Розділи

загрузка...
3.8. МАЛИЙ БІЗНЕС У СТРУКТУРІ СУЧАСНОЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ; Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г.

3.8. МАЛИЙ БІЗНЕС У СТРУКТУРІ СУЧАСНОЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

С. М. Соболь

Формування і розвиток ринкових відносин передбачає вільне й рівноправне співіснування суб’єктів господарської діяльності різних форм власності та розмірів. За критерієм масштабів діяльності всю їх сукупність поділяють на три групи: великі, середні та малі підприємства. Кожна із зазначених груп підприємств має власні внутрішні інтереси. Це обумовлює відмінності в стратегії їх поведінки на ринку, різне ставлення до економічної політики держави, несхожість у способах досягнення своїх цілей тощо. При цьому розбіжність інтересів суб’єктів великого, середнього і малого бізнесу зовсім не означає у підсумку конфлікту таких інтересів.

В економічній літературі часто можна зустріти протиставлення малого і корпоративного секторів економіки. На цій основі навіть з’явилася концепція «подвійної економіки», у якій механістично виділені дві підсистеми: великомасштабного виробництва і виробництва у малих розмірах. Представники цієї концепції намагаються довести необхідність їх відокремлення, існування двох різних ринків, механізмів ціноутворення тощо. Абсолютизація того або іншого сектора економіки неправомірна, оскільки кожний з них займає своє місце і виконує свої функції в структурі економіки. Більш того, як свідчить практика останніх років, кожний з цих секторів у сучасних умовах не здатний повністю розкрити свій потенціал без взаємодії з рештою.

Основу економіки всіх без винятку розвинених країн, її кількісні та якісні параметри визначає корпоративний сектор, на який припадає левова частка (70—80%) виробництва промислової продукції. «Центром економічного зростання, за словами А. Чандлера, — починаючи з останньої чверті ХІХ сторіччя і по сьогодні були і залишаються капітало- і наукомісткі галузі… В цих галузях економічний розвиток визначає порівняно невелика кількість могутніх компаній» [1, с. 72]. Тому до 70-х років ХХ сторіччя малий бізнес розглядався переважно як «додаток» до корпоративного сектора, який заповнював ринкові ніші непридатні або непривабливі за різних причин для великих товаровиробників.

Разом із тим малий бізнес завжди був невід’ємною компонентою ринкової системи господарювання, оскільки тут об’єктивно існують умови, сприятливі для його розвитку: регіональна диференціація ринку; необхідність певного спеціалізованого ремесла; важливість персонального обслуговування клієнтів; зручність обслуговування; циклічність попиту тощо. Але у другій половині ХХ сторіччя чітко вимальовується тенденція до зростання його ролі і значення в структурі економіки розвинених країн. Зростання хвилі малого підприємництва характерне насамперед для США. Протягом першого десятиріччя після війни у США щорічно виникало в середньому до 130 тис. нових малих фірм, у 60-х роках — 220 тис., у 70-х — 400 тис., у 80-х — близько 700 тис., а у 90-х майже 1 млн. [2, р. 14]. Згодом така тенденція поширилася на країни Західної Європи, Японію, інші індустріальні країни. Отже, основу цього явища складають не якісь особливі риси однієї країни, а об’єктивні (глобальні) тенденції розвитку індустріальних країн і цивілізованого суспільства в цілому.

Дослідження причин зростання підприємницької активності дозволяє виділити кілька факторів, які сприятливо позначилися на розвитку малого бізнесу:

Таблиця 1

ЧАСТКА МАЛОГО БІЗНЕСУ В ОКРЕМИХ СФЕРАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В США,%

Показники

Сфери діяльності

оптова торгівля

роздрібна торгівля

послуги

виробництво

1. Частка малого бізнесу в загальній кількості зайнятих у сфері

78

55

66

18

2. Частка малого бізнесу в загальному обсягу доходів у сфері

64

72

57

24

Джерело [4,5]

6) цікавим явищем у контексті досліджуваної проблеми є бурхливий розвиток в останні 5—10 років партнерських взаємозв’язків поміж суб’єктами малого і великого бізнесу. Загострення конкуренції нині відчувають не тільки суб’єкти малого бізнесу, але і великі компанії, що примушує останніх формувати принципово нові партнерські відносини з малим бізнесом. Річ у тім, що для створення конкурентних переваг будь-яка фірма має визначити свої основні компетенції і зосередитися на їх розвитку. Проте для досягнення успіху ніколи не буває достатньо однієї основної компетенції. Ліквідувати дефіцит необхідних додаткових компетенцій можна або за рахунок створення (придбання) відповідних структурних одиниць, або шляхом налагодження партнерських взаємовідносин (від простого субпідряду до мережевих структур і бізнес-альянсів) з іншими самостійними організаціями. Перший шлях, як свідчить сучасна практика, є дорогим, негнучким і забезпечує конкурентні переваги лише у короткостроковому періоді. В межах партнерських відносин у кожного із учасників з’являється унікальна можливість використовувати на взаємовигідних умовах основних компетенцій решти учасників. Суттєвими перевагами малих підприємств від участі у партнерських зв’язках з великими компаніями є відносна стабільність забезпечення замовлення, гарантований збут, зменшення трансакційних витрат, фінансова і технологічна підтримка, навчання сучасним методам управління тощо. Для великого бізнесу малі підприємства можуть бути системними інтеграторами, центрами прибутку, центрами витрат, центрами обслуговування. Внаслідок поглиблення партнерських відносин забезпечується досягнення синергічного ефекту, прискорюються темпи розвитку як малого, так і корпоративного секторів економіки.

