Розділи

загрузка...
3.4. ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ВІДКРИТОЇ ЕКОНОМІКИ; Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г.

3.4. ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ВІДКРИТОЇ ЕКОНОМІКИ

В. Є. Новицький,

О. В. Плотніков

1. Міжнародні валютно-фінансові інструменти в моделі відкритої економіки

Неухильний процес інтернаціоналізації економічного життя, який має своїми проявами зростання обсягів світової торгівлі та руху капіталів між країнами, об’єктивно зумовлює підвищення значення міжнародних валютно-фінансових, грошово-кредитних відносин. Динамічний розвиток будь-якої національної економіки за сучасних умов значною мірою залежить від здатності використовувати зовнішні джерела фінансових ресурсів, ефективної участі в роботі міжнародних ринків фінансів та капіталів, активної інтеграції до діючих структур кредитного сприяння.

Щодо економік трансформаційного типу, які зіткнулися з необхідністю вирішення таких завдань, як структурна перебудова систем власності та матеріального виробництва, оновлення застарілих фондів, запровадження дієвих моделей промислової та технологічної політики тощо, то для них оптимізація умов міжнародної кооперації в сфері фінансів є центральним важелем поступального зростання, а також фактором проведення радикальних реформ. І це стосується як макрогосподарських комплексів відносно успішних країн регіону Центральної і Східної Європи — а кілька таких країн успішно створюють нові господарські механізми та мають реальні шанси реалізувати найближчим часом амбітні плани інтеграції до євроструктур [1], — так і хронічних «невдах перебудови», до яких належать Україна, решта нових незалежних держав пострадянського простору, а також деякі інші країни колишнього Східного блоку.

Певні міжнародні інтеграційні процеси виявилися, з одного боку, недосяжними для України, а з іншого — навіть такими, що реально ускладнюють її становище. Для ілюстрації сказаного наведемо приклади, які позначилися на інтересах власне України. Створення єдиного європейського ринку супроводжувалось ускладненнями для українських виробників щодо можливостей потрапити на ринки деяких західноєвропейських країн, які попередньо мали нижчі митні ставки та нетарифні бар’єри, ніж ті, що їх стала мати Європа з єдиним ринковим простором. Утворення свого часу митного союзу між Росією та Білоруссю також призвело до погіршення умов торгівлі з останньою через те, що вона перейшла на російський, більш закритий щодо України, режим.

Процеси інтернаціоналізації фінансової сфери, яка обслуговує все більш широкий та активний обмін товарами, послугами, науково-технічною інформацією, виробничими факторами, об’єктивно супроводжуються залученням до грошово-кредитного обігу не тільки додаткових валютно-фінансових ресурсів взагалі, але й власне кредитних ресурсів, що перш за все нас і цікавить в контексті теми дослідження. Звичайно, велике значення має оцінка наявних та потенційних джерел інвестування. При цьому очевидно, що йдеться не просто про кількісне розширення сфери реалізації кредитно-фінансових відносин, але й про набуття ними принципово нових якісних ознак. А це не може не дати неоднозначних економічних наслідків, аналіз яких має як теоретичне, так і практичне значення.

Безумовно, із загальної теоретичної точки зору головні інтереси країн-учасниць відносин з приводу довго-, середньо- та короткотермінового міжнародного переміщення фінансових ресурсів випливають із логіки факторного аналізу вихідного розміщення відповідних ресурсів. Нерівномірність такого розміщення виражається, як відомо, в їхній відносній дефіцитності та відносній перенасиченості. Такі відносні дефіцитність та перенасиченість засвідчують як специфічну ситуацію із факторним співвідношенням між окремими країнами, так і забезпеченість окремими факторами всередині певної країни. Але в будь-якому разі нерівномірність небезпідставно може сприйматися як неоптимальність, в той час як взагалі оптимізація факторної забезпеченості об’єктивно веде до підвищення ефективності національних економік, а також максимізації, у кінцевому підсумку, виробленого продукту та макроекономічної стабілізації.

Оптимізація розміщення капіталів, як і інших факторів виробництва у широкій їхній трактовці, є своєрідною альтернативою, заміщувачем міжнародної торгівлі товарами та послугами. Втім, сказане не спростовує висновків про, як правило, позитивну динаміку валового приросту та світової товарної торгівлі, і транснаціонального руху фінансових ресурсів, що є свідченням поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та випереджаючої динаміки цієї останньої тенденції. Отже, в будь-якому разі міжнародні валютно-фінансові відносини є не тільки важливим фактором та складовою міжнародних економічних відносин взагалі, але й таким їхнім компонентом, який значно додає загальній системі внутрішнього динамізму.

