Розділи

загрузка...
6.2.4. Кредитне забезпечення; Фінансова діяльність суб’єктів господарювання - Терещенко О.О.

6.2.4. Кредитне забезпечення

У разі, якщо позичальник не в змозі виконати свої зобов’язання у передбачені кредитним договором строки, кредитор може задовольнити свої вимоги за рахунок кредитного забезпечення. Саме тому наявність у позичальника достатнього кредитного забезпечення є складовим елементом його економічної кредитоспроможності. До основних видів забезпечення кредиту належать:

а) застава (майна, майнових прав, цінних паперів тощо);

б) гарантії (банків, підтверджені фінансами чи майном третьої особи);

в) інші види забезпечення (поручительство, свідоцтво страхової організації).

Застава як спосіб кредитного забезпечення

Правовідносини, пов’язані із заставою, регулюються Законом України «Про заставу». Застава означає, що в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання кошти, одержані від реалізації заставленого майна, спрямовуються передусім на задоволення вимог заставодержателя. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Предметом застави є майно (рухоме і нерухоме) та майнові права, які можуть бути відчужені та на які може бути звернено стягнення. Використання застави того чи іншого майна як забезпечення кредиту залежить від ряду чинників:

по-перше, визначається, наскільки легко реалізувати дане майно і чи це взагалі можливо;

по-друге, чи є можливість встановити точну ціну і чи ця ціна постійна.

Крім того, оцінюються ймовірні додаткові накладні витрати, збитки та перешкоди у разі відчуження.

Згідно з вітчизняним законодавством у разі, якщо в кредитному договорі як предмет застави передбачено нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або переробці, то цей договір повинен бути нотаріально посвідчений. У противному разі умови договору щодо застави слід вважати недійсними.

Згідно із загальним правилом застава може бути здійснена як у вигляді передачі майна кредитору чи третій особі (застава), так і шляхом передачі прав на заставлене майно (однак із залишенням даного майна у розпорядженні заставодавця). За договором банківської позички, як правило, право застави виникає лише після фактичного одержання суми позички боржником.

Закон передбачає можливість подальших застав деяких об’єктів уже заставленого майна (якщо інше не передбачено попередніми договорами застави). Задоволення вимог заставодержателя, в якого право застави виникло пізніше, здійснюється лише після повного задоволення вимог попередніх заставодержателів, а також заставодержателів зареєстрованої застави рухомого майна. У зв’язку з цим заставодавець зобов’язаний повідомити кожного із заставодержателів про всі попередні застави, а також про характер і розмір забезпечених цими заставами зобов’язань.

На практиці з метою зменшення кредитних ризиків банк може вимагати страхування застави, яке здійснюється, як правило, на суму, що не перевищує суми кредиту та процентів за ним.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, а також на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Кредитне забезпечення у вигляді рухомого майна. Найпоширенішими предметами застави рухомості є транспортні засоби, обладнання, товари в обороті та переробці, сировина, готова продукція. Слід мати на увазі, що транспортні засоби дуже легко оцінити і на них існує, як правило, стійкий попит. У той же час у разі невиконання кредитних зобов’язань чи банкрутства підприємства найважче продати обладнання та запаси неліквідної продукції. Як правило, таке майно продають на аукціоні за частину його першопочаткової вартості. Товари в обороті або переробці сильно диференційовані в ціні, і можливість їх реалізації залежить від попиту та їх стану. При цьому реалізовані заставодавцем товари перестають бути предметом застави, а набуті стають предметом застави з моменту виникнення на них прав власності. До документів, які підтверджують право власності на рухоме майно належать: договори купівлі-продажу; платіжні документи; накладні; акти введення в експлуатацію; митні декларації; технічні паспорти; свідоцтво про реєстрацію (для автотранспорту); інші документи.

Застава рухомого майна (здебільшого транспортні засоби: автомобілі, причепи, катери, судна, літаки тощо) може бути зареєстрована в Державному реєстрі шляхом внесення відповідного запису. Підставою внесення запису до Державного реєстру є заява заставодержателя або заставодавця. Юридичне значення реєстрації застави рухомого майна полягає в тому, що заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав і заставодержателями застав, зареєстрованих пізніше. Будь-яка фізична та юридична особа шляхом подання відповідного запиту може одержати витяг з Державного реєстру, який свідчитиме про наявність або відсутність у ньому запису про заставлене рухоме майно.

На практиці розмір кредиту під заставу окремих предметів рухомого майна сильно коливається і становить у середньому: по транспортних засобах — 25—50 %; офісному обладнанню — 10—20; виробничому обладнанню — 10—30; запасах (сировині) — 20—50; незавершеному виробництву — 0—20; готовій продукції — 10—50 % їх вартості.

