Розділи

загрузка...
4.2. Поняття, що застосовуються в оподаткуванні; Фінанси підприємств - Філімоненков О.С.

4.2. Поняття, що застосовуються в оподаткуванні

Оподаткування юридичних і фізичних осіб пов'язане з використанням таких ключових термінів і понять, як суб'єкт, об'єкт, ставка оподаткування, одиниця вимірювання, податковий період.

Суб'єкт оподаткування, або платник податку — це той, хто сплачує податки, тобто юридична чи фізична особа, яка зобов'язана відповідно до чинного законодавства сплачувати відповідні податки і податкові платежі. В окремих випадках між платником податку і державою може перебувати уповноважений орган, служба, що несе відповідальність за утримання податків з платників і перерахування їх у бюджет. Це спостерігається, наприклад, при утриманні прибуткового податку з доходів робітників і службовців обліковою службою підприємства і перерахування його в бюджет.

Суб'єкт оподаткування повинен мати самостійне джерело доходу і бути зареєстрований у податковому органі.

Поняття "платник податку" відносне, оскільки здебільшого цей суб'єкт (платник) є лише опосередкованою, транзитною ланкою проходження податків. Він не так сплачує податок, як перераховує в бюджет частку отриманих доходів. Реальним платником кожного податку є його носій — споживач товару. Адже він, зрештою, оплачує вартість товарів та послуг і створює дохід — джерело оподаткування об'єкта. Таким чином, завжди, коли споживачами товарів є покупці, вони становлять реальних платників податків.

Об'єкт оподаткування — це те, що обкладається податком, база оподаткування. Об'єктом оподаткування можуть бути доходи в широкому розумінні (прибуток, рента, дивіденди), заробітна плата, капітал (рухоме і нерухоме майно, земля тощо), вартість продукції, робіт, послуг, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних і фізичних осіб, додана вартість продукції і товарів, інші об'єкти, визначені Законом України "Про оподаткування".

Об'єкт оподаткування має бути реальний, стійкий, легко визначатися, піддаватись чіткому обліку, безпосередню стосуватися податку, що стягується, і його платника.

Податкова ставка — це встановлений у законодавчому порядку розмір податку на одиницю оподаткування. Залежно від методів встановлення ставки бувають універсальні та диференційовані.

Універсальна ставка — це єдина для всіх платників ставка, встановлена на одиницю об'єкта оподаткування, наприклад на додану вартість.

Диференційована ставка — це ставка податку з одиниці об'єкта оподаткування, що встановлюється диференційовано за видами платників і характеристиками об'єкта оподаткування. Наприклад, ставки податку на прибуток диференційовані за видами платників (підприємства, страхові компанії, інноваційна діяльність), а ставки податку на землю — залежно від призначення використання і місцезнаходження земельної ділянки.

Встановлення єдиних або диференційованих ставок має на меті створення однакових або різних умов оподаткування для платників відповідних податків.

Залежно від методу побудови податкові ставки поділяються на абсолютні (у гривнях на одиницю оподаткування) і відносні (у відсотках до об'єкта оподаткування у грошовій формі). Відносні (відсоткові) ставки, у свою чергу, поділяються на постійні (незмінні), прогресивні та регресивні.

Постійними (незмінними) є єдині ставки, які не змінюються залежно від зміни розміру об'єкта оподаткування (ставки податку на додану вартість). їх застосування спрощує стягнення податків і ставить платників у рівні умови.

Прогресивними є ставки, розмір яких збільшується зі збільшенням обсягів об'єкта оподаткування (ставки стягнення податку з транспортних засобів). Прогресія ставок оподаткування може бути простою і ступеневою. При простій прогресії підвищена ставка застосовується до всього об'єкта оподаткування, у тому числі в межах встановлених інтервалів його збільшення (наприклад, встановлення підвищених ставок утримання податку з транспортних засобів залежно від його збільшення за встановленими інтервалами). При ступеневій прогресії підвищена ставка застосовується не до всього об'єкта оподаткування, а лише до частини, що перевищує встановлені інтервальні обмеження.

Регресивними є ставки, розмір яких знижується в міру збільшення об'єкта оподаткування. При цьому податок з доходу встановлюється у твердих сумах залежно від розміру доходу. Наочно це показано в табл. 4.1.

Регресивні ставки встановлюються на об'єкти оподаткування, у розвитку яких держава зацікавлена.

В оподаткуванні прогресивні й регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і разом у вигляді прогресивно-регресивної та регресивно-прогресивної шкали ставок.

При встановленні цих ставок необхідно виходити з існуючого досвіду оподаткування з урахуванням повного та своєчасного покрит

Таблиця 4.1

Розмір регресивних ставок

Дохід, що обкладається

Сума податку

Ставка

податком, грн.

(оклад), грн.

податку, %

500

50

10

1000

75

7,5

1500

100

6,67

та витрат держави і позитивного впливу кожного податку на фінансові результати діяльності платників податків.

Одиниця оподаткування — це одиниця вимірювання об'єкта оподаткування. Вона має фізичні (гектар, квадратний метр) і вартісні одиниці (у гривнях). Наприклад, при розрахунку плати за земельну ділянку, яка входить до складу населених пунктів, одиницями оподаткування є гектар, соті гектара, квадратні метри. Якщо використовується фізичне вимірювання, одиниця оподаткування більш точно відображає об'єкт оподаткування і відповідно більш доступна і проста в розрахунку плати за землю. Грошове вимірювання об'єкта оподаткування може бути безпосереднім (наприклад, оцінка доходів платника податків) і опосередкованим (наприклад, при оцінці земель сільськогосподарського призначення за ринковими і нормативними цінами). Опосередковане грошове вимірювання одиниці оподаткування менш точне, певною мірою відносне, оскільки може змінюватися зі зміною цін. Тому по можливості, при оподаткуванні необхідно встановлювати одиницю оподаткування у фізичному вимірюванні, що сприятиме більш точному розрахунку податків.

Податковий період (період оподаткування) — це час, за який відбувається оподаткування.

Суттєвим регулятором економічних умов платників податків є пільги з податків. Вони виражаються в повному або частковому звільненні платників від сплати податків. Пільги встановлюються в законодавчому порядку за окремими видами податків або платників з урахуванням їх платоспроможності, соціального значення товару, що оподатковується.

У практиці оподаткування застосовуються такі види пільг: неоподатковуваний мінімум об'єкта оподаткування (наприклад, при утриманні податків із заробітної плати); звільнення від сплати податків окремих юридичних і фізичних осіб; зниження податкових ставок для окремих платників податків; зменшення обсягів об'єкта оподаткування через вирахування з нього окремих видів пільг (зменшення оподатковуваного доходу на суму емісійного доходу при розрахунку податку на прибуток або звільнення від сплати податку на землю заповідників, ботанічних садів, зоологічних парків, науково-дослідних закладів сільськогосподарського профілю тощо).