Економічна роль малого бізнесу в країнах з ринковою системою господарювання визначається тим, що:

— тут сконцентровано від 50 до 80% економічно активного населення і створюється більше половини валового внутрішнього продукту. Про це свідчать наведені у табл. 2 кількісні параметри розвитку малого і середнього бізнесу, які є приблизно однаковими в усіх розвинених країнах. Це дає підстави для висновку про те, що місце малого бізнесу в структурі економіки зумовлене об’єктивними економічними закономірностями, а не особливостями політичного устрою, історією розвитку, галузевою структурою економіки тієї або іншої країни;

Таблиця 2

ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В ОКРЕМИХ КРАЇНАХ

Країна

Кількість МСП, тис.

Кількість МСП на 1000 чол. населення, од.

Зайнято в МСП, млн осіб

Частка МСП у загальній кількості зайнятих,%

Частка МСП у ВВП,%

Великобританія

2630

46

13,6

49

50-53

Німеччина

2290

37

18,5

46

50-54

Італія

3920

68

16,8

73

57-60

Франція

1980

35

15,2

54

55-62

Країни ЄС

15770

45

68

72

63-67

США

19300

74,2

70,2

54

50-52

Японія

6450

49,6

39,5

78

52-55

Україна

217,9

4,4

1,7

6,0

9-10

Джерело [6, с. 11; 7, с. 34]

— розвиток малого бізнесу як наймасовішого сектора економіки сприяє розвитку конкурентних ринкових відносин і подоланню галузевого і регіонального монополізму;

— специфічною рисою малого бізнесу є спроможність прискореного освоєння інвестицій і швидка їх окупність;

— для малого бізнесу характерна активна інноваційна діяльність, оперативна реакція на зміни кон’юнктури ринку. Малі підприємства часто слугують «дослідним полігоном» для апробації і впровадження нової продукції, техніки і технології, що надає ринковій економіці необхідної гнучкості.

Таким чином, малий бізнес виступає тією рушійною силою, яка штовхає економіку до ефективності, раціоналізації, ощадливості та оновлення. Крім того, малий бізнес виконує і важливу соціально-політичну роль:

— цей сектор робить вагомий внесок у розв’язання проблеми зайнятості. Він здатний ефективно створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу:

— зростання частки економічно активного населення, зайнятого у малому бізнесі, зменшує диспропорції у добробуті різних соціальних груп;

— під впливом розвитку малого бізнесу збільшується кількість дрібних власників, тобто представників середнього класу, який виступає гарантом політичної стабільності й демократії в суспільстві.

У постсоціалістичних країнах проблеми становлення та розвитку малого бізнесу набувають ще більшої актуальності. Річ у тім, що малий бізнес потенційно здатний ефективно вирішувати найгостріші економічні та соціальні проблеми перехідного періоду, а саме:

— забезпечує самовиживання населення в умовах жорсткої економічної кризи та створює додаткові робочі місця;

— є достатньо дієвим та швидким засобом насичення ринку товарами та послугами;

— є найменш бюджетомістким засобом підйому економіки (основним джерелом початкового фінансування малого бізнесу є власні кошти підприємств);

— є стабільним та достатньо вагомим джерелом податкових надходжень до бюджетів різних рівнів.

Масовий розвиток сектора малого бізнесу дозволяє здійснити енергійний стрибок в економічному розвитку і у відносно короткий період накопичити кошти для стабільного розвитку господарства країни в цілому, що підтверджує досвід Німеччини, Японії, Південної Кореї, Китаю. Більш того, рівень розвитку малого бізнесу можна розглядати як індикатор результативності трансформаційних процесів і реформ у країнах з перехідною економікою.

Малий бізнес в Україні як самостійне соціально-економічне явище існує більше десяти років. Як і в інших країнах з перехідною економікою, створення малих підприємств відбувалося переважно двома шляхами: за власною ініціативою та у процесі приватизації й реструктуризації державних підприємств (у процесі роздержавлення було створено приблизно 47—50 тис. малих підприємств, або 21—22% від їх загальної кількості на сьогодні).

