Розділи

загрузка...
12.5.3. Потреба в капіталі для фінансування оборотних активів; Фінансова діяльність суб’єктів господарювання - Терещенко О.О.

12.5.3. Потреба в капіталі для фінансування оборотних активів

Одним із завдань фінансового менеджера є здійснення прогнозних розрахунків обсягу фінансових ресурсів, необхідних підприємству для фінансування затрат на виробництво та реалізацію продукції в плановому періоді (місяць, квартал, рік). Кошти, авансовані в затрати, відображаються за окремими позиціями оборотних активів. Загалом, оборотні активи — це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи впродовж дванадцяти місяців з дати балансу. Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення виробничо-господарської діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції (товарів, послуг). Він включає такі стадії:

Стадії операційного циклу

Отже, підприємству слід визначати обсяг капіталу, який буде авансований в запаси підприємства та дебіторську заборгованість. Встановлення потреби в капіталі для фінансування згаданих активів є набагато складнішим завданням, ніж розрахунок планування величини ресурсів для інвестиційних цілей. Наявність і структура оборотних активів підприємства залежить від двох основних чинників:

періоду, протягом якого капітал, авансований у виробництво певного продукту, знову надійде на підприємство у складі виручки від реалізації, тобто від тривалості операційного циклу;

обсягів затрат на виробництво та реалізацію продукції.

Слід чітко розуміти взаємозв’язки між витратами підприємства та величиною його запасів. Згідно зі стандартами бухгалтерського обліку, запаси — це активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, а також управління підприємством. До основних видів запасів підприємств належать:

виробничі запаси — вартість запасів сировини, матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів, запасних частин та інших матеріалів, призначених для споживання у ході нормального операційного циклу, під час виробництва продукції, а також управління підприємством;

незавершене виробництво — вартість запасів, які перебувають у процесі виробництва у вигляді незакінчених обробкою виробів і технологічних процесів;

готова продукція — складські запаси продукції, призначеної для продажу, яка відповідає стандартам якості, передбаченим договорами або нормативно-правовими актами;

товари — вартість товарів, придбаних підприємством з метою наступного перепродажу.

Доти, доки готова продукція не буде реалізована, всі витрати, пов’язані з її виробництвом, будуть заморожені у перелічених товарно-матеріальних запасах. Одночасно з продажем продукції зменшуються запаси підприємства і збільшується собівартість реалізованої продукції. З моменту реалізації виробничі запаси, як правило, трансформуються або в дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги (якщо кошти не надійшли на підприємство), або в грошові кошти та їх еквіваленти. Слід враховувати, що в дебіторській заборгованості заморожуються як витрати на виробництво реалізованої продукції, так і витрати на збут та адміністративні витрати.

У процесі планування доцільно розраховувати потребу в капіталі, яка авансується в товарно-матеріальні запаси та витрати на виробництво і збут реалізованої продукції. Причому в останньому випадку потреба в капіталі виникає лише за наявності часового розриву між моментом відвантаження готової продукції зі складу та часом надходження грошових коштів на рахунки підприємства.

При плануванні потреби в капіталі на фінансування оборотних активів проблема полягає, з одного боку, в трудомісткості та складності планування затрат (собівартість виробу відповідає лише певному обсягу його випуску і продажу, отже, помилковими можуть виявитися фінансові розрахунки підприємства, засновані на суто витратному методі), а з іншого — у невизначеності періоду оборотності засобів. Якби оплата предметів праці здійснювалася вранці, виробництво продукції — протягом дня, а ввечері відбувалась реалізація та надходження виручки, то потреба в обігових коштах становила б один день. На практиці ж проміжок часу від оплати товарів, робіт, послуг, які складають собівартість продукції, до моменту надходження коштів від її реалізації майже завжди перевищує один день:

надходження сировини та матеріалів може здійснюватися протягом кількох днів після їх оплати;

виробництво може тривати кілька днів, тижнів і навіть місяців;

готова продукція деякий час, не знаходячи свого покупця, зберігається на складі;

платежі за відвантажені товари, як правило, надходять з деяким запізненням (або взагалі не здійснюються) і т. ін.

