Розділи

загрузка...
Тема 12. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ГРОШОВОГО ОБІГУ І РОЗРАХУНКІВ; 1. Правове регулювання грошового обігу в Україні; Фінансове право - Віхров О.П.

Тема 12. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ГРОШОВОГО ОБІГУ І РОЗРАХУНКІВ

План

  1. Правове регулювання грошового обігу в Україні.
  2. Контроль Національного банку України за веденням касових операцій.
  3. Порядок регулювання відносин при відкритті рахунків у банківських установах.
  4. Правові засади безготівкового грошового обігу.

1. Правове регулювання грошового обігу в Україні

Кожна держава використовує гроші як один з важливих елементів впливу на економіку. За допомогою грошей держава здійснює контроль за господарством країни, за мірою праці і споживання. Держава планує та законодавче регулює грошовий обіг.

У законодавчому порядку закріплюються основні умови грошового обігу на її території:

найменування національної грошової одиниці;

види грошових знаків, порядок їх випуску в обіг і вилучення з обігу;

встановлення межі використання готівки і проведення безготівкових розрахунків;

порядок здійснення контролю за дотриманням правил зберігання, витрачання і обігу коштів.

У статті 92 Конституції України встановлено, що засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також іноземних валют на території України встановлюються виключно законами України. Засади грошовокредитної політики та здійснення контролю за її проведенням, згідно з статтею 100 Конституції України, покладено на Раду Національного банку.

Стаття 99 Конституції України визначила основну функцію Національного банку України забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Грошовою одиницею України, як це і встановлено статтею 99 Конституції, є гривня. Встановлені державою форми організації грошового обігу країни складають грошову систему України.

Указом Президента України грошову реформу в Україні проведено з метою сприяння проведенню радикальних ринкових реформ і забезпечення економіки національного валютою і введено в обіг визначену Конституцією національну валюту гривню. Грошова реформа в незалежній Україні не ставила за мету когось ошукати. З 2 вересня по 16 вересня 1996 року тимчасова національна валюта карбованці вільно обмінювалася населенню на гривні. Суми до 100 мільйонів українських карбованців обмінювалися на гривні готівкою, а понад 100 мільйонів зараховувалися на вклади в банках з правом їх вільного використання у гривнях. В цей період комерційні банки приймали від населення українські карбованці готівкою на вклади та розрахункові рахунки без будь-яких обмежень за встановленим курсом обміну: 1 гривня за 100 000 карбованців. Обмін карбованців на гривні проводився без стягнення плати.

Органам виконавчої влади, юридичним особам і усім суб’єктам господарювання всіх форм власності до 2 вересня 1996 року були перераховані у гривні суми карбованців без будь-яких обмежень, вилучень і конфіскації. Це стосувалося цін, тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог, усіх видів заощаджень населення на депозитних та інших рахунках, у депозитних сертифікатах, страхових полісах, акціях, приватизаційних паперах.

Наявність у касах юридичних осіб залишків українських карбованців підлягала здачі 2 вересня до 17 години за місцевим часом в обслуговуючі установи банків.

Оскільки не всі громадяни мали змогу з різних причин обміняти карбованці на гривні, держава кілька разів подовжувала термін обміну. Останнім строком обміну було оголошено 18 липня 1997 року.

Таких умов проведення грошових реформ в історії України ще не було. На території колишнього СРСР, до складу якого входила Україна, провадилися грошові реформи, але вони завжди мали конфіскаційний характер.

Перша грошова реформа була проведена у 19221924 рр. За декретом РНК від 3 листопада 1921 р. 1 крб. зразка 1922 р. дорівнював 10 тисячам у старому обчисленні, а за декретом РНК від 24 жовтня 1922 р. кожний новий карбованець дорівнював 100 старим або 1 млн. грошових знаків попередніх випусків (на території України в той час “ходили” 340 видів грошових знаків).

5 лютого 1924 р. декретом ЦБК та РНК СРСР для розміну банківських білетів червінців було дозволено випуск в обіг казначейських білетів вартістю 1, 3, 5 крб. золотом. Емісію радянських знаків було припинено. Вони викуповувалися таким чином: 1 крб. у золотому обчисленні за 50 тис. крб. зразка 1923 року або за 50 млрд. грошових знаків, що ще знаходилися в обігу.

З 1924 р. заборонялося використовувати казначейську емісію для покриття бюджетного дефіциту.

Друга грошова реформа була проведена в 1947 р. Готівка обмінювалася з розрахунку 10 старих карбованців за 1 новий. Вклади в ощадкасах і державному банку обмінювалися: на суму до 3 тис. карбованець за карбованець; від 3 до 10 тисяч за 3 старих карбованця 2 нових; понад 10 тис. за 2 старих 1 новий.

Облігації державних позик, які були випущені до 1946 року, а також посвідчення за спеціальними вкладами (на ці вклади були зараховані суми грошової компенсації за невикористані за час війни відпустки робітників і службовців) були обмінені на облігації Державної позики 1948 р. з розрахунку 3:1.

Кошти державних підприємств і організацій, які знаходилися на рахунках в банках, збереглися без змін, а кошти кооперативів і колгоспів в банках перецінилися у співвідношенні 5:4.

