Розділи

загрузка...
3.3. Ямайська валютна система; Грошово-кредитні системи зарубіжних країн - Іванов В.М.

3.3. Ямайська валютна система

Контури нової валютної системи, яка функціонує і розвивається у с­вітовій економіці донині, були визначені на нараді представників країн — членів МВФ, що відбулася в м. Кінгстоні на Ямайці у січні 1976 р.

Кінгстонська угода започаткувала утворення Ямайської валютної си­стеми. Ця система почала функціонувати після відповідних ратифікацій зазначеної угоди державами-учасницями у квітні 1978 р. Наведемо визначальні принципи Ямайської валютної системи.

1. Проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин: скасовано офіційний золотий паритет, офіційну ціну на зо­лото і фіксацію масштабу цін (вмісту золота) національних грошових одиниць; знято будь-які обмеження його приватного використання. Міжнародний валютний фонд припинив публікувати дані про золотий вміст окремих валют. Унаслідок цих дій золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого у паперових (кредитних) грошах визначається на ринку згідно з попитом і пропозицією. Відповідно у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжнародні ринки золота. Втім, отримавши дозвіл здійснювати на рин­ку вільні операції з купівлі-продажу золота, центральні банки більшості країн Заходу залишили його у своїх запасах. Втративши статус світових грошей, золото й далі залишається високоліквідним (стратегічним) товаром, який можна в разі необхідності з метою стабілізації платіжного балансу продати за відповідну валюту.

2. Висунуто мету перетворити створену ще в 1969 р. міжнародну платіжну одиницю СПЗ на основний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу. Ідеться про те, що система "золото — долар — національна валюта", на якій грунтувалася Бреттон-Вудська угода, трансформувалася у нову систему "СПЗ — національна валюта". У цій структурі СПЗ отримувала статус альтернативи не лише золота, а й долара як міжнародних грошей. Спочатку СПЗ як міжнарод­ну розрахункову одиницю, у якій визначався валютний курс національних грошей, розраховували за золотим еквівалентом. Проте у 70-х роках зв'язок СПЗ із золотом повністю втрачено. Сьогодні СПЗ визначають на основі кошика валют країн, частка яких у сфері міжнародної торгівлі найвища. Починаючи з 1981 р. до складу так званого стан­дартного кошика входять п'ять валют: долар США — 42 %, німецька марка — 19, французький франк, єна і фунт стерлінгів — по 13 %. Реальна практика валютних відносин, що здійснювалися згідно з Кінгстонською угодою, не підтвердила можливості повного витіснення долара з позиції ключової міжнародної валюти. Мало того, після 1981 р. адміністрації президента США Р. Рейгана вдалося здійснити стабілізаційні заходи, що сприяли зміцненню міжнародних позицій долара.

Розрахунок вартості одиниці СПЗ наведено у табл. 1.

Таблиця 1

Вартість одиниці СПЗ на 3 червня 1993 р.*

Валюта

Валютний компонент у кошику СПЗ

Обмінний курс

Еквівалент у доларах США

1

2

3

4

Німецька марка

1,4530

1,68820

0,268333

Французький франк

0,8000

5,68900

0,140622

Японська єна

31,8000

105,95000

0,300142

Фунт стерлінгів

0,0812

1,50870

0,122506

Долар США

0,5720

1,00000

0,572000

СПЗ

 

 

1,403603

Примітка. 1 СПЗ = 1,403603 дол. США; 1 дол. США = 0,712452 СПЗ.

Обмінні курси у графі 3 відображено в одиницях валюти за 1 дол., за винятком фунта стерлінгів, курс якого подано у доларах США. У графі 4 наведено еквіваленти у доларах США валютних компонентів графи 2, які розраховано з використанням обмінних курсів з графи 3 (тобто дані графи 2 поділено на дані графи 3, за винятком фунта стерлінгів, щодо якого ці дані перемножуються). Усі обмінні курси наведено за даними на 12 год на Лондонській валютній біржі.

Тому в діючій валютній системі долар залишається реальною основою валютно-фінансового механізму. Американська валюта обслуговує близько 2/3 міжнародних розрахунків. З огляду на це можна констатувати, що Ямайська система функціонує за принципами не паперово-валютного (як це передбачалося угодою), а паперово-доларового валютного стандарту.

