Розділи

загрузка...
1.4. Концептуальні підходи до формування державного бюджету в умовах ринкової економіки; Фінанси (теоретичні основи) - Грідчіна М.В.

1.4. Концептуальні підходи до формування державного бюджету в умовах ринкової економіки

Для виконання своїх функцій державі необхідно мати достатні грошові фонди, які формуються, як зазначалося, шляхом перерозподілу ВВП. Це здійснюється державою насамперед через державний бюджет.

Бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів, а також у всій фінансовій системі. Він є невіддільною складовою ринкових відносин і водночас важливим інструментом реалізації державної політики.

Науковці визнають бюджет найдієвішим інструментом впливу держави (уряду) на економічні процеси у країні. У наукових дискусіях XX ст. саме бюджету віддавалася перевага у досягненні повної зайнятості, цінової стабільності, економічного розвитку та інших макроекономічних цілей.

Аналіз літературних джерел і поглядів науковців з цього питання дає підстави стверджувати про багатоманітність підходів до визначення змісту поняття бюджету.

Звернувшись до теорії бюджету і розглянувши сутність категорії "бюджет", зазначимо, що бюджет можна тлумачити і аналізувати у трьох аспектах: як економічну категорію; у матеріальному розумінні; як правову категорію.

Бюджет як економічна категорія є системою економічних (грошових) відносин, виникнення та реалізація яких пов'язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих фондів державних коштів різного рівня.

У матеріальному розумінні бюджет — це централізований грошовий фонд, що формується на тому чи іншому рівні для забезпечення функцій відповідних органів державної або місцевої влади. Саме цей аспект бюджету мається на увазі, коли йдеться про фінансування тих чи інших заходів з бюджету, зарахування джерела доходу на рахунок бюджету тощо.

Бюджет як правова категорія є основним фінансовим планом утворення, розподілу та використання централізованого грошового фонду певної території, що затверджується відповідними органами державної або місцевої влади.

Виникнення бюджетних відносин неможливе поза державою. Вони є органічною складовою економічної структури суспільства, їх функціонування об'єктивно визначено тим, що для виконання державою своїх функцій необхідна матеріальна база.

Як свідчить досвід країн з ринковою економікою, бюджет як основний інструмент державного регулювання соціально-економічних процесів має великі можливості.

Використовуючи фінансове програмування, розвинені держави через бюджет впливають на структурну перебудову економіки, науково-технічну політику, норму нагромадження, самозабезпечення енергетичними ресурсами, ефективність зовнішньоекономічних зв'язків, обсяг валового національного продукту.

Загалом на державний бюджет покладено виконання таких функцій:

• перерозподіл національного доходу;

• стабілізація процесу суспільного відтворення;

• здійснення державної соціальної політики.

Бюджет є основним засобом впливу на стан економіки. Розміри бюджету (а особливо його дефіциту), характер податкової політики і структура видатків допомагають визначити темпи економічного розвитку, тенденції зміни зайнятості, процентні ставки та цінові зміни. Бюджет об'єднує основні фінансові категорії (податки, державний кредит, державні видатки) в їх взаємодії. Тому під час прийняття окремих бюджетних рішень необхідно враховувати, що визначена державою бюджетна політика обов'язково впливатиме на всі економічні показники.

Концептуальні підходи до регулювання соціально-економічних процесів у країнах з ринковою економікою побудовані відповідно до теорії циклічності економічного розвитку.

Регулярність повторення економічних циклів, їх дестабілізуючий вплив на економіку загалом і визначають необхідність державного антициклічного регулювання. Використання бюджету як інструменту державного регулювання економіки базується на принципі акселерації. Західні економісти давно звернули увагу на це явище і почали використовувати його на практиці. Воно полягає в тому, що відносно невеликі інвестиції сприяють значному приросту національного доходу.

Феномену акселерації присвячені дослідження західних економістів А. Афтальона, Дж. Кларка і П. Самуельсона. їхні погляди зводяться до того, що підвищення попиту на предмети споживання приводить до підвищення попиту на засоби виробництва і відповідно на інвестиції.

Принцип акселерації має і зворотну дію, оскільки спричинює нестабільність в економіці. Відповідно до фази циклу акселерація має певну спрямованість: у фазах пожвавлення і підйому вона сприяє збільшенню інвестицій, отже, прискорює цикл; у фазі кризи і депресії акселерація посилює спад економіки, оскільки інвестиції скорочуються швидше, ніж виробництво.

