Розділи

загрузка...
7.2. Кредитна система; Грошово-кредитні системи зарубіжних країн - Іванов В.М.

7.2. Кредитна система

Найхарактернішою особливістю кредитної системи Франції є швид­кий розвиток після Другої світової війни державних і напівдержавних кредитних установ. На початок 80-х років на ці установи припадало понад 80 % активів усіх кредитних установ країни.

У 1945—1985 рр. кредитна система Франції розвивалася за таки­ми напрямками:

1. Націоналізація приватних банків і створення спеціальних державних установ. До Другої світової війни державі належали тільки ощадні каси і Депозитно-ощадна каса. У 1945 р. було націоналізовано Банк Франції і чотири найбільші депозитні банки, два з яких у 1966 р. об'єд­нались. У 1982 р. при владі уряду лівих сил націоналізовано ще 36 банків. У 1946 р. державою засновано Банк зовнішньої торгівлі.

2. Створення напівдержавних кредитних установ, у яких у формуванні капіталу поряд із приватними акціонерами бере участь держа­ва; для контролю за приватними банками до складу їх правління включають представників держави або призначають державних кон­тролерів.

3. Державне регулювання банківської справи в країні здійснюється через Банк Франції і спеціальні державні органи — Національну кре­дитну раду, створену одночасно з прийняттям закону про націоналі­зацію банків у 1945 р., і Банківську контрольну комісію, створену в 1941 р. Через Національну кредитну раду держава здійснює кредитну політику. Раді надано право встановлювати норму обов'язкових резервів комерційних банків у Банку Франції, коефіцієнт ліквідності (співвідношення легколіквідних активів, у яких частка казначейських векселів не повинна перевищувати встановленої норми, і депозитів), ставки відсотків комерційних банків, ставки комісійних та ін.

З приходом у 1985 р. до влади правих сил розвиток державного сектору припинився. Уряд правих партій, наслідуючи американську модель вільного підприємництва, в основі якої лежить монетаризм, ухвалив програму денаціоналізації. Згідно з цією програмою, розра­хованою до 1991 р., розпродаж власного капіталу повинні були здійснювати насамперед підприємства і банки, націоналізовані в 1982 р. Нині основними ланками кредитної системи Франції є Банк Франції, комерційні банки і спеціальні ФКІ.

Банк Франції, заснований у 1800 р. як приватна акціонерна компа­нія, є центром кредитної системи країни. У 1803 р. він дістав монопол­істичне право на емісію банкнот у Парижі, а з 1848 р. — в усій Франції.

У 1945 р. Банк Франції був націоналізований — його акції викуплені в обмін на державні облігації.

До 1945 р. діяльність Банку Франції характеризувалася певними особливостями. По-перше, як центральний банк країни він виконував функції комерційних банків, обслуговуючи безпосередньо торговельно-промислову клієнтуру. Цим пояснюється те, що на відміну від цен­тральних банків інших країн він має розгалужену мережу відділень (понад 250). По-друге, Банк Франції здійснював банкнотну емісію, безпосередньо кредитуючи торговельно-промислові операції, а не через комерційні банки. Тому комерційні банки рідко зверталися за позиками до Банку Франції. По-третє, його втручання в регулювання кредиту було менш активним порівняно з центральними банками інших країн. Як знаряддя кредитного регулювання він використовував здебільшого обліковий відсоток.

Після Другої світової війни обсяги операцій Банку Франції як комерційного банку значно скоротилися, а роль у кредитному регулю­ванні зросла. Крім зміни ставки облікового відсотка, Банк Франції здійснює кредитне регулювання через операції на відкритому ринку. Законом 1967 р. запроваджено практику обов'язкових резервів депозитних банків у Банку Франції. Норми резервів встановлюються ок­ремо щодо строкових вкладів і вкладів на поточні рахунки. З 1971 р. норми обов'язкових резервів передбачено і щодо кредитів, які нада­ються депозитними банками і фінансовими товариствами.

Банк Франції є також банкіром уряду. Він веде поточний рахунок скарбниці, виконує операції, пов'язані з обслуговуванням державного боргу, надає кредити уряду.