3. Важливою ознакою механізму нової системи є запровадження "плаваючих" валютних курсів національних грошових одиниць. Така система має два протилежні аспекти. З одного боку, вона надає валютним відносинам гнучкості, забезпечує можливість ефективно реагувати на постійні зміни співвідношень у вартості національних валют, точніше відбиває внутрішній стан економіки окремих країн загалом і платіжного балансу зокрема. З іншого боку, коливання валютних курсів порушують стабільність торговельних зв'язків, породжують спекулятивні операції. У цьому зв'язку Кінгстонською угодою передбачено збере­ження елементів регулювання системи валютних співвідношень завдяки здійсненню відповідних операцій на валютному ринку.

Слід ураховувати також, що в режимі безпосередніх співвідношень ("плавання") функціонують валюти лише провідних країн — США, Японії, Німеччини, Канади, Великобританії, Франції. Більшість валют інших країн, зокрема економічно слаборозвинених, прив'язані до міжнародних розрахункових одиниць або окремих валют. Так, до американського долара прив'язано валюти близько 40 країн, французького франка — 13, до СПЗ — валюти 8 країн.

Економічні показники провідних країн світу наведено у табл. 2.

Таблиця 2

Економічні показники держав — членів МВФ станом на 1994 р.

Країна

ВВП, млрд дол.

Експорт, млрд дол.

Валютні резерви, млрд СПЗ

США

6649,8

512,6

28,2

Японія

4590,0

397,0

78,9

Німеччина

2046,0

429,7

49,5

Франція

1328,5

235,9

16,1

Великобританія

1019,5

204,9

26,4

Формування відповідних інституціональних структур і принципів функціонування Ямайської валютної системи не завершено. їх коригують, наповнюють новим змістом відповідно до змін у міжнародних економ­ічних відносинах.

Одна з істотних особливостей Ямайської валютної системи полягає у тому, що вона розвивалася на принципах поліцентризму, або валютного "плюралізму", тобто взаємодії у межах єдиної системи локальних (регіональних) валютних структур. Підпорядковуючись загальним принципам, що визначаються МВФ, регіональні валютні структури водночас розвиваються і на власних функціональних засадах.

Європейська валютна система, започаткована ще в перші повоєнні роки, є результатом і водночас одним з важливих інструментів європейської інтеграції. Вона пройшла кілька етапів розвитку.

На першому етапі валютні угоди між країнами Західної Європи укладалися переважно на двосторонній основі. На підставі цих угод здійснювалися взаємне регулювання платіжних балансів, безготівкові розрахунки, обов'язковий залік взаємних вимог і зобов'язань, пільгове кредитування. Так, упродовж 1947—1950 рр. було укладено понад 400 валютно-клірингових угод, на які припадало майже дві третини внутрішньоєвропейського товарообміну.

Наступним, вищим етапом валютних відносин стало функціонування у 1950—1958 рр. Європейського платіжного союзу (ЄПС), який розвивався на багатосторонній кліринговій основі. Цей союз об'єднував 17 країн Західної Європи. Розрахунки у його межах здійснювалися за допомогою умовної грошової одиниці — епуніта, яка за золотим вмістом прирівнювалась до 1 дол. Ця одиниця стала прототипом європейської валютної одиниці.

Підписання в 1957 р. Римської угоди про утворення Європейської Економічної Співдружності (ЄЕС) започаткувало наступний етап у розвитку валютних відносин. 31 січня 1959 р. почав функціонувати Європейський валютний союз (ЄВС), у якому продовжували співробітництво усі 17 країн, що входили до колишнього ЄПС. Згодом зі структури ЄВС виокремився Валютний союз країн — учасниць Спільного ринку. Програма створення цього союзу була розроблена спеціальною комісією, яку очолював колишній прем'єр-міністр Люксембургу П. Вернер. Після прийняття 1971 р. цієї програми Радою Міністрів ЄВС зазначений документ дістав назву "План Верне-ра", реалізація якого мала важливе значення у розвитку не лише європейських, а й світових валютних відносин.

Новий етап європейської валютної інтеграції пов'язаний з трансформацією Європейського валютного союзу у Європейську валютну систему.

Суть розвитку зазначених процесів визначалася реалізацією пропозицій голови Комісії Європейського Союзу (ЄС) Ж. Делора, які після відповідного їх схвалення у 1989 р. Радою ЄС дістали назву "План Делора". Він передбачав поетапну трансформацію Європейської валютної системи в Європейський валютний союз — не просто глибоку валютну інтеграцію, а утворення спільного для країн — членів ЄС Європейського центрального банку і заміну в перспективі національних грошових одиниць єдиною валютою співтовариства.

