Розділи

загрузка...
10.4. Кредитна система Російської Федерації; Грошово-кредитні системи зарубіжних країн - Іванов В.М.

10.4. Кредитна система Російської Федерації

Традиційне уявлення про банк тільки як про кредитний і розрахун­ково-платіжний інститут нині суттєво змінилося. Сучасний комерцій­ний банк — це універсальний, багатофункціональний кредитно-фінан­совий комплекс, що виконує депозитно-позичкові, інвестиційні, консуль­таційні та інші банківські операції. Через лізинг, факторинг, проектне фінансування, концентрацію передової технології, використання у бан­ківській практиці новітніх досягнень науки і техніки банки фактично керують науково-технічним прогресом і безпосередньо беруть участь у процесі виробництва. Крім того, широке кредитування бюджетного де­фіциту і державного боргу посилює зрощування банків з державними фінансами і дає банкам можливість впливати на грошову (і не тільки гро­шову) політику країни.

Державне регулювання банківської системи. У Росії, як і в інших країнах, існує система державного регулювання грошово-кредитної сфе­ри, що дає змогу захищати інтереси населення і банківських структур. Правову основу цієї системи становлять закони "Про банки і банківсь­ку діяльність у РФ" (останній варіант був прийнятий Державною Думою 20 січня 1995 р.) і "Про Центральний банк РФ (Банк Росії)" (у редакції від 14 грудня 1994 р.). Відповідно до цих законів Банк Росії, Банк зов­нішньої торгівлі РФ, Ощадний банк РФ, комерційні банки, а також інші кредитні установи, що одержали ліцензію на здійснення банківських операцій, утворюють банківську систему Росії. Для фінансування окре­мих цільових республіканських, регіональних та інших програм можуть створюватися спеціальні банки, банки розвитку.

Банки можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх вкладників і здійснення спільних програм, якщо їх створення не суперечить вимо­гам антимонопольного законодавства РФ та іншим законодавчим актам.

Банки Росії не відповідають за зобов'язаннями держави, а держа­ва не відповідає за зобов'язаннями банків.

Банки в РФ не залежать від органів державної влади і управління у прийнятті рішень, пов'язаних із здійсненням банківських операцій. Працівникам органів державної влади забороняється брати участь в органах керування банками.

Усі банки на території Росії повинні тримати обов'язкові резерви в Банку Росії та додержуватися економічних нормативів, встановле­них Банком Росії.

Центральний банк Росії визначає порядок регламентації, регулю­вання і контролю за діяльністю комерційних банків, порядок виділен­ня централізованих кредитних ресурсів, установлює такі економічні нормативи діяльності комерційних банків:

• достатність капіталу комерційного банку;

• ліквідність;

• мінімальний розмір статутного капіталу банку;

• максимальний розмір ризику на одного позичальника;

• граничне співвідношення розміру статутного капіталу банку і суми його активів з урахуванням оцінки ризику;

• обмеження розмірів валютного і курсового ризиків;

• обмеження використання депозитів для придбання акцій юридич­них осіб.

Достатність капіталу комерційного банку визначається мінімально припустимим розміром статутного капіталу (на цей момент) і гранич­ним відношенням усього капіталу банку до суми активів, зваженої з урахуванням ризику кредитних вкладень і можливої втрати частини вартості. Мінімально припустиме значення цього співвідношення, обо­в'язкове для всіх банків, становить 0,04 (в Україні — 0,08).

Як оцінне використовується співвідношення капіталів банку і ак­тивів з підвищеним ризиком. Рекомендується підтримувати його на рівні не менше 0,1.

Нормативи ліквідності балансу комерційного банку містять обо­в'язкові й оцінні показники. До першого належать співвідношення банківського капіталу і його зобов'язань: максимально припустиме — 1:25 — для банків, створених на базі спеціалізованих державних банків, 1:20 — для комерційних банків у вигляді товариств з обме­женою відповідальністю й акціонерних товариств закритого типу і 1:15 — для інших комерційних банків.

Обов'язкові також співвідношення активів банку строком погашен­ня понад один рік і зобов'язань банку за депозитними рахунками, кре­дитами, а також боргових зобов'язань на термін понад один рік. Цей норматив відображає ступінь забезпечення виданих банком позичок відповідними джерелами кредитних ресурсів. Його максимально при­пустиме значення 1,0.