До 1992 р. Банк Франції підпорядковувався міністерству фінансів та економіки (керуючого та двох заступників призначав Президент, а 12 з 15 членів Генеральної ради — міністерство). Після прийняття 4 серпня 1993 р. Закону Франції "Про статут Банку Франції" централь­на банківська установа країни одержала повну незалежність, зокре­ма у здійсненні монетарної політики для підтримання стабільності цін.

Взаємовідносини Банку Франції з усіма гілками влади — Прези­дентом, Парламентом та урядом — будуються на принципах співпраці та чіткого розмежування повноважень і відповідальності. Це досягається таким шляхом:

• призначення голови банку на два терміни по чотири роки;

• призначення складу Ради банку;

• затвердження величини статутного капіталу;

• доповідь голови банку про діяльність банку;

• надання інформації про стан грошово-кредитного ринку в дер­жаві.

Рада Банку Франції розробляє основні засади грошово-кредитної політики і контролює її здійснення Радою директорів банку.

Основний вплив на монетарну сферу, ціни та економічне зростання Банк Франції здійснює через процентну політику, підтримуючи пев­ний рівень процентних ставок як основний монетарний інструмент регулювання грошово-кредитного ринку.

Банк Франції встановлює процентні ставки за своїми операціями з кредитування комерційних банків. За попередніми заявками комер­ційних банків здійснюються кредитні аукціони (з урахуванням запропонованого кожним із учасників аукціону рівня процентних ставок). Банк Франції аналізує стан грошово-кредитного ринку та одержані заявки і встановлює ставку, за якою надає кредити фінансово-кредит­ним інститутам. Кредити банкам можуть надаватись і без попередніх заявок, але термін їх повернення становитиме від одного до десяти днів, а процентна ставка на 50 або 75 % перевищуватиме аукціонну.

Якщо необхідно додатково вплинути на рівновагу між попитом та пропозицією кредитних ресурсів, Банк Франції виступає на ринку на рівних правах з іншими банками, пропонуючи або купуючи у них кре­дитні ресурси для підтримання стабільності грошово-кредитного рин­ку. Ставки за цими операціями Банку Франції наближаються до рин­кових ставок за міжбанківськими кредитами.

Зміна рівня процентної ставки викликає відповідну зміну попиту і пропозиції насамперед на грошовому та валютному ринку, що по­значається на господарській активності суб'єктів ринкових відносин. Так, зменшення рівня процентної ставки стимулює попит на кредити, збільшує ділову активність, прискорює економічне зростання, і навпа­ки, підвищення рівня облікової ставки зменшує попит на кредити, стри­муючи ділову активність та економічний розвиток.

Для платіжної системи Франції характерне широке використання го­тівки. Це потребує ретельного прогнозування Банком Франції го­тівкового обігу в країні. Щоправда, існує тенденція, як і в інших роз­винених країнах, до заміни інструментів "на паперових носіях" через автоматизовані безготівкові розрахунки (автоматизація розрахунко­вих операцій досягла 56 % у 1995 р. порівняно з 47 % у 1990 р.). Го­тівковий обіг Франції коливається протягом місяця та сезону. Видача заробітної плати наприкінці поточного місяця та в перших числах на­ступного місяця спричиняє відплив готівки з кас банків. Водночас у період із 10 по 20 число кожного місяця спостерігається її приплив.

Відділення Банку Франції на основі детального аналізу звітних по­казників обігу грошей за кожним номіналом здійснюють прогнози го­тівкового обігу. Для цього користуються показниками обороту банк­нот. За результатами прогнозних розрахунків визначають обсяги підкріплень готівкою відділень банку, оптимальні транспортні марш­рути її перевезень, обсяги банкнот, що підлягають знищенню, обсяги замовлення банкнотній фабриці у Шамальєр, а також обсяги випуску нових банкнот для забезпечення потреб економіки.

Так, час обороту купюри номіналом 500 фр. становить 9 міс., 200 — 2,7, 100 — 2,4, 50 та 20 фр. — 8,9 міс.

