Розділи

загрузка...
2.6. Розширення Євросоюзу в контексті економічних інтересів україни; Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г.

2.6. Розширення Євросоюзу в контексті економічних інтересів україни

Д. Г. лук’яненко

С. В. Лахно

В. В. Приходько

Європейський Союз (ЄС) на початку ХХІ століття вступив у новий етап безпрецедентного поглиблення інтеграції (завершення формування економічного союзу і наближення до реалізації союзу політичного) та розширення її масштабів. Євроінтеграція стає реальністю для багатьох країн Центральної і Східої Європи. Євроцентризм є найбільш привабливим і практично безальтернативним інтеграційним процесом і для України. Це вже не тільки пріоритет офіційної зовнішньої політики, але й позиція національної політичної і бізнесової еліти, переконання більшості українських громадян.

Поетапне приєднання до ЄС 12 нових країн об’єктивно супроводжуватиметься суттєвими змінами в його структурі, внутрішніх і зовнішніх механізмах діяльності, що матиме значний вплив на світову політику й економіку і, насамперед, на умови розвитку країн — сусідів розширеного Євросоюзу.

У стратегічному плані Україна розглядає розширення ЄС як важливий фактор подальшої загальноєвропейської інтеграції, коли з’являються нові, більш широкі можливості всебічного співробітництва. У тактичному плані цей процес матиме для України як позитивні, так і негативні наслідки практично у всіх сферах життєдіяльності — політичній, економічній, гуманітарній, соціальній.

З об’єктивних і суб’єктивних причин усім компонентам взаємодії «Україна—ЄС» на сьогодні притаманний високий рівень невизначеності, що ускладнює і робить багатоваріантними прогнози конкретних параметрів впливу розширення Євросоюзу на Україну.

У політичній сфері після розширення ЄС, коли Україна безпосередньо межуватиме з ним на кордонах майже 1400 км, виникне якісно нова геополітична ситуація, розвиток якої стосовно України буде характеризуватися:

З іншого боку, за песимістичного для України розвитку ситуації розширення ЄС може призвести у середньостроковій перспективі до появи нової лінії розподілу в Європі, яка залишить Україну на узбіччі європейських інтеграційних процесів.

Певний час Україна досить активно, а іноді й вдало «експлуатувала» свою геополітичну роль у новітній європейській і навіть світовій історії як буфера між Заходом і Росією (з її азійським шлейфом). Багато в чому це не тільки виглядало ймовірним, але таким і було (розуміння США і політичним керівництвом НАТО України як важливого і реального стратегічного партнера в Європі, підписання Україною — першою серед країн СНД — угоди «Партнерство заради миру», «Хартії про особливе партнерство» тощо).

Однак на сьогодні, після безпрецедентних подій глобального масштабу в США, система звичних політичних взаємовідносин «Захід—Схід» неймовірними за звичайних умов темпами трансформується в якісно оновлені взаємовідносини «Північ—Південь». При цьому найбільш знаковою є позиція саме Росії, котра майже безапеляційно на боці Півночі. І практично все — економіку, екологію, культуру — затьмарили проблеми глобальної безпеки, захисту цивілізованих країн від страхітливих загроз міжнародного тероризму.

Україна тут не є самостійним гравцем, але може стати очевидним заручником. Більше того, новим геополітичним буфером може стати Росія, оскільки межі євроатлантичної безпеки реально змістились на її центрально-азійські кордони.

Довгострокову перспективу визначатимуть, на наш погляд, потужні фактори глобальної конкуренції у світогосподарській тріаді (ЄС, Американський ринок, Азійсько-Тихоокеанське інтеграційне угруповання), котрі вочевидь стимулюватимуть розширення географії інтеграційних об’єднань.

Стосовно євроінтеграції фактор глобалізації має нині суперечливі ознаки. З одного боку, процес розширення ЄС, за думкою багатьох західних аналітиків, характеризує європейську відповідь викликам глобалізації. З іншого — наявні плани розширення ЄС свідчать про відсутність дійсно глобальних європейських амбіцій. Це, по суті, внутрішньоконтинентальна гра як у порівнянні з глобальною експансією США, так і азійськими інтеграційними проектами і реаліями.

Може, як ніколи раніше, Західна Європа підійшла до необхідності не просто кількісного, а якісного розширення ЄС не тільки в суто прагматичному, але й у історичному розумінні глобальної перспективи феномену євроінтеграції. Ймовірна корекція етапів розширення ЄС за масштабами і швидкістю інтеграції може посилити сприятливі для України політичні фактори впливу і нівелювати несприятливі.

