Розділи

загрузка...
9.2. Банківська система країни; Грошово-кредитні системи зарубіжних країн - Іванов В.М.

9.2. Банківська система країни

Кредитна система Великобританії внаслідок особливостей економічної та історичної еволюції країни є однією з найрозвиненіших у світі. Вона вирізняється високою спеціалізацією кредитних інститутів. Основні 17 ланки — Банк Англії, комерційні банки, спеціальні ФКІ. Юридичного розмежування функцій між кредитними інститутами здебільшого немає, а традиційні бар'єри в останні роки поступово розмиваються. У результаті існує тенденція д1 о універсалізації кредитних інститутів.

Основні ФКІ Великобританії станом на середину 90-х років наведе­но на рис. 13.

Основні фінансово-кредитні інститути Великобританії

Рис. 13. Основні фінансово-кредитні інститути Великобританії

Банк Англії заснований у 1694 р. як приватна акціонерна компа­нія. Із середини XVIII ст. почав виконувати функції центрального банку, монополізував емісію банкнот і виступав як банкір уряду. У 1946 р. його націоналізували лейбористи, які заплатили щедрий ви­куп його власникам: в обмін на акції їм було надано державні облі­гації на суму, що перевищувала номінальну вартість акціонерного капі­талу в 4 рази. Банк Англії виконує всі функції центрального банку:

• є банком для комерційних банків;

• є банком уряду, через нього проходять усі державні доходи і витрати;

• здійснює емісію банкнот;

• обслуговує позикові операції держави;

• здійснює валютні операції та контролює їх, від імені скарбниці керує офіційними золотовалютними резервами країни;

• здійснює нагляд за кредитними установами, валютними і кредитними ринками;

• консультує уряд з питань грошово-кредитної політики та її здійснення (переважно за допомогою купівлі-продажу комерційних векселів, цінних паперів; в окремих випадках виступає у ролі "кредитора останньої інстанції" банківської системи).

Банк Англії не залежить від уряду. Строк повноважень керуючого Банку Англії не залежить від зміни уряду (це сприяє незалежності банку).

Взаємовідносини Банку Англії з Парламентом і урядом аналогічні тим, які існують у країнах Західної Європи, зокрема у Німеччині та Франції.

В умовах ринкової економіки важливою формою контролю за діяльністю центрального банку є зовнішній і внутрішній аудит. У Ве­ликобританії та країнах з розвиненими ринковими відносинами він відіграє важливу роль у системі перевірок центрального банку. Дос­відом Банку Англії може скористатись Україна, формуючи вітчизняну систему аудиту НБУ.

Організаційно внутрішній аудит Банку Англії — це особливий структурний підрозділ — департамент аудиту. Директор департамен­ту (головний внутрішній аудитор) підпорядковується безпосередньо створеному з членів Ради директорів підкомітету з питань аудиту та самій Раді. У такий спосіб підкреслено незалежність аудиторської служби.

Внутрішні аудитори Банку Англії підтримують добрі взаємини із зовнішніми аудиторами, вільно обмінюються інформацією. Завдяки цьому:

• можна запозичити найоптимальнішу систему, бо колеги мають досвід роботи з системами внутрішнього аудиту інших клієнтів;

• зовнішні аудитори спроможні якісно оцінити систему внутріш­нього аудиту Банку Англії;

• вони здешевлюють зовнішній аудит, послуговуючись підсумками діяльності служби внутрішнього аудиту Банку Англії.

Підставою для такої співпраці є узгоджена сторонами офіційна пам­'ятна записка про оптимальне розмежування функцій та обов'язків. У Банку Англії аудитори проводять такі перевірки:

• фінансові;

• комп'ютерної мережі;

• ефективності витрачання коштів.

Аудитори не заглиблюються детально у справи перевірених підрозділів, їх увагу привертають лише порушення, які можуть призвести до глобальних негативних наслідків.

Щоб досягти позитивних результатів роботи, аудитори акцентують увагу на таких моментах:

• ретельне планування;

• розуміння системи, що перевіряється;

• оптимальна оцінка ризиків і механізмів управління;

• забезпечення зв'язку;

• докладна інформація.

