Розділи

загрузка...
1.5. СУПЕРЕЧНОСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ В РОЗПОДІЛІ СОЦІАЛЬНОГО ПРОДУКТУ; Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г.

1.5. СУПЕРЕЧНОСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ В РОЗПОДІЛІ СОЦІАЛЬНОГО ПРОДУКТУ

І. Й. Малий

Нині, на зламі тисячоліть, немає такої сторони людської ді- яльності, якої б так чи інакше не торкнулися процеси глобалізації. Отже цілком зрозумілим є те, що проблеми глобалізації стають предметом дослідження філософів, істориків, соціологів, економістів [1]. Тлумаченню глобалізації, її форм прояву та значимості в прогресі суспільства було присвячено спеціальний випуск французького журналу «Суспільні науки» [2], на сторінках якого знайшли відображення точки зору провідних спеціалістів зі Франції та інших країн.

Одним із підходів поглибленого дослідження процесів глобалізації, на наш погляд, може послужити аналіз відтворювальних аспектів міжнародної інтеграції, серед яких провідна роль належить сфері розподілу соціального продукту.

Зазначимо, що глобалізація відкриває нові можливості розвитку на основі використання переваг міжнародного поділу праці. Генеруючим суб’єктом процесів глобалізації є промислово розвинені країни, в яких базуються транснаціональні корпорації та

світові фінансові центри. Інтеграція економіки сприяє прогресу науки і техніки, що дозволить вирішувати складні проблеми суспільного розвитку. Разом із тим процес глобалізації набув стихійного та суперечливого характеру, що потребує неоднозначної оцінки розвитку країн та їх місця стосовно наділеності факторами виробництва та розподілу створеного суспільного продукту. Існуючі відмінності між країнами за розмірами територій, чисельністю та щільністю населення, природними умовами, наявністю сировинних ресурсів та їхньої доступності обумовили нерівність стартових умов входження у світове господарство.

Швидкі темпи глобалізації світогосподарських зв’язків, зумовлені новою хвилею НТР та економічною експансією капіталу, посилюють нестабільність у світовому середовищі, зростання соціальних суперечностей майже в усіх країнах, в тому числі розвинених, втрату державою ролі соціального захисника населення. Цивілізація вступає у фазу підвищених ризиків фінансового забезпечення відтворення національних економік, на міжнародному рівні нагромаджуються диспропорції у розподілі життєвих благ.

Визнання глобалізації як об’єктивної необхідності існування цивілізації на землі є на сьогодні продовженням усвідомлених людством проблем мирного співіснування країн, широкої торгівлі, єдиного інформаційного простору і т. ін. Теорія систем просто не передбачає абсолютної відокремленості частин. Ступінь розвитку систем вимагає відповідного рівня інтеграційності національних економік та нового порядку взаємовідносин.

Поглиблення глобалізації економіки наштовхується на невирішені проблеми, перш за все через фундаментальну культурну неоднорідність світу і разючу економічну нерівність на планеті, та супроводжується загостренням економічних і соціальних суперечностей на мікро- та макрорівнях міжнародної економіки. Механізми цивілізаційної корупції, що за своєю суттю однотипні з внутрішньонаціональними, роз’їдають упорядкований соціальний світ. Менш розвинені країни (окрім «тигрів» і «драконів») сьогодні втягуються в глобальну економіку за жорсткими правилами гри, що були визначені міжнародними фінансовими організаціями на початку 80-х років ХХ століття. Їм відведена роль постачальників сировини та виробників низькотехнологічних товарів. А так звані structural adjustment programs з їхнім стандартним набором умов розподільчого характеру (скорочення бюджетних, в т.ч. соціальних витрат, лібералізація цін і зовнішньої торгівлі, девальвація місцевої валюти і т. п.) направлені на реалізацію двох основних цілей: стимулювання експорту країнами-боржниками для здійснення платежів з обслуговування зовнішнього боргу; розширення імпорту товарів із розвинених країн у країни, що розвиваються. Посилюється технологічна та фінансова залежність периферії від розвинених країн. Цим самим загострюється проблема виробництва та розподілу «соціального продукту» глобальної економіки.