Ще одне обов'язкове співвідношення — суми ліквідних активів банку і його зобов'язань за рахунками до запитання — норматив ліквідності; максимальне його значення 0,3 (0,2 — для колишніх спец­банків).

Найважливішим показником ліквідності комерційного банку є мак­симальний розмір ризику на одного позичальника, що визначається як відношення розмірів зобов'язань одного позичальника до капіталу банку і не може перевищувати 1,0 для колишніх спецбанків і 0,5 — для банків, створених у 1988—1989 рр., і 0,75 — для інших банків. При цьому розмір ризику на одного позичальника не може переви­щувати 10 % суми активів банку. Цей показник відбиває можливість банку видавати значні кредити одному позичальнику і ліквідність банку.

Оцінним нормативом ліквідності комерційного банку є співвідношен­ня суми виданих кредитів і суми коштів на розрахункових рахунках, по­точних рахунках, а також коштів на депозитах (рекомендується не більше

0,7); співвідношення ліквідних активів банку і суми коштів на розрахун­кових і поточних рахунках, у вкладах і депозитах (рекомендоване зна­чення не менше 0,5); співвідношення ліквідності активів і загальної суми активів (рекомендоване значення не менше 0,5).

З метою підвищення ліквідності й зміцнення фінансової стабіль­ності комерційних банків, захисту інтересів їх вкладників, акціонерів і пайовиків Центральний банк формує систему резервних і страхових фондів, відрахування до яких обов'язкові для всіх комерційних банків. Така система складається з фондів обов'язкових резервів, фонду стра­хування депозитів у комерційних банках (1 % прибутку комерційного банку), фонду страхування комерційних банків від банкрутств (1 % прибутку). Норматив обов'язкових резервів банків, що депонуються в Банку Росії: за рахунками до запитання — 20 %, за строковими зо­бов'язаннями — 10—15, за валютними депозитами — 2 %.

Реорганізація фінансово-кредитної системи РФ. Організація фінансово-кредитного обслуговування підприємств, організацій і на­селення, функціонування кредитної системи відіграють винятково важ­ливу роль у розвитку господарських структур. Від ефективності та стабільності функціонування кредитно-фінансового механізму зале­жать не тільки своєчасне одержання коштів окремими господарськи­ми одиницями, а й темпи економічного розвитку країни загалом. Вод­ночас еволюція кредитної системи і кредитної справи визначається економічною ситуацією в країні, формами і механізмом господарю­вання. Кожному етапу історико-економічного розвитку народного господарства відповідають певний тип організації кредитної справи, структура кредитної системи, що задовольняє потреби у кредитно-фінансовому обслуговуванні окремих ланок економіки.

Механізм функціонування кредитної системи постійно змінюється під впливом змін її організаційної структури, організаційно-правових форм здійснення кредитних операцій, форм і методів кредитування і кредитно-розрахункових відносин.

До 1987 р. до кредитної системи СРСР входили банки-монополісти, які очолював Держбанк СРСР. Такій структурі кредитної системи відпо­відала модель кредитування суб'єктів господарювання, що грунтувалася на адміністративно-командних методах управління кредитом в умовах жорстко централізованої економіки. її економічна сутність полягала в наданні позичок підприємствам "під план" виходячи з планових і фак­тичних потреб їх у коштах. Реорганізація цієї кредитної системи поча­лася в 1987 р. Передбачалося змінити організаційну структуру банківсь­кої системи, підвищити роль банків, посилити їх вплив на розвиток на­родного господарства, перетворити кредит на діючий економічний важіль.

На першому етапі банківської реформи було створено нову структу­ру державних банків. Модель реорганізації передбачала такі етапи:

• створення дворівневої банківської системи (Центрального емі­сійного банку і державних спеціалізованих банків, що безпосе­редньо обслуговують господарство);

• перехід спеціалізованих банків на повний госпрозрахунок і са­мофінансування;

• удосконалення форм і методів кредитних відносин з підприєм­ствами різних галузей господарства.

Центральне місце у кредитній системі країни повинен був посісти Державний банк, що виконував раніше функції кредитування під­приємств і організацій різних галузей народного господарства.