У департаменті аудиту Банку Англії перевагу надають комплексно­му підходу у доборі кадрів (аудиторами стають і сторонні спеціалісти, і співробітники підрозділів банку). Працівники виконують функціо­нальні обов'язки за індивідуальним Положенням про посаду. Ауди­тори повинні бути ініціативними і старанними, наполегливо доводити дослідження до логічного завершення, бути тактовними, дипломатич­но виходити з нелегких ситуацій, вміти аналізувати стан справ і чітко формулювати висновки, а також орієнтуватися у системах, що перевіряються.

Подана аудиторами інформація є підставою для прийняття Радою директорів Банку Англії оптимальних управлінських рішень щодо вдосконалення принципів функціонування банку.

Банк Англії бореться з ризиками високого рівня (втрата грошей або репутації) і вторинними ризиками, до яких належать такі:

• обман (призведе до порушення законодавства);

• помилка (спричинить відплив інформації з банку);

• крадіжка (втрата нерухомості);

• неправильне рішення (може призвести до неплатоспроможності банку);

• помилкове стратегічне планування (спричинить недостатню інформованість керівництва банку);

• неефективне забезпечення комп'ютерних систем.

Щоб управляти цими ризиками, Банк Англії вживає певних заходів контролю.

За працівниками банку:

• наявність достатнього досвіду;

• адекватна підготовка.

За станом роботи з документами:

• наявність двох підписів для переказування коштів;

• перевірка підсумкових показників для підтвердження точності цифр.

За виконанням угод:

• розмежування здійснення угод та виконання розрахунків;

• перевірка лімітів угод;

• контролювання інструкцій щодо розрахунків (аж до запису те­лефонних розмов дилерів).

За цінностями:

• подвійний нагляд за доступом у сховища, де зберігаються цінності (два ключі є у різних працівників);

• розмежування зберігання цінностей та їх обліку;

• систематичні підрахунки і звірки;

• обладнання сховищ відеоапаратурою. За комп'ютерами:

• дублювання інформації на випадок її втрати у центральному комп'ютері;

• використання паролів для доступу до системи комп'ютерів і програмного забезпечення;

• забезпечення комп'ютерних систем технічною документацією, що дає змогу терміново знайти будь-які неточності;

• використання мереж із шифрованими засобами для зменшен­ня ризику небажаного проникнення в них.

Банк Англії має вирішальний вплив на стабільність національної валюти, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахунко­вого механізму, що загалом визначає ефективність функціонування економіки країни.

У 1979 р. створено Раду захисту депозитів Банку Англії, яка га­рантувала 75 % компенсації за вкладом не більше 10000 ф. ст. (тобто за вкладом 8000 ф. ст. компенсація становила 6000 ф. ст., а за вкладом 25000 ф. ст. — тільки 7500 ф. ст.). У 1987 р. сума вкладу, за яким гарантувалося 75 % компенсації, становила 15000 ф. ст. У 1999 р. Рада захисту депозитів гарантувала 90 % компенсації Банком Англії вкладів, що не перевищують 20000 ф. ст. (табл. 33).

Таблиця 33

Показники, що характеризують процес страхування депозитів приватних осіб у різних країнах

Країна

Сума депозиту, що страхується

Частина депозиту, який підлягає компенсації, %

Розмір відрахувань від суми

застрахованих депозитів банків у страховий фонд, %

Великобританія

20000 ф. ст.

90

мінімальний розмір страхового фонду 5 млн ф. ст.

США

100000 дол.

100

0,23

Люксембург

25000 марок

100

0,50

Бельгія

20000 євро

100

2,00

Польща

1000 євро

100

0,40

Банк Англії постійно зменшує розмір обов'язкових резервів комер­ційних банків і здійснює грошово-кредитну політику без обов'язкового резервування. Невелика норма обов'язкового резервування (0,35 %) за­стосовується для забезпечення доходу для Банку Англії (табл. 34).

Таблиця 34

Норми обов'язкового резервування Банку Англії

Депозити

1989 р.

1992 р.

1996 р.

Трансакційні, %

0,45

0,35

0,35

Строкові, %

0,45

0,35

0,35

В умовах поступової відмови від обов'язкового резервування Банк Англії спрямовує зусилля на управління зміною процентних ставок. Цього досягають за допомогою операцій на відкритому ринку.

Банківські установи Великобританії виконують також встановлені чин­ним законодавством загальні звітні процедури. Банк Англії отримує звіти аудиторів та ревізорів згідно з інструкцією для ревізорів (1994 р.) до закону про банки, прийнятого у 1987 р.