Наукові дослідження у сфері використання бюджету як інструменту державного регулювання економіки, як правило, визначаються двома стратегічними напрямами: зміною державних витрат (державних закупівель) і зміною податкових ставок.

Ці апробовані практикою ринкового господарювання напрями широко використовуються. їх вплив виявляється в таких загальних тенденціях:

• збільшення державних витрат підвищує сукупний попит і відповідно приводить до збільшення обсягу випуску продукції та підвищення рівня зайнятості;

• збільшення податків зменшує особисті доходи домогосподарств і відповідно призводить до зменшення витрат, обсягів випуску продукції і зниження рівня зайнятості.

Пріоритетним у цих напрямках є використання системи державних замовлень у період подолання економічного спаду, що передбачає позитивну дію акселерації або ефекту мультиплікатора.

Ефект мультиплікатора — це тенденція, відповідно до якої певні зміни обсягу планових інвестицій чи будь-якого іншого компонента сукупного попиту зумовлюють значно більше підвищення останнього.

Ефект мультиплікатора дослідив Дж. Кейнс, який заперечував не тільки ефективне функціонування економіки на основі ринкових механізмів, а й саме їх існування. Він наполягав на розширенні участі уряду у стабілізації економіки. Не всі положення кейнсіанської теорії витримали перевірку часом, але загалом підходи Дж. Кейнса до державного регулювання економічних процесів становлять інтерес і нині.

Ефект мультиплікатора має безліч можливостей застосування у практичній економіці та економічній політиці. Так, навіть незначні за абсолютною величиною зміни обсягів планових інвестицій (або будь-якої іншої складової планових витрат) посилюватимуться дією ефекту мультиплікатора і впливатимуть на сукупний попит. Останній, за визначенням більшості сучасних економістів, стимулюватиме розвиток економіки саме в напрямах його дії. У реальній економіці можлива і зворотна дія ефекту мультиплікатора.

Ігнорування механізмів регулювання державного впливу на економічні процеси може призвести до тривалого затягування депресії. Таке явище спостерігалось у США і існує нині в Україні.

Але, як свідчить досвід високорозвинених країн, уряд завжди має достатній набір інструментів, за допомогою яких можна вивести економіку із ситуації нестабільності. Основним таким інструментом і є державний бюджет та його складові: державні закупівлі, податки тощо.

Крім економічної сфери державний бюджет істотно впливає також на соціальну сферу. У країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою роль бюджету в соціальних процесах значно підвищується. Це зумовлено передусім тим, що саме бюджетні кошти разом з позабюджетними фондами є фінансовою базою соціальних перетворень, переходу на новий, вищий рівень соціального обслуговування населення країни. Крім того, державний бюджет покликаний пом'якшувати соціальні наслідки розшарування населення за матеріальним станом (рівнем доходів), що зумовлено переходом до ринку.

Характерними ознаками перехідного періоду є інфляція і кризи, що посилюються й неухильно призводять до зниження життєвого рівня населення. У таких умовах бюджет обов'язково має бути соціально спрямований, тобто передбачати можливість фінансування соціальних програм. Соціальна політика держави має бути спрямована на підтримку тих, хто з об'єктивних причин опинився у най-скрутнішому становищі: пенсіонерів, дітей, студентів, працівників бюджетної сфери. Отже, соціально-економічна роль бюджету має підпорядковуватися розв'язанню основного завдання сучасного етапу розвитку України — структурній перебудові економіки з переведенням її до ринкової при стримуванні та пом'якшенні кризових та інфляційних процесів у перехідний період.

На жаль, бюджет України в умовах фінансової кризи поки що не може повною мірою виконувати такі функції. Лише в разі реальної стабілізації виробництва країна може отримати фінансові ресурси для створення стабільної системи соціального забезпечення. Іншими словами, надходження в бюджет безпосередньо залежать від стану виробництва, тому необхідно не тільки вдосконалювати розподіл і перерозподіл ВВП, а насамперед забезпечити розвиток виробництва.

Стан економіки визначає бюджетні показники. Останні кілька років бюджет України формувався у складних умовах. Насамперед це відбувалось через неефективне функціонування економіки; поглиблення фінансової кризи; зменшення податкової бази (понад половину підприємств збиткові, частина з них взагалі не працює); масову кризу платежів і значний обсяг бартерних операцій; практично повне зупинення інвестиційної діяльності державного та приватного секторів економіки; високий рівень інфляції; підвищення рівня безробіття; зниження рівня життя населення.