Наслідки розширення ЄС для України в економічній сфері зумовлюються, по-перше, поточним станом та наявною перспективою взаємовідносин з країнами—членами Євросоюзу та країнами-кандидатами, по-друге, внутрішніми структурними трансформаціями в розширеному ЄС та новою його зовнішньоекономічною стратегією у східному напрямі, по-третє, здатністю економіки України до справді ринкових інституційних і структурних перетворень.

Загалом Європейський Союз (з оглядом на його майбутнє розширення) стане потужним ринком для 500 млн. споживачів. Враховуючи їхню високу платоспроможність, швидкі темпи економічного розвитку країн ЄС, культуру виробництва, споживання та розрахунки, цей ринок має для України значні перспективи. Теоретично можна скористатися з переваг масштабів виробництва, підвищувати ефективність інвестиційного та інноваційного процесів тощо. Однак великий ринок не тільки дасть нові шанси, але й породить нові ризики.

Слід також ураховувати, що поповнення ЄС десятьма центрально- і східноєвропейськими країнами збільшить чисельність його населення на 27,9% (+ 100 млн чол.), а сукупний валовий продукт — лише на 4,3%, що може призвести до зниження середнього рівня ВВП на душу населення приблизно на 20%.

Можливі впливи розширення ЄС на торговельно-економічні позиції України доцільно оцінити через аналіз нижченаведених факторів.

А. Відносини Євросоюзу і країн-кандидатів

Аналіз свідчить, що ЄС динамічно торгує з країнами, які не входять до нього: протягом 1990—2000 рр. середньорічні темпи зростання цієї торгівлі перевищували відповідний показник зростання експорту та імпорту в цілому (табл. 1).

Таблиця 1

ТОРГІВЛЯ ТОВАРАМИ ЄС, СЕРЕДНЬОРІЧНІ ТЕМПИ ПРИРОСТУ ПРОТЯГОМ 1990—2000 рр.

Показники

Експорт

Імпорт

Сукупний торговельний оборот ЄС-15

4,0 %

4,2 %

Оборот за винятком внутрішньої регіональної торгівлі

4,9 %

5,2 %

Іншими словами, членство в Євросоюзі протягом останніх років не створювало істотних перешкод для розвитку торговельно-економічних зв’язків з іншими країнами. Отже, немає достатніх підстав вважати, що саме по собі входження окремих країн до складу ЄС має однозначно призвести до згортання їх торговельно-економічних відносин з Україною.

Слід також відзначити, що країни-кандидати вже зараз є другим за обсягами торговельним партнером Європейського Союзу після США, тоді як на ЄС припадає більше 65 % зовнішньої торгівлі цих країн (табл. 2).

Таблиця 2

ТОРГОВЕЛЬНІ ПОТОКИ (ІМПОРТ ТА ЕКСПОРТ) МІЖ ЄС І ЙОГО ОСНОВНИМИ ТОРГОВЕЛЬНИМИ ПАРТНЕРАМИ в 2000 р., € млрд.

 

Обсяг торгівлі

США

428

Країни—кандидати на вступ (13)

267

Країни—члени Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ)

204

Японія

130

Китай

95

Нові незалежні держави

82

При цьому серед країн-кандидатів найбільшими торговельними партнерами ЄС є держави — сусіди України: Польща (€ 56,7 млрд) та Туреччина (€ 47,2 млрд). Це означає, що переорієнтація країн-кандидатів на розвиток торговельно-економічних зв’язків саме з країнами—членами ЄС переважною мірою вже відбулася і досягла параметрів, які є характерними для членів регіональних інтеграційних угруповань. За цих умов немає достатніх підстав вважати, що входження до ЄС приведе до радикальної зміни пропорцій у географічній структурі експорту та імпорту нових членів ЄС.

Слід також зазначити, що підготовка до вступу в ЄС країн-кандидатів вже зумовила суттєві зміни їх регулятивного середовища згідно зі стандартами Євросоюзу і, таким чином, Україна вже частково зазнала впливу розширення ЄС.

Водночас на поточний момент країни-кандидати мають суттєвий дефіцит у торгівлі з ЄС: (у 2000 р. — в розмірі € 33,3 млрд). Отже, за умови їх вступу до складу ЄС можна очікувати прискореного зростання їх експорту до інших країн-членів для забезпечення стабільності своїх платіжних балансів.

У структурному аспекті торгівля між ЄС і країнами-кандидатами характеризується високою питомою вагою промислових товарів — близько 90%; причому на продукцію машинобудування припадає 44,2%, тоді як на сировинні товари — лише 5,7% торгівлі. Вже зараз чітко виявилися порівняльні (конкурентні) переваги*2 країн-кандидатів, що вказують на напрями, за якими відбувається входження їхніх економік у єдиний ринок ЄС (табл. 3).

