Розділи

загрузка...
2. Поняття податку, принципи оподаткування. Податкове право. Податкові правовідносини; Фінансове право - Віхров О.П.

2. Поняття податку, принципи оподаткування. Податкове право. Податкові правовідносини

Термін “податок” може розглядатися як правова і як прикладна категорії. Більшість вчених, характеризуючи податок як правову категорію, роблять акцент на перехід права власності від платника до держави, тобто на зміну форми власності при внесенні платником податку до бюджету (державного чи місцевого).

З позицій предмету фінансового права головне в податку мобілізація коштів державою у централізований фонд для задоволення суспільних потреб, а перехід права власності, хоча він є, не головна ознака податку, а одна з його рис.

Як прикладна категорія, податок це нецільовий, безвідплатний, безповоротний, безумовний і обов’язковий платіж, що надходить від юридичних і фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (або цільовий бюджетний фонд) на підставі акта Верховної Ради або ради місцевого самоврядування.

Статтею 2 Закону України “Про систему оподаткування” від 2 лютого 1994 року зазначено, що податок, збір, інший обов’язковий платіж до бюджетів і внесок до державних цільових фондів це бов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України”.

Функції податків відбивають їх суттєвість. Найважливішою функцією податків є фіскальна (fiscus (лат.) державна казна). Відповідно до цієї функції, податки виконують своє основне призначення насичення доходної частини бюджету, для задоволення суспільних потреб.

Регулююча функція податку слугує своєрідним доповненням попередньої і скерована як на регулювання виробництва, так і на регулювання споживання (наприклад, непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об’єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Проте податкове регулювання надто складний механізм впливу, що враховує не тільки податковий тиск, але і перспективи того чи іншого виду діяльності, рівня прибутковості тощо.

Розподільна функція податку являє своєрідне віддзеркалення фіскальної: наповнити казну, щоб потім розподілити одержані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою функцією, і в одній дії можуть проявлятися обидві. Наприклад, непрямі податки, які регулюють споживання, створюють основи для перерозподілу коштів від одних платників до інших (акциз на делікатесні види продуктів тощо). Це дозволяє говорити про існування первинного і вторинного (перерозподілу) розподілу за допомогою податків.

Стимулююча (дестимулююча) функція податку створює орієнтири для розвитку чи руйнування виробництва, діяльності.

Як і регулююча, вона може бути пов’язана з застосуванням механізму пільг, зміною об’єкту оподаткування, зменшенням бази оподаткування. Інколи цю функцію характеризують як підвид третьої.

Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансовогосподарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку зокрема, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації своєї мети в умовах, що склалися.

Реалізація функцій податку безпосередньо пов’язана з тими принципами, що в ньому закладені і втілюються в окремому виді податку.

Принципи податку реалізуються крізь конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму:

1) одноразовість обкладання означає, що один і то же об’єкт може оподатковуватися одним видом податку тільки один раз за певний період (податковий період);

2) найбільш важливі податки, які здійснюють основні надходження коштів у бюджет, і перелік всіх інших визначаються вищим органом законодавчої влади. Механізм оподаткування регулює уряд;

3) універсалізація податку припускає незалежність податкового тягаря від форм власності платника, рівний підхід до умов оподаткування будь-яких суб’єктів. Цей принцип формує також умови рівного відрахування будь-якої частини об’єкту, незалежно від джерел його одержання. Таким чином, всі платники зобов’язані відраховувати рівну частку прибутку, залежно від своєї діяльності;

4) науковий підхід в формуванні елементів податкового механізму.

Розподіляючи види вилучень в бюджет і зупиняючись на характеристиці податків, важливо виділити їх основні ознаки:

1. Вид платежу, що регулюється актом компетентного органу державної влади.

2. Близько до цієї ознаки прилягає ознака індивідуальної безвідплатності чи однобічного характеру його встановлення. В основі цієї ознаки податку закладено односкерований рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одержує (на перший погляд) нічого замість внесених коштів. Це не означає виникнення зустрічних обов’язків держави. Надані кошти (кожного платника) скеровуються на задоволення суспільних потреб.

