Розділи

загрузка...
Міжнародні валютно-фінансові організації; Політична економія - Оганян Г.А.

Міжнародні валютно-фінансові організації

У сучасних умовах значення і роль міжнародних валютно-фінансових організацій постійно зростає, адже сфера валютно-фінансових відносин найбільш вразлива, нестабільна та непередбачувана. Найбільш значущу роль у сфері валютного регулювання відіграють щорічні економічні наради провідних країн світу — "Великої сімки" та всесвітньо відомі фінансово-економічні організації.

"Велика сімка" — неформальний клуб семи провідних країн світу із змішаною економікою та розвиненою системою політичної демократії. До "Великої сімки" належать: США, Канада, Великобританія, Франція, ФРН, Італія, Японія. Щорічні зустрічі керівників країн "Великої сімки" утворюють особливий міжнародний інститут, який належить до найвищого рівня міждержавного регулювання політичних та економічних зв'язків. Він координує дії країн, що входять до "сімки".

Основні міжнародні фінансові інституції об'єднані під загальною назвою "Світовий банк", який налічує 180 членів, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) і Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності — одна з форм участі держави в економічному житті, що виявляється у прямому й опосередкованому впливі на всі напрями економічної інтеграції, формуванні оптимальних пропорцій зовнішньоекономічної діяльності. У країнах з розвиненою ринковою економікою державне регулювання здійснюється на основі диверсифікації форм і методів такого регулювання.

Пряме державне економічне регулювання використовує різноманітні форми безповоротного фінансування (субвенції, дотації, доплати, допомоги) секторам економіки, територіям і підприємствам. До них належать також кредити та податкові пільги. До опосередкованих форм державного економічного регулювання належать важелі кредитно-грошової, податкової, амортизаційної, валютної, зовнішньоекономічної, в тому числі митно-тарифної, політики та ін. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за всіма зазначеними напрямами. Основними формами державного регулювання в цій сфері є державне регулювання валютних курсів, митне регулювання, ліцензування, квотування. Державне регулювання валютних курсів здійснюється на основі валютної політики і дає низку переваг: забезпечує відносну стабільність умов зовнішньоекономічної діяльності, знижує валютні ризики.

Національні (державні) банки впливають на валютні курси через купівлю-продаж валюти. Купівля центральними банками національної валюти і відповідний продаж зарубіжних активів на зовнішньому валютному ринку приводить до рівнозначного зменшення запасів міжнародної валюти та грошової маси на ньому. Результатом продажу центральними банками національної валюти для купівлі зарубіжних активів на зовнішньому валютному ринку є рівнозначне збільшення міжнародних резервів банку і грошової маси. Втручання національних банків у функціонування валютного ринку називають валютною інтервенцією.

Для регулювання валютних курсів вдаються і до жорстких адміністративних заходів. Серед них слід виокремити метод раціонального використання іноземної валюти. Один з його варіантів застосовувався в Україні в 1993-1994 рр. Відповідно до цього методу всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані фіксовану частину виручки у валюті продавати державі, яка в свою чергу сама визначає найважливіші статті імпорту. За такої ситуації імпортні можливості ставляться в залежність від виручки, отриманої підприємствами-експортерами. Частина ж попиту на іноземну валюту залишається незадоволеною. Держава може регулювати валютний курс і через здійснення відповідної макроекономічної політики. Так, у разі різкого підвищення національного доходу порівняно з іншими країнами, коли виникає загроза зниження курсу національної валюти, держава може підвищити ставки податку і в такий спосіб стримати зростання купівельної спроможності. Другою поширеною формою державного регулювання валютного курсу є торговельна політика. Підтримуючи або стримуючи експорт чи імпорт, держава збільшує або зменшує попит на іноземну валюту на ринку.

Основним завданням торговельної політики є забезпечення необхідного рівня захисту внутрішнього ринку від негативного впливу дії світової конкуренції. Основними методами здійснення торговельної політики є митно-тарифна політика (встановлення імпортного та експортного мита), заходи нетарифного регулювання. Останнє включає обмеження експорту й імпорту, ліцензування зовнішньоторговельних операцій, заборону та обмеження експорту (імпорту), підвищений контроль якості, визначення стандартів.

Контрольні питання

1. Перелічіть форми здійснення міжнародних економічних зв'язків.

2. Які є засоби регулювання зовнішньої торгівлі?

3. Що розуміють під політикою протекціонізму? Чи необхідно здійснювати її в Україні?

4. Які чинники визначають привабливість капіталовкладень в економіку країни?

5. Міжнародний кредит і його види.

6. Назвіть види валют.

7. Для чого потрібні резерви в іноземній валюті?

8. Чим зумовлюється курс валюти?

9. Визначте елементи національної і міжнародної світової валютних систем.

10. Перелічіть основні міжнародні валютно-фінансові організації.

11. Коли і з якою метою національний банк країни використовує валютні інтервенції?