Розділи

загрузка...
6.6. Державне регулювання фінансового ринку; Фінанси (теоретичні основи) - Грідчіна М.В.

6.6. Державне регулювання фінансового ринку

Світовий досвід економічного розвитку свідчить, що висока якість фінансових активів підвищує ефективність ринку і тим самим стимулює економічний розвиток.

Добре відрегульований фінансовий ринок, по-перше, знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретною країною; по-друге, це незамінний інструмент залучення до процесу економічного розвитку сумарного обсягу заощаджень населення. По-третє, високорозвинений фінансовий ринок підвищує динамічність економічної системи, що дуже важливо для схвалення населенням поступового переходу до ринкової економіки.

Фінансовий ринок — це сфера економіки, де відчувається найжор-стокіший політичний тиск, адже фінансове законодавство регулює гігантські потоки капіталу. При цьому користувачі капіталу можуть бути зацікавлені в тому, щоб приховати свої справжні наміри і рішення й деякою мірою дезінформувати ринок. На фінансовому ринку навіть репутація учасника має свою ціну. Водночас інвестори намагаються віднайти можливість заробити і докладають багато зусиль, щоб отримати угоду чи інформацію, недоступну іншим інвесторам. Вони намагаються також обмежити конкуренцію між тими, кому надали капітал. І як часто трапляється, страждають найбільш беззахисні — дрібні, індивідуальні інвестори. Будь-яка з подібних дій ставить під сумнів цілісність фінансового ринку і потребує втручання органів контролю. Тому для регулювання фінансового ринку, і особливо ринку цінних паперів, втручання держави має бути обов'язковим.

Методи регулювання банківської діяльності. Основним провідником кредитних відносин у суспільстві є банки. Перебудова кредитної системи України, що розпочалась у 1988 р., за метою і глибиною змін мала всі ознаки кредитної реформи.

Банківське регулювання — одна з функцій НБУ, що полягає у створенні системи норм, які впорядковують діяльність банків, визначають її загальні принципи, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Основні економічні та правові засади кредитування закріплені в чинному законодавстві України.

Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність" [4], НБУ видає банкам ліцензію на кредитування юридичних і фізичних осіб. Банк може отримати ліцензію на надання кредитів позичальникам за умови виконання вимог НБУ, що містяться в положенні про порядок ліцензування банків в Україні і положенні про кредитування. Власне ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських операцій українських комерційних банків, діяльність яких відповідно до встановлених НБУ обов'язкових вимог не загрожувала б інтересам їх клієнтів.

Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів. На початковому етапі становленняРЦП регулювався багатьма державними органами — Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України, НБУ. Нині основним регулятором є Державна комісія цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).

Модель, за якою почав формуватися РЦП в Україні, має універсальні та особливі риси. По-перше, вона включає низку елементів, що властиві РЦП інших країн (законодавче регулювання РЦП, законодавче закріплення переліку цінних паперів, державне регулювання випуску цінних паперів та інформація про ці випуски, публікація емітентами щорічного звіту, державне ліцензування посередницької діяльності, державний контроль за РЦП, заснування інфраструктур-них інститутів, наявність біржового та позабіржового сегментів на РЦП, інвестиційних фондів і компаній, обіг дематеріалізованих цінних паперів (електронний обіг). По-друге, існують відмінності, притаманні українському ринку (переважання первинного ринку, невелика питома вага ринку корпоративних облігацій, самокотирування цінних паперів тощо).

Моделі ринків цінних паперів різних країн значною мірою були результатом еволюції зазначених ринків, характер якої в кожному конкретному випадку визначався багатьма чинниками, у тому числі конкретно-історичними та національно-культурними. Водночас за змістом РЦП є сукупністю ринкових відносин щодо цінних паперів, що не залежать від особливостей різних країн.

Українська модель ринку цінних паперів запозичила багато універсальних ознак. Розглянемо найважливіші з них.