Фахівці банку обчислюють термін "життя" (використання) банк­нот Wz різних номіналів за формулою

термін використання банкнот різних номіналів

де Sy — середній термін повернення банкнот; Rg— рівень повер­нення банкнот після сортування.

Результати розрахунків наведено у табл. 17.

Таблиця 17

Розрахунок Банком Франції терміну "життя" банкнот

Номінал, фр.

500

200

100

50

20

Термін "життя", міс.

60

19

14

18

14

Середній термін повернення, міс.

9

2,7

2,4

8,9

8,9

Рівень повернення банкнот

0,85

0,86

0,83

0,50

0,35

Приклад розрахунків обсягів надходжень, вилучення та необхідного запасу банкнот на півроку наведено у табл. 18.

За цією схемою прогнозний розрахунок виконується як для відділень, що працюють самостійно, так і для тих, які працюють за міжкасовим принципом, тобто існує можливість підкріплення каси одного відділення за рахунок іншого.

На основі розрахунку визначають мінімальний рівень запасів го­тівки, який необхідно мати кожному відділенню для безперебійного забезпечення клієнтів банку.

Використовуючи прогнозні розрахунки відділень, Банк Франції складає прогноз і визначає загальну річну потребу в готівці. Прогно­зи складають за схемою, наведеною в табл. 19.

Таблиця 18

Розрахунок потреби у готівці за відділеннями Банку Франції

Показник

Обсяг, гр. од.

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Разом

Відділення А

1. Видано

15

20

20

5

10

5

75

2. Відсортовано придатних до обігу

10

10

10

10

15

18

73

3. Необхідно поповнити

5

10

10

— 5

— 5

— 13

 

4. Необхідне поповнення наростаючим підсумком

5

15

25

20

15

2

 

Відділення Б

1. Видано

10

10

10

15

20

15

80

2. Відсортовано придатних до обігу

15

15

10

10

15

10

75

3. Необхідно поповнити

— 5

— 5

0

5

5

5

 

4. Необхідне поповнення наростаючим підсумком

— 5

— 10

— 10

— 5

0

5

 

Відділення А + Б

Необхідно поповнити

0

5

10

0

0

— 8

 

Необхідне поповнення наростаючим підсумком

0

5

15

15

15

7

 

Таблиця 19

Приклад розрахунку Банку Франції загальної потреби у готівці на рік

Місяць

Обсяг, гр. од.

Видача

Надходження

Банкноти, придатні до обігу

Необхідне поповнення

Необхідне поповнення наростаючим підсумком

Січень

10

12

10

0

0

Лютий

15

10

8

7

7

Березень

10

8

6

4

11

Квітень

8

7

6

2

13

Травень

7

10

8

— 1

12

Червень

5

4

3

2

14

Липень

10

11

9

1

15

Серпень

15

16

14

1

16

Вересень

12

11

9

3

19

Жовтень

8

7

6

2

21

Листопад

10

5

4

6

27

Грудень

16

10

8

8

35

Разом

126

111

91

 

 

Згідно з прогнозними розрахунками мінімальний запас готівки у Банку Франції має становити 35 гр. од. Якщо на початок року її запас становить три одиниці, то для нормального функціонування економіки та роботи банків запас Центрального сховища необхід­но поповнити на 32 гр. од.:

Запас готівки на початок року 3

Видача готівки впродовж року 126 Придатні банкноти 91

Поповнення 32

З метою поліпшення функціонування банківської системи і зміцнення довіри між комерційними банками Банк Франції створив централізовані служби, які пропонують для колективного користування інформаційні бази даних. До найбільших з них належать такі:

1. Банківська картотека підприємств. Телекомунікаційний доступ — з 1982 р. Обслуговує інформаційні потреби Банку Франції та ФКІ, що дає змогу самостійно систематизувати боргові вимоги до господарських суб'єктів. У 1993 р. база даних налічувала відомості про 2,2 млн підприємств і 1,2 млн керівників.

2. Картотека банківських рахунків (FICOBA). їх веде Головне по­даткове управління для виявлення рахунків, що належать особам, поз­бавленим права виставляти чеки. У 1993 р. картотека охоплювала близько 1,27 мільйонів таких осіб.

