Розділи

загрузка...
3. Порядок регулювання відносин при відкритті рахунків у банківських установах; Фінансове право - Віхров О.П.

3. Порядок регулювання відносин при відкритті рахунків у банківських установах

Чинне законодавство і нормативні акти Національного банку України зобов’язують юридичних осіб, зареєстрованих у встановленому порядку, суб’єктів підприємницької діяльності, інші організації та установи, незалежно від форм власності, та громадян, які мають об’єкти оподаткування і зобов’язані сплачувати податки, зберігати вільні кошти у кредитних установах на рахунках і проводити розрахунки в основному у безготівковій формі.

Рахунки для зберігання коштів і здійснення всіх видів розрахунків кредитних та касових операцій, відкриваються, як правило, в установі банку за місцем реєстрації підприємства, або у будь-якому банку України за згодою сторін.

Відносини, що виникають між банками і клієнтами, з приводу відкриття рахунку в кредитній установі і обслуговування власника рахунку банком, мають, як і усі відносини, що виникають з діяльності банків, складний характер.

Хоча комерційні банки не належать до виконавчих органів влади в державі, вони не звичайні підприємницькі структури. В своїй діяльності вони чітко і послідовно виконують приписи законодавства і нормативних актів Національного банку України.

Згідно з статтею 24 Закону України “Про підприємства в Україні” підприємство має право відкривати поточні рахунки для зберігання коштів і здійснення всіх видів операцій у будь-якому банку України або іншої держави у порядку, встановленому Національним банком. Власник рахунку зобов’язаний повідомити про відкриття або закриття рахунку не пізніше 3 днів податковий орган, де він обліковується як платник податку. Особливо гостро це питання стає зараз, коли підприємствам дозволено мати не один, а поки що два рахунки, один з яких вважається основним і на ньому обліковується заборгованість, яка списується у безспірному порядку.

Закон України “Про банки та банківську діяльність” надає суб’єктам підприємницької діяльності право вибору банку. Але банки відкривають поточні рахунки юридичним та фізичним особам суб’єктам підприємницької діяльності лише за умови пред’явлення ними копії документа, що підтверджує взяття їх на податковий облік. Якщо банку відомо, що власники рахунків намагаються ухилитися від сплати податків і зборів, він зобов’язаний на вимогу податкового органу надати інформацію на протязі трьох днів про наявність рахунків, відкритих на ім’я суб’єктів підприємницької діяльності.

Згідно з Указом Президента України від 21 січня 1998 року “Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі” усі суб’єкти підприємницької діяльності, які відкривають рахунки в банках, зобов’язані повідомляти про це податкові органи. Операції за цими рахунками проводитимуться тільки після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.
Постановою Правління Національного банку 18.12.1998 р. затверджено Інструкцію “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті”. Національний банк України не бере безпосередньої участі у відкритті рахунків, а встановлює суворі правила, відходити від яких не мають права комерційні банки. Комерційні банки, керуючись правилами Національного банку, укладають договори з клієнтурою на підставі заяви останніх про відкриття і обслуговування банківського рахунку. Клієнт в своїй заяві не має права на виставлення будь-яких “договірних” умов. Він звертається з проханням відкрити (поточний, поточний бюджетний чи депозитний) рахунок на підставі інструкції Національного банку України, відомої йому і такої, що має обов’язкову для нього силу, вказуючи, які рахунки він має і в яких банках.

Тобто, ці відносини є не чисто цивільноправові, а із значним впливом фінансово-правових. Це пояснюється особливою правовою природою Національного банку як центрального органу виконавчої влади.

Рахунки відкриваються з дозволу керівника установи банку. Клієнтам банку відкривають поточні, поточні бюджетні та депозитні у національній валюті, а також поточні та депозитні у іноземній валюті.

Порядок проведення операцій на рахунках не визначається договором, а регулюється законодавством і нормами Національного банку України.

Поточні рахунки відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів операцій з ними. З поточних рахунків фінансуються також власні потреби цих установ та організацій виплата зарплати та платежі за нею, витрати на соціальнопобутові потреби тощо.

Бюджетні поточні рахунки відкриваються підприємствам та їх відокремленим підрозділам у разі, якщо їм виділяються кошти з за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового використання.

Депозитні рахунки відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку і установою банку на визначений строк та на платній основі.

Національний банк України встановив порядок відкриття рахунків та перелік документів, які подаються для цього в банк:

а) заяву встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером (якщо є така посада в організації);

б) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально;

г) нотаріальну копію належним чином зареєстрованого статуту;

д) картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до установчих документів заявника надане право першого та другого підпису грошових документів;

е) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом або нотаріально;

є) довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду;

ж) копію довідки про внесення підприємства в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України.

з) документ, що підтверджує реєстрацію підприємства в якості платника соціальних страхових платежів.

Фізичні особи для відкриття поточного рахунка подають у банк такі документи:

а) заяву про відкриття рахунка, підписану підприємцем;

б) документ, що посвідчує особу;

в) договір на відкриття та обслуговування рахунка між установою банку та громадянином;

г) нотаріально засвідчену картку із зразком підпису;

д) копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера платника податку.

Банківські правила передбачають порядок відкриття тимчасових рахунків господарським товариствам для зарахування коштів, що вносяться для формування статутного фонду. Заяву для відкриття тимчасового рахунку підписує особа, якій загальні збори доручили оформити документи з організації товариства. До заяви додається нотаріально засвідчена копія установчого договору. Після реєстрації товариства і надання йому статусу юридичної особи йому відкривається постійний поточний рахунок, для відкриття якого в банк подаються необхідні документи.