З теоретичної точки зору безумовний інтерес становлять складні кореляційні зв’язки між функціями руху фінансових ресурсів та міжнародної торгівлі. Отже, якщо говорити про вплив з боку фінансів, що переміщуються з однієї країни до іншої, то можна казати про такі два принципові результуючі наслідки.

По-перше, міграція фінансових ресурсів, перш за все у вигляді інвестованого капіталу, як своєрідна альтернатива міжнародних товарообмінних відносин об’єктивно зменшує субстанцію міжгалузевої торгівлі. Втім, до такого наслідку опосередковано може привести і рух фінансових ресурсів у вигляді переміщення кредитних ресурсів при проведенні реципієнтом активної промислової політики та використанні кредитного потенціалу в цілях реального сектору. Адже коли рівні забезпеченості факторами (а в даному випадку — капіталами) уніфікуються, змінюються умови міжнародної кооперації в напрямку поширення та поглиблення «адаптативних» її форм [2].

По-друге, рух фінансових активів стосовно торгівлі виступає активним формуючим фактором. Це відбувається тому, що розширюється простір для торгівлі внутрішньогалузевої, оскільки сам факт руху фінансово-капітальних активів означає можливість кращої насиченості капіталодефіцитних галузей країн-реципієнтів. Окрім того, слід врахувати і мікроекономічну логіку конкретних інвесторів, які, хоча і можуть вдатися до галузевої диверсифікації своєї виробничої діяльності, все ж таки, більш вірогідно, вкладатимуть гроші в «свої», тобто традиційні для їхньої підприємницької діяльності галузі.

Важливим є і те, що для країн-реципієнтів приплив капіталів означає кращу забезпеченість ними традиційних факторів, які, у порівнянні з власними національними за походженням фінансовими ресурсами, виступають у ролі відносно надлишкових [3].

У масштабі міжнародному ці ефекти означають можливість перерозподілу та більш продуктивного використання традиційно надлишкових для окремих країн та регіонів факторів. У результаті з’являються передумови практичного забезпечення тих потенційних переваг, які, власне, і є органічними позитивними наслідками міжкрайового переливання фінансово-кредитних ресурсів.

Що ці переваги означають більш детально, дозволяє виявити традиційний аналіз мотивації донорів та реципієнтів фінансових ресурсів, зокрема капіталів. Для кредиторів (експортерів) — як країн, так і агентів підприємницької діяльності — рух фінансово-кредитних ресурсів об’єктивно означає можливість отримувати проценти на вкладені гроші, зростання прибутковості на одиницю капіталу через покращання співвідношення факторів на кожну одиницю капіталу, що залишається в країні-метрополії, а також на кожну одиницю капіталу, що вкладається за кордон, якщо була знайдена відповідна ринкова ситуація. Не слід забувати і фактори політичного характеру, які беруться до уваги при здійсненні тих або інших рішень стосовно надання зарубіжних кредитів або вивезення капіталів.

Головним позитивним наслідком руху кредитно-фінансових ресурсів для реципієнтів є можливість мобілізації таких ресурсів у двох принципово відмінних сферах: у сфері інвестицій, в якій грошово-платіжні, кредитно-інвестиційні засоби виступають як капітали, та в сфері соціальній для розв’язання нагальних проблем національного розвитку та поточного добробуту.

У першому випадку в обов’язковому порядку актуалізується цілий спектр питань економічної ефективності використання запозичених коштів, критерієм чого є майбутня здатність перекрити результуючими прибутками обслуговування майбутніх же поточних боргових зобов’язань, звичайно з урахуванням процентів по боргах. При цьому кардинальними передумовами забезпечення такої здатності є проведення цілеспрямованої галузевої, інвестиційної, науково-технічної, технологічної політики.

У другому — йдеться про розв’язання найбільш нагальних проблем, що потребують грошових витрат. А такі витрати пов’язані зі здатністю уряду до ефективного бюджетного балансування, виконання ним поточних внутрішніх та зовнішніх боргових зобов’язань.

Крім того, переносячи акцент на практичну проблематику реформ в Україні та можливий характер застосовуваних регулятивних інструментів, не можна не враховувати і фактори геоекономічного порядку. Адже залишившись осторонь регіональних та світових інтеграційних процесів, які об’єктивно ведуть до підвищення ефективності господарювання, Україна, як і будь-яка інша держава, була б нездатною в стратегічній перспективі підтримувати міжнародну конкурентоспроможність, використовувати переваги активної участі в міжнародній кооперації та поділі праці.

Інша справа, що немає лінійного алгоритму розв’язання цього завдання, яке для України постає особливо складним через історично успадковані диспропорції національного господарства, зокрема його зовнішньоекономічної сфери, а також географічно-стратегічну «буферність» її території.