Отже, передбачалося відокремити емісійну діяльність банків від діяльності з кредитування господарства. На Державний банк по­кладалися функції координатора діяльності спеціалізованих банків і здійснення єдиної для всіх банків державної грошово-кредитної політики. Інші банки спеціалізувалися на обслуговуванні народногос­подарських комплексів (промислово-будівельного — Промбудбанк СРСР; агропромислового — Агропромбанк СРСР; житлово-кому­нального господарства і соціального розвитку — Житлосоцбанк СРСР) або на обслуговуванні окремих видів діяльності (кредитуван­ня населення — Ощадбанк СРСР, зовнішньоекономічної діяльності СРСР — Зовнішньоторговельний банк СРСР).

Основна мета перетворень — наблизити банки до інтересів гос­подарства. Реорганізація деякою мірою активізувала банківську діяльність. Але вона не могла докорінно змінити ситуацію, оскільки, по суті, не торкалася економічних відносин. Не змінилися принципо­во кредитні відносини: тривало кредитування в напівавтоматичному режимі, зберігався адміністративний метод розподілу кредитних ре­сурсів, не було ліквідовано монопольної структури банківської сис­теми, відбувся лише розподіл сфер впливу спецбанків за відомчим принципом, що збільшувало конкуренцію між ними. Доцільність і ви­гідність надання коштів у позичку не стали критеріями в діяльності банків. Об'єктивно був необхідний другий етап банківської реформи, спрямований на комплексну реконструкцію системи економічних від­носин у галузі кредитування. Його було розпочато в 1988 р. створен­ням перших комерційних банків, покликаних стати фундаментом для формування ринкових відносин і структур у банківській сфері. Створен­ня такого ринку мало означати заміну адміністративно-командних відно­син на гнучкі економічні методи переміщення фінансових ресурсів у сфери найефективнішого використання.

Комерційний статус надає банку значну самостійність у визначенні мети, умов і строків кредитування, рівня процентних ставок, розвитку різноманітних форм банківської діяльності, у використанні отримано­го прибутку, визначенні штатів і рівня оплати праці своїх працівників, зміцненні матеріально-технічної бази і вирішенні інших питань.

З метою створення системи грошово-кредитного регулювання, яка відповідала б новим ринковим відносинам, було змінено статус Дер­жавного банку і його роль в економіці країни. Банк був виведений з підпорядкування уряду й одержав, таким чином, необхідну незалеж­ність. Після здобуття Росією суверенітету на базі Держбанку СРСР був створений Центральний банк Росії на основі концепції, прийнятої в країнах із розвиненою ринковою економікою.

Згідно з такою концепцією існує кілька моделей створення центральних банків (треба використовувати термін "емісійні банки").

1. Модель "знизу—вгору" дає змогу фінансовим колам брати участь у створенні емісійного банку, контролювати бюджетні витрати виконавчої та законодавчої гілок влади. За такою схемою частину кредитних грошей можна використовувати для рефінансування порт­феля ресурсів комерційних банків, що стимулює розвиток ринку цін­них паперів.

2. Модель "зверху—вниз" забезпечує першочергове задоволення державних потреб у грошових ресурсах, при цьому основна частина ресурсів емісійного фонду використовується для покриття бюджет­них дефіцитів. Такий розподіл емісії завдає серйозної шкоди націо­нальному підприємництву, зумовлює іммобілізацію коштів із сфери бізнесу на витрати держави і загострює інфляційний процес.

3. Модель заснування емісійного банку на паритетних засадах діловими колами і державою дає можливість здійснювати гнучке управління їх діяльністю, поєднувати економічні інтереси національ­ного підприємництва і державні. Різновидом цієї моделі може бути система незалежних банків, поєднана з регулюючою функцією Цен­трального банку.

У Російській Федерації зберігається жорсткий державний статус Цен­трального банку, що дає підстави федеральним органам влади безпе­решкодно використовувати емісійну функцію (друга модель).

