Розділи

загрузка...
Тема 11. ПРАВОВИЙ СТАТУС БАНКІВ В УКРАЇНІ; 1. Банківська система України та роль у ній Національного банку України; Фінансове право - Віхров О.П.

Тема 11. ПРАВОВИЙ СТАТУС БАНКІВ В УКРАЇНІ

План

  1. Банківська система України та роль у ній Національного банку України.
  2. Правові засади контролю Національного банку за діяльністю комерційних банків.

1. Банківська система України та роль у ній Національного банку України

Сучасна українська кредитно-банківська система як система ринкового типу знаходиться в процесі становлення. За станом на 1 січня 2002 року в Державному реєстрі банків було зареєстрував 189 банків, у тому числі 2 державні (Ощадний і Укрексімбанк) та 28 банків за участю іноземного капіталу, У тому числі шість зі 100 відсотковим іноземним капіталом.

Банківські системи держав з розвиненою ринковою економікою формувалися століттями, а наша країна існує тільки декілька років. Законодавство нестабільне, але якщо не форсувати процес становлення банківської системи і банківського законодавства, ринкових перетворень не буде.

Комерційні банки України “стають на ноги” і починають боротьбу за клієнтів, тому надають все більше і більше послуг. Зараз їх нараховують біля 100 видів.

Найпоширенішими видами послуг є ведення поточних та інших рахунків клієнтів, кредитування, розрахунки. Велика кількість послуг пов’язана із зовнішньоекономічною діяльністю: продаж частини валютного виторгу на Український Міжбанківській валютній біржі, купівля валюти, обмінні операції готівкової валюти, інкасація, обслуговування дорожніх чеків та різних видів акредитивів. Банки обслуговують облігації державної внутрішньої позики.

Українське законодавство забороняє будь-яким юридичним особам, крім банків, займатися залученням і розміщенням грошових вкладів та кредитів, здійсненням розрахунків за дорученням клієнтів, банківкореспондентів та їх касовим обслуговуванням; веденням рахунків клієнтів і банківкореспондентів; купівлею і продажем в Україні і за кордоном монетарних металів.

Стаття 4 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 року установила дворівневу банківську систему в Україні, а стаття 2 формулює поняття банку: “Банк це юридична особа, яка має виключне право на основі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Перший рівень банківської системи України займає Національний банк України. Національний банк України є юридичною особою, основну функцію якої забезпечення стабільності грошової одиниці визначила Конституція України. Повноваження і принципи організації Національного банку України визначаються Законом України “Про Національний банк України” від 20.05.1999 року.

Статутний капітал Національного банку України у розмірі 10 мільйонів гривень є загальнодержавною власністю. Банк функціонує як економічно самостійна державна установа, здійснює видатки, як правило, за рахунок своїх доходів. При перевищенні доходів над видатками Банк суми перевищення відраховує в Державний бюджет.

Національний банк виконує такі функції:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошовокредитної політики визначає та проводить грошовокредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошовокредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

11) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

12) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;

13) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

14) аналізує стан грошовокредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

15) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

16) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

17) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

18) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України.

Рада Національного банку:

1) відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошовокредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, здійснює контроль за виконанням Основних засад грошовокредитної політики;

2) здійснює аналіз впливу грошовокредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї;

3) затверджує Регламент Ради Національного банку України;

4) затверджує кошторис доходів та витрат Національного банку та подає Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік;

5) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку;

6) визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки Національного банку, розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс Національного банку, публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний баланс Національного банку;

7) затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису Національного банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;

8) затверджує рішення Правління Національного банку про участь у міжнародних фінансових організаціях;

9) вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах розроблених Основних засад грошовокредитної політики стосовно:

методів та форм прогнозування макропоказників економічного і соціального розвитку України, а також грошовокредитної політики;

окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу на економічний і соціальний розвиток України;

політики курсоутворення та валютного регулювання;

розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності;

вдосконалення платіжної системи;

інших питань, віднесених законом до компетенції Ради Національного банку;

10) вносить рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошовокредитної сфери України;

11) з метою забезпечення виконання Основних засад грошовокредитної політики має право застосування відкладального вето щодо рішень Правління Національного банку з питань:

а) диверсифікації активів Національного банку та їх ліквідності;

б) лімітів позабалансових зобов’язань;

в) формування резервів, покриття фінансових ризиків;

г) порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;

д) мінімального розміру золотовалютних резервів;

е) з інших питань, віднесених до її компетенції.

