Розділи

загрузка...
Земельний податок; Фінансове право - Віхров О.П.

Земельний податок

Одним з найбільш традиційних і тих, що мають давню історію, в сучасних податкових системах є земельний податок. Він, як і система акцизних зборів, включається у механізм рентних важелів і застосовується до специфічного природного чинника землі. За його допомогою перерозподіляється та частина чистого прибутку, яка одержана виробниками поза всяким зв’язком з їх витратами і зусиллями, завдяки безпосередньо земельній ділянці.

Стягнення земельного податку регулюється Земельним Кодексом України, Законом України “Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про плату за землю” від 19.09.96 р., Постановами Кабінету Міністрів, змінами, які вносяться майже щорічно законами про Державний бюджет.

Плата за землю в Україні стягується у вигляді земельного податку або орендної плати, що залежить від якості та місцезнаходження ділянки, виходячи з грошової оцінки землі. Розмір цього податку встановлюється із розрахунку на рік і у вигляді платежів за одиницю земельні площі. При цьому величина податку не залежить від результатів господарської діяльності власників чи користувачів.

Платником названого податку може бути або власник землі, або землекористувач. В цьому випадку платниками виступають як юридичні, так і фізичні особи. Таким чином, земельний податок при класифікації за принципом виду платника також належить до категорії змішаних податків (як і податок з власників транспортних засобів).

В разі припинення права власності чи права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період знаходження землі у власності чи користуванні в поточному році. Припинення права користування землею відбувається за рішенням відповідної ради місцевого органу самоврядування (навіть при добровільній відмові від земельної ділянки).

Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, що знаходиться у власності, користуванні (в тому числі і на умовах оренди). Залежно від розмірів земельних ділянок і їх виробничого призначення виділено групи земель сільськогосподарського призначення та землі несільськогосподарського призначення. Податком обкладається вся земельна ділянка, включаючи площу, зайняту будівлями і спорудами. Для обчислення земельного податку законодавець встановлює 2 види середніх ставок: за 1 га земель сільськогосподарського призначення; за 1 м2 земель в межах населених пунктів.

Ставки податку за землі сільськогосподарського призначення диференційовані по областям та в залежності від виду земель:

рілля і багаторічні насадження;

сіножаті та пасовища.

На підставі середніх ставок обласні ради (а також Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Київська, Севастопольська міські ради), спираючись на кадастрову оцінку угідь, затверджують ставки земельного податку за групами грунтів. В тому ж порядку, за тими ж ставками, що і землі сільськогосподарського призначення, оподатковуються сільськогосподарські угіддя, що входять до складу земель лісового фонду, а також які знаходяться у межах населених пунктів і використовуються на сільськогосподарські потреби.

При затвердженні ставок земельного податку у межах населеного пункту враховуються такі умови: чисельність жителів населеного пункту; категорія населеного пункту (для міст республіканського та обласного підпорядкування встановлено підвищений коефіцієнт); економічна оцінка території; місцеположення ділянки.

В залежності від кількості жителів в населеному пункті, розрізняють 11 груп платників податку. До 1 групи належать жителі міст та сіл з чисельністю населення до 200 чоловік; до 2 групи від 200 до 1 тис. чоловік; до 3 групи від 1 тис. до 3 тис. чоловік; до 4 групи від З тис. до 10 тис. чоловік; до 5 групи від 10 тис. до 20 тис. чоловік; до 6 групи від 20 тис. до 50 тис. чоловік; до 7 групи від 50 тис. до 100 тис. чоловік; до 8 групи від 100 тис. до 250 тис. чоловік; до 9 групи від 250 тис. до 500 тис. чоловік; до 10 групи від 500 тис. до 1 млн чоловік; до 11 групи понад 1 млн чоловік.

На підставі середніх ставок Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради, враховуючи місцеположення та економічну оцінку ділянки, встановлюють конкретні ставки земельного податку в населених пунктах.
При порушенні строків сплати з винних осіб стягується пеня в розмірі 0,2% від суми недоїмки за кожний день прострочення.

В разі розташування на земельній ділянці будівлі, яка перебуває у користуванні або у спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, розмір податку для кожного з них пропорційний тій площі будівлі, що знаходиться у їх власності або користуванні.