Упродовж усього циклу кругообігу засобів необхідно виплачувати заробітну плату, сплачувати рахунки за сировину та матеріали, нести інші витрати.

У вітчизняній літературі з питань фінансів підприємств визначення потреби в обігових коштах рекомендується здійснювати через їх нормування. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в обігових коштах, проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями запасів. Норматив обігових коштів за кожною статтею розраховується множенням одноденних витрат у грошовому виразі на відповідну норму запасу в днях*8.

*8: {Для детальнішого ознайомлення з порядком визначення потреби в оборотному капіталі див.: Фінанси підприємств: Підручник / За наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогіна. 3-тє вид. — К.: КНЕУ, 2000. — С. 157—190.}

У методичних розробках західних фінансистів потребу в коштах для фінансування оборотних активів рекомендується розраховувати не лише в розрізі окремих статей запасів, а й у розрізі дебіторської заборгованості та за окремими елементами витрат. Наприклад, необхідний обсяг капіталу, який протягом планового періоду авансуватиметься в сировину та матеріали, заробітну плату, окремі елементи накладних витрат тощо. За цим підходом розрахунок потреби в капіталі пропонується здійснювати в три етапи (рис. 12.6)*9.

*9: {Olfert O. Finanzierung. Kompendium der praktischen Betriebswirtschaft. — S. 79.}

Етапи розрахунку потреби в капіталі для фінансування оборотних активів

Рис. 12.6. Етапи розрахунку потреби в капіталі для фінансування оборотних активів

Перший етап пов’язаний з визначенням кількості днів, на які кошти відволікаються в окремі позиції оборотних активів. Загальний період, протягом якого капітал авансується в оборотні активи, визначається таким чином:

(+) період з моменту оплати сировини, матеріалів до їх постачання;

(–) період надання товарних позичок постачальниками факторів виробництва;

(+) період зберігання сировини, матеріалів на складі;

(+) тривалість виробництва продукції;

(+) період зберігання готової продукції на складі;

(+) строки надання товарних позичок споживачам продукції (період з моменту відвантаження продукції до моменту надходження коштів за неї);

(–) період використання авансів, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції.

Таким чином, період, на який кошти відволікаються в оборотні активи, залежить від трьох функціональних блоків:

1) організації технологічного процесу;

2) ефективності логістики (комплекс заходів з управління матеріально-технічним забезпеченням та товарно-матеріальними запасами на підприємстві, який спрямований на оптимізацію руху сировини, матеріалів, продукції на всіх стадіях операційного циклу: транспортування, складування, виробництво, збут);

3) управління дебіторською та кредиторською заборгованістю.

Останній функціональний блок безпосередньо належить до компетенції фінансових служб підприємства. Саме тому на його характеристиці ми зупинимося детальніше. Наявність у підприємства дебіторської заборгованості свідчить про надання ним товарних позичок споживачам своєї продукції чи авансування постачальників, фінансових органів тощо. Надання товарних кредитів з метою стимулювання збуту продукції збільшує часовий інтервал між видатками та надходженнями коштів — потреба в капіталі збільшується. Те саме відбувається у разі здійснення попередньої оплати факторів виробництва.

Залежно від строків погашення дебіторську заборгованість поділяють на:

поточну — сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу;

довгострокову — сума заборгованості дебіторів, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу (цей вид заборгованості належить до складу необоротних активів).

При плануванні обсягів потреби в капіталі, який відволікається в дебіторську заборгованість, слід враховувати такі фактори:

1. Обмеження надання товарних кредитів, відстрочок з оплати продукції може негативно вплинути на обсяги реалізації, оскільки в умовах ринку споживачі продукції (за інших рівних умов) віддають перевагу тому оференту, який пропонує найкращі умови розрахунків і постачання.