Статус державності характерний для всієї історії Центрального бан­ку Росії. Щоправда, з моменту створення в 1860 р. Державного банку

Російської імперії тільки контрольний пакет належав уряду, а інша час­тина — комерційним банкам. Ця схема близька до третьої моделі ство­рення центрального банку, що дає змогу враховувати інтереси банківсь­кого співтовариства і народного господарства в цілому. Після реформ 1988—1991 рр., коли банківська система пострадянської Росії тільки почала формуватися, не можна було говорити про участь комерційних банків у капіталі емісійного банку, але згодом практика участі банків у роботі емісійного банку країни сприяла динамічнішому розвитку кредит­ної системи Росії. Досвід діяльності найбільшого емісійного банку — Федеральної резервної системи регіональних банків США свідчить, що участь великих комерційних банків у капіталі емісійного банку (усі ве­ликі комерційні банки США в законодавчому порядку є членами ФРС і повинні мати пакет акцій емісійного банку в розмірі 6 % власного ста­тутного капіталу) виправдана.

Нині у сформованій фінансовій системі Росії Центральний банк є го­ловним банком для держави, а для всіх інших комерційних банків — бан­ком банків. Він не належить до законодавчих і виконавчих органів вла­ди, є економічно самостійною установою і здійснює витрати за рахунок власних прибутків.

Основні напрямки діяльності Центрального банку Росії:

• керування і планування напрямків і масштабів використання кре­дитних ресурсів і грошового обігу (тривалий час мало форму кредитного і касового планування);

• концентрація кредитних ресурсів і передання їх за плату іншим банкам, виконання, таким чином, ролі кредитора останньої інстан­ції, здійснення рефінансування;

• організація і здійснення (разом із відповідними організаціями) ін­касації готівкових грошей;

• розробка методичних рекомендацій і правил здійснення кредит­них, розрахункових і касових операцій, ведення звітності банків;

• ліцензування банківської діяльності, вибір форм і методів гро­шово-кредитного регулювання, фіксація і перегляд чинних нор­мативних вимог, коефіцієнтів і прямих кількісних обмежень діяль­ності банків;

• організація, здійснення касового виконання держбюджету;

• розробка правил і порядку здійснення операцій з валютою, інши­ми валютними цінностями, здійснення єдиної валютної політики, визначення офіційного курсу іноземних валют до національної грошової одиниці;

• представництво інтересів країни у відносинах з центральними бан­ками інших держав і міжнародними валютно-фінансовими органі­заціями і банками;

• здійснення заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази банківської діяльності та автоматизації банківських операцій;

• контроль і нагляд за банківською діяльністю;

• упорядкування зведеного балансу банківської системи;

• підготовка і перепідготовка кадрів для банківської системи, кон­сультаційне і методичне обслуговування банків;

• проведення наукових досліджень та аналітичних робіт.

На другому етапі банківської реформи була реорганізована струк­тура банків, відбулися глибокі зміни в характері кредитних відносин, утвердилися нові методи кредитної роботи. У результаті в Росії зако­нодавчо сформувалася дворівнева банківська система:

І рівень — Центральний банк Росії;

II рівень — комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, що здійснюють окремі банківські операції (ст. 2 федерального За­кону "Про банки і банківську діяльність" від 02.12.90 у редакції від 03.02.96 № 17-ФЗ). Банківська система є ключовою частиною фінан­сової системи країни, що концентрує основну масу кредитних і фінан­сових операцій. Натомість небанківські спеціалізовані ФКІ (парабанківська система) здійснюють операції у певних сегментах фінансово­го ринку або орієнтуються на обслуговування певних типів клієнтури.

Розглядаючи банківську систему Росії з практичного аспекту як ба­гаторівневу структуру, варто виокремити у ній Ощадний банк, що має державні гарантії цілісності вкладів. Свідченням унікального стано­вища Ощадбанку у дворівневій банківській системі Росії може бути наявність великої кількості клієнтів (насамперед юридичних осіб) у системі Ощадбанку після банківської кризи у серпні 1998 р. (наприк­лад, частка карбованцевих ресурсів на розрахункових і поточних ра­хунках юридичних осіб в установах Ощадбанку за 1998 р. збільши­лася з 5,5 до 10,4 % загальних залишків коштів корпоративних клієнтів у банківській системі країни).

Ощадбанк залишається монополістом на ринку приватних вкладів. Понад 75 % усіх коштів населення, розміщених до початку 1997 р. у комерційних банках Росії, зберігаються в установах Ощадного бан­ку. Станом на 1 квітня 1997 р. вклади населення в Ощадбанку пере­вищили 100,2 трлн руб. і 1,5 млрд дол. (Коммерсантъ-Дейли. — 1997. — 14 трав.)