Згідно з інструкцією № 3 до Положення про координацію банків­ської системи, виданою у 1992 р. (друга директива Ради Європи), Банк Англії має право вимагати звіти за бухгалтерськими записами та си­стемами внутрішнього контролю від усіх банків.
У зв'язку з глобалізацією банківської справи різко розширився спектр пов'язаних з цим ризиків, тому Банк Англії, враховуючи при­значення капіталу комерційних банків згладжувати наслідки непередбачуваних втрат, встановив мінімальний стандарт капітальної достатно­сті — 8 %, виважений за ризиком активів банку (Risk Asset Ratio — коефіцієнт ризику активів). (Базельським комітетом з банківського ре­гулювання і нагляду встановлено стандарт капітальної достатності 8 %, проте у Німеччині він дорівнює 5,56, у Росії та Україні — 8 %.)

Для оцінки рівня достатності капіталу Банк Англії використовує термін "капітальна база", запозичений у Базельського комітету. База складається з двох ярусів (табл. 35).

Таблиця 35

Приклад розрахунку капітальної бази Банком Англії

Ярус I

млн ф. ст.

Ярус II

млн ф. ст.

Серцевинний капітал

 

Додатковий капітал

 

Акціонерний капітал

84

Неоголошені прибутки поточного року

6,6

Оголошені резерви

16,8

Загальні резерви

12

Оголошені проміжні прибутки

7,2

Субординований строковий борг

72

 

 

Загальний припустимий суб-ординований строковий борг

54

Разом

108,0

Разом

72,6

Серцевинний капітал визначається основною частиною власних коштів. До нього належать випущені та повністю сплачені звичайні акції, некумулятивні безстрокові привілейовані акції (у тому числі ку­мулятивні привілейовані акції) та оголошені резерви. На відміну від прихованих оголошені резерви формуються з чистого прибутку після сплати податків.

Додатковий капітал має такі елементи:

• неоголошені прибутки поточного року;

• загальні банківські резерви для покриття сумнівних кредитних вимог, що створюються під можливі збитки у майбутньому, але неідентифіковані на певний момент;

• субординований строковий борг, який містить звичайні необ­грунтовані інструменти позиченого капіталу банку з мінімальним початковим строком погашення понад 5 років, які можуть бути погашені за рахунок резервів банку;

• загальний припустимий субординований строковий борг (під ним розуміють складові капіталу, що мають фіксовані строки, які неможливо використовувати для покриття збитків, крім лікві­дації) — це інструменти, які поєднують ознаки капіталу і боргу.

Для розрахунку капітальної бази Банк Англії використовує такі обо­в'язкові нормативи:

• не менше 50 % капітальної бази банку має становити ярус І (у нашому прикладі норматив виконується);

• субординований строковий борг не може перевищувати 50 % ярусу І (у нашому прикладі це 72 • 100 % / 108 = 66,67 %). Тобто норматив не виконується, бо припустимий субординований строковий борг становить 108 • 50 % / 100 % = 54, а його фактична сума (До капітальної бази зараховується припустима, а не фактична сума другорядного строкового боргу, тобто 54, а не 72 млн ф. ст.) дорівнює 72 млн ф. ст.;

• загальні резерви не можуть перевищувати 1,5 % виважених за ризиком активів банку.

Таке визначення капіталу банків Банк Англії використовує з груд­ня 1990 р. Потрібно зазначити, що рівень загальних резервів (1,5 %) цілком відповідає положенням Базельського комітету з банківського регулювання і нагляду, членом якого є Великобританія.

Комерційні банки. Види комерційних банків наведено у табл. 36. Найменування "банк" згідно із законом про банківську діяльність 1987 р. залишається за банками, що мають капітал, який перевищує 5 млн ф. ст., або за банками, зареєстрованими за кордоном.

Таблиця 36

Види комерційних банків

Банк

Кількість

1987 p.

1995 p.

Clearing banks

18

6

Discount Houses

8

10

Merchant banks

34

71

Foreign banks

374

559*

Дані за 1996 p.

Основу англійської банківської системи становлять клірингові бан­ки (clearing banks) — провідні депозитні банки, які входять до складу найбільших банків світу. Вони є членами Лондонської клірингової па­лати, активно займаються міжнародними операціями і керують за кордоном мережею дочірніх компаній, відділень і представництв (мають пред­ставництва у країнах СНД).