2. Надмірне захоплення наданням товарних кредитів може зумовити неефективне відволікання фінансових ресурсів, знизити платоспроможність підприємства та зумовити високі витрати, пов’язані зі стягненням заборгованості.

3. Здійснюючи авансовану оплату факторів виробництва (сировина, матеріали, комплектуючі тощо), можна отримати значні знижки в їх ціні, що може позитивно вплинути на собівартість продукції. При цьому слід зіставити величину позитивного ефекту від зниження цін і збереження надійного постачальника з негативними наслідками відволікання коштів у дебіторську заборгованість при здійсненні авансових розрахунків.

Слід також враховувати, що за наявності невиправданої (простроченої) чи безнадійної дебіторської заборгованості виникає порушення фінансової рівноваги, оскільки у підприємства на відповідну суму занижується розмір ліквідних обігових коштів.

Одним з методів зменшення строків відволікання коштів в оборотні активи є використання товарних кредитів постачальників факторів виробництва чи авансів, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг). У цих випадках як джерела фінансування підприємство використовує кредиторську заборгованість. Якщо вона є виправданою, тобто відстрочки платежів (чи поставок) здійснюються згідно з умовами відповідних договорів, то це позитивно впливає на загальний фінансовий стан підприємства. Однак у вітчизняній практиці господарювання досить поширеним є покриття фінансового дефіциту шляхом порушення строків виконання власних платіжних зобов’язань, тобто використання невиправданої кредиторської заборгованості як джерела поповнення обігових коштів. Така політика є надзвичайно ризиковою. Вона може призвести до накладення на підприємство штрафів у ході доарбітражного чи арбітражного врегулювання господарських спорів. Це, в свою чергу, впливає на імідж суб’єкта господарювання як надійного партнера і врешті-решт призводить до його фінансової кризи.

Другий етап у визначенні потреби в капіталі для фінансування оборотних активів полягає у прогнозних розрахунках середньоденних витрат у грошовому еквіваленті, які авансуються в сировину, матеріали, напівфабрикати, персонал, накладні витрати тощо. Для розрахунку цих витрат передусім необхідно обчислити планову виробничу собівартість продукції, величину адміністративних витрат і витрат на збут. Собівартість визначається техніко-економічними розрахунками величини витрат на виробництво всієї товарної продукції. Для цього слід здійснити комплекс розрахунків окремих видів витрат з використанням технічних норм, нормативів та інших параметрів виробничого процесу, що фіксуються технічною документацією, і з урахуванням економічних умов виробничої діяльності: оплати праці, цін на ресурси, нормативів платежів, що визначаються законами та іншими нормативними актами. Основною вихідною інформацією для планування витрат є:

планові обсяги виробництва продукції в натуральному і вартісному виразах;

норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції і розрахунки потреби в ресурсах у натуральному виразі (потреба в ресурсах розраховується в основному методом прямого рахунку, тобто множенням норми витрат на одиницю продукції на відповідний обсяг виробництва в плановому періоді)*10;

*10: {За відсутності по окремих видах продукції розроблених норм витрат потреба в матеріальних ресурсах у плановому періоді розраховується з даних про фактичні витрати матеріалів (сировини тощо) у попередньому періоді і зниження їх у плановому періоді.}

норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу працівників, умови оплати їх праці, що визначаються колективними договорами і контрактами;

економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків, зборів та інших обов’язкових платежів, які включаються у собівартість продукції.

