Розділи

загрузка...
4.3. Форми організації страхових фондів і види страхування; Фінанси (теоретичні основи) - Грідчіна М.В.

4.3. Форми організації страхових фондів і види страхування

Сучасні форми організації страхування як особливої сфери фінансових відносин і водночас специфічної форми підприємницької діяльності визначаються загальними принципами функціонування ринкової економіки. У свою чергу, реалізація цих принципів, що відображається у формуванні структури видів страхування та формах організації страхових фондів, залежить від розвитку ринкових відносин у кожній країні й від національних особливостей сфери підприємництва. Розвинені ринкові відносини потребують розгалуженої системи страхування.

Ринкова економіка характеризується свободою і численними формами підприємництва при збереженні за державою регулювання найважливіших загальних правил ринкового господарювання та особливих правил в окремих галузях. Це відображається в законодавстві стосовно окремих видів діяльності, зокрема страхування. Таким чином, страхування як економічна категорія є інструментом регулювання ринкової економіки і водночас як вид діяльності є об'єктом регулювання з боку держави, що сприяє створенню впорядкованої структури страхового ринку (рис. 4.1). В Україні державний нагляд за страховою діяльністю згідно із Законом України "Про страхування" здійснює спеціальний уповноважений орган виконавчої влади.

Структура страхового ринку

Рис. 4.1. Структура страхового ринку

Страховий ринок функціонує за умови реалізації певних принципів. Основним принципом страхування в ринковій економіці є забезпечення конкурентності страхового ринку на основі демонополізації страхової діяльності. До об'єктів конкуренції страхових організацій належать умови мобілізації коштів страхувальників у страхові фонди, ефективність інвестування та досягнення високих кінцевих фінансових результатів. Саме конкуренція спонукає страхові організації в межах їх форм діяльності постійно розширювати асортимент страхових послуг, удосконалювати систему їх оплати і підвищувати оперативність виплат страхового відшкодування.

Принцип забезпечення фінансової стабільності страхової організації впливає на конкуренцію між страховими організаціями різних форм, коли безпідставно знижуються тарифи або здійснюється ризиковане інвестування. Конкуренція в галузі страхування не повинна порушувати інтереси страхувальників, тому держава регламентує сферу страхового інвестування.

Принципом організації страхування є також забезпечення юридичного захисту учасників страхового фонду в разі настання страхового випадку незалежно від форми організації страхування. Цей принцип реалізується через механізм реєстрації страхових організацій, ліцензування всіх видів страхової діяльності та контроль з боку органу державного страхового нагляду.

З урахуванням наведених принципів страхування класифікується за різними критеріями.

За формою власності страхові організації поділяють на державні (державний сектор страхування) і недержавні (комерційний сектор страхування).

За формою страхових фондів у страхуванні розрізняють самострахування, централізоване і колективне страхування.

Самострахування базується на індивідуальній відповідальності й полягає у формуванні страхових фондів юридичними та фізичними особами у грошовій або натуральній формі. Недоліком розглядуваної форми страхування є неможливість створити страхові фонди необхідного розміру, оскільки це потребує вилучення з господарського обороту значних коштів. Самострахування є першою історичною формою страхування.

Централізоване страхування базується на державній відповідальності й фінансується із загальнодержавних коштів, зосереджених в окремих державних фондах (резервних фондах Кабінету Міністрів і регіональних державних органів влади). Особливість цієї форми страхування полягає в обмеженості об'єктів страхування (надзвичайні події) і формуванні як грошових, так і майнових страхових фондів (державний резерв).

Колективне страхування ґрунтується на солідарній відповідальності членів страхового фонду, який вони формують своїми внесками. Саме колективне страхування є основою страхового ринку у формі страхових фондів страхових компаній.

За формою залучення до страхування розрізняють добровільне та обов'язкове страхування (рис. 4.2).

