Розділи

загрузка...
ЯКІ ВИМОГИ ЩОДО ФОРМИ ДОГОВОРУ?; ЯК ПЕРЕВІРИТИ ОТРИМАНИЙ ПРОЕКТ ДОГОВОРУ?; Договори від А до Я - Водоп'янова О. - Частина 1

ЯКІ ВИМОГИ ЩОДО ФОРМИ ДОГОВОРУ?

Правочин може вчинятися усно або у письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦКУ).

Крім того, ЦКУ встановлює вимоги щодо оформлення письмових договорів: нотаріальне посвідчення та держреєстрацію. Наслідки недодержання вимог щодо нотаріального оформлення та держреєстрації договорів наведено у статтях 209, 210 ЦКУ.

На практиці часто виникають спори про стягнення з боржника коштів за товар, поставлений кредитором за накладною без підписання сторонами письмового правочину у будь-якій формі (окремий документ, обмін листами, факсами тощо). Тож постає запитання: чи можна вважати у наведеному прикладі такі дії сторін правочином?

ВГСУ у листі від 07.04.2008 р. №01 -8/211 звертає увагу на таке. Правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо він відповідає вимогам ст. 207 ЦКУ. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦКУ правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо воля сторін виявлена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

ЯК ПЕРЕВІРИТИ ОТРИМАНИЙ ПРОЕКТ ДОГОВОРУ?

Як свідчить практика, це найскладніша ділянка роботи. Але ми, виходячи з положень чинного законодавства, спробуємо з'ясувати окремі нюанси, які потребують найбільшої уваги госп-суб'єкта.

Предмет договору. Предмет договору належить до числа істотних умов договору та визначається виходячи з особливостей укладення того чи іншого виду договорів.

Нагадаємо, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦКУ).

Загалом предмет договору характеризує передане майно, роботи, що підлягають виконанню, послуги, що надаються, або необхідний результат дій. Досягнення згоди із зазначених питань є передумовою для врегулювання інших аспектів відносин сторін за договором, що укладається.

Ціна договору. Щодо цієї умови договору варто звернути увагу на таке. Як ми вже сказали раніше, ч. 1 ст. 638 ЦКУ визначає істотною умовою саме предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для конкретного виду договорів. Водночас, згідно з ч. З ст. 180 ГКУ, при укладенні госпдоговору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, ціну. Отже, ВГСУ у листі від 07.04.2008 р. №01-8/211 робить висновок, що ціна є істотною умовою госпдоговору, а за її відсутності він є неукладеним. Хоча, на нашу думку, це може бути лише у тому разі, якщо сторони не погодили ціну або не домовилися про порядок її визначення. Крім того, не будемо забувати й про те, що за відсутності встановленої у договорі ціни вона може бути визначена виходячи зі звичайних цін на аналогічні товари, роботи, послуги.

При цьому ВГСУ констатує: разом з тим слід мати на увазі, що згадану норму треба застосовувати лише до тих госпдоговорів, за якими одна сторона зобов'язана сплатити іншій певну суму коштів. Якщо за умовами госпдоговору сплата коштів не передбачається, то до такого договору ч. З ст. 180 ГКУ в частині ціни як істотної умови застосовуватися не може, бо зазначення ціни у такому договорі не створює прав та обов'язків сторін.

Приклад З

Згідно з ч. 1 ст. 293 ГКУ, за договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Тому якщо за таким договором не передбачається грошова доплата (ч. З ст. 293 ГКУ), то визначення ціни в такому договорі не є обов'язковим, бо воно не впливає на господарське зобов'язання за таким договором.

Також звертаємо увагу на те, що ціна у договорі має бути виражена у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ст. 524 ЦКУ).

У цьому випадку, якщо виходити з позиції судів (наприклад Постанова ВСУ від 24.12.2001 p.), встановлення грошового еквівалента в валюті не визначає її як засіб платежу, а є розрахунковою одиницею визначення ціни на час виконання зобов'язання.

Крім того, частиною 2 ст. 533 ЦКУ сторонам надано право також встановлювати й порядок визначення ціни у договорі з прив'язкою до валюти. Так, якщо у зобов'язанні передбачено грошовий еквівалент в валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (див. Постанову ВГСУ від 15.02.2007 р. у справі №4/644-12/105 — «ДК» №35/2007).

Строк дії договору. Таким строком є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Крім того, від строку закінчення дії договору в окремих випадках залежить можливість та порядок його пролонгації.

Загалом договір набирає чинності з моменту його укладення. Водночас сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (ст. 631 ЦКУ).

Угода про розірвання договору — це також договір, а отже, дію такої угоди можна поширити на минуле та розірвати такою угодою основний договір, який було укладено раніше та зобов'язання за яким уже припинилося. Принаймні саме на такий висновок наштовхує позиція ВГСУ у постанові від 29.06.2006 р. №1/3пд (див. «ДК» №21/2007).

Але у будь-якому разі госпсуб'єкти повинні пам'ятати, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. А це означає, що невиконання договору до закінчення строку його дії, за відсутності іншого, припиняє зобов'язання і тягне за собою відповідальність винної сторони з настанням для неї правових наслідків, передбачених ст. 611 ЦКУ.

Згідно з ч. З ст. 180 ГКУ, при укладенні госпдо-говору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії госпдоговору є його істотною умовою. Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли (див. лист ВГСУ від 07.04.2008 р. №01 -8/211).

