Розділи

загрузка...
2. Поняття, принципи, правові методи і форми фінансової діяльності держави; Фінансове право - Віхров О.П.

2. Поняття, принципи, правові методи і форми фінансової діяльності держави

Фінансова діяльність держави це діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Централізовані державні фінанси відображають відносини, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих грошових фондів. Ці фонди поступають в розпорядження держави як суб’єкта публічної влади. За рахунок централізованих грошових фондів фінансуються видатки держави на капітальне будівництво, реконструкцію підприємств, структурну перебудову, конверсію, утримується вся невиробнича сфера освіта, охорона здоров’я, фізична культура, спорт, оборонний сектор, управління, правоохоронні органи, соціальне забезпечення громадян, здійснюється багато інших програм.

Децентралізовані державні фінанси їх нерідко називають ще децентралізованими фондами грошових коштів є в усіх галузях народного господарства. Нині підприємства та організації усіх форм власності утворюють фонди за рахунок власного прибутку. Виняток складає лише аграрний сектор, у стабільному розвитку якого держава проявляє особливу зацікавленість. Саме тому децентралізовані фонди аграрного сектора поповнюються регулярними, хоч поки що й недостатніми асигнуваннями з державного бюджету.

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування базується на відповідних принципах галузевих, а також принципах окремих інститутів даної галузі права, міжгалузевих та загальноправових принципах. Галузеві принципи фінансової діяльності держави це основоположні правила і вимоги, які відображають її найістотніші особливості і цілеспрямованість, а основний зміст їх визначається Конституцією України та нормами права, що безпосередньо регламентують цю діяльність.

До основних принципів належать:

1. Публічність державних фінансів полягає в публічному характері фінансової діяльності держави.

2. Розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади на основі конституційного принципу розподілу компетенцій законодавчої та виконавчої влад взагалі. Представницькі органи влади приймають необхідні рішення, а виконавчі органи влади зобов’язані виконувати їх.

3. Пріоритет в галузі фінансової діяльності держави представницьких органів влади перед виконавчими органами влади. По суті він ніби випливає з принципу розподілу функцій законодавчої і виконавчої влад у сфері фінансів, є його зворотною стороною. Обидва ці принципи нерозривні один з одним і завжди проявляються одночасно, лише кожний у своїй специфічній ролі.

4. Пріоритетність публічних видатків по відношенню до прибутків казни. Це зумовлено тим, що об’єктивно здіснення державою її функцій не може ставитись у прямо пропорційну залежність від величини доходу державного бюджету. Інакше в певні періоди розвитку це загрожувало б державі різким скороченням її дієздатності чи навіть загибеллю або глибокими катаклізмами в суспільстві. Саме подібну до цієї ситуацію переживає нині Україна. Тому, визначаючи в пріоритетному порядку обсяг публічних видатків, уряд вираховує у відповідності з одержаними результатами господарювання розміри необхідних для фінансової рівноваги державних доходів і подає їх Верховній Раді на узаконення.

Процедурні відступи від цього принципу, що знаходять своє відображення у затвердженій деякими парламентами процедурі схвалення спочатку доходної частини, а вже після цього його видаткової частини по суті не порушують логіки існування публічних фінансів і пояснюються головним чином намаганням забезпечити безперервність доходів казни у випадку парламентських зволікань із затвердженням бюджету в цілому, а також до певної міри характерним парламентам популізмом та інтересами міжпартійної та міжфракційної боротьби.

У вузькому розумінні цього поняття принцип пріоритетності публічних видатків означає, що до бюджету в ході його формування необхідно включати лише ті видатки, які необхідні для виконання власне функцій держави, і ніяк не більше. Це досягається дійсним забезпеченням на практиці вільної конкуренції прав суб’єктів фінансових правовідносин на наявні в розпорядженні публічної влади фінансові ресурси, тобто "конкуренцією заявлених потреб". У відповідності з принципом пріоритетності державних видатків недоцільне будь-яке ухилення від вимог єдності і повноти бюджету, як і цільова прив’язка конкретних доходів до певних видів видатків, оскільки при цьому неможливо перевірити в достатній мірі видатки на їх необхідність.

1. Принцип здорових фінансів.

2. Принцип фінансової безпеки держави.

3. Принцип єдності фінансової діяльності і грошової системи держави.

4. Принцип міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави.

5. Принцип самостійності у встановлених чинним законодавством держави межах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування.

6. Принцип соціальної спрямованості фінансової діяльності держави.

7. Принцип плановості.

8. Принцип гласності та деякі інші.