Проводячи прогнозні розрахунки витрат, слід враховувати необхідність додержання загальних вимог щодо:

оптимізації структури й умов виробництва (розмір партії вироблюваної продукції, якісні показники, змінність, режим роботи устаткування тощо);

оптимізації процесу виробництва, вдосконалення його організації та управління, підвищення технічного рівня;

раціонального вибору матеріальних ресурсів, що використовуються (структури та якості сировини і матеріалів, умови постачання, транспортування, зберігання);

вирахування витрат, що не включаються до собівартості продукції і відшкодовуються з прибутку та інших джерел;

розподілу одноразово проведених витрат, що забезпечують виробництво протягом тривалого часу, за періодами пропорційно до обсягу продукції, що випускається в кожному періоді, або за іншими ознаками, що відповідають характеру витрат.

Якщо відомі планові обсяги витрат на виробництво товарної продукції, то середньоденні витрати, які авансуються у виробництво, можна знайти діленням планової повної собівартості на кількість днів у періоді, на який розраховується потреба в капіталі.

Слід підкреслити, що адміністративні витрати, витрати на збут та деякі інші операційні витрати не включаються до первісної вартості запасів та собівартості реалізованої продукції. Вони належать до витрат того періоду, в якому були здійснені (чи встановлені).

Для розрахунку середньоденних витрат у розрізі окремих їх елементів слід скористатися інформацією щодо структури витрат на виробництво товарної продукції. Середньоденні витрати коштів, які авансуються в окремі види витрат, визначаються діленням загального обсягу цих витрат у плановому періоді на кількість днів у ньому.

На третьому етапі здійснюється безпосередній розрахунок потреби в капіталі для фінансування оборотних активів. Кошти, які спрямовуються підприємством на фінансування витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції, «заморожуються» в оборотних активах здебільшого за статтями запасів чи дебіторської заборгованості, в окремих випадках — у складі витрат майбутніх періодів. Завдання полягає в тому, щоб визначити, скільки коштів потрібно підприємству у плановому періоді для авансування їх у кожну із зазначених статей.

Потреба в коштах для фінансування виробничих запасів залежить від їх первісної вартості, яка складається з таких фактичних витрат:

суми, що сплачуються постачальнику згідно з договором поставки;

суми, що сплачуються за інформаційні, посередницькі та інші послуги, які виникають у зв’язку з придбанням запасів;

суми ввізного мита, непрямих податків, які сплачуються у зв’язку з придбанням запасів;

затрати на транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, страхування транспортних ризиків;

затрати підприємства, пов’язані із доведенням запасів до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Первісна вартість запасів, що виготовляються власними силами підприємства (незавершене виробництво, готова продукція), визначається собівартістю виробництва відповідних запасів, яка обчислюється згідно із П(С)БО 16 «Витрати» і включає прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці та нарахування на неї; загальновиробничі витрати; постійні накладні витрати тощо.

Зрозуміло, що у зв’язку з різним рівнем готовності виробів, які формують незавершене виробництво, середньоденна сума витрат, що авансуються у незавершене виробництво, є меншою за витрати, «заморожені» у готовій продукції чи дебіторській заборгованості. Для точнішого прогнозування витрат по незавершеному виробництву слід застосовувати спеціальний коефіцієнт, який характеризує відношення витрат у незавершеному виробництві до всіх затрат на виробництво та реалізацію продукції*11.

*11: {Див.: Фінанси підприємств. — С. 171—172.}

Величина витрат, що відволікаються у дебіторську заборгованість, включає в себе собівартість реалізованої продукції, за якою оплата не надійшла, а також адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Розрахунки потреби в капіталі для фінансування оборотних активів можуть проводитися двома методами:

кумулятивним (від лат. cumulatio — нагромаджувати) та

елективним (від лат. electus — вибраний).

За кумулятивного методу потреба в капіталі визначається множенням загальної тривалості відволікання коштів в оборотні активи протягом одного операційного циклу (в днях) на середньоденні їх витрати. Використання цього методу дає змогу провести лише загальний розрахунок потреби в обігових коштах (за всіма елементами витрат), оскільки спирається на відповідні сумарні показники одноденних витрат. Потреба в капіталі для фінансування окремих статей оборотних активів визначається множенням кількості днів, на які кошти «заморожуються» в цих активах (виробничі запаси, незавершене виробництво тощо), на одноденні витрати.