Форми залучення до страхування і джерела формування страхових фондів

Рис. 4.2. Форми залучення до страхування і джерела формування страхових фондів

Добровільне страхування означає виникнення страхових відносин лише на основі добровільно укладеної угоди (страхового поліса) між страхувальником і страховиком у разі можливої участі посередників страхового ринку (страхового брокера, страхового агента). Воно є частиною цивільних правових відносин.

Добровільне страхування функціонує в разі дотримання таких принципів добровільного страхування:

• поєднання законодавчого регулювання страхової діяльності з боку держави з добровільним укладенням договору страхування кожним страхувальником;

• вибіркове охоплення страхуванням з огляду не лише на бажання страхувальника, а й на об'єктивні обмеження в укладенні договору страхування, які обумовлює страховик;

• добровільне страхування завжди обмежене терміном, передбаченим договором. Безперервність страхування досягається повторним укладенням договору;

• добровільне страхування діє лише за умови оплати згідно з договором (разовий внесок або періодичні платежі). Несвоєчасна оплата, що порушує умови договору, означає припинення страхових відносин;

• страхове забезпечення за договором страхування залежить лише від бажання страхувальника і перебуває в межах страхової оцінки майна.

Добровільне страхування за деякими видами (особисте, медичне, пенсійне, протипожежне) існує паралельно з обов'язковою формою страхування і доповнює його, створюючи додатковий страховий захист страхувальника.

Обов'язкове страхування існує у сфері інтересів не лише окремих страхувальників, а й суспільства загалом, тобто зумовлене суспільною доцільністю. Обов'язкове страхування здійснюється відповідно до законодавчих актів, що регламентують аспекти відповідного страхування: перелік об'єктів страхування; рівень страхової відповідальності; права та обов'язки сторін; встановлення тарифних ставок страхових платежів. Законодавчо також визначено страхові організації, яким доручено обов'язкове страхування за його окремими видами на основі укладення договорів між страховиком і страхувальником.

Обов'язкове страхування передбачає деяку добровільність включення в категорію об'єктів страхування. Наприклад, окрема людина добровільно приймає рішення про початок роботи за спеціальністю, що передбачає обов'язкове страхування. Але цей вид страхування повністю охоплює конкретну категорію об'єктів страхування, якщо це передбачено законодавством. В Україні згідно із законодавством обов'язкове страхування існує у вигляді обов'язкового та загальнообов'язкового державного страхування.

Обов'язкове страхування здійснюється в межах договору обов'язкового страхування за рахунок коштів страхувальника і включається в його валові витрати. Страховиком є організація, яку затверджено законодавчо. Такий вид страхування поширюється на окремі види професійної діяльності (військовослужбовці, працівники органів юстиції, державних контрольних органів, митники, донори та ін.), пасажирів громадського транспорту, власників транспортних засобів, а також на фінансові гарантії при транзитних перевезеннях підакцизних товарів через територію України.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пенсійне, медичне, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; на випадок безробіття; від нещасного випадку на виробництві) здійснюють спеціальні позабюджетні фонди (див. підрозд. 1.2 та 2.4), які формуються з коштів страхувальників, застрахованих осіб, асигнувань з бюджету.

За формою організації страхування розрізняють державне, недержавне, взаємне, співстрахування, перестрахування (рис. 4.3).

Організаційні форми страхування

Рис. 4.3. Організаційні форми страхування

Державне страхування базується на державній відповідальності і в умовах ринкової економіки обмежується виключно страховими гарантіями, які надає держава через свої уповноважені органи. Державне страхування — це така організаційна форма, згідно з якою страховиком є держава в особі уповноважених на це організацій. У межах державного страхування держава монопольно здійснює окремі види страхування.

Особливість державного страхування полягає в економічній природі державних страхових фондів і здійснюється через бюджетні або позабюджетні цільові фонди, які формуються в межах державних фінансів. Джерелом цих фондів, як і державних фінансів загалом, є податки і обов'язкові відрахування юридичних та фізичних осіб до бюджету і позабюджетних фондів.