Із середини 80-х років унаслідок лібералізації правил торгівлі цінними паперами на Лондонській фондовій біржі й за її межами, а також через посилення конкуренції у сфері традиційних банківських операцій з боку будівельних товариств та інших небанківських кредитних установ клірин­гові банки почали активно розширювати коло фінансових і навколо-банківських послуг. Організаційно це виявилося в обростанні кліринго­вих банків безліччю спеціалізованих дочірніх компаній (з торгівлі цінни­ми паперами, лізингу, факторингу та ін.) і в перетворенні їх на кредитно-фінансові конгломерати.

Зокрема, Lloyd's можна лише умовно вважати корпорацією. Фак­тично це сектор ринку. Але якщо у 1989 р. кількість індивідуальних вкладників Lloyd's становила 31329, то у 1993 р. — 19537. Проте не­зважаючи на негаразди корпорація утримує позиції. Банк HSBC Holdings за розміром капіталу 27392 млн дол. посідав перше місце у світі в 1997 р.

Британський Clearing bank як універсальний банк бере участь у га­рантуванні розміщення цінних паперів. Проте він відрізняється від такого ж німецького універсального банку за такими ознаками:

• виокремлені відділення більш традиційні;

• частка банків в акціонерному капіталі комерційних фірм менша;

• поєднання банківських і страхових фірм менш типове. Облікові доми (Discount Houses) — установи, що функціонують на

грошовому ринку. Вони традиційно залучають ресурси до запитання (онкольний кредит) і вкладають їх у комерційні казначейські векселі, державні облігації, зобов'язання муніципалітетів, строкові депозити і депозитні сертифікати. До 80-х років облікові доми були єдиними ус­тановами, які мали право на кредити Банку Англії в обмін на посе­редництво у розміщенні казначейських векселів. Банк Англії і далі здійснює операції на грошовому ринку в одному з облікових домів, проте вони вже не мають таких привілеїв і їх значення зменшується. В умовах швидкої перебудови грошово-кредитної сфери ці вузько-спеціалізовані інститути-посередники диверсифікували діяльність, тому їх кількість у 90-х роках скоротилася до 10.

Merchant banks — торгові банки (кілька десятків установ Сіті), ос­новна сфера діяльності яких пов'язана із зовнішньою торгівлею і міжнародними кредитно-фінансовими операціями. Сила цих банків полягає у позиції, яку вони традиційно займають на ринку позикових ка­піталів, зокрема цінних паперів. Торгові банки поєднують депозитно-по­зикові операції для обмеженої кількості клієнтів з емісійно-засновницькою діяльністю, а також з консультаційними послугами. Вони організовують консорціуми, керують портфелями цінних паперів, ви­ступають посередниками в операціях злиття і поглинання компаній, відіграють важливу роль на валютному ринку і ринку золота.

Merchant banks входять до банківських асоціацій Issuing Houses Association (55 банків) і Accepting Houses Association (16 банків). Крім цього Merchant banks, які здійснюють емісію цінних паперів, вхо­дять до асоціації British Merchant Banking and Security Houses Association. Найбільші торгові банки у 90-х роках стали банками уні­версального зразка.

Foreign banks (іноземні банки) — найчисленніша і найрізнорідніша група банківських установ Великобританії. Із приблизно 800 кре­дитних інститутів у країні понад 350 — іноземні. Загальний баланс іноземних банків перевищує 800 млрд ф. ст., або становить понад 60 % балансу всієї банківської системи (на 1989 р.).

У 1996 р. у Лондоні було зосереджено найбільші інвестиційні ком­панії Європейського економічного співтовариства та 559 іноземних банків (американських банківських представництв більше, ніж банків у самому Нью-Йорку, а концентрація японських банків більша, ніж у Токіо).

British overseas banks (Банки Співдружності) — офіційна назва ко­лишніх британських колоніальних банків. Зараз не виокремлюються, оскільки більшість з них увійшли до складу великих банківських груп. Відмінність таких установ — переважна діяльність у країнах ЄЕС, хоча їх штаб-квартири та акціонери розміщуються у Великобританії. Типо­вий представник цієї групи — Стендард-Чартед бенк — має за кор­доном понад 1300 відділень і входить до перших десяти банків Ве­ликобританії. У складі провідних клірингових банків колишні колоні­альні банки звичайно виконують функції спеціальних міжнародних підрозділів.