Левова частка ресурсів банку використовується для кредитування бюджету через вкладення у державні цінні папери (ДЦП).

Інвестиції Ощадбанку в ДЦП становили на початок 1997 р. 79,3 трлн руб., вкладення в облігації внутрішньої валютної позики — 1,6 трлн руб., облігацій державної ощадної позики закуплено на 3,6 трлн руб. Ощадбанк здійснює операції з єврооблігаціями Міні­стерства фінансів. На частку Ощадбанку припадає 36 % загальних вкладень у російські держпапери (Старостенкова Е. Сберегательный банк вступает в борьбу за корпоративного кли­ента // Финансовые известия. — 1997. — 6 мая.) . Роль Ощадбанку в обслуговуванні бюджетних потоків набагато скромніша, ніж його роль як кредитора бюджетного дефіциту. Проте останнім часом становище починає змі­нюватися. Отримавши статус генерального агента з обслуговування федерального бюджету, Ощадбанк домігся переказу до себе рахунків Державної податкової служби і Державного митного комітету, рахун­ків Міністерства оборони, МВС, Федеральної прикордонної служби і Служби залізничних військ (Баженова Е. Уполномоченные банки прощаются с бюджетными деньгами // Ком­мерсантъ-Дейли — 1997. — 7 мая.).

Процес переказування рахунків організацій цих відомств триває. Відповідно до підписаної на початку 1997 р. угоди між Ощадбанком і відповідними відомствами на обслуговування в банк будуть передані рахунки організацій, розташованих там, де немає регіональних уста­нов Центрального банку.

Завдяки консолідації банківського капіталу у фінансовій системі Росії наприкінці 1996 р. на перший план вийшли банки, які можна назвати загальнонаціональними. Ці банки мають розгалужену мере­жу філій по всій території країни (не менше десяти), обслуговують платежі й надають банківські послуги на великій території країни. Це традиційні Ощадбанк, Агропромбанк і нові банки, що створили ре­гіональну мережу. Для організації ефективного нагляду Центральний банк створив ОПЕРУ-2, на обслуговуванні в якому перебуває 14 бан­ків. Розуміючи роль таких банків у кредитній системі Росії, Централь­ний банк РФ ставить до них особливі вимоги. Якщо говорити про фун­кціональний розподіл ролей кредитних інститутів у банківській системі Росії, то для комерційних банків характерне безпосереднє виконання функцій кредитно-розрахункового обслуговування клієнтів на комерційних принципах — усі види кредитних, розрахункових і фінансових опе­рацій, пов'язаних з обслуговуванням їхньої господарської діяльності. До найважливіших функцій комерційних банків належать такі:

• акумуляція тимчасово вільних коштів, заощаджень і нагромаджень;

• забезпечення функціонування розрахунково-платіжного механізму, здійснення та організація платіжного обороту в народному госпо­дарстві;

• кредитування окремих господарських одиниць (юридичних і фі­зичних осіб), кредитно-фінансове обслуговування внутрішнього і зовнішнього господарського обороту;

• облік векселів і операцій з ними;

• зберігання фінансових і матеріальних цінностей;

• довірче керування майном клієнтів (трастові операції).

Банки дедалі активніше здійснюють нехарактерні для них операції: беруть участь у нетрадиційних сферах фінансового підприємництва (операції з цінними паперами, лізинг, факторинг та інші види кредит­но-фінансового обслуговування), розширюють коло і підвищують якість послуг, конкурують у сфері залучення перспективних клієнтів.

Однак на банківській сфері позначилася фінансова криза 1997— 1998 рр. Залучені банками грошові ресурси замість розміщення їх у реальній економіці використовуються переважно для інших операцій (зокрема, для придбання валюти, операцій з цінними паперами).

У Російській Федерації починаючи з листопада 1997 р. різко збільшився спекулятивний тиск комерційних банків і фірм-нерезидентів на національну валюту, почався відплив іноземних портфель­них інвестицій за кордон. Зауважимо, що з 24 млрд дол. іноземних приватних інвестицій в економіку Росії понад 80 % становлять порт­фельні інвестиції, в тому числі на частку нерезидентів припадала тре­тина державних короткострокових облігацій (чистий відплив цих інве­стицій за листопад 1997 — січень 1998 р. становив 2,5 млрд дол.).

