Розділи

загрузка...
Тема 7. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ; 1. Поняття і система державних доходів. Основи правового регулювання державних доходів; Фінансове право - Віхров О.П.

Тема 7. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ

План

  1. Поняття і система державних доходів. Основи правового регулювання державних доходів.
  2. Поняття податку, принципи оподаткування. Податкове право. Податкові правовідносини.
  3. Окремі види податків.
  4. Правовий режим неподаткових платежів до бюджету.
  5. Відповіфдальність за порушення податкового законодавства.

1. Поняття і система державних доходів. Основи правового регулювання державних доходів

Для реалізації своїх функцій держава відшукує фінансові ресурси. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує. Причому використовує лише ту частину, яка переходить у її власність у вигляді різного виду платежів. Та частина валового внутрішнього продукту, яка переходить у власність держави, і складає державні доходи, якими можуть розпоряджатися органи державної влади. Власні доходи у відповідності з статтею 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” мають територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах, а розпоряджаються цією комунальною власністю органи місцевого самоврядування.

Держава для покриття своїх видатків залучає в своє розпорядження частину доходів різних власників не тільки державних, але й комунальних, громадських, приватних підприємств, а також громадян. Причому держава, не будучи власником цих доходів, за допомогою фінансово-правових норм регулює відносини, пов’язані з переходом частини доходів, що належать іншим власникам, до неї.

Платежі юридичних осіб підприємств різних форм власності і громадян регулюються законодавством України. Стаття 92 Конституції України встановила, що виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори, порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу.

Систему державних доходів характеризує певна єдність, що забезпечує єдиний підхід при поділі доходів різних рівнів (державні, Автономної Республіки Крим, місцеві тощо).

Не можна ототожнювати поняття державних доходів і фінансових ресурсів держави. Якщо державні доходи це кошти, що надходять до держави і переходять у її власність, без будь-яких умов і обов’язків по відношенню до інших осіб, то фінансові ресурси держави поняття більш широке. Державні доходи складають один із елементів, що входять до поняття фінансових ресурсів держави. До останніх належать і вклади населення в Ощадбанку, кошти, що одержані від розповсюдження облігацій державних позик (які використовуються державою, але з обов’язковою умовою повернення громадянам).

Відносини, які виникають при формуванні державних доходів, в основному виступають у правовій формі. Держава встановлює систему платежів у Законі України “Про систему оподаткування”, в ньому визначається і коло можливих суб’єктів, фактичний склад, форми і методи, розміри, строки стягнення. Законодавець, здійснюючи правове регулювання системи платежів, ставить за мету забезпечити мобілізацію великих, регулярних і більшменш стійких доходних джерел для централізованих фондів коштів. Держава у законодавчому порядку регламентує права і обов’язки учасників відносин при внесенні платежів державі, заходів заохочення і відповідальності за невиконання приписів держави. Держава, безумовно, бажає отримати більше коштів у своє розпорядження, але вона зацікавлена у розвитку виробництва, у підвищенні життєвого рівня населення, тому вона намагається так вплинути на розподільні відносини, на утворення накопичення підприємств усіх форм власності і доходи населення, щоб збільшити прибутки, доходи, що потім призведе до можливості збільшення платежів у централізовані фонди.

Таким чином, держава намагається встановити такий правовий режим платежів у централізовані фонди, щоб він сприяв розвиткові виробництва, підйому економіки, використанню внутрішніх резервів.

Єдина система державних доходів не виключає, а, навпаки, припускає класифікацію їх на різноманітні групи. В основі класифікації можуть лежати різні підстави. Найбільш принциповим є поділ доходів держави в залежності від порядку формування їх системи:

централізовані доходи, що залишаться в розпорядженні держави і надходять на формування централізованих грошових фондів (державного і місцевого рівнів, Пенсійного фонду України, Фонду сприяння зайнятості населення і т.д.). Централізовані державні доходи, перш за все, формуються за рахунок податкових надходжень та інших, що складають основу доходної частини бюджету;

децентралізовані доходи, що надходять в розпорядження окремих державних підприємств, установ і організацій, що формуються за рахунок їх доходів і використовуються відповідно до їх фінансових планів.

Диференціація доходів за джерелами утворення дає можливість деталізувати їх склад і визначити форми надходжень їх у централізовані фонди. Так, доходи від юридичних осіб і громадянпідприємців складаються з:

1) доходів, які безпосередньо надходять від них у формі:

податків, рентних платежів, відрахувань на покриття витрат на геологорозвідувальні роботи, внесків у пенсійний фонд та на соціальне страхування тощо;

2) платежів за користування природними ресурсами та плати за забруднення природного середовища, відрахування на будівництво та ремонт автомобільних доріг;

3) плати за надання послуг органами держави (державне мито, мито, митні збори, збори за державну реєстрацію тощо).

Доходи від населення надходять у формі державних і місцевих податків, платежів у Пенсійний фонд та добровільних внесків (придбання облігацій державних та місцевих позик).

Аналіз правового режиму доходів, які надходять у розпорядження держави або органу місцевого самоврядування, свідчить про те, що більшість з них є обов’язковими платежами. Так їх визначає ст.14 Закону України “Про систему оподаткування”. Перелік обов’язкових платежів, що міститься в ст. 14, повинен бути вичерпним, а всі інші платежі можна вважати добровільними. Справа в тому, що всі платежі, які визнані законодавче обов’язковими, можна стягувати примусово. Якщо виду платежу в Законі “Про систему оподаткування” немає, платники можуть його не вносити. Останнім часом почали вносити доповнення в Закон України “Про систему оподаткування”, інакше податкові адміністрації не можуть ставити питання про примусове стягнення платежів.

Обов’язкові платежі стягуються двома методами податковим і неподатковим. Податкові платежі це різновид обов’язкових. Податки сплачують усі підприємства, незалежно від форм власності і виду діяльності, та населення.

Доходи можна також диференціювати з урахуванням законодавче встановлених конкретних умов їх збору і використання.

За цим критерієм доходи можна розрізняти: зворотні і безповоротні; відплатні і безвідплатні; загальні і цільові.

Як правило, обов’язкові платежі є безповоротними (податки, внески тощо), а доходи по державному кредиту (коли держава є позичальником, а населення придбаває облігації державних чи місцевих позик) зворотні.

Те ж саме можна сказати і про безвідплатність. Платежі в бюджет чи централізовані або комунальні фонди безвідплатні, але платежі за користування природними ресурсами безвідплатними не можна вважати, бо державне мито чи митні збори це плата за послуги держави.

Платежі в бюджет у більшості своїй не мають цільового призначення, наприклад, податки, але останнім часом в державному і місцевих бюджетах утворюються цільові бюджетні фонди. Тому платники вносять платежі цільового призначення до Чорнобильського фонду, на соціальне страхування тощо.

Таким чином, під системою доходів державного бюджету можна розуміти взаємозв’язок всієї сукупності доходів та її диференціацію на окремі групи і види.

Виходячи з економічного змісту і особливостей правового регулювання доходів, їх можна об’єднати в такі групи:

1) податки;

2) доходи від інших обов’язкових платежів;

3) доходи від державного кредиту;

4) доходи від обов’язкового майнового і особистого страхування.

Особливості правового регулювання цих груп доходів дозволяють об’єднати відносини, в процесі яких доходи від різних джерел поступають у власність держави, в окремі інститути великого розділу державних доходів.