Елективний метод дає змогу точнішого розрахунку потреби у фінансових ресурсах. Згідно з цим методом потреба в капіталі розраховується обчисленням загальних витрат ресурсів, які авансуються в сировину, заробітну плату, накладні витрати тощо протягом операційного циклу (одного обороту капіталу) і «заморожуються» в окремих позиціях оборотних активів. Для цього одноденні витрати за окремими елементами слід перемножити на період, протягом якого ці витрати відволікаються в тих чи інших позиціях оборотних активів.

Розглянемо порядок розрахунку потреби в капіталі для фінансування оборотних активів на умовному прикладі.

Приклад 12.3

Визначимо потребу в капіталі для фінансування оборотних активів протягом одного кварталу кумулятивним та елективним методами за таких даних:

плановий обсяг витрат на виробництво та реалізацію продукції — 1, 8 млн грн;

планові залишки готової продукції на складі на початок та на кінець періоду є незмінними;

структура витрат підприємства характеризується такими даними:

прямі матеріальні витрати — 30 %;

прямі витрати на оплату праці та нарахування на неї — 35 %;

загальновиробничі витрати — 20 %;

адміністративні витрати — 10 %;

витрати на збут — 5 %;

середній період постачання та зберігання сировини та матеріалів на складі — 5 днів;

за домовленістю з постачальниками сировини строк її оплати становить 3 дні з часу її оприбуткування на складі;

тривалість виробництва готової продукції — 10 днів;

тривалість зберігання готової продукції на складі — 2 дні;

з метою стимулювання збуту продукції підприємство надає відстрочки в платежах за її оплату протягом 15 днів.

Потреба в капіталі для фінансування оборотних активів кумулятивним методом обчислюється таким чином:

1. Розрахуємо період, протягом якого кошти будуть «заморожені» в оборотних активах (тривалість операційного циклу): 5 – 3 + 10 + 2 + + 15 = 29 днів.

2. Визначимо загальні середньоденні витрати підприємства на фінансування оборотних активів: 20 тис. грн (1,8 млн грн : 90 днів).

3. Визначимо загальний обсяг потреби в обігових коштах для фінансування оборотних активів протягом планового періоду:

у цілому на оборотні активи: 20 тис. грн ? 29 днів = 580 тис. грн, у тому числі:

виробничі запаси: 40 тис. грн (20 000 ? 2);

незавершене виробництво: 200 тис. грн (20 000 ? 10);

готова продукція: 40 тис. грн (20 000 ? 2);

дебіторська заборгованість: 300 тис. грн (20 000 ? 15).

Розрахуємо потребу в капіталі для фінансування оборотних активів елективним методом.

1. Обчислимо показники окремих елементів витрат підприємства в грошовому виразі:

прямі матеріальні витрати: 540 тис. грн (30 % від 1,8 млн грн);

прямі витрати на оплату праці та нарахування на неї: 630 тис. грн (35 % від 1,8 млн грн);

загальновиробничі витрати: 360 тис. грн (20 % від 1,8 млн грн);

адміністративні витрати: 180 тис. грн (10 % від 1,8 млн грн);

витрати на збут: 90 тис. грн (5 % від 1,8 млн грн);

2. Визначимо середньоденні витрати за окремими елементами:

матеріальні витрати: 6 000 грн (540 тис. : 90 днів);

прямі витрати на оплату праці та нарахування на неї: 7 тис. грн (630 : 90);

загальновиробничі витрати: 4 тис. грн;

адміністративні витрати: 2 тис. грн;

витрати на збут: 1 тис. грн.

