Розділи

загрузка...
3.3.Стратегія фінансування інноваційної діяльності в україні; Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г.

3.3.Стратегія фінансування інноваційної діяльності в україні

А. М. Поручник, Л. Л. Антонюк

Вирішальне значення у підвищенні економічної ефективності і технічної досконалості суспільного виробництва відіграє взаємопов’язаний процес розвитку науки, техніки і технології. Великого значення НТП надавали вчені-економісти, які вивчали проблеми економічного зростання (І. Шумпетер, М. І. Туган-Барановський, Р. Солоу, Б. Твісс та інші). Було доведено вирішальну роль науково-технічного прогресу в розвитку економічного механізму. Результати їх досліджень підтверджують, що НТП став одним із важливих факторів економічного розвитку поряд із природними і трудовими ресурсами. Економічні досягнення розвинених країн світу свідчать, що НТП перетворився на головне джерело прогресивних змін у сучасних продуктивних силах. Так, у США технологічний розвиток вважають рушієм економічного зростання, важливим інструментом підвищення якості життя і зміцнення національної оборони. Згідно з деякими розрахунками питома вага факторів, що визначають економічне зростання США за останні п’ятдесят років, така (%): технічний прогрес — 49; праця — 27 і капітал — 24.

У зарубіжній і вітчизняній літературі науково-технічний прогрес пов’язується із інноваційними процесами. Як зазначив американський економіст Джеймс Брайт, це єдині процеси, що об’єднують науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Інноваційні процеси можна трактувати як сукупність безперервно виникаючих якісно нових, прогресивних у технологічному відношенні явищ, що забезпечують зміну поколінь техніки і технології, а тривають вони від зародження ідеї до її комерційної реалізації. Інноваційні процеси охоплюють увесь комплекс відносин: виробництво, обмін, споживання.

Важливість значення інноваційного процесу вперше узагальнив І. Шумпетер, який вважав, що основна причина розвитку економіки — це намагання отримати надприбутки, які утворюються завдяки тимчасовій монополії у зв’язку з впровадженням інновацій. У світовій економічній літературі «інновація» трактується як перетворення потенційного наукового процесу на реальний, що втілюється у нових продуктах і технологіях. Різні вчені, зокрема такі як Б. Твісс, Д. Сахал, І. Шумпетер та інші, пояснюють це поняття залежно від об’єкта і предмета свого дослідження, стверджуючи, що зміст інновацій становлять зміни, а головною функцією інноваційної діяльності є функція змін. Ці зміни свідомо вносяться суб’єктами господарювання в свою діяльність з метою покращення добробуту власників і працівників колективу. Тому інновацію називають економічним феноменом. Це і відрізняє інновації від винаходів та інших нематеріальних ресурсів. Адже тільки інновація, яка не обов’язково є науково-технічною новинкою, має комерційне застосування, успішно впроваджується у господарську практику і значно змінює наше життя (в цьому разі інновації називають нововведеннями). Зрозуміло, що інновації в економіці не виникають раптово і нізвідки. Появі новинок передує тривалий процес їх розробки, створення і освоєння.

Світова історія має великий досвід подолання кризових явищ в економіці, корисний для розробки інноваційних стратегій. Це різноманітні теорії, моделі економічного зростання, які ґрунтуються на державній підтримці інноваційної діяльності, створенні сприятливого «інноваційного клімату». Постійне вдосконалення засобів і предметів праці, технології виробництва і його організації є головною рушійною силою розвитку продуктивних сил і економічного зростання кожної країни. Конкурентна боротьба за ринки збуту відбувається насамперед через змагання у інноваційній сфері. Та країна, що стоїть осторонь від «інноваційних змагань», опиняється останньою в ієрархії розвитку світової спільноти.