Розрізняють такі види державного страхування: • централізоване за рахунок централізованого страхового (резервного) фонду, який створюється із загальнодержавних ресурсів у натуральній та грошовій формах. Ресурси у натуральній формі — це постійно оновлювані запаси стратегічного значення, у грошовій — підпорядковані уряду централізовані державні фінансові резерви. Завдання централізованого страхового фонду, який є елементом загальногосподарського комплексу країни, полягає у страхуванні економіки країни від наслідків надзвичайних подій природного та техногенного характеру; • загальнообов'язкове соціальне за рахунок Фондів соціального страхування, які формуються, у свою чергу, за рахунок відрахувань роботодавців, що включаються до собівартості продукції та послуг (нарахування на фонд оплати праці), внесків найманих працівників, асигнувань з державного бюджету, інших надходжень відповідно до законодавства.

Недержавне страхування базується на колективній відповідальності. У цій формі страхування страховиком є приватний капітал у вигляді господарського товариства (найпоширенішою формою страхової компанії є акціонерне товариство), яке функціонує згідно з чинним законодавством і здійснює страхову діяльність. Страховий фонд товариства формується за рахунок його статутного капіталу, страхових внесків і прибутку від страхової діяльності. Недержавне страхування за розмаїттям ризиків, що страхуються, і кількістю незалежних страхових компаній становить основу ринку страхових послуг.

Взаємне страхування ґрунтується на колективній відповідальності групи юридичних і фізичних осіб, що об'єдналися в товариство взаємного страхування, страховий фонд якого формується за рахунок їх внесків. Товариство взаємного страхування належить до не-комерційних організацій (його основною метою не є отримання прибутку). Кожний засновник товариства є членом-пайовиком і має право на страховий захист пропорційно до власного внеску. Після виплати страхового відшкодування страховий фонд товариства поповнюється внесками його членів.

Співстрахування і перестрахування розглядаються у підрозд. 4.3.

Види страхування вирізняють відповідно до класифікації об'єктів страхування, які є носіями страхового інтересу і належать до матеріальних чи нематеріальних явищ. Відповідно об'єкти страхування поділяють на класи: що мають вартість і що не мають вартості. В українському законодавстві (ст. 4 Закону України "Про страхування") як окремі об'єкти розрізняють особисте, майнове та страхування відповідальності. У законодавстві деяких країн з ринковою економікою додатково як окремий об'єкт (галузь) страхування розглядається страхування економічних ризиків. Кожний об'єкт (галузь) страхування поділяється на підгалузі, що мають специфічні особливості ризиків, які, у свою чергу, так само мають різновиди (рис. 4.4).

Види страхування за галузями та підгалузями

Рис. 4.4. Види страхування за галузями та підгалузями

Об'єктом особистого страхування є життя, здоров'я та працездатність людини. Воно поєднує ризикову та зберігальну функції — нагромадження платежів і видачу позики під заставу страхового поліса. У межах підгалузей цього виду страхування (життя, від нещасного випадку, медичного та пенсійного страхування) розрізняють страхування здоров'я громадян у поїздках за кордон, пенсій за віком або станом здоров'я, від нещасних випадків професійних груп, дітей і школярів, ритуальних послуг та ін.

За формою організації особисте страхування буває добровільним та обов'язковим, а залежно від чисельності застрахованих — індивідуальним і груповим.

Медичне добровільне страхування є частиною системи суспільної охорони здоров'я і може фінансуватись за рахунок спеціальних страхових фондів, організованих, наприклад, за територіальним принципом. Така організаційна форма страхування поширена у країнах з розвиненими ринковими відносинами і, безперечно, з часом буде реалізована в Україні у процесі здійснення медичної реформи.

Територіальний фонд медичного страхування формується за рахунок внесків фізичних осіб (розмір внеску залежить від стану здоров'я страхувальника), підприємств, розміщених на території, яку охоплює дія фонду, а також внесків місцевого органу влади, який є страхувальником для непрацюючих жителів району. Іншими словами, у медичному страхуванні суб'єктами є фізичні особи, страхова медична організація і медичні заклади. Страхове відшкодування здійснюється у формі оплати медичної допомоги.