Зазначені фактори провокували незбалансованість державного бюджету в напрямі перевищення видатків над доходами (дефіцит бюджету). Іноді незбалансованість бюджету спостерігається як перевищення доходів над видатками (профіцит бюджету).

Саме по собі перевищення бюджетних видатків над доходами не катастрофічно, оскільки характерною особливістю державних бюджетів майже всіх країн світу, а тим більше з перехідною економікою, є їх незбалансованість, тобто наявність дефіциту.

Нині не існує держави, якій би не доводилося стикатися з бюджетним дефіцитом. Мало того, останніми десятиліттями хронічний дефіцит державних бюджетів був характерною ознакою більшості економічно розвинених країн. Наприклад, за цей період бездефіцитний бюджет лише тричі затверджувався у Великобританії.

У світовій практиці якість бюджетного дефіциту диференціюється. Він може бути пов'язаний:

• з необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки, і в цьому разі дефіцит бюджету відображає не кризовий стан суспільних процесів, а намагання забезпечити прогресивні зміни у структурі суспільного виробництва;

• з надзвичайними ситуаціями (війнами, стихійними лихами тощо), коли звичайних резервів недостатньо і потрібно використовувати особливі резерви;

• із кризовими явищами в економіці, її спадом, неефективністю фінансово-кредитних зв'язків, нездатністю уряду контролювати фінансову ситуацію в державі; у цьому разі дефіцит є надзвичайним явищем, що потребує вжиття заходів зі стабілізації економіки, прийняття відповідних політичних рішень.

Бюджетний дефіцит в Україні, пов'язаний із кризою в економіці, спостерігався до 2000 р. Він був наслідком спаду виробництва, зниження ефективності функціонування окремих галузей, несвоєчасного здійснення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення та інших об'єктивних і суб'єктивних чинників, що впливають на економічну і соціальну політику держави.

Бюджетний дефіцит потребує вжиття державою дієвих заходів щодо його зменшення. В економічно розвинених країнах сформувався відповідний механізм управління бюджетним дефіцитом. Він добре відомий і не залежить від типу економіки. У програмі скорочення бюджетного дефіциту слід передбачити такі заходи, які, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд держави, а з іншого — сприяли б скороченню державних видатків. Перелічимо основні з цих заходів:

• випуск державних цінних паперів;

• зміна напрямів інвестування бюджетних коштів у народному господарстві з метою підвищення фінансової віддачі з кожної гривні;

• широке використання фінансових пільг і санкцій, які дають змогу враховувати специфічні умови господарювання і стимулювати збільшення суспільного виробництва;

• скорочення сфери державної економіки та державного фінансування.

Існують також заходи скорочення дефіциту бюджету, пов'язані з небезпечними для економіки наслідками, хоча, на перший погляд, вони допомагають розв'язати проблему дефіциту. До них належать емісія грошей і посилення податкового пресу. Якщо неефективність і негативний вплив на економіку підвищення податків вже не викликає сумніву, то з емісією не все так просто.

Теорія і практика державного регулювання США, Японії та інших розвинених країн підтверджують необхідність і доцільність випуску грошей в обіг відповідно до реальних потреб економіки.

Якщо додаткова емісія спрямована на розвиток виробничих сил і сприяє науково-технічному прогресу у виробництві, то таке збільшення грошової маси не тільки не стає інфляційним, а навпаки, за умов реального підвищення суспільної продуктивності праці протистоятиме інфляції.

В Україні в умовах скорочення виробництва існувала практика подолання інфляції шляхом замороження заробітної плати, затримання її виплати, скорочення соціальної допомоги. З 1995 по 1999 р. загальна заборгованість із заробітної плати та соціальних виплат постійно збільшувалася і тільки з 2000 р. почала зменшуватись. Зниження рівня інфляції шляхом штучного обмеження купівельної спроможності населення призводить до перманентного скорочення сукупного попиту і до дедалі зростаючого згортання виробництва. Але якщо вдатися до емісійного погашення боргів населенню і скорочення на цій основі дефіциту бюджету, то це зумовить інтенсивне розкручування інфляційної спіралі.