Важливою подією на шляху реалізації "Плану Делора" стало підписання у лютому 1992 р. в м. Маастрихті (Нідерланди) Маастрихтської угоди, яка визначила інституціональні та правові засади фундації ЄВС.

Угодою окреслено основні передумови утворення ЄВС: здійснення країнами ЄС повної необмеженої конвертованості національних валют, повної лібералізації руху капіталів, інтеграції банківських та інших фінансових ринків, жорсткої фіксації (без будь-яких граничних допущень) валютних курсів.

Визначено основні етапи становлення ЄВС.

Основним підсумком першого етапу, що завершився на початку 1994 р., стала ратифікація Маастрихтської угоди всіма країнами-учасницями; повна лібералізація у межах ЄС міграції капіталу; здійснення системи заходів, спрямованих на наближення темпів інфляції до рівня країн, які мають найсприятливіші для цього показники; скорочення бюджетних дефіцитів.

На другому етапі, що розпочався навесні 1994 р., передбачалося створити основні органи та виконавчі структури ЄВС. Цей етап розглядався як перехідний до повного завершення процесу становлення ЄВС. На початку другого етапу передбачалося сформувати Європейську систему центральних банків на зразок Федеральної резервної системи США — "Єврофед". її функції полягали у посиленні координації грошово-кредитної політики, здійсненні контролю за розвитком системи ЕКЮ.

Перехід до третього етапу формування ЄВС згідно з Маастрихтською угодою залежить від ступеня реального зближення країн-учасниць за комплексом певних показників, а саме:

• інфляція може перевищувати рівень, який існує у трьох країнах-членах з найстабільнішими цінами (щонайбільше на 1,5 %);

• розмір бюджетного дефіциту не повинен перевищувати 3 % внутрішнього валового продукту (ВВП) цієї країни;

• рівень процентних ставок за довгостроковими кредитами може перевищувати рівень трьох найнижчих пунктів ставок у країнах ЄС щонайбільше на 2 %;

• коливання обмінних курсів національних валют (за відсутності девальвації у попередні два роки) допускаються у межах, вста­новлених для ЄС (± 2,25).

Третій етап створення ЄВС міг розпочатися вже 1 січня 1997 р. за умови досягнення необхідної економічної конвергенції (досягнення певних критеріїв) як мінімум сімома країнами-членами. У противному разі перехід міг відбутися автоматично 1 січня 1999 р.

Учасниками ЄВС стали країни, економіка яких відповідає зазначеним критеріям. Решта країн, що не приєдналися до ЄВС у момент його створення, можуть зробити це після перевірки на конвергенцію (табл. 3).

Таблиця 3

Критерії конвергенції для Європейського валютного союзу, 1996 р.

Країна

Норма інфляції

Ставка процента

Дефіцит бюджету

Квота заборгованості

Встановлений критерій

3,8 (1,5)*

10,0

- 3,0

60,0

Бельгія

2,5 (1,9)

8,5

- 4,2 (- 4,5)

134,0 (134,5)

Німеччина

2,8 (2,2)

7,5

- 1,7 (- 3,1)

58,0 (59,2)

Данія

3,0

10,5

- 2,5 (- 2,0)

84,0 (73,5)

Фінляндія

3,0 (1,7)

11,5

- 3,3

88,0

Франція

2,0

8,5

- 4,2 (- 5,0)

54,0 (51,5)

Греція

8,0

15,5

- 10,1

120,0

Великобританія

3,5

10,0

- 3,0

55,0

Ірландія

3,5 (2,6)

10,0

- 2,0 (- 2,5)

83,0 (86,0)

Італія

5,0

13,5

- 8,0

126,0

Люксембург

2,5 (2,2)

8,5

1,0 (1,5)

8,0 (5,0)

Нідерланди

2,5 (2,1)

8,0

- 3,0 (- 3,0)

80,0 (78,5)

Австрія

2,5 (2,4)

7,5

- 4,5 (- 5,5)

67,0 (67,5)

Португалія

4,5

10,5

- 5,5

83,0

Швеція

3,0

10,5

- 9,5

115,0

Іспанія

4,5

11,5

- 5,2

70,0

* У дужках — виконання критеріїв у 1995 р.