Спираючись на зазначені принципи, сучасна держава своїй фінансовій діяльності надає відповідних правових форм, з допомогою правових норм наповнює її правовим змістом. Правове регулювання фінансової діяльності в країнах з розвинутими ринковими відносинами є провідною формою державного керівництва економікою. Основи правової регламентації фінансової діяльності держави даються в її Конституції, яка насамперед закріплює за вищими органами законодавчої і виконавчої влади керівництво державними фінансами. Подальший розвиток і деталізацію ці основи одержують у спеціальному фінансовому законодавстві держави.

Зокрема, в цьому законодавстві чітко розмежовуються фінансова діяльність, що здійснюється державою як знаряддям публічної влади безпосередньо від фінансової діяльності, що здійснюється державою через посередництво органів державного управління підприємствами, установами, організаціями. В сфері загальнодержавних фінансів держава в особі уповноважених фінансових і кредитних установ сама мобілізує, розподіляє і використовує фонди грошових коштів, фінансуючи народне господарство, соціально-культурну сферу, оборону, управління, створення матеріальних і фінансових резервів. Що ж стосується децентралізованих фондів грошових коштів, то держава уповноважує на їх створення і використання підприємства, об’єднання і міністерства. Ці фонди грошових коштів є фінансами галузей народного господарства. З централізованими фондами вони тісно пов’язані податковими та іншими обов’язковими платежами, а при необхідності фінансуванням з них.

Співвідношення між фінансовою діяльністю, що здійснюється державою безпосередньо, і її фінансовою діяльністю, опосередкованою господарськими організаціями, протягом останнього часу істотно змінилось і продовжує змінюватись на користь останніх. В Україні в даний час обсяг позабюджетних фондів уже перевищив величину зведеного бюджету. Це пояснюється тим, що у нас відбуваються глибокі економічні, соціальні і політичні зміни, зумовлені поверненням країни в русло загальних процесів світового розвитку. Держава перестала бути тотальним фінансовим монстром. В країні йдуть глибинні перетворення відносин власності, здійснюється докорінна перебудова адміністративнокомандного механізму управління економікою, його заміна ринковими методами господарювання. Поступово створюються умови, за яких економіка перестає бути заложницею політики, а ідеологічні догми керівництвом до дії. На підтримку і прискорення цих процесів і спрямована фінансова діяльність молодої української держави.

Перед будь-якою державою в галузі фінансової діяльності завжди стоїть два основних завдання:

поперше у повній відповідності із затвердженим фінансовим планом бюджетом зібрати передбачені кошти та розподілити їх у відповідності із суспільними потребами. Цей бік фінансової діяльності держави за своєю суттю є розподільним;

подруге контрольна функція фінансової діяльності, тобто забезпечення законності збирання, розподілу і використання фондів грошових коштів.

Методи фінансової діяльності держави це засоби і прийоми, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розподіляє і використовує фонди грошових коштів.

Методи фінансової діяльності держави поділяють на такі групи:

а) методи формування грошових фондів;

б) методи розподілу грошових фондів;

в) методи використання грошових фондів.

В першій групі методів фінансової діяльності держави методів формування грошових фондів провідна роль належить обов’язковому методу мобілізації, який полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави. Цей метод передбачає встановлення: 1) виду платежу; 2) точного його розміру; 3) строку платежу; 4) обов’язкової погрози за порушення строку чи розміру платежу у вигляді пені, штрафів за приховування доходів чи невнесення або неповне внесення платежів державі та ряд інших обов’язкових елементів.

Найвагоміший і найпоширеніший з цього виду платежів податок. Він є найдієвішим з усіх способів мобілізації коштів в доход держави, реалізації її економічної політики. Будучи за своєю суттю порушенням свободи і права власності платника податку, податок, за рідкими винятками, у всьому світі вводиться лише рішенням органу законодавчої влади. В даний час це уже стало чинною конституційною нормою і в Україні.

Крім податків, обов’язковий метод мобілізації грошових коштів держави включає в себе також різноманітні державні збори митні, дорожні, за надання юридичне значимих послуг і т.п., штрафи, плату за використання природних ресурсів та інші. Держава встановила також обов’язкові платежі в централізовані спеціальні фонди коштів пенсійний, соціального страхування, чорнобильський та ряд інших.

Метод добровільної мобілізації грошових коштів включає в себе проведення лотерей, випуск державою облігацій, інших цінних паперів, добровільні внески громадян і т.п.

Розподіл мобілізованих державою грошових коштів у її фінансові фонди також забезпечується тільки йому властивими методами. При цьому зазначимо, що традиційний для фінансової практики "розподіл" в даному випадку означає не поділ грошей між якимись особами, юридичними чи фізичними, а визначення тих умов, на яких гроші покидають свій фонд та поступають в розпорядження суб’єкта, якому їх виділила держава чи її уповноважений фінансовий орган.