Категорія «соціальний продукт», яку ми вибрали як об’єкт дослідження процесів глобалізації, є конкретно абстрактним виразом цінностей, що досягнуті цивілізацією. Конкретними складовими створеного світовим господарством соціального продукту є: сукупний суспільний продукт (ССП), валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), національний дохід (НД) і т. п. Можна вважати, що «соціальний продукт» включає в себе національне багатство (НБ), яким розпоряджаються національні економіки на даний період часу. Спільність та відмінності між НБ, ССП, ВНП, ВВП, НД; їх формування та обчислення в роботі спеціально не розглядаються. До абстрактних складових соціального продукту ми відносимо цінності, які у вартісній формі виразити неможливо. Це інформація та знання, економічна культура, рівень менеджменту, національна економічна психологія, соціальне партнерство, розвиток суспільних наук, гуманізація та відношення людства до природи тощо. Економічна теорія ще не виробила критеріїв (показників) кількісного їх виміру та впливу на створений продукт. Категорію «соціальний продукт» ми вживаємо як синтезуючицй показник виміру результатів функціонування глобальної економіки (світового соціуму), як органічно єдиного суспільного організму.

Достатньо сучасною нині є «догма Сміта», що визначає створений продукт як суму доходів; всі витрати (матеріальні та нематеріальні) розпадаються на доходи і одночасно складаються з них. Зазначимо, що «догма Сміта» по-різному трактувалася Д. Рікардо, К. Марксом, А. Маршаллом та іншими економістами. Сучасна система національних рахунків спирається на рівність дохідних та витратних складових. Тому, для більш повної характеристики глобалізації розподільних відносин, ми здійснювали аналіз розподілу соціального продукту стосовно витратної сторони (розподілу факторів: землі, праці, капіталу тощо) та дохідної сторони (розподілу доходів: ренти, заробітної плати, відсотка тощо).

«Соціальним» продукт названо для того, щоб наголосити на розвитку глобальної економіки як єдиного цілого, що в найближчому майбутньому визріє в органічно цілісну економічну систему. Під глобалізацією ми розуміємо не тільки економічну інтеграцію країн у різних її формах, а й виникнення та розвиток глобальних проблем на всіх організаційно-економічних рівнях функціонування суспільства. Цивілізація, а точніше суспільство, можна представити в системі єдності матеріального та нематеріального світу як агрегований соціум (сукупність індивідів на землі), результатом діяльності якого є створений людством «соціальний продукт».

В економічній літературі розподільні відносини розглядаються в основному через призму розподілу створеного продукту. В реальній практиці на сьогодні об’єктами розподілу виступають ресурси, земля, водна акваторія, виробничий та інтелектуальний потенціал, капітал у його різних формах функціонування, прибуток, заробітна плата, заощадження і т. д. В умовах обмеженості ресурсів в боротьбі за існування все більше загострюються проблеми розподілу та перерозподілу життєвих засобів. Характер та основні риси розподілу мають відповідний вплив на економіку в цілому, що неодноразово доводив історичний досвід.

Історія економічної думки свідчить про постійний науковий пошук об’єктивних засад розподілу доходів, серед яких слід зазначити теорії однофакторної моделі (фізіократи та меркантилісти), трьохфакторної моделі (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Мілль), марксистська теорія трудової вартості (К. Маркс, Ф. Енгельс, Дж. Робінсон), теорія граничної продуктивності (Дж. Б. Кларк, Д. Хікс), теорія чотирьохфакторної моделі розподілу (А. Маршалл, Й. Шумпетер, П. Самуельсон), теорія суспільного вибору (К.Віксель, Д. Б’юккенен). Кожна з означених теорій висуває свої підходи до організації системи розподілу, є між ними спільні риси, а є й протилежні погляди. Панування фінансового капіталу та активізація фіктивного капіталу (ринку цінних паперів) у другій половині ХХ століття з перерозподілу доходів та багатства не тільки в рамках національних економік, а й в межах глобальної економіки, висунули перед економічною теорією проблему таких принципів розподілу як ефективність та справедливість. Розподільна ефективність та розподільна справедливість знову набувають гостроти в третьому тисячолітті. Останні економічні дослідження свідчать про все частіше звернення економістів-соціологів до означеної проблеми. Навіть Нобелівську премію в 1998 році було присуджено Амартя Сену (Індія) за внесок в економічний аналіз розподілу та добробуту населення.