3. Національна картотека чеків, що не відповідають законодавству. Концентрує декларації про вкрадені чи загублені чеки, про банківські реквізити закритих або арештованих рахунків. Наприкінці 1993 р. база даних містила 3,5 млн декларацій про крадіжку або втрату чеків, 2,2 млн рахунків із забороною виставляти чеки та 4,9 млн закритих рахунків. Протягом 1993 р. отримано 14 млн запитів.

4. Національна картотека неповернених кредитів, наданих приватним особам для непрофесійних цілей. Допомагає кредитним установам оцінити труднощі, з якими вони стикаються при поверненні кредиту. Реєструються лише неплатежі основного боржника, що відповідають високому ступеню заборгованості. У 1993 р. база даних містила відомості про 1,36 млн боржників.

Банк Франції (як і центральні банки інших країн з розвиненою ринковою економікою) посідає вузлове місце в організації фінансової системи, створює сприятливі умови для її функціонування, забезпечуючи стабільність цін, грошей і надійність банківського сектору (табл. 20).

Таблиця 20

Фінансово-економічні показники Франції у 1995 р.

Норма інфляції

Ставка процента

Дефіцит бюджету

Квота заборгованості

2,0(2,0)*

8,5(8,5)

— 5,0(— 4,2)

51,5(54,0)

* У дужках наведено критерії для Європейського валютного союзу на 1996 р.

До 1945 р. всі комерційні банки однаковою мірою могли займатися обліково-позиковими та інвестиційними операціями. Проте на практиці одні з них більше виконували обліково-позикові операції, тобто діяли як депозитні банки, а інші більше виконували засновницько-емісійні функції, тобто діяли як інвестиційні банки. Згідно із законом від 2 груд­ня 1945 р. комерційні банки поділялися на депозитні, ділові (за характе­ром діяльності були інвестиційними) і банки довгострокового кредиту.

Зазначеним законом, а також доповненням до нього від 17 травня 1946 р. визначалися межі пасивних і активних операцій депозитних і діло­вих банків. Депозитні банки мали право приймати вклади до запитання від клієнтів без обмеження, а строкові вклади — строком не більш як на два роки. Для ділових банків, основною функцією яких була засновницько-емісійна діяльність, закон передбачав прийняття строкових вкладів строком на два роки і більше. Залучення безстрокових вкладів обмежувалося певним колом вкладників. Ділові банки мали право приймати вклади від підприємств, з якими вони були пов'язані по лінії засновницько-емісійної діяльності, а також від акціонерів цих підприємств і своїх службовців.

Обмеження активних операцій полягали в тому, що депозитні банки не мали права використовувати вклади для участі в капіталі торговельно-промислових підприємств і вкладати в нерухомість (крім випадків, якщо на це був дозвіл Національної кредитної ради). Депозитні банки могли брати участь у формуванні капіталу торговельно-промислових та інших підприємств тільки за рахунок власного капіталу. При цьому їх частка в капіталі торговельно-промислових підприємств (крім банків і фінансових установ) не повинна була перевищувати 10 % суми власного капіталу таких підприємств, а обсяг використання банком власного капіталу в таких операціях не міг перевищувати 75 % його загальної суми.

Банківська реформа у 1966—1967 рр. дещо послабила ці обмеження. Депозитним банкам було дозволено приймати строкові вклади строком більш як на два роки, для ділових банків було скасовано обмеження на прийняття безстрокових вкладів. Частку участі депозитних банків у фор­муванні власного капіталу торговельно-промислових підприємств було підвищено з 10 до 20 %. Для цих операцій вони могли тепер викори­стовувати не 75 % власного капіталу, а всю його суму. Максимальний строк кредитів депозитних банків було підвищено до семи років.

Оскільки реформа не усунула всіх обмежень у діяльності депозит­них банків, вони продовжували стримувати активність і конкуренто­спроможність банків як у країні, так і на світових ринках позикових капіталів, де діяльність банків інших країн була ширшою. Тому в 1984 р. розподіл банків на депозитні, ділові і банки середньо- та довгострокового кредиту було скасовано і запроваджено статус універсалізації комерційних банків.