Для послаблення валютно-фінансової кризи Центральний банк, щоб збити ажіотажний попит на вільно конвертовану валюту, витратив на валютні інтервенції близько 10 млрд дол. (це призвело до скоро­чення золотовалютних резервів з 24 до 16 млрд дол.). Центральний банк став послідовно здійснювати політику "дорогих" грошей (резер­вну норму за строковими рубльовими вкладами було підвищено з 8 до 11 %, а за валютними — з 6 до 11 %, ставку рефінансування було підвищено удвічі (з 21 до 42 %).

У результаті перелічених заходів до серпня 1998 р. валютний ринок вдалося стабілізувати.

Серпневий рецидив фінансової кризи в Російській Федерації став закономірним наслідком занепаду реального сектору економіки, знач­ного дефіциту бюджету і незадовільного виконання його дохідної частини, неконтрольованого нарощування державних боргів. Покла­дання надмірних сподівань на зовнішні та внутрішні позики, нераціо­нальне їх використання призвели до втрати керованості фінансами держави.

Російська фінансова криза характеризується такими основними чинниками:

1. За період 1990—1997 рр. обсяги ВВП Росії зменшились на 40,7 %. Низький рівень монетизації (близько 18 %) призвів до знач­ного поширення внутрішнього бартеру, збільшення кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств (за перше півріччя 2000 р. вони становили відповідно 1927,4 і 1265,8 млрд руб.).

2. Дефіцит державного бюджету Росії у 1997 р. становив 6,8 % ВВП, у 1999 р. — 5,8 %. Покриття дефіциту за допомогою непро­думаної стратегії короткострокових запозичень призвело до створен­ня фінансової "піраміди" державних короткострокових облігацій і унеможливило виконання державою боргових зобов'язань, які більш як удвічі перевищували надходження до бюджету.

3. Загрозу фінансовій стабільності становили певні дії Централь­ного банку, який у своїй діяльності є самостійним і практично безкон­трольним. Саме Центральний банк 20 липня 1998 р. напередодні ви­ділення першого траншу позики МВФ списав з рахунків Міністерства фінансів близько 8,7 млрд руб., залишивши на тиждень уряд без коштів.

4. На економічні чинники наклалися і політичні. За короткий час у Росії змінилися чотири уряди (Чорномирдіна, Кирієнка, знову Чорномирдіна, Примакова).

5. Обсяги міжнародної фінансової допомоги Росії відразу вияви­лися недостатніми. У результаті жодної проблеми не було вирішено.

6. Намагання Центрального банку підтримати курс рубля за рахунок валютних інтервенцій знову призвело до скорочення резервів та відмо­ви від їх використання для підтримки рубля. Курс рубля почав швидко падати з 16 руб. за 1 дол. (жовтень 1998 р.) до 28,5 руб. за 1 дол.

(січень 2000 р.).

7. Експортерам у Росії не потрібний стабільний рубль (принаймні Російському акціонерному товариству "Газпром" та нафтовим ком­паніям).

Події на фінансовому ринку Росії не могли не вплинути на ситуа­цію в Україні, економіка якої переживає далеко не кращі часи.

Контрольні питання

1. Структура кредитної системи Російської імперії до 1917 р.

2. Етапи розвитку банківської справи в царській Росії.

3. Процес розвитку комерційних банків та інших кредитних уста­нов у середині XIX — на початку XX ст.

4. Операції комерційних банків Росії.

5. Грошові реформи у царській Росії.

6. Сутність ленінського проекту грошової реформи у грудні 1917 р.

7. Грошова реформа 1922—1923 рр.

8. Цілі грошових реформ 1947 і 1961 р.

9. Створення кредитної системи СРСР.

10. Валютні курси в СРСР.

11. Основна мета державного регулювання грошово-кредитної сфе­ри Росії.

12. Економічні нормативи діяльності комерційного банку, які вста­новлює Центральний банк Росії.

13. Структура банківської системи Росії.

14. Найважливіші функції комерційних банків Росії.

15. Моделі створення центральних банків.