1. Законодавче регулювання ринку цінних паперів. Практично в усіх країнах, де існує РЦП, їх найважливіші аспекти регулюються законами. В ієрархії нормативно-правових актів закони посідають найвище місце. Вони мають більшу юридичну силу порівняно, наприклад, з актами державної виконавчої влади або актами, прийнятими органами, що підпорядковані законодавчій владі, але не є органами виконавчої влади (наприклад, Національний банк).

Законодавче регулювання найважливіших аспектів ринку цінних паперів має перевагу з багатьох причин. Як правило, закони приймаються на основі соціально-групового узгодження інтересів, у процесі їх обговорення й прийняття беруть участь представники різних соціальних груп.

Законодавче регулювання стабільніше, оскільки процедура зміни та скасування законодавчих положень трудомістка і пов'язана з великими витратами часу порівняно з процедурами скасування чи доповнення актів виконавчої влади. З метою впорядкування фондового ринку і підвищення дисциплінованості його учасників, підтримки довіри до фондового ринку та його динамічного розвитку держава регулює ринок цінних паперів.

Основним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України.

Система регулювання має виконувати такі функції: визначати ключові напрямки фондового ринку і роль його учасників; створювати для учасників ринку сприятливе законодавче та регулююче середовище; перешкоджати діям, які можуть призвести до дезорганізації та руйнування ринку, недобросовісної конкуренції і обману інвесторів, маніпуляції цінами і шахрайства з фінансовими ресурсами, у тому числі за довірчими операціями, і встановлювати відповідальність за ці дії.

Державне регулювання фондового ринку здійснюється шляхом прийняття законодавчих та інших нормативних актів, ліцензування та контролю за його діяльністю. З метою забезпечення єдиної державної політики у цій сфері створено спеціальний державний орган — ДКЦПФР.

2. Законодавче закріплення списку цінних паперів. Як правило, у законах, що регулюють діяльність на РЦП, створюються списки (переліки) цінних паперів, які визнаються законодавством конкретної країни як цінні папери. Такий перелік може бути вичерпним і відкритим. У першому випадку цінними паперами вважаються лише такі грошові документи, які прямо зазначені у переліку; у другому випадку крім зазначених прямо є й інші аналогічні їм документи.

В Україні існує вичерпний список цінних паперів, до якого входять акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні та інвестиційні сертифікати, векселі та приватизаційні папери.

3. Державне регулювання випуску цінних паперів. Законодавством України, як і законодавствами інших країн, на емітентів, що випускають акції та облігації в обіг, покладаються зобов'язання щодо реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск у певних державних органах (в Україні — у ДКЦПФР).

Державне регулювання випуску цінних паперів виконує функцію захисту інтересів інвесторів та інших учасників РЦП. З одного боку, це запобігає появі на ринку цінних паперів у вільному обігу сумнівних фінансових інструментів, а з іншого — сприяє тому, щоб інвестори могли приймати на цьому ринку зважені рішення.

Реєстрування передбачає, щоб емітенти надавали учасникам РЦП об'єктивну інформацію про своє господарське та фінансове становище. Встановлення режиму державної реєстрації відкритих випусків акцій та облігацій має на меті забезпечити цілісність ринкових взаємовідносин, підвищити довіру до РЦП з боку реальних і потенційних його учасників.

4. Публікація емітентом річних звітів. Інституційні емітенти, акції яких перебувають у відкритому обігу на РЦП, згідно із законодавством України, як і багатьох інших держав, зобов'язані публікувати річні звіти про результати своєї фінансово-господарської діяльності.

5. Державне ліцензування посередницької діяльності. Посередницька діяльність на РЦП практично в усіх країнах здійснюється на основі ліцензій. Впровадження режиму ліцензування є своєрідним встановленням монополії на виконання важливих посередницьких функцій. Оскільки РЦП посідає важливе місце в системі фінансового ринку, а також значною мірою залежить від довіри багатьох його учасників, держава висуває підвищені вимоги до суб'єктів підприємницької діяльності (та їх службовців), які здійснюють на РЦП посередницьку діяльність. Це потребує насамперед наявності у керівників і службовців інститутів-посередників певної кваліфікації, навичок та сумлінної поведінки.

