Розділи

загрузка...
РОЗДІЛ 6. ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ; Юридичне оформлення договору доручення; ФОРМА ДОГОВОРУ ДОРУЧЕННЯ; Договори від А до Я - Водоп'янова О. - Частина 1

РОЗДІЛ 6. ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ

Юридичне оформлення договору доручення

Учасники господарських і цивільних правовідносин нерідко виступають в цих відносинах не безпосередньо, а через представника. Однією з підстав, що породжують відносини представництва — є договір доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії, при цьому правочини (угоди), вчинені повіреним, створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов'язки не для нього, а для довірителя. Правовому регулюванню договору доручення присвячена глава 68 ЦКУ. Однак до цих правовідносин здебільшого належить застосовувати і положення ст. 244 — 250 ЦКУ (щодо представництва за довіреністю).

ФОРМА ДОГОВОРУ ДОРУЧЕННЯ

Правові норми, що врегульовують форму договору доручення, мають певні особливості. Договір доручення може бути укладений у формі окремого документа з відповідною назвою («Договір доручення»), міститися в змішаному договорі або виражатися лише у виданій довірителем довіреності — письмовому документі, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ст. 244 ЦКУ). А оскільки стаття 1007 ЦКУ встановлює обов'язок довірителя видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення — довіреність обов'язково має супроводжувати договір доручення.

Взагалі за змістом ст. 207, 208 ЦКУ правочини між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі. При цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах.

Якщо договір доручення передбачає вчинення правочину (угоди), що підлягає нотаріальному посвідченню, — довіреність, видана на підставі цього договору, також повинна бути посвідчена нотаріально (ч. 1 ст. 245 ЦКУ). При цьому згідно зі ст. 246 ЦКУ, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Варто, однак, зазначити, що закон чітко не визначає, чи є видана довірителем довіреність достатнім доказом умов договору доручення (адже довіреність — це завжди письмовий документ (ч.З ст. 244 ЦКУ), чи у випадках, коли закон вимагає письмової форми договору, повинен мати місце окремий договір. Для вчинення повіреним юридичних дій (у т.ч. угод) достатньою підставою є довіреність. Однак при цьому, наприклад, у разі невчинення повіреним дій, які він мав вчинити за довіреністю (за відсутності договору) — вона не дає довірителю достатніх підстав для висунення до нього будь-яких претензій. До того ж відносини договору доручення можуть передбачати інші важливі умови, що можуть бути не визначені виданою довіреністю (наприклад, право повіреного на плату та її розмір, або безоплатний характер доручення). Крім того, довіреність іноді залишається у повіреного. Тож, на нашу думку (особливо в господарській діяльності), на підтвердження змісту договору доручення сторонам доцільно укладати договір доручення у вигляді окремого документа з відповідною назвою («Договір доручення») або включати його умови до інших письмових договорів (у разі змішаного договору).

Наголосимо однак, що законодавство не містить вказівок щодо недійсності умов договору доручення (наприклад, і такого, що ґрунтувався лише на виданій довіреності) в разі недодержання форми договору. Рівнозначний характер довіреності та відповідного договору підкреслюється, наприклад, у ч. З ст. 243 ЦКУ, відповідно до якої повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю. Тож у таких випадках (за відсутності окремого письмового договору доручення) варто посилатися на те, що договір доручення був укладений в усній формі або у формі довіреності.

Звернемо також увагу на те, що відповідно до ст. 247 ЦКУ довіреність, в якій не вказано дату її вчинення, є нікчемною. Отже, дата вчинення — це необхідна умова довіреності.