Тести Зля самоконтролю

1. У Росії до Першої світової війни було проведено грошові реформи:

а) 1723—1733 рр.;

б) 1795—1798 рр-

в) 1839—1843 рр.;

г) 1860—1863 рр.;

д) 1895—1897 рр.;

е) усі відповіді правильні.

2. Паперові гроші з'явилися в обігу:

а) 1769 р.;

б) 1811 р.;

в) 1839 р.;

г) 1895 р.;

д) усі відповіді правильні.

3. Перехід до золотого стандарту здійснено:

а) 1769 р.;

б) 1811 р.;

в) 1839—1843 рр.;

г) 1893—1894 рр.;

д) усі відповіді неправильні.

4. Наслідки грошових реформ у Росії — це перехід:

а) від металевих грошей до паперових;

б) паперових до золотого стандарту;

в) золотого стандарту до срібного стандарту;

г) срібного стандарту до золотого стандарту;

д) усі відповіді неправильні.

5. Кредитна система Росії до Першої світової війни мала таку структуру:

а) Державний банк, комерційні банки, інші кредитні установи;

б) Державний банк, ощадбанк, комерційні банки;

в) Державний банк, ощадбанк, ломбарди, комерційні банки та іпотечні банки взаємної допомоги;

г) страхові каси;

д) усі відповіді неправильні.

е) правильними є відповіді в) і г).

6. Ломбардні операції комерційних банків Росії розподіляють так:

а) під соло-вексель із забезпеченням;

б) під соло-вексель без забезпечення;

в) під заставу цінних паперів;

г) під товари та документи на них;

д) усі відповіді неправильні;

е) правильними є відповіді а), в), г).

7. Крах золотого стандарту відбувся:

а) у липні 1914 р.;

б) у січні 1915 р.;

в) у липні 1916 р.;

г) у лютому 1917 р.;

д) у жовтні 1917 р.;

е) усі відповіді неправильні.

8. В СРСР грошові реформи були проведені:

а) 1922—1924 рр.;

б) 1930—1932 рр.;

в) 1947 р.;

г) 1961 р.;

д) 1988 р.;

е) 1992 р.;

є) усі відповіді правильні.

9. У грошовому обігу СРСР перебували такі види грошових знаків:

а) банківські білети та розмінні монети;

б) казначейські білети та розмінні монети;

в) казначейські та банківські білети;

г) банківські білети, казначейські білети та розмінні монети;

д) усі відповіді неправильні.

10. Радянський рубль 1961 р. мав курс 90 коп. за 1 дол. із роз­рахунку його:

а) золотого вмісту;

б) купівельної спроможності;

в) офіційного курсу та курсу "чорного ринку";

г) комерційного курсу та курсу валютної біржі;

д) усі відповіді неправильні;

е) правильними є відповіді а), в).

11. Банківська система Росії включає:

а) Центральні та комерційні банки;

б) Центральний, Ощадбанк та комерційні банки;

в) Центральний та комерційний банки, інвестиційні, лізингові та інші банки;

г) Центральний, Ощадбанк, Промбудбанк, Житлосоцбанк, Екс­портно-імпортний банк та комерційні банки.

12. За інституційною ознакою ринок позичкових капіталів — це:

а) кредитна система;

б) ринки золота;

в) ринок банківських капіталів;

г) банківська система;

д) валютний ринок;

е) ринок цінних паперів;

є) усі відповіді неправильні;

ж) правильними є відповіді б), в), д), е).

13. Кредитна система Росії включає:

а) Центральний, Ощадбанк та комерційні банки;

б) Центральний, Ощадбанк, інвестиційні, лізингові та інші інсти­тути;

в) Центральний банк, банківську систему та небанківські ФКІ;

г) усі відповіді правильні.

14. Комерційні банки Росії здійснюють такі операції:

а) з формування ресурсів, кредитні розрахункові та з цінними паперами;

б) пасивні та активні;

в) залучення грошових вкладів, здійснення розрахунків, ведення рахунків клієнтів, випуск платіжних документів і цінних па­перів;

г) розрахункові та ін.;

д) усі відповіді правильні;

е) усі відповіді неправильні.

15. За строками погашення серед кредитних операцій комер­ційних банків Росії основними є:

а) позики до запитання;

б) короткострокові;

в) коротко- та середньострокові;

г) середньо- та довгострокові;

д) коротко-, середньо- та довгострокові.