Майнові права як предмет застави. Заставодавець може скласти договір застави як щодо належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов’язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. У договорі застави прав, які не мають грошової оцінки, вартість предмета застави визначається угодою сторін. Найпоширенішим видом застави майнових прав є застава дебіторської заборгованості. Цінність даної форми кредитного забезпечення залежить від платоспроможності клієнтів підприємства. Якщо дебіторів багато, то існує велика ймовірність того, що більшість з них виконає свої зобов’язання. Але якщо у підприємства кілька крупних дебіторів, які не здійснюють платежі тривалий час, то цінність таких дебіторів, а отже, і забезпечення досить сумнівна. У зарубіжній практиці індекс вартості забезпечення у вигляді дебіторської заборгованості становить від 50 до 75 %. В Україні ця величина, враховуючи хронічні неплатежі в народному господарстві та недосконалість законодавства, коливається від 0 до 50 %.

Кредити під заставу нерухомості (іпотечні кредити). Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, за якої предмет застави залишається у заставодавця або третьої особи. Предметом іпотеки можуть бути:

земельна ділянка;

жилий будинок, квартира, частина будинку;

дачний будинок, гараж та будь-яке інше приміщення господарського призначення;

підприємство або його структурний підрозділ.

При іпотеці будівлі чи споруди предметом застави разом з нею стає також право на користування земельною ділянкою, на якій розташовані дані об’єкти. Однак у разі іпотеки земельної ділянки право застави не поширюється на будівлі та споруди, що знаходяться на даній ділянці. У разі звернення стягнення на дану ділянку (чи її продажу) до нового власника переходять права та обов’язки, які мав стосовно власника будівлі заставодавець.

Істотною умовою надання іпотечного кредиту є те, що одночасно з нотаріальним посвідченням договору накладається заборона на відчуження предмета іпотеки. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у порядку, передбаченому законом. Майно, що є предметом іпотеки, не має бути у заставі за іншою угодою. Крім того, на період фактичної дії договору іпотеки заставодавець повинен за свій рахунок страхувати предмет іпотеки на користь заставодержателя, а у разі загибелі майна надавати аналогічне за вартістю або незалежно від настання терміну виконати свої зобов’язання. В той же час суттєвим є право іпотечного заставодавця володіти та користуватись предметом застави відповідно до його призначення, а також, за письмовою згодою заставодержателя, реалізувати дану нерухомість з переведенням на набувача основного боргу, забезпеченого заставою, або передавати предмет застави в оренду. Як правило, індекс вартості забезпечення у вигляді нерухомості становить 60—75 %.

Надійним засобом забезпечення кредитів може бути заклад (застава) цінних паперів. Однак у зв’язку з недостатньою розвинутістю вітчизняного фондового ринку та недоліками при проведенні приватизації в даний час в Україні цей вид забезпечення зобов’язань ще не набув достатнього поширення. За загальним правилом застава фондових цінностей, тобто цінних паперів, що мають вільний обіг на біржовому ринку, повинна бути зареєстрована в депозитарію або відповідному реєстрі. Якщо акція чи інший вид цінних паперів можуть бути продані лише акціонерам чи співробітникам підприємства, то це суттєво обмежує можливості використання даних цінних паперів як інструменту застави. Крім того, слід мати на увазі, що вартість цінних паперів залежить від тенденцій на фондовому ринку, а середній індекс вартості даного виду забезпечення становить 50—60 % їх курсової вартості.

В Україні досить популярними є кредити під заставу векселів. Прийняття векселів у заставу банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем-позичальником договору застави, в якому також встановлюється місце зберігання заставлених векселів. Як правило, в заставу приймаються векселі, строк платежу за якими є віддаленішим у часі, ніж термін дії позички.

Якщо векселі прийняті банком до розгляду, то пред’явнику надається розписка про одержання векселів та призначається орієнтовний термін кредитування або день, коли він має забрати неприйняті в заставу векселі. Після прийняття банком позитивного рішення про прийняття в заставу всіх або окремих векселів визначається оціночна вартість кожного векселя і сума кредиту, що надається, а з позичальником укладається договір застави. Вексель може бути переданий у заставу згідно з відповідним договором шляхом:

1) здійснення заставного індосаменту і передачею його заставодержателю;

2) здійснення іменного індосаменту на користь заставодержателя чи бланкового індосаменту та передачею векселя на зберігання у депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса чи банку;

3) здійснення іменного чи бланкового індосаменту і передачею векселя заставодержателю;

4) простої передачі векселя на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса чи банку без вчинення на користь заставодержателя будь-якого індосаменту;

5) простої передачі векселя на зберігання заставодержателю без вчинення на його користь будь-якого індосаменту.

Банку надається право вимагати, щоб позичальник вчинив саме передатний індосамент. За заставним індосаментом банку передаються такі права:

1) на пред’явлення до платежу та одержання суми боргу за векселем;

2) на здійснення протесту в разі неоплати чи часткової оплати векселя;

3) на звернення з позовом про стягнення належної суми платежу до зобов’язаних за векселем осіб.

Договір надання кредиту під заставу векселів може містити положення, що стосуються специфіки застави, зокрема такі:

право банку при потребі звертати на погашення боргу суми, що надходять в оплату прийнятих у заставу векселів;

право банку дозволяти позичальникові за його ініціативою замінювати одні векселі до строку їх оплати іншими.