Основні категорії ФКІ Франції наведено у табл. 21.

Універсальні банки можуть виконувати такі операції:

• залучати і видавати різні види вкладів;

Таблиця 21

Основні фінансово-кредитні інститути Франції у 1995 р.

Назва

Кількість

Банк Франції

1

Універсальні банки

400(367)*

Банки взаємного кредиту, або кооперативні

200(194)

Ощадні та пенсійні каси

300(430)

Установи муніципального кредиту

21(21)

Фінансові товариства

1042(1017)

Спеціалізовані фінансові інститути

30(30)

* У дужках наведено кількість на 1986 р.

• здійснювати 142 види кредитних операцій;

• управляти грошовими коштами (довірчі операції).

До трьох найбільших банків Франції і світу належать такі:

• "Креді Агріколь" ("Credit Agricole Groupe") — баланс понад 1 трлн фр., персонал 74 тис. чол. У 1997 р. за розміром капіта­лу 22280 млн дол. займав третє місце у світі;

• "Креді Ліоне" ("Credit Lion") — баланс 900 млрд фр., персонал 45 тис. чол.;

• "Сосьєте Женераль" ("Societe Generale") — баланс 700 млрд фр., персонал 33 тис. чол.

Ці банки мають розгалужену мережу філій як у Франції, так і за кордоном ("Credit Lion" та "Societe Generale", зокрема, працюють в Україні. У травні 1997 p. "Societe Generale" створив в Україні спільний інвестиційний фонд під назвою "Societe Generale Ladenburg Thalmann Ukraine Fund" — його статутний фонд очікується на рівні 100 млн дол.).

Десять найбільших універсальних банків Франції зосередили у 1998 р. 4/5 сукупного балансу ФКІ країни (у 1984 р. — 70 % балансу), тому Франція за концентрацією банківського капіталу займає перше місце у світі.

Проте 20 травня 1998 р. Європейська комісія дала згоду на приватизацію банку "Креді Ліоне" з метою врятування банку та про­даж активів загальним обсягом в 620 млрд фр. (Евробюллетень. — 1999. — № 2).

У банківській системі Франції у 1995 р. було зайнято 425 тис. чол. і створено 4 % ВВП. Банки мають широку мережу відділень (26 тис.) на території країни і за кордоном (перше місце серед країн із розви­неною ринковою економікою).

Іноземні банки. На початку 70-х років кількість іноземних банків у Франції була порівняно невеликою. Здебільшого це були англійські та американські банки і банки деяких країн континентальної Європи. Основне збільшення кількості іноземних банків у Франції відбу­лося в 70 — на початку 80-х років. У 1984 р. у країні налічувалося 145 відділень і філій банків 34 країн, або 36 % усіх зареєстрованих у Франції комерційних банків. Близько половини іноземних банків припадало на країни Західної Європи і приблизно 1/4 — на країни Близь­кого і Середнього Сходу.

У 90-х роках кількість іноземних банків становить 168 (9 % депо­зитів, 11 % кредитів) із 40 країн (300 відділень і філій).

До спеціальних ФКІ належать державна Національна ощадна каса, Депозитно-ощадна каса, Креді Національ (Національний кре­дит), Банк зовнішньої торгівлі, Креді Фонсьє, кооперативні кредитні установи, каси муніципального кредиту, фінансові та страхові ком­панії, пенсійні фонди та деякі інші вузькоспеціалізовані кредитні ус­танови.

За розмірами активів найбільшою із зазначених установ є Депозитно-ощадна каса. її створено в 1916 р. для управління коштами дер­жавної Національної каси, яка об'єднує каси при поштових відділеннях, а також коштами приватних ощадних кас. Ощадні каси власні ресурси, якщо вони перевищують необхідний резерв, передають Депозитно-ощадній касі, джерелом ресурсів якої є також кошти страхових компаній і пенсійних фондів. Ці кошти вона вкладає в облігації державних позик і казначейські векселі, а також використовує для надання позик місце­вим органам влади, державним підприємствам і для переобліку середнь-острокових зобов'язань іншим кредитним установам, зокрема Креді На-ціональ.