Найбільш активно розвиток малого бізнесу відбувався у 1992-1993 роках, коли темпи зростання кількості малих підприємств та кооперативів становили відповідно 143,8% і 125,1%, тобто після прийняття законів України «Про підприємництво» і «Про підприємства в Україні», які дозволили на законних підставах започатковувати власну справу. Одним із головних позитивних факторів при цьому були пільги в оподаткуванні новостворених малих підприємств. Зміна державної податкової політики (перехід від сплати податку з прибутку до сплати податку з доходів), погіршення загальної економічної ситуації в країні, відсутність реальної державної підтримки суб’єктів малого бізнесу, скасування податкових пільг спричинило зменшення їх активності у виробничій діяльності і вплинуло на кількість суб’єктів малого бізнесу. Протягом 1994—1996 років темпи розвитку цих структур уповільнилися і становили відповідно у 1994 р. — 101,2%, 1995 р. — 119,9%, 1996 р. — 100,2%. Дії уряду щодо стимулювання розвитку підприємництва у 1997 р. дещо поліпшили умови діяльності малих підприємств, в результаті чого їх кількість зросла порівняно з попереднім роком більше ніж на 43 тис. (або на 146,3%). Проте, фінансова криза, яка охопила економіку України і посилилася у другому півріччі 1998 р., не сприяла подальшому активному розвитку малого бізнесу. Починаючи з 1998 р. темпи зростання кількості малих підприємств уповільнюються (у 1998 р. — 127,3%, 1999 р. — 113,7%, 2000 р. — 114,7%).

Сучасний потенціал малого бізнесу в Україні, за даними офіційної статистики, характеризують такі показники:

— станом на 01.01.2001 р. в Україні діяло 217,9 тис. малих підприємств (85% від загальної кількості підприємств в Україні) з чисельністю постійно зайнятих понад 1,7 млн осіб. З урахуванням працівників, що виконують роботи за договорами, сумісників, а також підприємців, що працюють без утворення юридичної особи, в малому підприємництві зайнято понад 2,8 млн осіб, або осіб 10% працездатного населення України;

— обсяг виробленої малими підприємствами продукції (робіт, послуг) за 2000 рік становив 19,4 млрд. грн., або 6,9% від загального обсягу виробництва по економіці;

— за 2000 рік малими підприємствами одержано фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування в сумі понад 1 млрд. грн. При цьому протягом року збитково працювало 36,6% малих підприємств, рівень рентабельності у цьому секторі економіки становив в середньому лише 1,6%.

Важливе значення мають також і структурні характеристики малого бізнесу. Аналіз галузевої структури (табл. 3) свідчить, що малий бізнес зорієнтований переважно на діяльність у сфері оптової та роздрібної торгівлі. Підприємства цього виду економічної діяльності складають майже половину (46,4%) всіх малих підприємств. Це пояснюється відносно незначними витратами на створення таких підприємств та швидким обігом вкладеного капіталу. Разом із тим за обсягом виробленої продукції (робіт, послуг) цей вид діяльності поступається промисловості. Слід також зазначити, що у виробничій сфері на сьогодні працює лише 27,8% малих підприємств (частка підприємств промисловості становить 15,8%, будівництва — 8,4% і сільського господарства — 3,6%). Займатися бізнесом у виробничій сфері сьогодні зовсім невигідно: в цілому в промисловому секторі малого бізнесу за 2000 рік збитки перевищили прибутки на 69 млн грн. Для свого виживання виробничі фірми або доповнюють основну діяльність комерційною, або згортають виробництво. Частка малих підприємств виробничої сфери в загальній їх кількості не тільки не підвищується, а навпаки, зменшується. Так за період 1992—2000 років питома вага малих промислових підприємств зменшилася з 22 до 16%, а малих будівельних підприємств — з 23 до 8%. Отже, привабливість найважливіших для економіки країни виробничих видів діяльності зменшується.

Характеризуючи розвиток малого бізнесу у регіональному аспекті, слід зазначити, що Україна являє собою сукупність дуже неоднорідних територій, кожна з яких має унікальні особливості. Цей фактор і накладає відбиток на територіальну структуру малих підприємств. Наведена у табл. 4 інформація дозволяє зробити висновок про нерівномірний розподіл малих підприємств по території України. Так, найбільша кількість малих підприємств сконцентрована в індустріальних регіонах: в Києві (30691), Донецькій (24807), Дніпропетровській (13494), Харківській (13392) та Львівській (13612) областях. Разом із тим, за критерієм рівня зайнятості на малих підприємствах у процентах до кількості населення у працездатному віці позиції лідерів дещо інші. Вищими ніж у середньому по Україні ці показники є у Києві (12%), Львівській області (8%), Севастополі (6,6%), Харківській (6,4%), Миколаївській (6,3%) і Полтавській (6,1%) областях. В усіх інших обла