За емісійного фінансування бюджетного дефіциту в Україні існувала висока ймовірність того, що емісійні кошти, спрямовані на погашення заборгованості із заробітної плати, не надійдуть у вітчизняний сектор ринку. Це пояснювалося схильністю населення до купівлі імпортних товарів та іноземної валюти. Отже, без адекватних заходів, спрямованих на зменшення попиту на імпортні товари, нормалізацію валютного обороту, звуження тіньового сектору економіки і підвищення ефективності вітчизняного виробництва, емісійні кошти не стануть ресурсом відродження національної економіки.

На 2000 р. був запланований бездефіцитний бюджет, а фактично зведений і державний бюджети були виконані з профіцитом.

На 2001 р. так само було заплановано бездефіцитний бюджет. Крім того, з вересня 1999 р. спостерігалась тенденція до збільшення ВВП. Порівняно з 1999 р. у 2000 р. реальний ВВП становив 106 %. Це дало підстави сподіватись на подальше поліпшення стану державних фінансів. З 2002 р. почали планувати помірний дефіцит бюджету.

Таким чином, дефіцит бюджету виникає як з об'єктивних, так і з суб'єктивних причин. Найпоширенішою з них є обмежені можливості держави щодо мобілізації необхідних доходів. Це пояснюється недостатнім урахуванням можливої зміни обставин, тим більше в перехідних економіках, де часто відсутній необхідний досвід макро-економічного прогнозування. Зменшення обсягу надходжень до державного бюджету може також спостерігатися через зниження експортних цін, зменшення обсягів виробництва понад передбачуваний рівень, зниження попиту на вітчизняну продукцію. Це небезпечне тим, що за стійкої тенденції до випередження темпів підвищення державних видатків порівняно з темпами збільшення державних доходів короткострокова бюджетна незбалансованість поступово перетворюється на довгострокову. За відсутності перспектив економічного розвитку у країні її внутрішні і зовнішні борги збільшуються швидкими темпами. Що довше це відбувається, то важче вийти з такого становища.

Наочне підтвердження тому — країни з перехідною економікою, у тому числі Україна, де найбільшу загрозу для макроекономічної стабільності становлять інтереси суб'єктів економічної діяльності, які намагаються споживати більше, ніж виробляють. Це стосується насамперед підприємств, на яких підвищення заробітної плати перевищує підвищення продуктивності праці й які не можуть функціонувати без державних дотацій. Стосується це також уряду, видатки якого надмірні й неефективні.

Як звичайні інвестори уряди вдаються до позик й інвестують їх у проекти, доходи від яких перевищують процентні виплати за позику.

Відмінність полягає в тому, що часто доходи уряду визначаються рівнем зростання ВВП, а не прибутком для приватних підприємств. З огляду на це Україна має витрачати запозичені кошти переважно на реформи, оскільки саме вони можуть стимулювати зростання ВВП. Натомість запозичені кошти витрачаються на фінансування державного апарату і не завжди обґрунтовану підтримку збиткових підприємств та окремих груп громадян. Така неефективна політика зрештою призвела до гіперінфляції в 1993 р. (дефіцит державного бюджету фінансувався за допомогою прямих кредитів уряду з боку НБУ або просто за рахунок сеньйоражу) і фінансових криз восени 1997 р. та в серпні 1998 р. З 1998 р. фінансування дефіциту бюджету за рахунок прямих кредитів НБУ припинилося і здійснюється тільки за рахунок внутрішніх і зовнішніх запозичень.

Зниженню бюджетного дефіциту сприяє скорочення витратної частини бюджету: вивільнення його від більшої частини фінансування виробничої сфери, за винятком фінансування великих міжрегіональних програм, субсидування окремих капіталомістких галузей і сільського господарства, максимальне скорочення дотацій збитковим підприємствам тощо.

Держава продовжує контролювати значну частину економіки України за допомогою бюджету. При цьому важливо, щоб дефіцит бюджету зменшувався реально, а не номінально. Так, майже щороку після проголошення Україною незалежності реальний дефіцит бюджету перевищував планові показники, тобто завжди перевищував дефіцит, схвалений Верховною Радою і офіційно зазначений у фіскальній статистиці. А це, у свою чергу, суттєво знизило довіру населення до держави та її політики.

Різним типам бюджетних дефіцитів відповідають різні стратегії бюджетно-податкової політики.

Сальдо державного бюджету може змінюватися під дією як так званих вбудованих стабілізаторів економіки (циклічний дефіцит), так і через здійснення дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит).

