Розділи

загрузка...
9.5. Управління відсотковими ризиками; Інвестиційне кредитування - Пересада А.А.

9.5. Управління відсотковими ризиками

Не менш важливою процедурою в процесі кредитування інвестиційних проектів є ефективна оцінка відсоткових ризиків при інвестиційному кредитуванні, яка також потребує вдосконалення.

Відсотковий ризик зумовлений тим, що середня вартість залучених коштів банку (депозитів і взятих у борг грошей) може протягом дії строку кредиту перевищити середню відсоткову ставку за кредит. Відтак кредитування інвестиційних проектів потребує ефективного управління відсотковим ризиком, адже ці кредити мають переважно строковий характер.

Відсотковий ризик обумовлений і невизначеністю майбутньої динаміки рівня відсотків на кредити під інвестиційні проекти. Він виникає тоді, коли не збігаються терміни повернення наданих та залучених коштів або коли ставки за активними та пасивними операціями встановлюються різними способами (фіксовані ставки проти перемінних чи навпаки). У цьому разі прикладом може бути ситуація, коли кошти позичаються на короткий термін за змінними ставками, а кредити видаються на тривалий строк за фіксованими ставками у розрахунку на те, що змінні відсоткові ставки не перевищать очікуваний рівень.

На відсотковий ризик найбільш наражаються ті банки, які регулярно маніпулюють відсотками у спекулятивних цілях, а також ті, що не приділяють належної уваги прогнозним змінам відсоткових ставок.

Отже, одним із найважчих завдань у кредитуванні інвестиційних проектів є визначення відсоткової ставки. Кредитор, з одного боку, бажає встановити досить високу ставку, аби одержати прибуток за кредит та компенсувати всі свої ризики. З іншого боку, ставка за кредит повинна бути низькою, щоб позичальник був спроможний виплатити його і не звертатися до іншого кредитора.

Сьогодні відсоткова ставка за інвестиційні кредити може бути фіксованою або плаваючою залежно від зміни базової ставки. Рішення про те, якою буде ставка (фіксованою чи плаваючою), приймають банк та клієнт, залежно від того, яку величину відсотків вони очікують у майбутньому. Зазвичай банки віддають перевагу плаваючим ставкам при довгостроковому кредитуванні, а позичальники — фіксованим. Фактор відсоткової ставки відіграє велику роль у визначенні витрат позичальника на розширення виробництва або впровадження нового товару на ринок. Отже, фіксована відсоткова ставка дає змогу позичальникам точно оцінити свої витрати та внести їх до кошторису проекту.

З усього сказаного випливає, що правильне встановлення відсоткових ставок за інвестиційні кредити сьогодні є одним з насущних завдань банків, які кредитують інвестиційні проекти.

Найважливішим елементом загальної кредитної політики банку є також визначення ціни інвестиційного кредиту, що передбачає врахування таких факторів.

Ризик. Складовим елементом визначення ціни є систематичне встановлення ступеня ризику, пов’язаного з проектом чи станом позичальника.

Агресивність. Залежить від того, які цілі переслідує банк — зростання чи закріплення позицій на кредитному ринку.

Конкуренція. Визначається тим, чи конкуруватиме банк з іншими банками у визначенні ціни на інвестиційні кредити.

Категорія клієнта. Залежить від орієнтації банку — на розвиток відносин з клієнтом чи на одержання вигоди від кредитування.

Прибутковість. Кредитну маржу банк може скоротити, якщо клієнт забезпечує банку значний дохід за іншими операціями (валютними, акредитивами, зобов’язаннями, гарантіями тощо).

Вартість ставки. Ціна кредиту ґрунтується на базовій ставці, що визначається як середньозважена за всіма джерелами коштів, разом із вартістю страхування депозитів, резервних вимог Національного банку та всіх відсоткових витрат, пов’язаних із мобілізацією коштів, накладних, адміністративних та маркетингових витрат.

Гнучкість ціни кредитування. Банк може запропонувати клієнтові змінити плаваючу ставку на фіксовану (при револьверному кредитуванні), плаваючу ставку з нижньою і/або верхньою межею або будь-яку іншу зміну чи поправку, привабливу для клієнта та прийнятну для банку за прибутковістю та за цілями.

Інші фактори. Визначення ціни кредиту передбачає також визначення ціни інструментів, наданих за винагороду, — гарантій, зобов’язань, акредитивів на умовах «стенд-бай» тощо. Ціна забезпечених та гарантованих кредитів повинна включати і витрати, пов’язані з наглядом та управлінням цими кредитами.

Не менш складною проблемою управління відсотковим ризиком є також управління «гепом» (розривом) в активах та пасивах, який відчутно впливає на рівні відсоткових ставок. Успішне управління «гепом» потребує передбачення майбутніх змін відсотків за кредитами. На практиці існує позитивний «геп», коли активи зі змінною ставкою перевищують пасиви зі змінною ставкою та негативний «геп», коли пасиви зі змінною ставкою перевищують такі самі активи. На рис. 9.3 показано, що ступінь відсоткового ризику залежить від розмірів розриву між активами та пасивами та від напряму, швидкості і тривалості зміни відсоткової ставки.

Наприклад, за очікуваного спаду відсоткових ставок банку необхідно збільшити частку залучених фондів зі змінною ставкою та збільшити частку активів з фіксованою ставкою, і в такий спосіб збільшити відсоткову маржу та скоротити величину позитивного «гепу». У разі очікуваного підвищення відсоткових ставок банку слід збільшити портфель активів зі змінною ставкою та підвищити частку ресурсів під фіксований відсоток. Таким чином збільшиться величина позитивного «гепу».

Отже, банк має розробити ефективну стратегію управління «гепом»,яка,на нашу думку, повинна містити спеціальні плани операцій для всіх категорій активів і пасивів на кожній фазі ділового циклу інвестиційного кредитування.

Структура «гепу»

Рис. 9.3. Структура «гепу»

Наведемо приклад такої стратегії.

Перший етап: низькі відсоткові ставки (очікується зростання).

Заходи:

Другий етап: відсоткові ставки підвищуються (очікуються у майбутньому найвищі відсотки).

План дій:

Третій етап: високі відсотки (очікується їх зниження).

Доцільно:

Четвертий етап: зниження відсоткових ставок (очікуються найнижчі відсотки).

Необхідні дії:

Отже, за будь-яких стратегій банку необхідно збільшувати чисту відсоткову маржу у межах параметрів ризику, визначених політикою банку, адже відсоткові ставки та ступінь ризику, притаманні кредитним операціям, — це змінні величини, що формуються під впливом зовнішніх факторів, вектор яких важко передбачити і на які банк вплинути не може.

Резюмуючи, підкреслимо, що комерційним банкам, які здійснюють інвестиційне кредитування, слід навчитися оперативно керувати кредитним та відсотковим ризиками, намагаючись зводити їх до мінімуму.