Постановою РМ СРСР та ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1947 р., на підставі якої і проводилася друга грошова реформа в СРСР, було змінено назву банківських білетів, які почали випускатися не в червінцях, а в рублях.

З 1 січня 1961 р. постановою Верховної Ради СРСР у 4,45 рази було підвищено масштаб цін (тобто вагова кількість металу, яка прийнята в країні за грошову одиницю і за допомогою якої вимірюються ціни товарів) і за волюнтаристським рішенням уряду було змінено рівень цін на товари, перераховано всі заробітки трудящих, заощадження громадян і кошти на рахунках юридичних осіб з розрахунку 1:10 (але офіційна зміна масштабу цін повинна була привести до такої ж зміни рівня цін, тобто вони повинні були змінитися не 1:10, а 1:4,45), оскільки вартісне співвідношення між золотом і виробленими товарами (за нормальним станом економіки країни) визначається кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на виробництво золота і товарів. Потерпіло від такої реформи в основному населення.

Указом Президента України зараз введено в обіг банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень і розмінну монету номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 та 50 копійок.

Національний банк України визначає офіційний валютний (обмінний) курс гривні виходячи з валютного (обмінного) курсу Національного банку України, що діяв напередодні початку проведення грошової реформи, та курсу обміну українського карбованця на гривню. Офіційний валютний (обмінний) курс гривні діє з 2 вересня 1996 року і встановлюється він Національним банком. Офіційне співвідношення між гривнею і золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.

Курс гривні відносно іноземних валют підтримується Національним банком України шляхом використання золотовалютного резерву, купівлі і продажу цінних паперів, встановлення і зміни плати за кредити та застосування інших інструментів регулювання грошової маси в обігу.

Право встановлювати умови та порядок конвертації гривні на іноземну валюту належить Національному банку України.

Національний банк України для забезпечення організації грошового обігу:

виготовляє і зберігає банкноти і монети;

створює резервні фонди банкнот і монет;

встановлює номінали, системи захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;

встановлює порядок заміни пошкоджених банкнот і монет;

встановлює правила випуску і вилучення з обігу, зберігання, перевезення і інкасації готівки;

визначає порядок касових операцій для банків та усіх клієнтів банків.

Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків паперових банкнот і металевих монет. Загальна сума введених в обіг банкнот і монет зазначається в рахунках банку як його пасив.

Виключне право введення в обіг гривні і розмінної монети, організація їх обігу і вилучення з обігу належить Національному банку України.

Купівляпродаж конвертованих валют за гривню з метою задоволення поточних потреб суб’єктів господарювання організується також Національним банком.

Зношені і пошкоджені грошові знаки України приймаються і обмінюються безоплатно на нові грошові знаки Національним банком і комерційними банками, але банки не зобов’язані відшкодовувати знищені, загублені, фальшиві, підроблені, а також такі, що стали недійсними, банкноти і монети.

Для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України в розпорядженні Національного банку України є золотовалютний резерв, куди включаються: монетарне золото; спеціальні права позичання; резервна позиція в Міжнародному Валютному Фонді; іноземна валюта у вигляді банкнот, монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (але не акції), що оплачуються в іноземній валюті.

Таким чином, готівковий обіг на території України регулює законодавство і нормативні акти Національного банку. Слід відзначити, що готівковий і безготівковий обіг коштів зв’язані. Грошова маса, яка знаходиться в обігу, включає в себе як готівку, так і кошти на рахунках, у вкладах юридичних осіб і громадян.

Національний банк України регулює єдиний грошовий обіг шляхом установлення певних нормативів, як і вимагає наше законодавство, шляхом проведення облікової політики (між іншим, після проведення грошової реформи облікова ставка НБУ систематично знижується і зараз становить 16%), операцій з цінними паперами, встановлення обов’язкових резервів і економічних нормативів для комерційних банків. Діяльність Національного банку України по регулюванню безготівкового обігу впливає на готівковий. Так, одержуючи позички в кредитних установах, господарюючі суб’єкти за їх рахунок сплачують зарплату і цим перетворюють їх у готівку. Зобов’язуючи комерційні банки зберігати частину коштів у фонді обов’язкових резервів, Національний банк безпосередньо впливає на стан готівкового обігу в країні.

Національний банк України сформулював основні завдання установ банку в роботі з готівкою:

безумовне виконання законів, указів Президента, нормативних і інструктивних актів Національного банку з питань регулювання обсягу і структури готівкової маси в обігу;

прогнозування і раціональна організація готівкового обігу з урахуванням основних напрямів грошової політики, впровадження нових форм безготівкових розрахунків;

обмеження готівкової емісії економічно обґрунтованими вимогами зростання обігу готівки.

Виходячи із змісту Законів України “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, “Про підприємства” та нормативних актів Національного банку України можна сформулювати наступне: усі підприємства, установи та організації на території України, незалежно від організаційноправових форм, повинні зберігати свої кошти в установах банків, проводити розрахунки за своїми зобов’язаннями з іншими підприємствами як у безготівковому, так і готівковому порядку через установи банків; можуть мати в касі готівку в межах ліміту, який встановлюється установами банків за погодженням з керівництвом цього підприємства, а кошти, що перевищують ліміт залишку готівки в касі, зобов’язані здати в банк; в касі власники рахунків мають право зберігати кошти понад ліміт тільки для цілей, які визначені правилами Національного банку України.