Способи забезпечення зобов'язань. Статтею 546 ЦКУ встановлено такі види забезпечення виконання зобов'язання, як неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. Проте договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

При цьому правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Це означає, що сторони повинні або визначити вид забезпечення зобов'язань у тексті основного договору, або викласти це в окремому договорі. Стосовно останнього зазначимо, що у певних випадках така вимога міститься у відповідному законі, яким врегульовано вимоги щодо форми та порядку встановлення того чи іншого виду забезпечення зобов'язань. Наприклад, Закон України «Про заставу» вимагає укладати договір застави у письмовій формі (тобто окремим документом) з наступним нотаріальним посвідченням, у випадках, передбачених законом (наприклад, коли йдеться про заставу нерухомого майна — Закон України «Про іпотеку»).

Підстави дострокового припинення договору. За загальним правилом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Щодо грошових зобов'язань, то законодавець передбачив додаткове правило: боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса (ст. 537 ЦКУ).

При цьому зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов'язання може бути припинене зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлено або визначено моментом пред'явлення вимоги. Для цього цілком достатньо буде заяви лише однієї зі сторін.

Зобов'язання припиняється за згодою сторін унаслідок передачі боржником кредитору відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Сторони можуть передбачити у договорі й інші способи припинення зобов'язань, якщо це, наприклад, зумовлено особливими вимогами виконання умов договору.

Порядок вирішення спорів. З прийняттям чинного ЦКУ у нас немає обов'язкового досудового врегулювання спорів. Винятком є лише договори перевезення.

Водночас якщо сторони передбачили необхідність пред'явлення претензії, то слід дотримуватися такого порядку розв'язання спору, хоча це не позбавляє сторону права безпосередньо звернутися до суду.

Важливим є момент встановлення підсудності спорів, зокрема у сфері ЗЕД. Загалом сторони мають право домовитися про можливість звернення за вирішенням спору до господарського або третейського суду (у межах підвідомчості, встановленої Законом України «Про третейські суди»).

Щодо відносин у сфері ЗЕД, то сторони можуть встановити договірну підсудність — так зване арбітражне застереження.

Правовідносини, пов'язані з усіма видами ЗЕД в Україні, регулюються положеннями Закону України від 16.04.91 р. №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема і питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначено Законом України від 23.06.2005 р. №2709-ІУ «Про міжнародне приватне право» (ст. 77).

Якщо сторони не домовилися щодо підсудності, то за загальним правилом спір вирішується за місцем перебування/місцем проживання відповідача, а також рухомого чи нерухомого майна, на яке можна накласти стягнення, або за місцезнаходженням філії або представництва іноземної юрособи — відповідача (ст. 76 Закону №2709).

Підписи сторін (повноваження представника). Відомо, що текст договору може бути підписаний керівником підприємства або іншою уповноваженою особою.

Якщо підпис ставить безпосередньо керівник підприємства, то він діє від імені юрособи та в її інтересах без довіреності (у межах статутних повноважень).

Керівники філій та представництв, які призначаються юрособою, діють на підставі виданої нею довіреності (ч. 4 ст. 95 ЦКУ).

Щодо повноважень керівника, то, звичайно, жодне підприємство не вимагатиме статуту для того, щоб переконатися, що особа, яка називає себе керівником, ним і є. Проте бажано перевіряти це, особливо у випадках, коли ви починаєте працювати з новим контрагентом. На сьогодні таких можливостей є безліч. Наприклад, дані про керівників підприємств містяться у ЄДР юросіб та фізосіб — підприємців.

Окремої уваги заслуговують й повноваження представника — уповноваженої на підписання договору особи.

Як правило, повноваження представника підтверджуються довіреністю або випливають з договору.

Відповідно до ч. З с. 244 ЦКУ, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами; довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. За змістом цієї норми довіреністю є письмовий документ, що підтверджує повноваження представника діяти від імені довірителя у відносинах з третіми особами. Тому довіреність є чинною незалежно від того, грунтується вона на договорі, акті органу юрособи чи не ґрунтується, а випадки, наведені у ч. 1, 2 ст. 244 ЦКУ, не входять до виключного переліку випадків, у яких може видаватися довіреність.

У тексті довіреності варто звернути увагу на строк її дії та дату видачі. По-перше, якщо строк довіреності не встановлено, вона зберігає чинність до припинення її дії. По-друге, довіреність, у якій не зазначено дату її вчинення, є нікчемною.

Щодо повноважень, які грунтуються на договорі, то особа може укладати (підписувати) договори і на виконання цивільно-правових договорів, наприклад договору доручення. У такому разі така особа (повірений) діє не від свого імені, а від імені довірителя, який і набуває прав та обов'язків за підписаним від його імені договором. Тому в таких випадках шапка договору містить назву підприємства-довірителя, а підпис ставить повірений та зазначає, що діє на підставі договору доручення.

Чому так важливо упевнитися у повноваженнях особи, яка підписує договір?

Відповідно до ст. 241 ЦКУ, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання, наприклад поставка товару, сплата авансу тощо. Причому особа, яка своїми діями прийняла правочин до виконання, не може посилатися у суді на такий факт при визнанні договору частково чи повністю недійсним.

Якщо жодних наступних дій не вчинено, то наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Таке наступне схвалення може відбуватися, зокрема, шляхом надіслання певного документа, скажімо листа, телеграми, або відповідною вказівкою безпосередньо на примірнику самого договору.

Не слід забувати і про таку обставину, як факсимільний підпис. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. З ст. 207 ЦКУ).

У яких випадках договір може бути визнано недійсним? Інформацію про це можна знайти у «ДК» №48/2006