Рада Національного банку не може надавати рекомендації щодо доцільності призначення на посади чи звільнення з посад Голови Національного банку, членів Правління Національного банку або давати персональну оцінку діяльності окремих посадових осіб Національного банку.

Рада Національного банку дає оцінку діяльності Правління Національного банку щодо виконання Основних засад грошовокредитної політики та з інших питань, рішення з яких є обов’язковими для Правління Національного банку.

У разі неодноразового невиконання або неналежного виконання Правлінням Національного банку рішень Ради Національного банку, які є обов’язковими згідно з цим Законом, Рада Національного банку має право звернутися до Голови Національного банку або до Верховної Ради України та Президента України з викладенням своїх позицій.

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою.

Президент України призначає сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідного Указу.

Верховна Рада України призначає сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідної Постанови.

Строк повноважень членів Ради Національного банку сім років, крім Голови Національного банку, який входить до складу Ради Національного банку на строк здійснення ним повноважень за посадою.

Засідання Ради Національного банку є правомочними за наявності не менше десяти її членів. Засідання Ради Національного банку веде Голова Ради Національного банку, а у разі відсутності його заступник, відповідно до Регламенту.

Рішення приймаються простою більшістю голосів від загальної кількості присутніх на засіданні членів Ради Національного банку.

Кожний член Ради Національного банку має один голос.

На засідання Ради Національного банку можуть бути запрошені керівники центральних органів влади, представники суб’єктів підприємницької діяльності, науковці та інші фахівці.

Члени Правління Національного банку можуть брати участь в роботі Ради Національного банку з правом дорадчого голосу.

Голова Ради Національного банку обирається Радою Національного банку строком на три роки і:

організовує засідання Ради Національного банку і головує на них;

скликає позачергові засідання за своєю ініціативою або за наполяганням не менше однієї третини від загальної кількості членів Ради Національного банку, а також на вимогу Голови Національного банку;

здійснює інші повноваження і функції відповідно до Регламенту Ради Національного банку України.

Матеріали засідань Ради Національного банку оформлюються у вигляді протоколів та рішень і підписуються головуючим на її засіданні.

Рішення Ради Національного банку щодо Основних засад грошовокредитної політики є обов’язковими для виконання Правлінням Національного банку.

Рекомендації Ради Національного банку розглядаються Правлінням Національного банку протягом п’яти робочих днів. За результатами такого розгляду Правління Національного банку зобов’язане надіслати Раді Національного банку вмотивовану відповідь.

Рада Національного банку не має права втручатися в оперативну діяльність Правління Національного банку.

У разі коли Рада Національного банку застосовує відкладальне вето щодо рішення Правління, таке рішення набирає чинності лише при його підтвердженні двома третинами від загальної кількості членів Правління Національного банку не пізніше п’ятиденного строку від дня застосування вето. Якщо рішення своєчасно не підтверджується двома третинами від загальної кількості членів Правління Національного банку, воно вважається таким, що не набрало чинності. У разі коли рішення Правління Національного банку набрало чинності до моменту застосування відкладального вето щодо нього, його дія зупиняється на період розгляду Правлінням Національного банку відкладального вето.

Рішення Ради Національного банку підлягають оприлюдненню, крім випадків, коли такі рішення становлять державну, банківську або службову таємницю відповідно до закону.

Членам Ради Національного банку забороняється розголошувати державну, банківську або службову таємницю, яка стала їм відома у зв’язку із здійсненням ними їх повноважень відповідно до регламенту.

Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошовокредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошовокредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно Закону та здійснює управління діяльністю Національного банку.

