Розділи

загрузка...
Вступ; Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г.

Вступ

Починаючи відлік XXI століття, світ зіткнувся з низкою проблем, викликів та імперативів, до вирішення і реалізації яких він не був, та щe й досі нe є пiдгoтoвлeним. Сepeд цих нових проблем найважливіше місце посідають проблеми виживання, трансформації та безпеки розвитку.

Бачення як світових, так і національних перспектив поступу унеможливлюється без глибокого наукового проникнення в сучасну глобалістику.

Виходячи лише із теоретичних уявлень, диференційованих відповідно до практичних потреб сьогодення, не можна чітко визначити політичні, економічні, соціальні та інфраструктурні параметри майбутньої глобальної організації світу. Це потребує не тільки осмислення у повній мірі такого феномену, як, наприклад, формування глобальної мережі Internet, але й інтелектуальних надзусиль у розумінні видатних природничо-філософських передбачень минулого, в першу чергу, вчення про ноосферу В. Вернадського.

Якісно нові умови функціонування національних економік, сучасна тенденція «розмивання» економічного суверенітету держав у мікро- і макроінтегрованому світі породжують спокусу вже зараз трансформувати методологію дослідження інтернаціоналізації, виділивши нові базові поняття щодо об’єктивності, суб’єктивності та предмета аналізу. Зокрема, це стосується розуміння держави як «nation state», національної економіки в традиційному її сприйнятті. Вичерпують себе і традиційні теорії інтернаціоналізації, оскільки держави (національні економіки) дійсно втрачають функцію основного структурного елемента світової економіки. Сьогодні можна говорити і про глобальну інституціалізацію економіки, коли на рівноправні і навіть більш значні ролі, ніж традиційні суб’єкти міжнародних економічних відносин (держави), претендують не тільки ТНК, регіональні міждержавні інтеграційні об’єднання, міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, СОТ, МОП), але й міста — світові фінансово-інформаційні центри, практично екстериторіальні й функціонально автономні (Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Париж та ін.) та окремі індивіди — наукові працівники, університетські професори, творчі особистості, крупні бізнесмени.

З першого погляду це немовби концентрує світову регулятивну волю, дозволяє вирішувати глобальні проблеми глобально інституйованими засобами. Однак навіть із сучасною фінансовою кризою далеко не планетарного характеру такий могутній світовий уніфікатор світогосподарського розвитку як МВФ фактично не впорався. Спекулятивно-приватні фінансові дестабілізатори виявились могутнішими або іншими словами, їхня дія потребувала якісно нових регулятивних протидій, а ще вірніше — упереджень. Оновлювана структура ГАТТ/СОТ, котра регулює до 95% світових товарних потоків, тільки підійшла до вирішення проблем міжнародного обміну послугами та інтелектуальною власністю. Не зважаючи на очевидні багаторічні зусилля МОП та інших профільних міжнародних організацій, масштаби нелегальної міграції населення посилюються.

На сьогодні для кожної країни важливими є не тільки стратегічні геополітичні орієнтири розвитку дво- і багатосторонніх міжнародних взаємовідносин, але й орієнтири загальноцивілізаційні, тісно взаємопов’язані з глобальними детермінантами успіху національних економік — інтелектуалізацією із здатністю до постійних інновацій, соціалізацією з пріоритетом якомога повнішого самовиразу особистості, екологізацією виробництв і середовища життєдіяльності. Всі національні економіки є перехідними з огляду на формування контурів майбутньої світогосподарської структури.

Переважно кількісні відмінності між «центром» і «периферією», «північчю» й «півднем», «заходом» і «сходом» виглядатимуть примітивними і малозначущими у порівнянні з можливими принципово новими якісними відмінностями. Нівелювати їх може лише нова хвиля науково-технологічного процесу, для чого необхідні консолідовані у глобальному масштабі надзусилля.

У дослідженні проблем і особливо перспектив глобалізації важливо уникнути «позитивної ейфорії» стосовно цікавої з багатьох точок зору архітектури майбутнього, розуміючи, що навіть успадкованих проблем (забруднення навколишнього середовища, виснаження життєво важливих природних ресурсів, бідність і зростаючий розрив між країнами в «якості життя» і охорони здоров’я тощо), нові суб’єкти вирішити не спроможні, як це не змогли зробити транснаціональні корпорації. Більше того, превалювання масової матеріально-споживчої мотивації (державної, міждержавної, корпоративної, особистої) вивільняє загрозливі для розвитку людської цивілізації морально-етичні ніші. Універсальний у планетарному масштабі характер має і духовна деградація, спричинена багато в чому «вестернізацією» країн і цілих регіонів світу, котрі традиційно базувались на інших, якісно відмінних, наприклад, від американських, культурних цінностях. Багато з того, що Дж. Сорос у своїй новій книзі назвав «кризою глобального капіталізму» академік Ю. Пахомов ще раніше трактував як прояви цивілізаційної кризи.

Сучасні «локальні» конфлікти та війни, міжнародний тероризм мають глобальні релігійно-етнічні та соціально-економічні витоки, безпрецедентні прояви і матимуть глобальні наслідки. Як запобігти цим загрозам? Чи спроможні справитись із ними країни — глобальні лідери і міжнародна спільнота? Якою повинна бути стратегія ефективного і безпечного розвитку України?

У монографії, що представлена на суд читачеві, через призму формування стратегії розвитку економіки України в глобальному середовищі пропонуються погляди вчених різних наукових шкіл на актуальні проблеми глобалізації економіки.