Банк може згідно з договором застави одержати від позичальника право перезастави та інкасування заставлених векселів.

У разі одержання банком платежу за векселем до настання строку погашення заборгованості за кредитом банк може зарахувати суму платежу як виконання позичальником його зобов’язання, якщо це передбачено угодою сторін. Різниця між сумою платежу за векселем і заборгованістю позичальника, якщо така виявиться, підлягає поверненню останньому.

Гарантії та поручительства

Виконання зобов’язань з повернення кредиту може бути забезпечено також поручительством і гарантією. За деякими оцінками, на ці форми кредитного забезпечення припадає близько 30 % усіх кредитів.

Поручительство являє собою додаткове (акцесорне*6) зобов’язання стосовно кредитора, оформлене договором між кредитором за основним зобов’язанням і поручителем для забезпечення виконання основного зобов’язання (як правило, укладається тристороння угода). Відповідно до такого договору поручитель бере на себе зобов’язання перед кредитором третьої особи (боржника) відповідати за виконання зобов’язання цієї особи цілком або частково. Кількість поручителів за договором не обмежується, і всі вони відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не передбачено договором поруки.

*6: {Акцесорний (від лат. accessorius) — додатковий договір або зобов’язання, що приєднуються до іншого (головного) договору чи зобов’язання.}

Кредитор може одночасно пред’явити позов і до боржника, і до поручителя. При цьому поручитель відповідає за боржника по всіх зобов’язаннях, у т. ч. за сплату неустойки і процентів, відшкодування збитків, якщо договором поруки не передбачене інше. Якщо поручитель зобов’язався відповідати за виконання частини зобов’язання, він відповідає перед кредитором лише за цю частину. Поручитель може пред’явити до кредитора всі заперечення, які випливають з основного договору між кредитором і позичальником.

У разі якщо поручитель виконав за боржника зобов’язання, всі права кредитора щодо стягнення заборгованості переходять до нього. Поручитель має право зворотної вимоги до боржника в розмірі сплаченої за нього суми. Кредитор, стосовно якого поручитель виконав зобов’язання за боржника, повинен вручити поручителю документи, що засвідчують вимоги до боржника, і передати права, що забезпечують ці вимоги.

У вітчизняній практиці досить поширеним є майнове поручительство, за якого заставодавцем є не лише боржник за забезпеченим заставою зобов’язанням, а й третя особа (майновий поручитель). Оскільки така особа не є боржником за основним договором, її зобов’язання перед заставодержателем не можуть перевищувати суму, виручену від реалізації заставленого майна, якщо інше не передбачено законом або договором.

Гарантія характеризує зобов’язання третьої особи задовольнити вимоги кредитора у разі настання певних, заздалегідь обумовлених гарантійних випадків. На відміну від поручительства, гарантія не має акцесорного характеру, тобто безпосередньо не пов’язана з умовами договору між кредитором і боржником. Гарант, який виконав зобов’язання боржника, не вправі жадати від боржника відшкодування, якщо інше не обумовлено в умовах видачі гарантії. Крім того, якщо поручитель зобов’язаний відповідати в тому ж обсязі, що і боржник (тобто сплачувати неустойку, проценти, відшкодовувати збитки), то гарант у договорі може обмежити розмір своєї відповідальності виконанням основної вимоги.

Гарантія відрізняється від звичайного договору поруки тим, що оформляється у формі гарантійного листа. Гарантійний лист має юридичне значення за умови, що буде прийнятий кредитором, і останній у письмовій формі повідомить гаранту про прийняття гарантійного листа. Гарантійний лист можна вважати прийнятим кредитором, якщо в кредитному договорі з позичальником є посилання на цей гарантійний лист з зазначенням номера, дати і того, хто є гарантом. Якщо в кредитному договорі таке посилання на гарантійний лист відсутнє, вважається, що кредитор не прийняв гарантію в забезпечення кредитного договору. Гарантійний лист повинен містити такі відомості:

за яким кредитним договором він виданий;

термін, протягом якого діє гарантія;

сума, яка гарантується.

У вітчизняній практиці найвідомішими є два види гарантій: державна гарантія та банківська. Державні гарантії тривалий час були досить поширеними при отриманні вітчизняними підприємствами кредитів від нерезидентів. Держава брала на себе зобов’язання погасити борги підприємств у разі настання гарантійних випадків. Банківські гарантії здебільшого використовуються як інструмент забезпечення договірних зобов’язань при здійсненні міжнародних комерційних операцій (експорт-імпорт).

Особливістю договорів поруки і гарантії при розрахунках між резидентами України є те, що вони втрачають силу автоматично, якщо протягом трьох місяців з моменту настання терміну виконання зобов’язання боржником (або протягом року з моменту укладення договору поручительства) кредитор не пред’явив позов поручителю (гаранту). Цей термін не може бути змінений угодою сторін або відновлений господарським судом. При здійсненні зовнішньоекономічних операцій порядок використання гарантій (поручительств) регламентується нормами міжнародних конвенцій і договорів.