Розділи

загрузка...
РОЗДІЛ 15. ДОГОВІР ПОЗИКИ. ДОГОВІР ПОЗИЧКИ; ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ ДОГОВОРУ ПОЗИКИ; ФОРМА ДОГОВОРУ ПОЗИКИ; СТОРОНИ ДОГОВОРУ ; Договори від А до Я - Водоп'янова О. - Частина 2

РОЗДІЛ 15. ДОГОВІР ПОЗИКИ. ДОГОВІР ПОЗИЧКИ

ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ ДОГОВОРУ ПОЗИКИ

Відносини позики врегульовано в §1 глави 71 ЦКУ. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві всім речам того самого роду, та вимірюється числом, вагою, мірою — ч. 2 ст. 184 ЦКУ), а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду і такої самої якості. Згідно зі ст. 1048 ЦКУ, позикодавець має право на отримання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюють договором. Якщо ж ним не встановлено їх розмір, він визначається на рівні облікової ставки НБУ, і в такому разі проценти сплачуються щомісяця.

Тож договір позики може бути як оплатним, так і безоплатним; в останньому разі про це має бути прямо сказано у договорі. Відповідно до ч. 2 зазначеної статті, договір позики вважається безпроцентним, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50 н. м. д. г. і не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін або позичальникові передано речі, визначені родовими ознаками (тобто не гроші).

Відмінністю договору позики від позички є те, що предметом позики є гроші або речі, визначені родовими ознаками, а предметом позички — навпаки — речі, визначені індивідуальними ознаками, крім цього, позичка завжди є безоплатною (оплатна позичка — це оренда). Основні відмінності договору позики від кредитного договору:

1) договір позики є універсальним, тобто може застосовуватися всіма учасниками цивільних правовідносин, а в кредитному договорі позикодавцем (кредитодавцем) є банк або інша фінансова установа;

2) кредитний договір є консенсуальним і набирає чинності з моменту досягнення згоди з усіх істотних його умов; цей договір передбачає обов'язок банку чи іншої фінансової установи видати кредит, тимчасом, як договір позики є укладеним після передачі грошей або речей;

3) кредитний договір, на відміну від позики, завжди є оплатним;

4) предметом договору позики можуть бути не лише гроші, а й інші речі, визначені родовими ознаками, а предметом кредитного договору можуть бути лише гроші.

Договір позики є укладеним із моменту передачі грошей або інших речей, тобто є реальним.

ФОРМА ДОГОВОРУ ПОЗИКИ

З урахуванням положень ст. 208 та ст. 1047 ЦКУ договір позики (крім договору між фізичними особами на суму, що перевищує 10 н. м. д. г.), має бути укладений у письмовій формі. Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦКУ, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлено розписку позичальника або інший документ, який посвідчує передачу йому позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. Розписка є зручним способом оформлення договору позики на короткий термін, проте у ній (як і у разі складання письмового договору) обов'язково мають бути наведені умови щодо безпроцентного і поворотного характеру наданих коштів, а також термінів їх повернення. У такому разі (на підтвердження умов договору позики) розписка, що повертається позикодавцем при поверненні йому коштів, має зберігатися у бухгалтерських документах позичальника. При наданні позик однією юридичною особою іншій розписка зазвичай не застосовується (хоча законом це і не заборонено).

Серед інших документів, що можуть підтверджувати відносини позики, облігація — цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення (ст. 7 Закону про цінні папери). В окремих випадках відносини позики можуть бути засвідчені векселем — цінним папером, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю) (ст. 14 Закону про цінні папери). У цьому розділі відносини, пов'язані з обігом цінних паперів, не розглядатимуться.

Щодо необхідності додержання письмової форми договору звертаємо увагу також на те, що відповідно до ст. 1051 ЦКУ, якщо договір позики мав бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (крім випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини).

Істотні умови:

— сума позики;

— розмір відсотків (або безпроцентний характер позики);

— строк повернення (якщо договором не встановлено строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред'явлення вимоги, згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦКУ, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів з дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором; при цьому позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором).

Предметом договору, виходячи з його, по суті, одностороннього характеру, є те, що у договорі позики основний обов'язок позичальника повернути позику кореспондує з правом позикодавця вимагати її повернення — що і становить основні обов'язки сторін за цим договором.

СТОРОНИ ДОГОВОРУ

Сторонами договору позики є позичальник і позикодавець, якими можуть бути фізичні та юридичні особи, інші учасники цивільних відносин.

Відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31.03.2006 р. №5555 «Про можливість надання юридичними особами — суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств», зареєстрованого у Мін'юсті України 25.04.2006 р. за №477/12351, юридичні особи — суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

За порушення позичальником умов договору позики у ЦКУ передбачено таку відповідальність. Згідно зі ст. 1052 ЦКУ, у разі невиконання позичальником обов'язків, установлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання (наприклад предмета застави) або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати належних йому процентів, якщо інше не встановлено договором. Якщо ж договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦКУ, також має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, зі сплатою процентів.

А згідно з ч. 1 зазначеної статті, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦКУ (суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом).

Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст. 549 — 552 ЦКУ (тобто штраф або пеню, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання), яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів за їх використання.