У результаті здійснення дискреційної політики співвідношення дохідної та видаткової частин бюджету змінюється тільки в результаті безпосереднього свідомого та цілеспрямованого втручання уряду. Наприклад, у період економічного спаду уряд може прийняти рішення про збільшення видатків та (або) зменшення податкових ставок (стимулююча фіскальна політика). Таким чином, фактично цілеспрямовано створюється дефіцит державного бюджету для подолання спаду або депресії. І навпаки, якщо в економіці посилюється інфляція, уряд приймає рішення про зменшення видатків та (або) збільшення податків (стримуюча фіскальна політика).

Такі рішення уряду пов'язані зі значними внутрішніми часовими лагами, оскільки, по-перше, зміна структури бюджетних видатків або ставок оподаткування потребує тривалого обговорення у Верховній Раді, а по-друге, необхідний деякий час, щоб можна було пересвідчитись у позитивних результатах таких рішень. Різке збільшення дефіциту державного бюджету через певний час компенсується стабільними надходженнями до бюджету за рахунок "відродженого" виробництва.

Недискреційна політика, навпаки, здійснюється без безпосереднього втручання уряду. Основою такої політики є вбудовані стабілізатори, що "вмикаються" автоматично як реакція на певні економічні процеси в суспільстві.

"Вбудована" стабільність виникає у зв'язку з тим, що насправді податкова система в Україні забезпечує вилучення такого чистого податку (чистий податок дорівнює загальному податку мінус трансфертні платежі та субсидії), який змінюється пропорційно до чистого національного продукту (ЧНП).

Наведене означає, що зі збільшенням ЧНП майже всі види податків автоматично збільшуються, і навпаки, зі "зменшенням" ЧНП податкові надходження різко скорочуються. Прямо протилежно при фіскальній політиці "поводяться" трансфертні платежі, або "від'ємні податки". Залежність між ними та ЧНП обернено пропорційна. Виплати допомог з безробіття, різних субсидій під час економічного підйому різко зменшуються і різко збільшуються під час економічної кризи.

Економічне значення взаємозв'язку та пропорційної залежності між ЧНП та обсягом податкових надходжень дуже велике. Це зумовлено двома обставинами.

По-перше, податки можуть бути подані як втрата певної потенційної купівельної спроможності в економіці. У такому разі з метою підтримки стабільності, коли економіці загрожує інфляція, доцільно знизити купівельну спроможність, щоб не спричинити ще більшу інфляцію. І навпаки, коли у країні спостерігається спад виробництва, уповільнення економічного розвитку або криза, доцільно послабити податковий тиск, тобто мінімізувати вилучення потенційної купівельної спроможності. Це сприятиме активізації ділової активності у країні.

По-друге, податкова система при здійсненні фіскальної політики передбачає певну стабільність. Залежно від фази економічного циклу у країні обсяг податкових надходжень автоматично змінюється (що, у свою чергу, зумовлює зміни в державному бюджеті) і є дієвим інструментом впливу на інфляцію та рівень безробіття.

На будь-якій фазі економічного циклу перед державою стоять дві першочергові проблеми: боротьба з інфляцією та безробіттям. Складність полягає в тому, що одночасно розв'язати обидві проблеми неможливо; розв'язати можна лише одну з них за рахунок іншої. У різні періоди держава робить вибір по-різному.

Поряд з офіційним (номінальним) дефіцитом державного бюджету як у промислово розвинених країнах, так і у країнах з перехідною економікою існує також прихований дефіцит, що зумовлюється квазібюджетними видатками. До них належать централізовані кредити, що надаються центральним банком (в Україні НБУ) на пільгових умовах. Так, в Україні нагромаджені в комерційних банках, що відокремились на початку економічної реформи від НБУ, великі портфелі прострочених боргових зобов'язань державних підприємств, пов'язаних передусім з виплатою завищеної заробітної плати при надлишковій зайнятості, як правило, сплачуються за рахунок пільгових кредитів НБУ.