3. Безумовний характер податку є продовженням попередньої ознаки. Це означає сплату податку, яка не зв’язана ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть, найбільш чітко характеризують суттєвість податків.
4. Нецільовий характер податкового платежу означає надходження його в фонди, що акумулюються державою і використовуються на задоволення державних потреб. При цьому невідомо, на задоволення яких саме цілей ідуть надходження від конкретного податку. Таким чином, формується немовби розмитий грошовий фонд держави. Зрозуміло, вимагає окремого розгляду проблема деяких видів податків, що за своїм характером дуже схожі на збори (податок на промисел; податок з власників транспортних засобів тощо).

5. Податок це платіж, що надходить в бюджет відповідного рівня чи цільовий фонд. Розподіл податків по бюджетах, фондах здійснюється у відповідності з бюджетним законодавством і може проводитися двома основними шляхами: закріпленням податку за певним бюджетом чи розподілом його між бюджетами.

6. Обов’язковий характер податку припускає неможливість законного відхилення від нього (крім пільг, закріплених в нормативному акті). У платника немає вибору: сплачувати або не сплачувати, у нього єдиний законний шлях перерахування податку в бюджет (хоча цей шлях не завжди обирається ним). Обов’язковість відображається навіть у першочерговості податкових платежів.

7. Безвідплатний характер податку, мабуть, не вимагає особливих коментарів, хоча слід звернути увагу на один аспект. В кінцевому підсумку платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держава реалізує потреби, в яких зацікавлено суспільство і кожний його індивід (охорона суспільного порядку, охорона здоров’я, освіта) і в ньому розумінні податки нібито повертаються до платника. Природно, податку, миту, зборам властиві спільні риси. До них належать:

обов’язковість сплати податків, зборів, платежів у відповідні бюджети і фонди;

точне надходження їх в бюджети і фонди, за якими вони закріплені;

вилучення їх на основі законодавче закріпленої форми і порядку надходження; примусовий характер вилучення;

здійснення контролю єдиним органом Державної податкової адміністрації; в певній мірі безеквівалентний характер платежів.

Проте, незважаючи на схожість цих механізмів, вони характеризуються чіткою різницею один від одного. Мито і збори відрізняються від податків за призначенням. Податкові платежі забезпечують до 80 % надходжень в доходну частину бюджету, інші види відрахувань відповідно, менше; за метою. Мета податків задоволення потреб держави, ціль мита і зборів задоволення певних потреб чи витрат установ; за обставинами. Податки становлять безумовні платежі; мито, збори виплачуються в зв’язку з послугою, що надається платнику державним закладом, що реалізує державновладні повноваження за характером обов’язку. Сплата податку пов’язана із чітко відбитим обов’язком платника: мито, збір характеризується певною добровільністю дій і не регулюється, іноді, нормами імперативного характеру; за періодичністю. Збори, платежі, мито мають разовий характер і їх сплата здійснюється без певної системи; податки характеризуються певною періодичністю; для мита, зборів, на відміну від податків, характерна відплатність.

Таким чином, на відміну від загальних податкових платежів збори і мито мають індивідуальний характер і їм завжди властива спеціальна мета і інтереси.

Законодавчого розрізнення мита і зборів в Україні немає. Раніше головним критерієм було адресне надходження коштів. Якщо платіж в бюджет мито, якщо на рахунок організації збір. В сучасних умовах акценти дещо змінилися: збір платіж за наявність особливого права; мито платіж за вчинення на адресу платників юридичне вагомих дій.

Сукупність податків вимагає їх систематизації за багатьма певними підставами.

1. Залежно від платника:

1.1. Податки з юридичних осіб (податок на прибуток, податок на додану вартість, акцизний збір тощо).

1.2. Податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел тощо).

2. Залежно від форми обкладання.