У відповідності з Конституцією України кошти Державного бюджету витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України (на поточний рік). Кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами. До Державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України. Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки це фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об’єктів із зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

В практиці фінансової діяльності держави по розподілу коштів, зібраних в її централізовані фонди, насамперед в Державний бюджет, найпоширенішим є метод фінансування безповоротного, безвідплатного, цільового, планового відпуску грошових коштів з централізованого фонду. Якщо фінансові ресурси виділяються з Державного бюджету, то це бюджетне фінансування. При виділенні грошових коштів з відомчих фондів, наприклад фондів міністерств, фінансування набуває характер відомчого. За наявності у складі фінансової системи позабюджетних фондів, як це має місце в Україні, може мати місце фінансування з позабюджетних фондів. Тобто вид фінансування визначається тим, з якого державного фонду коштів виділяються гроші.

Дотація це метод безвідплатного та безповоротного виділення коштів з вищестоящого бюджету нижчестоящому чи будь-яким суб’єктам господарювання з метою поповнення дефіциту власних коштів. Це дуже поширений метод фінансової діяльності держави. В теорії та на практиці розрізняють два види дотацій:

1) допомога, що надається підприємствам, організаціям, установам на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами;

2) бюджетна дотація безвідплатна, безповоротна допомога вищестоящого бюджету нижчестоящому, яка не носить цільового характеру та видається у випадку перевищення видатків над доходами. Ця дотація за своїм характером є методом бюджетного регулювання.

Субвенція це бюджетна дотація, що носить цільовий характер. Вона застосовується як метод бюджетного регулювання для збалансування нижчестоящих бюджетів. Субвенція видається нижчестоящому бюджету з чітко визначеним призначенням як часткове державна фінансова допомога на програми і заходи, спрямовані на підтримку гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості населення регіонів, де такий мінімум не забезпечується власними бюджетними доходами з незалежних від них причин економічного розвитку.

Субвенції можуть спрямовуватись на розвиток соціально-культурної, побутової сфери, вирішення проблем зайнятості та ін. В разі порушення умов їх використання субвенції підлягають поверненню до вищестоящого бюджету. Не використані протягом року субвенції повертаються до вищестоящого бюджету водночас з поданням звіту за встановленою формою про витрачені суми. Право місцевих бюджетів та субвенції закріплено в Законі України "Про бюджетну систему України".

Субсидія грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Як метод бюджетного регулювання субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищестоящих ланок бюджетної системи нижчестоящим ланкам. Субсидії надаються для фінансування конкретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер.

Третя група методів це методи використання грошових ресурсів державних фондів. Серед них насамперед слід назвати метод встановлення цільового призначення державних фондів грошових коштів. Формуючи фінансову систему, держава одночасно визначає, які грошові фонди і для яких саме потреб їй необхідні. Створюючи, наприклад, державний Пенсійний фонд України, держава визначає цілі і завдання цього фонду, тобто встановлює його призначення. Тим самим вона визначає водночас, яким саме чином будуть витрачатись кошти цього фонду.

Зокрема, Пенсійний фонд України, який на перших порах являв собою самостійну фінансовобанківську систему і не входив до складу Державного бюджету України, декілька останніх років, навпаки, включається до складу Державного бюджету України. Він формується за рахунок коштів, які відраховуються підприємствами та організаціями на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, а також коштів Державного бюджету України.

Кошти Пенсійного фонду України направляються на фінансування наступних заходів: виплату пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, інших пенсій, встановлених законодавством України; виплату соціальних пенсій; виплату допомоги по догляду за дитиною і щомісячних допомог на дітей; підвищення пенсій у зв’язку зі зміною індексу вартості життя і зростанням заробітної плати; забезпечення поточної діяльності й утримання органів управління Пенсійного фонду України тощо.

Таким же поширеним методом фінансової діяльності держави по використанню грошових фондів є метод використання коштів, одержаних з відповідного грошового фонду. Кошти, одержані з державного фонду, завжди мають точне призначення і можуть витрачатись лише на ті цілі, на які вони були виділені.

Як метод фінансової діяльності на завершальному етапі існування державних фінансів держава використовує також встановлення порядку та нормативів розподілу прибутку державних господарюючих суб’єктів. Встановлюючи ці нормативи, держава тим самим визначає характер використання даних прибутків, знову ж таки надає державним коштам цільове призначення.

Надзвичайно важливим методом фінансової діяльності держави на цьому етапі є також встановлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів. Шляхом фінансових нормативів і лімітів держава встановлює мінімальні та максимальні межі, а досить часто конкретні однозначні розміри виділення та витрачання грошових коштів на ту або іншу операцію чи одиницю виміру (вартість ліжкомісця в лікарні, вартість навчання та виховання одного учня в середній загальноосвітній школі або в школі інтернаті, мінімальна зарплата державного службовця і т.д.).

До цієї групи методів належать також метод планування, метод фінансового контролю та ряд інших.