США стали однією з найбагатших країн світу насамперед завдяки найкращій організації інноваційного процесу та ефективному використанню технологічних інновацій у виробництві. США називають «інноваційною державою», оскільки на їх частку за останні півстоліття припадає понад 60% усіх технічних інновацій. Американський уряд відіграє важливу роль у розвитку наукової і технологічної інфраструктури країни вже більше двохсот років (ще у 1787 р. відбулося закріплення початкових основ технологічної політики уряду в Конституції США). В економічному звіті екс-президента Б. Клінтона конгресу у 1998 р. зазначалося, що інвестування у фундаментальні дослідження і розвиток нових технологій є найважливішою функцією уряду. Він особливо наголошував, що навіть багатомільярдні витрати компаній не можуть дати оптимального результату. Крім того, для приватного сектора спонукальні мотиви в проведенні досліджень і розробок істотно відрізняються від мотивації суспільства, яке буде користуватись результатами прогресу. Тому політика адміністрації США покликана вирішувати такі завдання, як: створення клімату, сприятливого для діяльності приватного сектора в галузі інновацій; підвищення конкурентоспроможності продукції; заохочення розробки і комерціалізації новітніх технологій; створення інфраструктури ХХІ століття, яка є необхідною для підтримки промисловості США і розвитку торгівлі; формування робочої сили, здатної брати участь в економіці, яка ґрунтується на знаннях та швидко змінюється.

Розробляючи інновації, ніхто не знає напевно, чи успішно завершаться їх дослідження. Тому і фінансування в ці сфери є надзвичайно непевною справою. Специфіка фінансування полягає в тому, що воно пов’язано із підвищеною загрозою втрати капіталу: інновації мають ризиковий характер. Ймовірність успіху втілення нової ідеї в новому продукті досягає близько 8%; із кожних 12 оригінальних ідей тільки одна доходить до останньої стадії масового виробництва. Американський спеціаліст у галузі інновацій Б. Твісс підкреслював, що комерційний успіх досягається лише у 10% проектів, а рівень невдачі можна оцінити у 90%. Тому віддача від вкладеного капіталу в інноваційний процес має дуже мало спільного з гарантованими виплатами позичкового процента на капітал у банку або дивідендів на акції. Адже така віддача при успішній реалізації інноваційного процесу може виявитись у надприбутках, а у випадку невдачі — у повному банкрутстві. Отже, механізм фінансування науки і інновацій має дуже важливе значення в економіці будь-якої держави.

Матеріальною основою інноваційних процесів є інвестиції. Активізація інвестиційної діяльності, зростання обсягів інвестицій з усіх можливих джерел та їх ефективне використання в інноваційній діяльності є передумовою економічного зростання економіки України. Але розуміння цих очевидних істин, на жаль, не могло зрушити інноваційний процес у позитивний бік, оскільки дія дестабілізуючих факторів була дуже сильною. Інвестиційні ресурси в Україні скорочуються. В інвестиційній діяльності спостерігається замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, а це в свою чергу призводить до зниження інвестиційних можливостей держави і суб’єктів господарювання. Хоча останнім часом фіксується певне збільшення обсягів ВВП, складова прогресивних інноваційних змін у цьому збільшенні практично відсутня. Необхідні передумови стабільного економічного зростання на основі інноваційного розвитку по суті не створено [6]. Крім того, ВВП на одну особу населення в Україні у 1999 році становив 0,63 тис. дол., у 2 рази менше, ніж у Росії, і в 38 разів менше, ніж у США. Норма валового нагромадження основного капіталу в структурі використання ВВП скорочується. Так, із 1995 року по 2000 рік цей показник знизився на 4,3 процентних пункта. Спрацювання основних фондів у більшості галузей досягло критичного рівня і не компенсується новими реальними інвестиціями. На підприємствах галузей народного господарства України від 60 до 80% обладнання фізично зношене або морально застаріле; 40% основних засобів функціонує більше 20 років.