Умовний розподіл витрат на виробництво та реалізацію продукції за окремими статтями оборотних активів протягом операційного циклу

Умовний розподіл витрат на виробництво та реалізацію продукції за окремими статтями оборотних активів протягом операційного циклу

3. Проведемо розподіл окремих видів затрат за окремими статтями оборотних активів (див. наведений рис.). Середньоденні витрати в розрізі окремих статей формуватимуться таким чином:

виробничі запаси включають витрати на сировину та матеріали за їх первісною вартістю: 6000 грн;

затрати на незавершене виробництво визначаються згідно з П(С)БО 16 «Витрати» і включають прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці та нарахування на неї; загальновиробничі витрати (в нашому прикладі ми не будемо розподіляти затрати між незавершеним виробництвом і готовою продукцією):

6000 + 7000 + 4000 = 17 000 грн.

Аналогічним чином розраховуються середньоденні затрати, які авансуються в готову продукцію, що зберігається на складі:

6000 + 7000 + 4000 = 17 000 грн.

Затрати, «заморожені» в дебіторській заборгованості, включають, окрім іншого, адміністративні витрати і витрати на збут:

6000 + 7000 + 4000 + 2000 + 1000 = 20 000 грн.

4. Визначимо обсяг потреби в обігових коштах для фінансування окремих статей оборотних активів протягом планового періоду:

виробничі запаси: 12 000 (6 тис. грн ? 2 дні);

незавершене виробництво: 170 000 (17тис. грн ? 10);

готова продукція: 34 000 (17 тис. грн ? 2);

дебіторська заборгованість: 300 000 (20 тис. грн ? 15);

В цілому на оборотні активи: 12 000 + 170 000 + 34 000 + 300 000 = = 516 тис. грн.

5. Визначимо величину коштів, яка буде «заморожена» в окремих елементах витрат (розраховується множенням середніх одноденних витрат на кількість днів, на які авансуються відповідні витрати):

витрати на сировину та матеріали: 6000 ? (2 + 10 + 2 + 15) = = 174 тис. грн;

витрати на пряму заробітну плату та нарахування на неї: 7000 ? (10 + 2 + 15) = 189 тис. грн;

загальновиробничі витрати: 4000 ? (10 + 2 + 15) = 108 тис. грн;

адміністративні витрати: 2000 ? 15 = 30 тис. грн;

витрати на збут: 1000 ? 15 = 15 тис. грн.

Усього витрат протягом одного операційного циклу:

174 000 + 189 000+ 108 000 + 30 000 + 15 000 = 516 тис. грн.

Отже, кошти, заморожені в окремих статтях оборотних активів, дорівнюють обсягу коштів, авансованих в окремі елементи затрат на виробництво та реалізацію продукції в плановому періоді.

Як бачимо, елективний метод визначення потреби в капіталі є точнішим порівняно із кумулятивним, за якого ми одержуємо дещо завищений обсяг потреби в коштах. Охарактеризовані методи дають можливість лише приблизно розрахувати прогнозну потребу в коштах для фінансування оборотних активів. На практиці на обсяг потреби в капіталі впливають дуже багато чинників, які неможливо наперед визначити. Як наслідок, фактична потреба в коштах може коливатись як у бік збільшення від прогнозної, так і навпаки. За наявності надлишку обігових коштів їх слід ефективно використовувати, вкладаючи в короткострокові прибуткові активи. У разі дефіциту коштів слід мати в резерві каталог заходів з метою покриття додаткової потреби в капіталі.

Рівень ефективності фінансово-господарської діяльності буде тим вищим, чим меншою є потреба в капіталі для фінансування заданого обсягу виробництва та реалізації продукції. Саме тому одним з головних завдань фінансових служб підприємства є оптимізація структури та обсягу оборотних активів. Для цього розробляються заходи щодо оптимізації запасів, дебіторської заборгованості, зменшення витрат на виробництво та реалізацію продукції, прискорення оборотності засобів тощо.

Інформація щодо потреби в капіталі для фінансування оборотних активів використовується при формуванні оперативного фінансового плану та зведеного фінансового плану (динамічного балансу).