Законодавець передбачив широке коло пільг за земельним податком. Звільняються від платежів заповідники, національні, дендрологічні і зоологічні парки, ботанічні сади, заказники (крім мисливських), дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю, державні сортовипробувальні станції та сортодільниці, а також землі радгоспів, що використовуються цими станціями і дільницями для випробування сортів сільськогосподарських культур, заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, спеціалізовані санаторії по реабілітації хворих згідно із список міністерства охорони здоров’я України, дитячі санаторнокурортні й оздоровчі заклади, а також навчальновиховні заклади; підприємства, об’єднання та організації товариства сліпих і глухих, громадські організації інвалідів та їх об’єднання; заклади фізичної культури та спорту, за винятком кооперативних і приватних; благодійні фонди; інваліди І та II груп, ветерани війни, пенсіонери та ін.

На перші 3 роки діяльності звільняються новостворені селянські (фермерські) господарства.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради наділені правом відстрочити або знизити ставку податку, частково звільнити від оподаткування окремих платників або їх групу. Пільги за податком надаються за станом на 1 червня поточного року.

Платники, які своєчасно не були залучені до оподаткування, сплачують податок не більш як за два попередніх роки. В такі ж строки здійснюється перегляд неправильно нарахованого податку.

Кошти, отримані від земельного податку, зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки сільської, селищної або міської ради в залежності від територіального розміщення оподатковуваної земельної ділянки.

Місцеві ради витрачають їх для надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі та зеплекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини; на розвиток інфраструктури населених пунктів; на фінансування заходів щодо національного використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів та на інші передбачені законодавством цілі.

Частина від зібраних коштів (30%;) централізується на спеціальному бюджетному рахунку України, та 10% на спеціальних бюджетних рахунках областей та Автономної Республіки Крим.

Централізовані кошти використовуються на розробку і виконання державних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорону земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами.

15 січня 1998 року був прийнятий Закон України “Про введення в порядку експерименту єдиного (фіксованого) податку на сільськогосподарських виробників”. Відповідно до цього закону визначається механізм єдиного (фіксованого) податку, який сплачують сільськогосподарські виробники в грошовій та натуральній формі, та який є сукупністю податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів,, що сплачуються на 1 січня 1998 року. Цей податок вводиться в порядку експерименту в Глобинському районі Полтавської області, Старобешівському районі Донецької області та Ужгородському районі Закарпатської області.

Платниками єдиного податку є сільськогосподарські виробники, які здійснюють діяльність з виробництва сільськогосподарської продукції на території вказаних районів. Перелік платників цього податку затверджується Полтавською, Донецькою та Закарпатською обласними радами по відповідним районам. До сільськогосподарських виробників, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, відносяться підприємства, валовий доход яких від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва, виробленої на території відповідного району, за рік, що передував року експерименту, перевищує 50% загальної суми валового доходу цього підприємства.

Об’єктом оподаткування є площа ріллі чи площа зрівняльної ріллі, яка передана сільськогосподарському виробнику у власність або надана йому в користування. Ставка єдиного податку встановлюється для Глобинського району Полтавської області в розмірі 78 грн. 48 коп. або в натуральній формі 338 кг пшениці м’якої третього класу з кожного гектара ріллі. Для Старобешівського району Донецької області та Ужгородського району Закарпатської області, відповідно, 51 грн. 70 коп. та 60 грн. 10 коп. за 1 га зрівняльної ріллі з урахуванням коефіцієнту родючості. Ставка податку на наступний бюджетний рік може змінюватися Кабінетом Міністрів України з подальшим затвердженням її Верховною Радою України. Співвідношення іншої сільськогосподарської продукції, що враховується в рахунок єдиного податку, встановлюється за допомогою коефіцієнтів, що визначаються відповідними обласними радами.

Поставка зерна в рахунок податку здійснюється не пізніше 15 жовтня, а поставка продукції тваринництва щомісячно (не пізніше останнього числа місяця). Сплата єдиного податку в грошовій формі здійснюється рівними частинами щомісячно до двадцятого числа місяця, що йде за поточним.

Відділення Державного казначейства України у відповідних районах розподіляють та перераховують суми єдиного податку до відповідних бюджетів та державних цільових фондів. Цей експеримент діє до 31 грудня 2000 року.