Втім, слід враховувати і те, що досягнення цілей переміщення фінансово-капітальних ресурсів за кордон може бути істотно ускладнено цілою низкою факторів. Зокрема потенційно можливе невиконання або несвоєчасне виконання боржником зобов’язань, які він прийняв на себе у будь-якій формі. Макроекономічна нестабільність або будь-які інші ускладнення в країні, що отримала кредит (прийняла інвестиції), можуть завадити для неї виконання боргових зобов’язань або забезпечення прав інвестора. Подібні «помилки» при вкладанні власних коштів за кордон пов’язані з поганим знанням донорами економічних та нормативних особливостей об’єктної країни.

Так само і розв’язання основних завдань для країни-реципієнта, які пов’язані з надходженням фінансових коштів з-за кордону, більше того, проведення макроекономічної політики дуже часто постають ускладненими саме фактором економічної відкритості. Подібні ускладнення можуть негативно відбиватися на результативності зусиль із покращання якості суспільно-господарського розвитку, на здатності уряду ефективно провадити ті або інші регулятивні дії.

На мікроекономічному рівні можливі ускладнення через модифікації умов повернення коштів або замовлень із боку реципієнта фінансових надходжень, в той час як і з боку експортера можлива відмова від ряду технічних контрактних положень.

Як на макро-, так і на мікроекономічному рівні мають місце валютні ризики, внаслідок чого можуть несприятливо змінитися обсяги реальних боргових зобов’язань при одних і тих самих номінальних показниках стабільних валют через коливання курсів інших валют по відношенню до них.

Для реципієнта зовнішні надходження портфельних інвестицій можуть постати причиною як хвилеподібних припливів, так інколи і панічних відпливів фінансових ресурсів, причому останнє є особливо характерним феноменом останніх років, зокрема часів азійської кризи.

Особлива стаття в цьому відношенні — так звані «гарячі гроші» — ті суто спекулятивні капітали, які переміщуються з однієї країни до іншої відповідно до кон’юнктурних, зокрема кризових коливань на національних, субрегіональних, регіональних та, як показала криза 1997—1998 років, міжнародних ринках у широкому географічному розрізі [4].

Це — якщо говорити про потенційні суто економічні небезпеки, які пов’язані з відкритістю національних господарських систем. Але проведення виваженої та завбачливої міжнародної економічної стратегії як для донорів, так і для отримувачів фінансових ресурсів є неможливим поза врахування ризиків політичного характеру. Для кредиторів (інвесторів) подібні ризики — це передусім можливість втрати коштів через війни, міжнародні санкції, порушення внутрішньої стабільності об’єктної країни, соціальні заворушення, насильницькі події, пов’язані з націоналізацією та реквізиціями майна. І, навпаки, країна-отримувач закордонних коштів може наразитися на зовнішню залежність при прийнятті тих або інших політичних та господарських рішень. Інколи, коли має місце внутрішня суспільна напруга, навіть сам факт подібного роду співробітництва може спровокувати небезпечні для державного устрою країни-реципієнта сплески ксенофобії.

У свою чергу, всі перелічені та інші економічні та політичні небезпеки, а також ускладнення можуть додатково погіршити кон’юнктуру, посилити дію певних негативних факторів або породити нові джерела нестабільності. Ними можуть стати розбалансованість фінансових систем, втрата урядом, центральним банком країни здатності провадити цілеспрямовану політику відносно ключових грошових параметрів, банківського процента, орієнтирів у реальному, соціальному секторах тощо.

З особливою наочністю підтвердженням сказаного стали події, пов’язані з фінансовою кризою другої половини 90-х років ХХ століття. Це і глибокі фінансові потрясіння, які призвели до довгострокових негативних наслідків на можливостях активної структурної промислово-технологічної політики не тільки в багатьох країнах Азії, але і в Бразилії; це і російський дефолт [5], від якого постраждало чимало з найбільш «оптимістичних» зарубіжних інвесторів.

До речі, що стосується проявів первісно «азійської» фінансової кризи в серпні—вересні 1998 року на російському національному ґрунті, то сценарій подій взагалі був типовим для перебігу фінансової кризи 1997—1998 років. При цьому варто зробити застереження, що визначення кризи як «азійської» після того, як вона вразила східноєвропейські та латиноамериканські країни, є вельми умовним. Така назва подій світового масштабу має відношення скоріше до позначення їхньої первісної локалізації, а також характеру відцентрових векторів подальшого поширення — від епіцентру до географічних регіонів, окремих країн розгортання.