Посередники на РЦП відіграють важливу роль, адже здебільшого від їх поведінки залежать ефективність ринкових взаємозв'язків і динамічність ринкових операцій. Посередники переважно виконують волю інвестора та емітентів і захищають їхні інтереси.

Як і в інших країнах, в Україні основною категорією посередників є брокери (торговці цінними паперами, що здійснюють діяльність на комісійній основі) і дилери (торговці цінними паперами, що діють на комерційних засадах). Законодавством України регулюється і такий вид посередницької діяльності, як розміщення і випуск цінних паперів шляхом проведення відкритої підписки.

6. Державний контроль на ринку цінних паперів. Такий контроль є одним з основних елементів моделі РЦП. Зазвичай цей контроль покладається на спеціалістів, уповноважених на таку діяльність органами виконавчої влади. Завданнями таких органів є захист інтересів інвесторів і публічних інтересів; забезпечення цілісності ринкових взаємовідносин; реалізація законодавчих актів, що регулюють РЦП; вжиття заходів підтримки порядку на РЦП та ін.

Державний контроль стосується всіх найважливіших галузей взаємовідносин, наприклад, нагляду за переміщенням контрольного пакета акцій, допуску та обігу на території країни іноземних цінних паперів, перевірки інформації про випуск цінних паперів, а також річних звітів емітентів.

7. Біржовий та позабіржовий сегменти ринку цінних паперів. Як зазначалося, РЦП має два основних сегменти: біржовий і позабіржо-вий. Торгівля на фондових біржах здійснюється за певними правилами і стандартами. На позабіржовому ринку умови обігу цінних паперів, укладення та виконання угод за ними є більш вільними і менш процедурними. Більшість операцій з цінними паперами здійснюється на позабіржовому ринку.

8. Саморегулівні організації на ринку цінних паперів. Як свідчить світовий досвід, фінансовий ринок ефективно розвивається у тому разі, якщо враховується принцип оптимальності державного регулювання: держава регулює діяльність учасників ринку лише тоді, коли це вкрай необхідно. В інших випадках вона делегує частину своїх повноважень професійним учасникам ринку, які об'єднуються в саморегулівні організації (СРО).

В Україні діяльність СРО ринку цінних паперів здійснюється відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".

Згідно зі ст.1 цього закону СРО — це добровільне об'єднання професійних учасників РЦП, яке не має на меті одержати прибуток і створюється для захисту інтересів своїх членів та власників цінних паперів. Професійні учасники РЦП об'єднуються у СРО за видами професійної діяльності. Кожний учасник ринку може входити до складу кількох СРО згідно з виконуваними ним функціями, дозволами або бути учасником однієї СРО.

Нині в Україні зареєстровано ДКЦПФР і діють 10 СРО. Найбільші з них за кількістю членів:

• Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (264 члени);

• Асоціація "Перша Фондова Торговельна Система" (174 члени);

• Київська міжнародна фондова біржа (175 членів);

• Асоціація "Південноукраїнська торговельно-інформаційна система" (149 членів).

Питання для самоконтролю

1. Функції фінансового ринку.

2. За якими ознаками класифікують фінансові ринки?

3. Позитивні та негативні наслідки глобалізації ринку капіталів для України.

4. Суб'єкти фінансового ринку.

5. Які фінансові інструменти використовують в Україні?

6. Види боргових та пайових фінансових інструментів.

7. Основні елементи ринкової інфраструктури.

8. Які установи утворюють інституційну базу ринку цінних паперів України?

9. Чому фондові біржі відіграють важливу роль у ринковій економіці?

10. Установи, що належать до фінансових посередників.

11. Чому необхідне державне регулювання фінансового ринку?

12. Які види державного регулювання здійснюються на українському ринку цінних паперів?

Завдання

Поняття "фінансова криза" тісно пов'язане з поняттям "фінансовий ринок". Проаналізуйте причини фінансових криз, що відбулися в недалекому минулому (азіатська криза 1997 р., російська криза 1998 р.). Запропонуйте заходи запобігання майбутнім фінансовим кризам (або пом'якшення їх наслідків) в Україні.