Об'єктом майнового страхування є страхування різних видів майна, його підгалузі виокремлено залежно від форми власності майна. Для українського страхового ринку традиційними є такі види, як страхування сільськогосподарських культур і тварин, транспортних засобів, вантажу, особистого майна громадян.

Страхувальником майнового страхування може бути лише юридична або фізична особа (володар, розпорядник чи користувач майна), яка має самостійний юридичний майновий інтерес.

Протипожежне страхування згідно із світовою практикою страхової діяльності є окремою підгалуззю страхування з огляду на його значення в підприємницькій діяльності. Розрізняють добровільне і обов'язкове протипожежне страхування. Особливість формування страхового фонду цього виду страхування полягає у спрямуванні до нього певного процента від суми договору майнового страхування і договору страхування цивільної відповідальності, але в межах загального страхового фонду кожної страхової компанії. У структурі страхового фонду протипожежного страхування виокремлюється фонд пожежної безпеки, джерелом формування якого є процент відрахування від суми страхових внесків за протипожежним страхуванням.

Страхування відповідальності страхувальника захищає як його інтереси, так і інтереси застрахованих. Страхувальник звільняється від відшкодування збитків третім особам. Особливість цього виду страхування полягає в укладанні страхового договору без визначення конкретного застрахованого (особи чи суб'єкта господарювання). Застрахований і розмір відшкодування визначаються рішенням суду лише в разі настання страхового випадку, тобто при заподіянні шкоди третій особі.

Найпоширенішим є страхування цивільної відповідальності власників транспорту різних видів, яке поєднує умови особистого і майнового страхування (відшкодування втрат здоров'я і пошкодження майна). Згідно із законодавством країни таке страхування є обов'язковим чи добровільним залежно від виду транспортного засобу.

Перспективними для українського страхового ринку є такі види страхування відповідальності: позичальника за повернення кредиту, роботодавця, цивільної відповідальності підприємств, що є джерелом підвищеної загрози, за забруднення довкілля, ядерної відповідальності, цивільної відповідальності виробників товарів та надава-чів послуг, професійної відповідальності (лікарів, митних брокерів, юристів та ін.), відповідальності ділового партнера.

Страхування економічних ризиків як окрема галузь страхування, доцільність якого доведена практикою господарювання розвинених ринкових країн, сучасним українським законодавством не передбачене, але можливе. У страхуванні економічних ризиків розрізняють страхування від комерційних, технічних, правових, політичних ризиків і ризиків у фінансово-кредитній сфері.

У разі страхування комерційних ризиків об'єктом страхування є інвестування грошових і матеріальних ресурсів, результатом якого має бути отримання доходу, тобто підприємницька діяльність. Проявом ризику є неотримання очікуваного доходу. Конкретними і найпоширенішими видами страхування економічних ризиків є такі:

• страхування втрат прибутку від призупинення з різних причин процесу виробництва;

• страхування втрат доходу від невиконання партнерами договірних зобов'язань;

• страхування орендної плати від неможливості її отримання через страховий випадок;

• страхування рентної плати від припинення орендних відносин через страховий випадок;

• страхування відновлюваної вартості майна, якщо для цього потрібні будуть витрати, що перевищують вартість застрахованого майна.

Страхування технічних ризиків поширюється на всі види ризиків щодо створення та експлуатації підприємства.

Страхування фінансово-кредитних ризиків охоплює ті з них, що виникають внаслідок фінансової діяльності страхувальника. Це страхування:

• експортних операцій, у тому числі експортних кредитів;

• банківських кредитів від ризику неплатежів;

• банківської діяльності від заподіяння шкоди персоналом або внаслідок інших протиправних дій;

• валютних ризиків від нестабільності курсу валюти;

• від інфляції.