Повноваження Правління Національного банку:

1) приймає рішення:

щодо економічних засобів та монетарних методів, необхідних для реалізації Основних засад грошовокредитної політики відповідно до прийнятих рішень Ради Національного банку з цих питань та необхідності забезпечення стабільності і купівельної спроможності національної валюти;

про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет;

про зміну процентних ставок Національного банку;

про диверсифікацію активів Національного банку та їх ліквідності;

щодо лімітів позабалансових зобов’язань Національного банку;

про формування резервів та покриття фінансових ризиків Національного банку;

щодо розподілу прибутку та порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;

щодо мінімального розміру золотовалютних резервів Національного банку;

про встановлення лімітів операцій на відкритому ринку, які здійснює Національний банк;

про перелік цінних паперів та інших цінностей, придатних для забезпечення кредитів Національного банку;

про умови допуску іноземного капіталу до банківської системи України;

про встановлення економічних нормативів для банків;

про розмір та порядок формування обов’язкових резервів для банків;

про застосування заходів впливу до комерційних банків;

про створення та ліквідацію підприємств, установ Національного банку;

про участь у міжнародних фінансових організаціях;

про купівлю та продаж майна для забезпечення діяльності Національного банку;

2) подає на затвердження Раді Національного банку річний звіт Національного банку, проект кошторису доходів та витрат на наступний рік та інші документи і рішення відповідно до цього Закону;

3) визначає організаційні основи та структуру Національного банку, затверджує положення про структурні підрозділи та установи Національного банку, статути його підприємств, порядок призначення керівників підрозділів, підприємств та установ;

4) затверджує штатний розпис Національного банку та форми оплати праці;

5) встановлює порядок надання ліцензій на ведення банківських операцій, а також інших ліцензій у випадках та за процедурою, передбачених законом;

6) видає нормативні акти Національного банку;

7) затверджує Регламент Правління Національного банку;

Очолює Правління Національного банку Голова Національного банку.

Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку.

Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п’ять років.

У разі не затвердження Верховною Радою України кандидатури, запропонованої Президентом України, питання керівництва Національним банком, а також порядок внесення нової кандидатури регулюються Законом України "Про тимчасове виконання обов’язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України". Одна кандидатура може вноситись не більше двох разів.

Голова Національного банку звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України у таких випадках:

1) закінчення строку повноважень;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні кримінального злочину;

3) у зв’язку з заявою про відставку за політичними або особистими причинами, поданою у письмовому вигляді та прийнятою Президентом України;

4) смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

5) припинення громадянства або виїзду за межі України на постійне місце проживання;

6) за поданням Президента України в межах його конституційних повноважень.

Голова Національного банку:

1) керує діяльністю Національного банку;

2) діє від імені Національного банку і представляє його інтереси без доручення у відносинах з органами державної влади, з банками, фінансовими та кредитними установами, міжнародними організаціями, іншими установами і організаціями;

3) головує на засіданнях Правління Національного банку;

4) підписує протоколи, постанови Правління Національного банку, накази та розпорядження, а також угоди, що укладаються Національним банком;

5) розподіляє обов’язки між заступниками Голови Національного банку;

6) видає розпорядчі акти, обов’язкові до виконання усіма службовцями Національного банку, його підприємствами, установами;

7) приймає рішення з інших питань, що стосуються діяльності Національного банку, крім віднесених до виключної компетенції Ради Національного банку та Правління Національного банку відповідно до Закону;

8) одноосібно несе відповідальність перед Верховною Радою України та Президентом України за діяльність Національного банку.

Голова Національного банку має одного першого заступника та трьох заступників, які призначаються та звільняються ним за погодженням з Радою Національного банку.

Структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням.

До системи Національного банку входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотномонетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.

Підзвітність означає:

1) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку Верховною Радою України за поданням Президента України;

2) призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради Національного банку;

3) призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради Національного банку;

4) доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку;

5) надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошовокредитного ринку в державі.

Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошовокредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку.

Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів.

Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу.

Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України.

Голова Національного банку або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.

У засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.

Не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як в межах, визначених Законом.

Національний банк України має особливий правовий статус. Він наділений владними повноваженнями. Нормативні акти, які видає Національний банк, обов’язкові для всіх без виключення органів держави і органів місцевого самоврядування. Значне розгалуження банківської системи дає можливість комерційним банкам самостійно здійснювати свої повноваження. Комерційні банки не видають нормативних актів, приписи яких розповсюджувалися б на всіх, але самі будують свою діяльність на законодавстві і нормативних актах Національного банку України. Державне регулювання відносин, що виникають з діяльності банків, набуває форми обов’язкових приписів, що містяться у нормах різних галузей права.