Креді Національ (Національний кредит) — акціонерний напівдержавний банк. Його акціонерами є промислові компанії, банки і приватні особи, але діяльність банку контролює держава. Крім влас­ного капіталу його пасиви складаються з позичкових коштів, залуче­них у результаті випуску облігацій, і позик казначейства.

Основними активними операціями Національного кредиту є надан­ня середньо- і довгострокових кредитів державним і приватним під­приємствам, а також гарантій, завдяки яким зобов'язання боржників можуть бути враховані кредиторами прямо і опосередковано (через доручення інших кредитних органів) у Банку Франції. З 1950 р. На­ціональний кредит бере активну участь у кредитуванні експорту, на­даючи середньо- і довгострокові кредити. Довгострокове кредитуван­ня він здійснює разом з Банком зовнішньої торгівлі.

Банк зовнішньої торгівлі — державний акціонерний банк, ак­ціонерами якого є державні кредитні установи. Він виконує функції, пов'язані з кредитуванням експорту. Найважливішими з них є без­посереднє кредитування зовнішньої торгівлі та надання гарантій щодо експортних кредитів, що значно полегшує облік векселів у Національ­ному кредиті і Банку Франції. Своїми операціями Банк зовнішньої торгівлі сприяє розширенню експорту.

Креді Фонсьє, заснований у 1852 р., спеціалізується на наданні іпотечних позик. За формою організації він є приватним акціонерним банком, але керуючий банком і його заступник призначаються дер­жавою, тому фактично це напівдержавний банк. Капітал банку скла­дається з акціонерного і позичкового, який мобілізується через випуск облігацій.

Основне місце в активних операціях належить середньо- і довгостроковим позикам будівельним компаніям і землевласникам на про­мислове і житлове будівництво. Креді Фонсьє надає також позики місцевим органам влади. Через дочірній банк (Субконтору підприєм­ців) він кредитує приватне будівництво.

Кооперативні кредитні установи. У Франції досить розвинена система кредитних кооперативних установ. Наприкінці 1986 р. у країні налічувалося 192 такі установи і 11214 їх відділень. За сумою активів перші два місця посідають кредитні кооперативи, об'єднані Національною касою сільськогосподарського кредиту і Центральною касою народних банків, які мали 135 банків і 7268 відділень, або відповідно 70 і 65 % усієї кількості кооперативних банків. У 1996 р. до цієї системи входило 400 банків.

Надання кредиту сільському господарству широко практикують депозитні банки. Однак основну частку такого кредиту надають спеціальні кредитні установи — кредитні кооперативи, або каси сіль­ськогосподарського кредиту. Перші такі каси виникли у 1894 р. Організація сільськогосподарської кредитної кооперації має триступеневу систему. її основою є місцеві каси, які об'єднуються в регіональні. У 1986 р. налічувалося 95 регіональних і 5688 місцевих кас, а у 1996 р. — 100 регіональних і 300 місцевих кас (внаслідок концентрації). Вищою ланкою є Національна каса сільськогосподарського кредиту, яка контролює діяльність регіональних і місцевих кас і пере­буває під контролем держави.

Ресурси місцевих кредитних кооперативів складаються з вкладів їх членів і вкладів осіб, які не є членами кооперативів. Кредити нада­ються тільки членам кооперативів.

Національна каса сільськогосподарського кредиту є фінансово-адміністративною державною організацією. її кошти складаються з капіталу, який мобілізується через випуск облігацій, вільних коштів регіональних кас, кредитів держави і позик Банку Франції, одержа­них за рахунок переобліку коротко- і середньострокових зобов'я­зань членів кредитних кооперативів. До активних операцій цієї каси належать операції з надання позик регіональним касам.

Кредитні кооперативи, що об'єднують дрібних промисловців і тор­говців, називають народними (популярними) банками. Перший такий банк засновано в 1878 р. У 1917 р. прийнято закон, що встанов­лював єдиний порядок створення цих банків. Спочатку народні бан­ки функціонували як ізольовані кредитні установи. В 1921 р. для цен­тралізації частки грошових резервів народних банків і координації їх діяльності створено Центральну касу народних банків. Державний контроль за діяльністю народних банків здійснювався такими сами­ми методами, що й контроль за діяльністю приватних банків. Діяль­ність Центральної каси народних банків після Другої світової війни контролює також представник держави, якого призначає міністерство фінансів країни.