Українська економіка входить у світовий ринок із виробничими потужностями, які підлягають демонтажу і заміні в умовах конкуренції. Введення нових засобів праці за 2000 рік становило 23,6 млрд грн., а це 2,8% вартості основних фондів. При таких темпах оновлення неможливо конкурувати на світових ринках. Як наслідок, вітчизняна продукція стає дедалі менш конкурентоспроможною, а в експорті зростає питома вага мінеральної сировини та продукції з низькою доданою вартістю.

Інноваційна сфера, яка генерує важливу частину національного багатства — нематеріальні активи, створює фундамент конкурентоспроможності продукції на світовому ринку в довгостроковій перспективі. Нематеріальні активи по основних галузях економіки у 2000 р. складали 3763 млн грн, або 1% вартості основних фондів. Це свідчить про низький рівень (понад 90%) наукомісткості української продукції (нематеріальні активи ТНК складають 17—38% вартості основних засобів. Проте динаміка інвестицій в основний капітал показує тенденцію поступового згортання капітальних вкладень у виробництво товарів і послуг.

Крім того, в епоху швидкого розвитку мережі Інтернет приріст інвестицій в телекомунікаційне обладнання в США щорічно становить 13% і у 1999 році їх обсяг нараховував 86 млрд дол. В Україні інвестиції в зв’язок склали лише 6,2% загального обсягу, або 872 млн грн. у 2000 р.

На наш погляд, дії українського уряду повинні бути спрямовані в першу чергу на прискорений розвиток інфраструктури і факторів виробництва. Забезпеченість організацій і підприємств засобами обчислювальної техніки склала у 2000 р. 476,1 тис. шт. А виробництво обчислювальної техніки і персональних ЕОМ у порівнянні з 1990 р. зменшилось на 80,2% і становило у 2000 р. 10,9 тис. шт., що вкрай недостатньо (в США приблизно 45% всіх витрат компаній йде на придбання комп’ютерної техніки).

Аналіз тенденцій структурних перетворень економіки свідчить, що без всебічно обґрунтованих інвестицій у пріоритетні галузі не обійтися. Крім того, грошові кошти підприємств складають 1% усіх активів, що вкрай недостатньо для інноваційної діяльності.

Отже, одним із основних факторів економічного зростання й конкурентоспроможності економіки в цілому є прискорений розвиток науки, зміцнення та ефективне використання науково-технічного потенціалу. У посланні Президента України до Верховної Ради «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр.» інноваційний шлях розвитку проголошено серед стратегічних пріоритетів держави.

Незважаючи на кризовий стан, Україні вдалося зберегти розгалужену мережу наукових організацій та потужний науковий потенціал. У 2000 році наукові дослідження й розробки виконували 1490 наукових організацій, що на 10% більше, ніж у 1991 році. Організаційно наука України зосереджена в академічному секторі — 20% загальної кількості, галузевому — 64%, вузівському — 11% і заводському — 5%.

У галузі «Наука і наукове обслуговування» функціонують малі підприємства.

Кількість зареєстрованих і діючих малих підприємств (МП) у галузі «Наука і наукове обслуговування» найбільшими темпами зростала в 1995 році, після чого спостерігається їх сповільнення. В цілому по Україні можна виділити такі чотири класифікаційні групи:

Особливо необхідно виділити Київський, Харківський, Донецький, Дніпропетровський і Львівський регіони, де зосереджено більше 50% наукового потенціалу України. Понад 20% загальної кількості наукових організацій розташовано в м. Києві, 14% — в Харківській, а в Донецькій, Дніпропетровській і Львівській областях — по 6%. У цих областях є всі можливості для створення інноваційної інфраструктури, адже в них переважають наукомісткі і технічно складні галузі.

В останні роки намітилися зрушення у реформуванні власності в науково-технічній сфері. Станом на 01.01.2000 року змінили форму власності 393 об’єкти галузі «Наука і наукове обслуговування» у порівнянні з 1992 р. А малі підпри