Відносини, що виникають з діяльності банків, являють собою синтез фактичних і юридичних відносин. Юридичним змістом цих відносин є суб’єктивні юридичні права і обов’язки їх учасників банків та клієнтури. З одного боку ці відносини належна кредитній установі міра дозволеної поведінки надання кредитів різних видів і стягнення плати (%) за них у відповідності з кредитною угодою в межах, дозволених Національним банком України, а з другого боку приписана другій стороні одержувачу позички і забезпечена можливістю державного примусу (примусового стягнення, збільшення плати за позичку, реалізацією належного позичальнику майна і зарахування коштів на погашення боргу) міра необхідної поведінки (одержання позички і своєчасне повернення її), якої повинен додержуватися позичальник в інтересах кредитора. Кредитні відносини в основному є договірними і регулюються, природно, нормами цивільного права. Однак навряд чи можливо відносини в галузі кредитування з участю банку відносити тільки до цивільноправових. Цивільноправовий метод регулювання суспільних відносин характеризується рівністю суб’єктів, їх диспозитивністю та ініціативою у формуванні і реалізації відносин. У кредитних правовідносинах чітко визначається ініціативність бажання суб’єкту підприємництва одержати позичку в банку на умовах, які виставляє кредитор, але немає диспозитивності юридичної свободи (можливості) позичальника здійснити правосуб’єктність за своїм розсудом.

Банківська позичка надається на підставі угоди, в якій точно фіксується воля сторін. Одержувач позички клієнт банка не підпорядкований кредитору, але їх права неоднакові. У банкакредитора фактично знаходяться всі права, а на клієнті лежать обов’язки точного дотримання приписів кредитора. Виконання умов кредитора гарантоване, бо позичка видається під забезпечення. У цивільному праві угода виконує і захисну функцію, оскільки сторони повинні точно дотримуватися умов угоди. Кредитна угода захищає права кредитора у випадку неповернення простроченої заборгованості банк може примусово повернути борг і стягнути підвищену плату. А позичальник може тільки відмовитися від укладення угоди. Рівності сторін у кредитних правовідносинах немає, тому кредитна угода банка і позичальника є специфічною формою взаємовідносин комерційного банку і суб’єкта підприємництва.

Відносини, які виникають з діяльності кредитних установ, є однією з форм соціальних відносин і визначаються волею і свідомістю учасників. Хоча вони виникають за волевиявленням позичальників і оформлюються кредитною угодою, але мають владноорганізаційну основу. Правила Національного банку України, які регламентують проведення операцій по рахунках в кредитних установах, вказують, що вони відкриваються:

а) для зберігання коштів;

б) для проведення операцій за розрахунковогрошовими документами визначеної форми;

в) для здійснення контролю за дотриманням чинного законодавства при утворенні, реорганізації, ліквідації підприємств будь-якої форми власності і видів діяльності, при відкритті і закритті рахунків і повсякденного контролю за фінансовогосподарською діяльністю клієнтів власників рахунків. Причому контроль здійснює комерційний банк, Державна податкова інспекція, контрольноревізійна служба, органи МВС, а за діяльністю комерційного банку спостерігає Національний банк України.

Згідно з інструкцією Національного банку України “Про відкриття рахунків у національній та іноземній валюті” рахунки в банках відкриваються на умовах цієї інструкції і угоди на відкриття і обслуговування банківського рахунку. Відносини, які виникають між установами банків і власниками рахунків, характеризуються так:

сторони (банк і суб’єкт підприємництва) зобов’язані при дотриманні законних і договірних умов і вимог вступити в ці відносини;

установа перед відкриттям рахунку суб’єкту підприємництва або установі здійснює контрольні функції, перевіряючи правосуб’єктність заявника;

зміст відносин чітко регламентовано чинними нормативними актами.

Виникнення відносин з приводу відкриття поточного, бюджетного та інших рахунків зв’язане з поданням заяви в банк організацією будь-якої форми власності, але не тому, що вона цього дуже бажає і робить пропозицію банку вступити у договірні відносини, а тому, що в силу закону вона не має права тримати кошти понад суми (ліміту), установленої комерційним банком, в своїй касі. Після подання заяви для відкриття рахунку організацією кредитна установа перевіряє юридичну особу організації і наявність документів, необхідних для відкриття рахунку, і після цього дає згоду на його відкриття. Права і обов’язки власника рахунку і кредитної установи визначаються нормативними актами Національного банку України, а відповідальність за порушення цих актів Указом Президента України.