Крім того, за рахунок коштів НБУ можуть фінансуватись окремі операції, пов'язані з державним боргом, покриватися збитки від заходів стабілізації курсу обміну валют тощо. У результаті таких ква-зібюджетних операцій діяльність і уряду, і НБУ стає незрозумілою для економічних агентів. Це, у свою чергу, спричинює недовіру до макроекономічної політики держави. Крім того, висуваючи неко-мерційні цілі, НБУ, по-перше, втрачає незалежність, по-друге, знижує свій статус "поєднання" бюджетно-податкової та кредитно-грошової політики, що виникає на цій основі. Це характерно для будь-якої перехідної економіки, часто супроводжується збільшенням збитків центрального банку країни і посиленням інфляції, що значно знижує ефективність заходів з макроекономічної стабілізації загалом.

Можна стверджувати, що прихований (квазібюджетний) дефіцит істотно знижує фактичний бюджетний дефіцит і державний борг (зокрема внутрішній). Дуже часто це робиться цілеспрямовано, наприклад у разі наближення чергових виборів або коли уряд бажає мати щорічний збалансований бюджет.

Існує кілька підходів до складання та використання бюджету. Розглянемо три основні концепції:

• бюджету, який щороку збалансовується;

• бюджету, що збалансовується на циклічній основі;

• функціональних фінансів.

До "Великої депресії" 30-х років XX ст. вважалося, що щорічно збалансований бюджет є метою державних фінансів. Але глибший аналіз свідчить про суттєві недоліки щорічно збалансованого бюджету. Зокрема, такий підхід здебільшого виключає фіскальну діяльність держави як антициклічну, стабілізуючу. Мало того, щорічно збалансований бюджет насправді погіршує коливання економічного циклу. Припустимо, що в економіці раптово виникли такі негативні явища, як тривале безробіття і зниження доходів. Тоді державі для збалансування бюджету необхідно або збільшити податки, або обмежити власні видатки, або поєднати ці заходи. Проблема полягає в тому, що всі ці заходи стримувальні за характером і кожний з них не стимулює ділову активність і сукупний попит, а ще більше знижує їх. Можна уявити й іншу ситуацію. Економіка зазнала інфляції, внаслідок чого збільшились грошові доходи, а отже, автоматично податкові надходження до бюджету. Тоді для збалансування бюджету і ліквідації майбутніх бюджетних надлишків держава повинна знизити податкові ставки або збільшити державні видатки, але обидва ці заходи або їх поєднання спричинять підвищення ділової активності, рівня зайнятості і, зрештою, не знизять інфляцію, а навпаки, посилять її тиск на економіку. Таким чином, концепція щорічно збалансованого бюджету є економічно неефективною, має суттєві суперечності й не здатна забезпечити стабільність економіки в довгостроковій перспективі.

Але, незважаючи на викладене, розглядувана концепція має прибічників. Окремі економісти, підтримуючи щорічно збалансований бюджет, вважають, що небезпеку становлять не дефіцит державного бюджету і державний борг, що збільшуються, а зростання видатків, пов'язане з фінансуванням різних урядових програм. Збільшення кількості урядових програм, а особливо тих, що потребують великих витрат, має контролюватися суспільством і відбуватися тільки в разі збільшення податкових надходжень до бюджету. При дефіцитному фінансуванні цей процес стає суспільно неконтрольованим, оскільки державні програми мають тенденцію до швидшого збільшення, адже опозиція суспільства щодо цього процесу виявляється набагато меншою, коли ці програми фінансуються за рахунок збільшення дефіциту, а не податків. Зростання дефіциту державного бюджету, спричинене збільшенням кількості урядових програм, у цьому разі розглядається як замах уряду на існування приватного сектора.

Інша концепція, а саме бюджету, збалансованого на циклічній основі, базується на протилежному підході. Обґрунтування цієї концепції є логічним, простим і зрозумілим.

Ідея збалансованого на циклічній основі бюджету полягає в тому, що уряд реалізує антициклічну політику і водночас збалансовує бюджет. У цьому разі бюджет потрібно збалансовувати не щорічно, а лише протягом економічного циклу.

Щоб протистояти спаду, уряд повинен знизити податки і збільшити державні видатки. Таким чином, фактично цілеспрямовано збільшується бюджетний дефіцит, проте водночас стимулюються ділова активність і підприємництво (ставка робиться на майбутнє). Протягом наступного інфляційного піднесення так само логічно буде збільшити податкові ставки і зменшити державні витрати. По-перше, це сприятиме вилученню з обігу частини потенційної купівельної спроможності, а по-друге, буде створено деякий бюджетний надлишок, що уможливить покриття державного боргу, що виник у період спаду.