*2: {Порівняльна (конкурентна) перевага країни вимірюється за допомогою так званого індексу «внеску товару (товарної групи) в торговельний баланс країни». Індекс розраховується як співвідношення між фактичним сальдо торгівлі відповідним товаром (товарною групою) та його теоретичним значенням, яке б існувало за відсутності порівняльної переваги будь-якої з країн. Чим більша величина індексу, тим більшу порівняльну перевагу має країна. В таблиці наведені країни з найвищими показниками для відповідних товарів, а також товарні групи без деталізації за конкретними товарами — з тим щоб охарактеризувати сам факт наявності порівняльної (конкурентної) переваги в загальному вигляді. На практиці відповідні країни спеціалізуються на випуску лише окремих конкретних товарів, що належать до названих категорій.}

Таблиця 3

ПОРІВНЯЛЬНІ (КОНКУРЕНТНІ) ПЕРЕВАГИ КРАЇН—КАНДИДАТІВ У ТОРГІВЛІ З ЄС

Товарні групи, по яких склалися порівняльні (конкурентні) переваги

Країни, що мають порівняльні (конкурентні) переваги у вказаних галузях (індекс внеску в торговельний баланс)

Дорожні транспортні засоби (автомобілі тощо)

Чехія (26), Словаччина (40), Словенія (11)

Електричне обладнання

Словенія (15), Мальта (16)

Телекомунікаційне обладнання

Естонія (37), Угорщина (11)

Енергетичні машини та обладнання

Угорщина (43)

Одяг та аксесуари

Румунія (55), Мальта (52), Болгарія (42), Литва (36)

Взуття

Мальта (10), Румунія (15)

Меблі

Польща (11), Румунія (10), Словенія (21), Естонія (24)

Чорна металургія (вироби із заліза та сталі)

Болгарія (18), Словаччина (11)

Враховуючи, що структура експорту України характеризується невеликою часткою продукції машинобудування та високою питомою вагою товарів із низьким рівнем промислової переробки, можна зробити висновок про його несумісність зі структурними пріоритетами розвитку ринку ЄС. Після вступу до ЄС нових країн-членів ця структурна несумісність може закріпитися і навіть посилитися. Мінімізація такої загрози актуалізує курс на розвиток виробництва продукції, конкурентоспроможної не тільки з огляду на ціни, але й, насамперед, технології. Тобто це не проблема розширення ЄС, а додатковий стимул інноваційного розвитку. Разом із тим є низка важливих ринкових сегментів, де українські виробники конкурують із країнами-кандидатами (електричне обладнання, енергетичні машини й обладнання, одяг та аксесуари, меблі та, особливо, чорна металургія). За умови значного розширення експорту нових членів ЄС до інших країн ЄС можна очікувати загострення конкуренції цього експорту з відповідним експортом українських підприємств.

Б. Відносини України і країн-кандидатів

Як свідчать статистичні дані (табл. 4), найбільшими торговельними партнерами України серед країн-кандидатів є Туреччина (загальний обсяг торгівлі за 9 місяців 2001 р. становив $ 752,9 млн.), Польща ($ 669,1 млн), Угорщина ($ 462,1 млн) і Словаччина ($ 290,4 млн). Практично з усіма країнами-кандидатами, за винятком Словенії, Україна має позитивне сальдо торгівлі товарами. Серед імпортерів українських товарів перше місце посідає за той же період Туреччина ($ 665,2 млн), за нею ідуть Польща ($ 356,0 млн) і Угорщина ($ 337,1 млн).

Таблиця 4

ОБСЯГИ ТОРГІВЛІ ТОВАРАМИ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА КРАЇНАМИ-КАНДИДАТАМИ, $ МЛН

Країна

Експорт

Імпорт

9 міс. 1999

9 міс. 2000

9 міс. 2001

9 міс. 1999

9 міс. 2000

9 міс. 2001

Болгарія

208,6

309,4

209,9

43,7

42,8

47,7

Естонія

31,8

42,4

42,4

43,0

31,6

48,7

Кіпр

27,5

114,3

73,3

16,9

29,0

6,0

Латвія

37,2

101,1

217,7

29,8

33,9

23,3

Литва

52,1

55,5

88,3

61,4

104,1

83,5

Мальта

17,7

3,8

2,7

0,5

3,5

0,1

Польща

199,1

325,0

356,0

191,0

214,2

313,1

Румунія

46,6

117,8

184,7

32,7

41,1

21,1

Словаччина

143,4

162,8

188,9

96,0

89,8

101,5

Словенія

6,3

6,8

6,9

22,3

18,4

29,9

Туреччина

496,2

636,6

665,2

94,5

122,1

87,7

Угорщина

195,0

244,2