Норми цих актів мають суто імперативний характер, який не дозволяє сторонам поступати за своїм волевиявленням, і є фінансово-правовими. Відносини, які врегульовані цими нормами, є фінансово-правовими. Після відкриття рахунку в банку ні банк, ні його клієнт власник рахунку не має права змінювати приписів, які містяться в нормативних актах.

Відкриття рахунку в банку юридичною особою суб’єктом підприємницької діяльності є передумовою для виникнення цивільноправових відносин, пов’язаних з розрахунками по його основній діяльності, а також дає можливість бути учасником кредитних відносин з банком. Відносини, пов’язані з розрахунками між юридичними особами і громадянами, регулюються інакше, ніж відносини, що виникають з приводу відкриття рахунку в кредитній установі. Ці відносини відрізняються і методами правового регулювання (договірні, при рівності сторін) і суб’єктним складом. В цих відносинах можуть брати участь не два, а три та, як правило, при іногородніх розрахунках, чотири суб’єкти. Між постачальником і покупцем існують цивільноправові відносини. Для виконання договірних умов вони повинні здійснювати взаємні розрахунки за встановленими правовими формами. Таким чином, при розрахунках через банки виникає складне коло цивільноправових (договірних) і фінансово-правових відносин. Договірні відносини регулюються цивільноправовими нормами і вивчаються в курсі цивільного права, фінансово-правові у курсі фінансового права.

Фінансово-правові норми визначають порядок утворення і компетенцію комерційних банків.

Комерційні банки різних видів і форм власності на акціонерних або пайових засадах створюються відповідно з Законами України “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу” та Правилами Національного банку України. Утворювати банки можуть українські та іноземні юридичні та фізичні особи (не менше трьох), крім рад органів місцевого самоврядування всіх рівнів, їх виконавчих органів, державних підприємств, політичних, профспілкових організацій і об’єднань, партій, громадських фондів.

Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, до закінчення терміну, встановленого вироком. Не дозволяється бути засновниками особам, що мають непогашену судимість за крадіжки і хабарництво, вони не можуть також займати керівні посади, що зв’язані з матеріальною відповідальністю.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного фонду акціонерного банку.

Статутний капітал акціонерного банку може формуватися тільки за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється збільшувати статутний капітал і створювати нові банки за рахунок нерозподілених прибутків або коштів інших фондів.

Частку в статутний капітал можна зробити у національній, вільно конвертованій валюті, майні і пов’язаних з ним майнових правах. Не можна робити внески за рахунок бюджетних коштів, кредитних і заставних коштів.

Для формування статутного фонду відкривається тимчасовий рахунок за місцем знаходження акціонерного банку.

До реєстрації акціонерного банку засновники оголошують підписку на акції на строк до 6 місяців. На протязі оголошеної підписки на акції повинні підписатися не менш 60% акціонерів. Якщо не набирається 60%, банк вважається нествореним. Якщо акції банку розподіляються між засновниками, то до дня установчих зборів вони повинні внести не менш 50 % номінальної вартості акцій.

В правовій та економічній літературі сформулювалися визначення так званих “банків банків”, які можна називати Центральним (або національним) банком країни. Вважається, що Центральний банк повинен бути:

1. Єдиним емісійним центром, який має монопольне право грошової емісії на території країни, який зберігає і враховує національні золотовалютні резерви.

2. Банком уряду, зобов’язаним підтримувати державні економічні програми, здійснювати кредитування дефіциту державного бюджету, розміщувати державні цінні папери.

3. Органом стабільності національної грошової системи.

4. Кредитувати комерційні банки, коли в них не вистачає коштів.

5. Органом банківського нагляду, який підтримує необхідний рівень стандартизації і професіоналізму в національній кредитній системі.

Всім цим ознакам відповідає Національний банк України. Національний банк України представляє інтереси держави в центральних банках других країн, міжнародних банках та фінансово-кредитних організаціях.