2.1. Прямі (прибутковомайнові податки, що справляються в процесі придбання і акумуляції матеріальних благ, що визначаються розміром об’єкту обкладання і включаються в ціну товару та сплачуються виробником чи власником. Прямі податки, в свою чергу, поділяються на:

а) особові податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від одержаного ним прибутку (доходу) і які враховують платоспроможність платника;

б) реальні (rеаl (англ.) майно) податки, що сплачують із майна, в основі яких лежить прибуток, що припускає середній рівень прибутку.

2.2. Непрямі (на споживання) податки, що справляються в процесі використання матеріальних благ, що визначаються розміром споживання, включаються у вигляді добавки до ціни товару, які сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній становить платника реального. Саме критерій поєднання юридичного і фактичного платника є основним при розподілі податків на прямі і непрямі. При прямому оподаткуванні юридичний і фактичний платник співпадає, в непрямому ні.

Ще одне важливе зауваження при розподілі прямих і непрямих податків участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладаються в ціну на стадії виробництва, у виробника, то непрямі тільки на стадії реалізації і як добавка до ціни товару.

Таким чином, податки це обов’язкові, за юридичною формою індивідуально безвідплатні, нецільові, безповоротні, безумовні платежі юридичних і фізичних осіб, що встановлені органом законодавчої влади або органом місцевого самоврядування для зарахування в державний чи місцевий бюджет або в цільовий фонд у точно визначеному розмірі і термін.

Принципи оподаткування відбивають особливості і тенденції сучасної податкової системи:

1) стабільність, яка припускає незмінність основних податкових платежів правил стягнення податку протягом тривалого часу, а також логічність змін податкового законодавства. Стаття 7 Закону “Про систему оподаткування” встановила, що ставки податків не змінюються протягом бюджетного року, якщо інше не передбачено законодавчими актами України;

2) гнучкість припускає оперативну зміну податкових платежів, засобів їх нарахування, системи пільг і санкцій в залежності від зміни ситуації (але цей принцип не заперечує стабільності);

3) рівновага забезпечує орієнтацію держави на підтримку за допомогою податків структурної рівноваги;

4) рухомість відбиває чітку зміну податкових платежів у галузі формування, бази оподаткування чи появи нових форм податків;

5) чітка антиінфляційна направленість податкових вилучень;

6) вигода як для платника при внесені податкових платежів, так і для контролюючого суб’єкту по вилученню податку, держави при використанні податкових механізмів;

7) рівність, яка забезпечує однаковий обов’язок платників при рівних оціночних умовах і розмірах прибутку;

8) стимулювання виступає як формування економічних і правових інтересів при здійсненні певної діяльності і одержанні більш високих доходів;

9) економічність, яка співвідносить видатки по збиранню податку (витрати апарату, опрацювання документації тощо) і прибуток від збирання податкових надходжень.

Стаття 3 Закону України “Про систему оподаткування” встановлює принципи побудови та призначення системи оподаткування: система оподаткування будується за принципами: обов’язковості, економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян та забезпечує надходження коштів до бюджетів відповідних рівнів і державних цільових фондів.

В Україні розмежування податків йде по двох рівнях: на державні і місцеві. За державним бюджетом закріплюються більшість загальнодержавних податків і зборів, за республіканським Автономної Республіки Крим і місцевими бюджетами закріплюється частина загальнодержавних податків (повністю або за певними нормативами) і місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки регулюють республіканський бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети.

Поділ податків за рівнями компетенції органів державної влади означає закріплення за конкретними органами повноважень у галузі встановлення, зміни чи скасування податків. Податкове регулювання здійснюється передусім на основі права (компетенції) державного органу влади вводити податки і збирати їх в процесі виконання бюджету. Стаття 1 Закону України “Про систему оподаткування” підкреслює, що встановлення скасування податків, зборів і платежів, а також пільг здійснюється Верховною Радою України, Верховною Радою Республіки Крим і місцевими радами, причому Верховна Рада Республіки Крим і місцеві ради можуть вводити додаткові пільги у галузі оподаткування в межах сум, що надходять до їх бюджетів.