Отже комплексний аналіз потенційних як позитивних, так і негативних наслідків міжкраїнової міграції фінансових ресурсів не дозволяє вважати «ступінь інтегрованості» до системи світогосподарських зв’язків самостійним, тим більше домінантним показником взаємодії із зарубіжними країнами та спеціалізованими міжнародними банківсько-кредитними інститутами. Натомість кардинальне значення має оцінка конкретних потенційних переваг та витрат з урахуванням як економічних, так і соціально-політичних факторів. І, якщо казати конкретно про критерії фінансової стратегії суто економічного порядку, то понад усе має значення динаміка реального зростання виробленого ВВП у порівнянні зі ставкою процента по боргах, комплексна та динамічна оцінка внутрішніх та зовнішніх можливостей мобілізації фінансових ресурсів як з урахуванням макро-, так і мікроекономічних джерел.

Втім, подібною стратегічною оцінкою проблема вироблення адекватної кредитно-фінансової політики не вичерпується. Адже велике значення мають і міркування оптимізації платіжного балансу країни. Більше того, ці міркування виступають об’єктивною обмежувальною стелею щодо постановки цілей позитивного впливу на реальний сектор. Зокрема йдеться про вплив на такі його ключові параметри та функціональні складові, як науково-технологічний прогрес, реструктуризація промисловості. Крім цього, має місце й інша площина суперечностей: поточним цілям досягнення кращих умов формування платіжного балансу суперечать міркування створення кращих умов політики платіжного балансу на майбутнє — простіше кажучи, заощадливіша фінансова політика сьогодні створює кращі передумови активістської бюджетної, кредитної політики в майбутньому, і навпаки.

З огляду на ці міркування слід констатувати, що, на жаль, поточні умови формування платіжного балансу в Україні є останніми роками вкрай несприятливими, а через це і прогнози щодо можливостей у цьому відношенні на майбутнє, є вкрай невтішними. Про це свідчать, зокрема, дані, які наводяться в табл. 1.

Таблиця 1

ПОТОЧНИЙ РАХУНОК ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ УКРАЇНИ (СТАТИСТИКА ТА ПРОГНОЗ)

Рік

1995

1996

1997

1998

1999

2000

Зовнішній поточний рахунок (у % ВВП)

– 3,9

– 2,7

– 2,7

– 3,4

– 4,8

– 5,3

Рік

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Зовнішній поточний рахунок (у % ВВП)

– 5,9

– 6,4

– 6,8

– 6,9

– 7,1

– 7,4

Джерело: Україна на роздоріжжі / За ред. А. Зіденберга та Л. Хоффмана. — К.: Фенікс, 1998. — Додатки.

У предметному відношенні міжнародна фінансова політика уряду спрямована на оперативні зміни довгострокових національних активів, які належать іноземним приватним особам та державам; довгострокових закордонних активів, які належать національним приватним особам та власній державі; короткострокових національних активів, які належать іноземним приватним особам та державним інститутам грошово-кредитної політики; короткострокових закордонних активів, які належать національним приватним особам та державним інститутам грошово-кредитної політики. В більш широкій трактовці національної валютної політики її об’єктом слід також вважати трансферти за кордон та з-за кордону з рахунку поточних операцій платіжного балансу. Причому обов’язковою вимогою є те, що будь-які оперативні зміни мають враховувати не тільки поточні, але й стратегічні, перспективні міркування.

На жаль, в Україні не працює основна логіка міжнародної фінансової стратегії, яку можна виразити наступною схемою: мобілізовані зарубіжні фінансові активи — інвестиції до національної економіки та соціальної сфери — динамічний внутрішній розвиток у широкому розумінні, тобто виробничого сектору, людського «капіталу», що забезпечує достатньо великий прибуток (знов-таки в широкому розумінні), який виправдовує необхідність виплачувати крім боргу проценти за кредитами.

Щодо «досягнень» фінансової політики українського уряду, то, на жаль, вони обмежуються тільки нарощуванням «пасиву» — періодичним отриманням чергових траншів МВФ. Причому відповідні надходження все більшою мірою мають пожежний характер та витрачаються виключно на поточні потреби. Не дивно, що дедалі більше накопичуються проблеми, що актуалізуються в майбутньому.

Але фінансова політика відкритої економічної системи просто не може бути ефективною за відсутності програмно-цільової промислово-технологічної політики, виважених інвестиційних програм та створення передумов ефективного залучення фінансових ресурсів у вигляді капітальних активів, які функціонують у виробничій сфері.

Щодо останнього, то тут погалузевий аналіз прямих іноземних інвестицій, які надходять до української економіки, не додає оптимізму. Причиною цього є те, що основна частина капіталовкладень до країни припадає не на ключові технологічні, базові промислові галузі, АПК, а на сферу торгівлі, невиробничого обігу, причому найнеприємнішим є те, що у науку взагалі не вкладається практично нічого.

І це не дивно: в країні немає концепції фінансової стратегії, немає чітко визначених пріор