Більшість країн ЄС мали змогу виконати критерії стабільності грошей та ставки процента. Як свідчать дані табл. 3, Німеччина, Франція, Австрія, країни Бенілюкс і Данія найближче підійшли до виконання маастрихтських критеріїв. В інших країнах ЄС, за винятком прогнозів для Великобританії, параметри суттєво відхиляються від встановлених у Маастрихті.

На третьому етапі створено Європейський центральний банк (ЄЦБ). Для валют країн — членів ЄВС встановлено фіксований курс як однієї до іншої, так і до євро, який не підлягає перегляду.

Проте запровадження з 1 січня 1999 р. нової загальноєвропейської грошової одиниці євро породило багато непорозумінь. Наприклад, відбулася різка, нічим не обгрунтована девальвація європейських валют та американського долара. І хоча у готівковому вигляді євро з'явиться лише через два роки (його поки що використовують тільки у безготівкових розрахунках), запровадження євро прискорило строки банківських операцій, зменшило витрати на конвертацію валют і зде­шевило банківські послуги. Це вигідно насамперед клієнтам.

Що ж до європейських валют, то їм нічого не загрожує, бо основне гасло реформаторів грошової системи Європи — "Ніяких обме­жень, ніякого примусу". Обмін валют на євро розпочнеться 1 січня 2002 р. і триватиме 6 міс., але конвертувати безготівкові кошти в євро можна вже сьогодні, причому абсолютно безкоштовно.

На курси американського долара і німецької марки може вплинути лише психологічна обережність громадян, що супроводжує всі нововведення, особливо у сфері економіки.

Отже, аналіз інтеграційних процесів у сфері валютних відносин країн ЄС свідчить про їх багатоаспектність і тривалість у часі. Встановлення валютного союзу розглядається як завершальна ланка комплексної загальноекономічної інтеграції країн ЄС, започаткованої ще 1957 р. Римською угодою. Урахування цього факту має принципове значення для визначення можливостей і шляхів взаємодії України з функціональними структурами ЄВС. Необхідно здійснити фундамен­альні перетворення не тільки на рівні суто валютних, а й загалом у системі загальноекономічних відносин.

Європейський валютний союз означає фундаментальну зміну у світовій валютній системі. Із запровадженням євро зможе утворитися друга провідна міжнародна валюта. За умови її стабільності американський долар, що панує на світовому валютному ринку, матиме серйозного конкурента.

Контрольні питання

1. Розрахування обмінного валютного курсу національних паперо­вих грошей у період дії золотого стандарту.

2. Вплив золотого стандарту на розвиток міжнародних торговельних відносин.

3. Істотні обмеження системи золотого стандарту.

4. Розрахування обмінного валютного курсу у період золотоде-візного стандарту.

5. Основні положення Бреттон-Вудської системи.

6. Визначальні принципи Ямайської валютної системи.

Тести Зля самоконтролю

1. Етапи еволюції валютної системи:

а) золотий стандарт (1867 р., Париж);

б) золотодевізний стандарт (1922 р., Генуя);

в) золотодоларовий стандарт (1944 р., Бреттон-Вудс);

г) Ямайська валютна система (1976 р., Кінгстон);

д) усі відповіді правильні;

е) правильними є відповіді в), г).

2. Розвиток грошово-кредитної системи розвинених країн у XX ст. включає етапи:

а) до 1914 р. — золотий стандарт;

б) 1922—1930 рр. — золотозливковий та золотодевізний стан­дарти;

в) валютні блоки (1931—1939 рр.);

г) золотодоларовий стандарт (1944—1976 рр.);

д) Ямайська валютна система (з 1976 р.);

е) усі відповіді правильні;

є) правильними є відповіді а), б), в), д).

3. Стадії інтеграції у грошово-кредитній сфері у рамках ЄВС:

а) митний, економічний та валютний союзи;

б) банківські асоціації, економічний та валютний союзи;

в) кліринговий, митний та валютний союзи;

г) євроринок, кліринговий, митний, економічний та валютний союзи.

4. Залежність міжнародного кредиту і грошово-кредитної по­літики:

а) зв'язок із зовнішньою торгівлею;

б) регулювання економічного зростання та загального рівня виробництва;

в) засоби економічної політики;

г) рівень зайнятості;

д) забезпечення стабільності цін;

е) усі відповіді правильні;

є) правильними є відповіді б), г), д).