Але навіть за такої привабливої бюджетної концепції виникають великі проблеми. Перша з них полягає в тому, що підйоми та спади в економічному циклі найчастіше різняться глибиною і тривалістю. Тому тривалий і глибокий спад, за яким ітиме відносно короткий підйом, безсумнівно, спричинить значне збільшення дефіциту державного бюджету порівняно з появою незначного додатного сальдо бюджету (надлишку). Таке протиставлення є недоліком розглядуваної концепції, оскільки свідчить про появу циклічного дефіциту державного бюджету. Сутність другої проблеми полягає в перевагах, пов'язаних з інфляцією. За природою інфляція сприяє перерозподілу доходів між дебіторами та кредиторами. Непередбачувана інфляція вигідна дебіторам (отримувачам позик) за рахунок кредиторів (на-давачів позик). При цьому наслідки інфляції щодо перерозподілу довільні й непередбачувані.

Держава так само може мати вигоду від інфляції, якщо є отримувачем позик від населення. Протягом багатьох років у кожної держави накопичується значний державний борг (як зовнішній, так і внутрішній). Інфляція ж дає можливість державі сплатити борги грошима, що втратили частину своєї купівельної спроможності, тобто уряд отримує від населення "дорогі" гроші, а повертає за допомогою інфляції "знецінені".

В умовах інфляції номінальний (офіційний) національний дохід і, як наслідок, податкові надходження збільшуються, а державний борг не змінюється. Це означає, що за допомогою інфляції уряд зменшує реальний державний борг й істотно полегшує його сплату (ідеться тільки про внутрішній державний борг).

Таким чином, можна припустити, що держава зацікавлена в інфляції і свідомо може її провокувати, щоб розрахуватися з власними боргами.

Третій концептуальний підхід до формування бюджету і його використання базується на ідеї функціональних фінансів. Відповідно до цієї ідеї основними є стабілізація і оздоровлення економіки; збалансування ж бюджету як на щорічній, так і на циклічній основі є другорядним. При цьому не варто боятися, що у процесі стабілізації економіки спостерігатимуться стійкі надлишки або дефіцити бюджету. Згідно з цією концепцією проблеми державного дефіциту або надлишку бюджету незначні порівняно з тими, що зумовлені тривалими спадами або стійкою інфляцією.

В Україні становлення ринкових відносин відбувається у складних умовах, що пояснюється як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Економічна ситуація характеризується спадом національного виробництва практично в усіх галузях, кризою платежів, збільшенням тіньового капіталу, катастрофічним браком бюджетних коштів і, як наслідок, неможливістю держави повноцінно фінансувати економічні та соціальні програми. За таких обставин реалізація ідеї функціональних фінансів є реальним шансом вийти з економічної кризи, оскільки вона спрямована передусім на розв'язання проблем економіки за допомогою бюджету. За існування взаємозв'язку бюджету й економіки пріоритет надається останній.

Оскільки тільки сильне конкурентоспроможне вітчизняне виробництво гарантує постійне поповнення дохідної частини бюджету, більшість вітчизняних економістів схвалюють розробку спеціальних державних програм підтримки вітчизняних підприємств і поступової відмови від фінансування нерентабельних виробництв.

Тільки розв'язання проблем, пов'язаних з національним виробництвом, створить передумови для реального оздоровлення економіки і, як наслідок, сприятиме її стабілізації.

Питання для самоконтролю

1. Економічний і правовий зміст категорії "фінанси". Особливості фінансів.

2. Функції категорії фінансів.

3. Зміст категорії "фінансова система".

4. Структура фінансової системи України.

5. За якими принципами виокремлюють складові фінансової системи?

6. Охарактеризуйте кожну складову фінансової системи України.

7. Зміст поняття "фінансова політика".

8. Етапи реалізації фінансової політики.

9. Напрямки фінансової політики.

10. Основні види фінансової політики держави.

11. Зміст категорії "бюджет" в економічному, матеріальному і правовому розумінні.

12. Основні підходи до складання та використання державного бюджету.

Завдання

У науковій і навчальній літературі наводяться різні визначення понять "фінанси" і "фінансова система". У складі фінансової системи вирізняють певні сфери і елементи. Знайдіть найточніше визначення понять "фінанси" і "фінансова система". Розгляньте складові фінансової системи, що наводяться в різних літературних джерелах; проаналізуйте зібраний матеріал і порівняйте його з наведеним у цьому підручнику.