Центральна каса народних банків управляє вільними коштами народ­них банків, надає їм позики, є розрахунковим центром і виконує інші операції.

Після Другої світової війни набули розвитку фінансові компанії, які спеціалізуються на фінансуванні окремих галузей (електроенер­гетичної та інших енергетичних галузей, автошляхового будівництва та ін.) і регіонів країни, лізингові компанії, а також компанії, які фінан­сують продаж споживчих товарів у кредит. Наприкінці 1996 р. в країні налічувалося 1042 фінансові компанії.

Каси муніципального кредиту, які в 1996 р. складалися з 21 ус­танови, не мають істотного значення в кредитній системі Франції. їх активи становили в тому ж році 0,1 % активів усіх кредитно-фінансо­вих установ.

Як випливає з характеристики наведених спеціальних ФКІ, провідна роль належить установам, що спеціалізуються на вкладанні коштів у цінні папери. У Франції ці установи поділяються на дві категорії — інвестиційні товариства зі змінним капіталом (СІКАВ) і фонди спільно­го розміщення (ФСП).

Перші СІКАВ з'явилися понад 30, а перші ФСП — майже 20 років тому. їх призначення передусім — дати можливість широкому загалу вкладати кошти у цінні папери. Керуючись французькою приказкою "Не клади всі яйця в один кошик", ці ФКІ рівномірно розподіляють ризики. На ринку державних боргових зобов'язань у 1998 р. фран­цузькі фонди посідали друге місце у світі із сумою коштів понад 500 млрд дол. (США — перше місце із сумою 2 трлн дол.).

Для того щоб полегшити вкладникам вибір, французькі законодавці поділили СІКАВ і ФСП на такі категорії:

• установи, діяльність яких спрямована на роботу з акціями;

• заклади, орієнтовані на роботу з облігаціями та подібними бор­говими зобов'язаннями;

• установи, що спеціалізуються на короткострокових вкладах;

• багатопрофільні установи;

• гарантовані (власники таких установ гарантують вкладникам обу­мовлений в угоді результат).

Діяльність спеціальних ФКІ — могутній фактор підтримки ліквід­ності ринку.

Контрольні питання

1. В який період у Франції існував золотий монометалізм (золотий стандарт)?

2. Як позначились на розвитку грошової системи Франції Перша і Друга світові війни?

3. Зона франка.

4. Особливості розвитку кредитної системи Франції.

5. Спеціальні кредитні установи в країні.

Тести Зля самоконтролю

1. Франк як грошова одиниця з'явився:

а) у 1785 р.;

б) у 1789 р.;

в) у 1803 р.;

г) у 1876 р.;

д) правильними є відповіді б), в).

2. Перехід до золотого стандарту здійснено в такий період:

а) 1876—1878 рр.;

б) 1803—1873 рр.;

в) 1789—1792 рр.;

г) 1803 р.;

д) усі відповіді правильні.

3. Після Другої світової війни зміна валютного курсу франка відбулася за рахунок:

а) ревальвації та іноді девальвації;

б) девальвації та деномінації;

в) девальвації;

г) ревальвації, деномінації та девальвації;

д) усі відповіді неправильні.

4. Банківська система Франції має такі особливості:

а) швидкий розвиток банківської ланки;

б) високий рівень концентрації банківського капіталу;

в) важливе місце у банківських операціях належить операціям з цінними паперами;

г) усі відповіді правильні;

д) правильними є відповіді а), б).

5. Традиційно розрізняють такі комерційні банки Франції:

а) депозитні, державні та ділові;

б) ділові, державні, середньо- і довгострокового кредиту;

в) депозитні, середньо- і довгострокового кредиту, державні, ділові, ломбардні і каси взаємодопомоги;

г) ділові, депозитні, середньо- та довгострокового кредиту;

д) усі відповіді неправильні (правильна відповідь — тільки універсальні банки).