Розділи

загрузка...
В.2. Системи та варіанти побудови обліку затрат на виробництво; В.2.1. Підходи до побудови внутрішньогосподарського обліку затрат на виробництво; Бухгалтерський облік - Сопко В.В.

В.2. Системи та варіанти побудови обліку затрат на виробництво

В.2.1. Підходи до побудови внутрішньогосподарського обліку затрат на виробництво

Облік затрат на виробництво, доходів та результатів господарської діяльності в сучасному виробництві може провадитися по-різному. До побудови обліку затрат існують два основні підходи.

Перший підхід спрямований на удосконалення калькуляції та контролю затрат, пов’язаних із кожним окремим видом готової продукції. У такому разі йдеться про поділ всіх затрат на прямі та непрямі (загальні). Системи обліку, що реалізують цей підхід, призначені для обчислення повних затрат у собівартості продукції.

Другий підхід спрямований на удосконалення методики прийняття управлінських рішень, вміння коригувати їх залежно від змін ринкової кон’юнктури та зовнішніх факторів. Цей підхід реалізують системи неповних затрат у собівартості продукції.

Зауважимо, що перелічені підходи до обліку ґрунтуються на відображенні залежності затрат від змін в обсязі та структурі виробленої готової продукції. Відповідно постає потреба класифікувати затрати на змінні (продуктивні) та сталі. Якщо перший підхід орієнтований на виробництво, то другий — на ринок. «Ринкові» системи обліку забезпечують у кожному звітному періоді контроль над впливом розміру затрат на обсяг готової продукції та результати від реалізації продукції. У них відображається і зворотний вплив. Основним оціночним показником у цих системах є «результат брутто», який у міжнародній практиці називають також внеском на покриття.

Результат брутто знаходять як різницю доходу від реалізації та змінних затрат. Він є джерелом покриття сталих затрат та прибутку. Сталі затрати розглядаються у даних системах обліку як одне ціле (блок) і не порівнюються з конкретними виробами. Орієнтований на ринок підхід до обліку затрат привів до формування в економічно розвинених країнах нових варіантів обліку. Так, у США був розроблений облік змінних затрат (direct cost accounting), у Європі — облік покриття, причому у двох різновидах: у Франції — це marge sur cout variable, у ФРН — deckungs beiberagrechung. Усі згадані варіанти дають змогу певною мірою спрощувати облік, зводячи його до моделювання змін однієї змінної, а саме йдеться про залежність затрат від змін обсягів та структури виробництва.

До позитивних властивостей «ринкових» систем обліку затрат слід віднести гнучкість та простоту їх практичного застосування у короткострокових розрахунках, характерних для підприємств з диференційованим серійним чи масовим виробництвом, що зазнає впливу кон’юнктурних коливань. Недоліком цих систем є занадто складні обчислення націнки на покриття сталих затрат.

Річ у тому, що ця націнка містить крім сталих затрат ще й прибуток, а через це затрати змішують з доходами. Саме тому орієнтовані на ринок системи обліку затрат непридатні для прийняття середньо- та довгострокових рішень з таких питань, як зміни у виробничому потенціалі підприємства, у структурі та видах його затрат. Такі питання особливо характерні для підприємств із середньо- чи довгостроковим виробничим циклом, що охоплює, проте, вузький асортимент.