Громадянам відкриваються також вкладні рахунки на підставі договору з видачею їм вкладних документів у вигляді ощадної книжки, ощадного сертифікату або іншого документу, що засвідчує укладення з банком договору ощадного вкладу.
В банківських установах України відкриваються рахунки представництвам та постійним представництвам юридичних осібнерезидентів двох типів “Н” та “П”.

Рахунок типу “Н” відкривається представництвом юридичних осібнерезидентів, які представляють їх інтереси в Україні і не займаються підприємницькою діяльністю на території України. Для відкриття рахунку типу “Н” представництво повинно одержати індивідуальну ліцензію у Кримському республіканському, по Києву і області чи обласних управлінь Національного банку.

Кошти з рахунку типу “Н” використовуються тільки для утримання представництва.

Рахунок типу “П” відкривається на підставі індивідуальних ліцензій уповноваженим банком, розташованим на території України, постійним представництвам іноземних компаній, фірм, міжнародних організацій, створеним у будь-якій організаційній формі без статусу юридичної особи, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність нерезидента на території України.

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:

поточні;

депозитні.

Поточні рахунки призначені для розрахунків у безготівковій і готівковій іноземній валюті за поточними торговельними і неторговельними операціями у межах чинного законодавства.

Резидентам і нерезидентам юридичним та фізичним особам уповноваженими банками можуть відкриватися депозитні рахунки в іноземній валюті на підставі укладеного депозитного договору між клієнтом та банком на певний термін.

Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому ж банку, де відкрито рахунок в Національній, то пакет документів, які вже є в банку, вдруге не подається (крім заяви на відкриття рахунку та картки із зразками підписів та відбитком печатки).

Підприємцям-фізичним особам поточні рахунки в іноземній валюті відкриваються після подання в уповноважений банк:

заяви, копії свідоцтва про державну реєстрацію як підприємця;

нотаріально засвідченої картки із зразком підпису;

нотаріально засвідченої копії посвідки на проживання, виданої органами внутрішніх справ (для осіб, що не є громадянами України).

Розрахункові правовідносини не можна вважати цілком самостійними. Вони походять від зобов’язань, які виникають між суб’єктами підприємницької діяльності. Але розрахункові відносини не регулюються тільки договорами між підприємцями, вони підпорядковуються банківським правилам, серед яких домінують фінансово-правові приписи.

У розрахункових правовідносинах беруть участь кілька суб’єктів, мінімум три (якщо і власник рахунку, з якого провадиться платіж, і одержувач коштів також має рахунок в цьому ж банку), а, як правило, чотири: власник рахунку платник і банк, що його обслуговує, власник рахунку, що отримає платіж, і банк, що його обслуговує. Всі суб’єкти пов’язані між собою договорами цивільноправовими: платник і одержувач коштів, власники рахунків і з банками, що їх обслуговують, договорами на розрахунковокасове обслуговування. Але всі вони підкоряються вимогам законодавства.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 25.06.1993 р. “Про норматив обертання платіжних документів в Україні” зарахування або списання коштів на рахунках за одержаними платіжними документами здійснюється в день їх надходження. Крім того, згідно з листом Національного банку від 11.02.1994 р. розрахункові документи, які надійшли після операційного дня, банк виконує на наступний день.

Неправильне зарахування (списання) коштів за рахунками клієнтів тягне за собою порушення строків платежів і відповідальність за це винних, а саме: сплату пені у Державний бюджет за кожен день затримки у розмірі 5% суми платежу з обслуговуючого банку і з відправника коштів 2% суми платежу. Якщо помилково зараховані кошти в п’ятиденний строк не повернені, то з керівника і головного бухгалтера податковою інспекцією стягується штраф у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів зарплати.

Крім того, згідно з Інструкцією НБУ “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” за порушення виконання грошових зобов’язань банк несе відповідальність перед клієнтом у розмірі 0,5% за кожний день прострочки, якщо більший розмір пені не передбачений у договорі на проведення касоворозрахункових операцій.

Це розповсюджується і на випадки податкових платежів населення в бюджет через Ощадний банк. На підставі квитанції, яку видають платнику, і доручається установі банку перерахувати кошти в бюджет. Ощадбанк не має права перерахувати доручену суму в бюджет пізніше трьох днів.

З 14 січня 1997 року набрав чинності Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.96 р., який регулює відносини між платниками і отримувачами коштів, але в цьому Законі передбачена і відповідальність банків, які затримують грошові надходження. Банки в таких випадках сплачують пеню у розмірі, який передбачений у договорі на проведення розрахунковокасових операцій, але не вище подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який виплачується пеня.

У випадках, коли банквідправник платіжних документів перевищує строки проходження платежів, відправник коштів може одержати з банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплати за кожен день прострочки.

Власник рахунку вільно розпоряджається своїми коштами.

Закриття рахунку в установах банків може відбутися:

на підставі заяви власника рахунку;

на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства;

на підставі рішення суду або господарського суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом;

на інших підставах, передбачених чинним законодавством України чи договором між установою банку і власником рахунку.

За своїм бажанням банк закрити рахунок клієнта не може. Банк може розірвати договір з клієнтом і це буде визнаватися підставою для закриття рахунку. Однією з причин розірвання банком договору з клієнтом може бути відсутність операцій на розрахунковому рахунку протягом певного строку. Якщо клієнт відмовляється закрити рахунок на пропозицію банку, банк може порушити справу в арбітражному суді про розірвання договору на розрахунковокасове обслуговування. Без згоди власника не можна закрити бюджетний рахунок.