Розподіл соціального продукту базується на пофакторній теорії розподілу доходів [3]. Теорія факторів виробництва й сьогодні є найбільш логічною та практично цінною. Тобто сучасну економіку можна представити п’ятифакторною чи навіть шестифакторною моделлю (схема 1). Мова йде про необхідність визнання, окрім уже теоретично обґрунтованої чотирьохфакторної моделі (земля, праця, капітал, підприємництво) ще двох факторів: інформації та ролі держави. Держава все більше перебирає на себе функцію регулювання економіки: соціального захисту населення, структурних змін, забезпечення збалансованого розвитку, вирішення екологічних проблем та інше. Одержавлення доходів та розвиток державного підприємництва неоднозначно впливає на глобалізацію соціального продукту. В державній власності знаходяться підприємства, держава сама займаться підприємницькою діяльністю, з іншого боку зростання розподільних функцій держави розширює можливості кожної країни в процесі міждержавної фінансової інтеграції. В умовах глобалізації економіки держава виконує подвійну роль: вона є і об’єктом і суб’єктом інтеграції світогосподарських зв’язків. Держава впливає на розподіл ресурсів та доходів за допомогою політико-силових та економічних методів.

Розширення масштабів економічної діяльності в територіальному, галузевому та функціональному аспектах веде до збільшення обсягів та ускладнення змісту інформації як складового елементу економічного розвитку.

Шестифакторна модель розподілу створеного  продукту

Схема 1. Шестифакторна модель розподілу створеного продукту

На думку Х. Д. Геншера, доступ та використання інформації, знань та засобів зв’язку стали сьогодні «четвертим фактором виробництва поряд із землею, капіталом та працею» [4]. Четвертим фактором виробництва економічною наукою визнано організацію (менеджмент) [5], тому інформацію слід віднести до шостого фактора розподілу соціального продукту. Якщо з 1800 року обсяг знань подвоювався кожні 50 років, а з 1950 р. — кожні 10 років, то тепер він зростає вдвічі кожні 5 років. Сфера інформації та знань стає «особливим видом виробництва», яка не знає меж між країнами, галузями та фірмами, де «…відкриття входять у деякий єдиний процес, що розвивається, в якому бере участь безкінечна кількість людей» [6].

Інформація — єдиний ресурс, яким можуть володіти одночасно всі суб’єкти глобальної економіки. Інтелектуальна нерівність була і є головною обставиною виникнення суперечностей між людьми та країнами. Чисельність неписьменних людей постійно зростає, досягши до 700 млн чоловік на земній кулі. В такій ситуації домінує невігластво великої частки людей, що спричинює появу соціальної напруги в суспільстві.

Наявність комп’ютерних систем відкриває доступ до інформації, можливості оперативного її нагромадження та використання. Наприклад, у США лише 5 % із 1,3 трлн одиниць документів зберігається на папері. Україна зі своєю паперовою архаїкою неспроможна сьогодні ефективно використовувати доступну інформацію для вироблення адекватної економічної політики.

Прискорений розвиток продуктивних сил під впливом третьої хвилі НТР, зростання можливостей людини, докорінна зміна ролі засобів інформації та комунікацій сприяли інтенсифікації світових господарських зв’язків і кардинальних змін у системі розподілу соціального продукту. Поглиблення міжнародного поділу праці як базової основи інтернаціоналізації економічних відносин визначає й характер обміну та розподілу ресурсів, продуктів та доходів.

Є всі підстави для констатації факту становлення єдиної структурованої системи розподілу в рамках глобальної економіки (схема 1). Глобалізація поступово охоплює всі сторони суспільного буття: використання природних ресурсів, обмін продуктами праці, фінансовими ресурсами, інформацією та знаннями, навичками культури підприємництва тощо. По суті, розподільний характер носять усі форми міжнародної інтеграції: міграція робочої сили, експорт товарів та послуг, міжнародне кредитування та інвестування, обмін валютами та інформацією тощо.

Міжнародна економічна інтеграція означає об’єднання розділених національними рамками окремих частин, що потребує відповідної координації. Новий глобаль