондів.

В Україні до таких фондів належать Державний валютний фонд, республіканський (Автономної Республіки Крим) валютний фонд, місцеві валютні фонди, що утворюються і використовуються виконавчими органами місцевого самоврядування, а також валютні фонди юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, інших осіб. Серед них слід розрізняти державні централізовані та децентралізовані фонди, а також фонди, які власне державі не належать.

Відповідно до статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і контролю” Кабінет Міністрів України забезпечує формування Державного валютного фонду:

за рахунок коштів Державного бюджету у межах сум видатків, затверджених Верховною Радою України;

шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України або за погодженням з Національним банком України на міжнародному валютному ринку;

шляхом одержання кредитів у іноземній валюті у межах затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до вищенаведеної статті Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети місцевих рад формують відповідно республіканський (Автономної Республіки Крим) та місцеві валютні фонди шляхом придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних бюджетів у межах затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами сум видатків, а також за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством, і виступають розпорядниками коштів цих фондів.

Інші суб’єкти формують свої валютні фонди шляхом придбання валюти за рахунок власних та запозичених коштів як на міжбанківському валютному ринку України, так і за рахунок валютних надходжень, що залишаються в їхньому розпорядженні.

Галузь валютних відносин складають, з одного боку, широкий комплекс міжнародних валютних відносин, з іншого різноманітні внутрішньодержавні (внутрішні) валютні відносини. Міжнародні валютні відносини набувають свого прояву в межах різноманітних форм співпраці країн: при здійсненні зовнішньої торгівлі, наданні економічної і технічної допомоги, спільної діяльності в галузі капіталовкладень, міжнародних перевезеннях та ін.

Внутрішньодержавні валютні відносини охоплюють суспільні зв’язки, що організуються державою при розробленні і проведенні національної валютної політики в зв’язку з утворенням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих валютних фондів, необхідних для виконання певними суб’єктами своїх функцій.

Валютні відносини є різновидом фінансових відносин і мають деякі специфічні особливості:

1) валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави, яка чітко регламентує порядок утворення і використання централізованих і децентралізованих валютних фондів;

2) безпосереднім приводом для виникнення валютних відносин є здійснювана державою планова діяльність з утворення і використання необхідних валютних фондів. Ці фонди за своїм змістом є грошовими, але специфічною для них є та риса, що роль грошей у цих відносинах відіграють валютні цінності;

3) об’єктом валютних відносин є валютні цінності, що є засобом платежу в міжнародних розрахунках, або ті, що можуть бути сурогатом таких розрахункових засобів, тобто гроші. Це стосується і зобов’язань, пов’язаних з утворенням і використанням валютних фондів;

4) особливість валютних відносин владномайнового характеру полягає в еквівалентному, тобто двосторонньому русі грошової та товарної форм між суб’єктами. В цих відносинах відбувається не перерозподіл вартості, а перерозподіл частини грошових коштів, за допомогою яких можливі міжнародний обмін та фінансове співробітництво;

5) валютні відносини регулюються не тільки нормами фінансового, але й інших, перш за все цивільного, галузей права, тобто є комплексними. Але юридичні норми, що їх регулюють, складають окремий інститут фінансового права, оскільки відзначаються особливим об’єктом, методом та принципами правового регулювання, а також значимістю для суспільного життя.

Під механізмом правового регулювання валютних відносин слід розуміти сукупність взятих у своїй органічній єдності та взаємозв’язку правових засобів, за допомогою яких держава здійснює вплив на суспільні відносини, пов’язані з утворенням, розподілом і використанням валютних фондів. Цей механізм має деякі риси, які визначаються предметом та методом регульованих суспільних відносин.

Особливістю механізму правового регулювання валютних відносин як специфічного різновиду фінансових є їх особлива владномайнова природа, яка визначається розробленою державою моделлю функціонування національного валютного ринку України, формами участі резидентів в іноземних та міжнародних валютних ринках, участь в яких дозволяється законодавством України.

З боку держави для регулювання валютних відносин, як і в цілому для фінансово-правового регулювання, характерне застосування імперативних приписів, в межах яких законодавцем допускається можливість певної владної поведінки учасників цих суспільних зв’язків. Валютні відносини в цілому регулюються за допомогою усіх трьох засобів правового регулювання (припису, дозволу і заборони).

Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень.

Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними причинами.

Валютні обмеження полягають у дорученні керувати валютними операціями Національному банку, ліцензуванні валютних операцій, можливості блокування валютних рахунків; до недавнього часу вимозі обов’язкового продажу половини валютного виторгу експортерів Національному банку.

Одним з важливих валютних обмежень є заборона обігу і використання іноземних валют як платіжного засобу.

Таким чином, законодавство України встановлює загальний дозвіл ведення валютних операцій, але в суворо обмеженому порядку і при забороні здійснення певних дій. Згідно з вказаним загальним дозволом кожний конкретний суб’єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають, володіння, користування, розпорядження валютними цінностями. Але при загальному дозволі існують певні обмеження, що встановлені “Порядком використання іноземної валюти як засобу платежу на території України”, затверджений Постановою Правління Національного банку України від 16.05.1995 р. № 125, із змінами та доповненнями:

1) регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів;

2) обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти, та введення обов’язкового продажу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом (зараз це в Україні скасовано), але не законодавчим органом, а Національним банком;

3) зосередження валютних операцій в центральних або спеціально уповноважених банках;

4) контроль за створенням та ліквідацією авуарів резидентів в країні (авуари це кошти, що належать резидентам або нерезидентам і знаходяться в іноземних банках);

5) контроль за створенням та ліквідацією авуарів нерезидентів учасників валютних операцій в країні;

6) контроль за інвестуванням нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн;

7) здійснення декларування, попереднього дозволу, контролю або заборони в здійсненні окремих видів валютних операцій.

Наведені вище валютні обмеження можуть виступати і в інших формах.

Основою правового регулювання валютних відносин є валютноправові норми. Вони допускають певну диспозитивність для суб’єктів валютних правовідносин. Водночас ці норми мають характерні для всіх фінансово-правових норм оцінки державновладний характер, імперативність і категоричність приписів. Це прямо випливає з валютної політики держави.

Правові відносини, що випливають з валютних операцій, характеризуються особливим складом суб’єктів, їх правами і обов’язками, а також об’єктом валютними цінностями.

Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” до валютних цінностей відносить як валюту України, так і іноземну валюту; при цьому під іноземною валютою слід розуміти:

іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;

кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитнофінансових установ за межами України;

платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи, виражені в іноземній валюті або монетарних металах);

монетарні метали золото і метали іридієвоплатинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.

Учасниками валютних правовідносин виступають уповноважені банки, резиденти, нерезиденти, які здійснюють валютні операції, суспільнотериторіальні утворення, колективні суб’єкти, індивідуальні суб’єкти.

Уповноважений банк це будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів. Ліцензію на здійснення валютних операцій мають не всі банки, зареєстровані в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, а лише ті, яким ліцензія надана в спеціальному порядку. За порушення валютних правил Національний банк України може позбавити ці банки ліцензії.

В здійсненні валютної роботи бере участь широке коло державних органів загальної та спеціальної компетенції.

Верховна Рада України, крім законодавчих функцій, затверджує визначений Кабінетом Міністрів України ліміт зовнішнього державного боргу. Кабінет Міністрів України спільно з Національним банком України складає платіжний баланс України, забезпечує виконання бюджетної і податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей. Крім того, він забезпечує формування і розпоряджається Державним валютним фондом.

В сфері валютного регулювання широкими повноваженнями наділений Національний банк України. На нього покладено здійснення валютної політики, виходячи з принципів загальної економічної політики України. Національний банк контролює дотримання ліміту зовнішнього державного боргу і визначає при необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті банкамнерезидентам. Національний банк наділений в межах, встановлених валютним законодавством, нормотворчими повноваженнями в галузі здійснення операцій на валютному ринку України; його акти є обов’язковими для всіх юридичних і фізичних осіб і вступають в силу в строк, встановлений Національним банком.

До компетенції Національного банку належить накопичення. зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики, встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях. Національний банк контролює своєчасне надання звітів і документації про валютні операції за встановленими ним єдиними формами і публікує звіти про власні операції уповноважених банків.

Згідно з статтею 68 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування можуть мати позабюджетні цільові валютні кошти, які перебувають на спеціальних рахунках в банках.