Розділи

загрузка...
Ринкові структури. Олігополія; Політична економія - Оганян Г.А.

Ринкові структури. Олігополія

Розвиток монополістичного (корпоративного) капіталізму видозмінює галузеву структуру господарства і структуру ринків загалом. На зміну вільній (чистій) конкуренції приходить її антипод — абсолютна (чиста) монополія. Разом з тим формуються проміжні моделі ринків — олігополія і монополістична конкуренція (детальний аналіз цих ринкових структур наведено у працях Е. Чемберліна "Теорія монополістичної конкуренції" і Дж. Робінсон "Економічна теорія недосконалої конкуренції"). Основні характеристики ринкових структур наведені у табл. 7 (підрозд. 2.2).

Ці моделі ринкових структур є ідеальними; в реальному економічному житті вони швидше зустрічаються як винятки, а не як правило (передусім це стосується абсолютної монополії та конкуренції). Прикладом ринку чистої конкуренції дещо умовно можна вважати сільське господарство, монополістичної конкуренції — роздрібну торгівлю, олігополії — автомобільну, електротехнічну промисловість, чистої монополії — місцеві підприємства комунального господарства.

Характерною ознакою сучасного періоду є домінування у країнах з розвиненою економікою олігополій — панування у більшості галузей невеликої кількості найбільших підприємств. У політеконо-мічному аспекті олігополістична структура ринку розглядається як створення умов, за яких ліквідуються всі суперечливі ознаки монополії та додаються анархічні наслідки вільної конкуренції, поєднуються переваги великого виробництва з конкурентною поведінкою компаній.

З точки зору способу господарювання конкуренцію слід розглядати як динамічне, оновлююче, але й потенційно руйнівне начало, а монополію — як консервативне, обмежуюче, стабілізуюче начало, проте не позбавлене інноваційного забарвлення. Нагальною необхідністю є підтримання динамічного балансу монопольної і конкурентної організації виробництва, порушення якого в той або інший бік може призводити до негативних наслідків в економіці: у разі зміщення в бік конкуренції остання стає чинником нестабільності, спричиняє масові банкрутства компаній і важкі соціальні наслідки; за переваги монополізму неминуче виникає зрив створеного економічного потенціалу суспільства, застій у розвитку продуктивних сил і занепад усієї економічної системи.

Сучасне антимонопольне законодавство загалом залишається вірним традиціям антитрестівських законів кінця ХІХ ст. Наприклад, у 19B2 р. антимонопольним відомством США було ухвалено рішення про розукрупнення компанії Аmerican Telephone & Telegraph (АТТ), яка контролювала на той час близько BS % ринку надання послуг телефонного зв'язку, за допомогою відокремлення 22 регіональних експлуатаційних телефонних компаній. Вони стали незалежними від АТТ і одна від одної й отримали змогу купувати необхідне комунікаційне обладнання не тільки у головного виробничого підрозділу АТТ Western Electric, як раніше, а й у інших американських та іноземних виробників. Внаслідок зростання конкуренції з'явилася тенденція до зниження цін на засоби зв'язку та тарифів на відповідні послуги. Найгучніша антимонопольна справа 2000 р. — рішення про примусовий поділ гігантської корпорації інформаційно-комп'ютерного ринку Microsoft на дві незалежні компанії — з виробництва операційних систем Windows і програмного забезпечення (прийняття рішення ще не означає швидкого і безумовного поділу корпорації).

Подальша глобалізація та лібералізація світової економіки, інтернаціоналізація підприємницької діяльності значно впливають на формування вирішальних напрямів політики протидії монополізму та захисту і розвитку конкуренції. Завданням антимонопольних органів стають попередження і припинення транснаціональної анти-конкурентної практики та пом'якшення невідповідностей між торговельною й конкурентною політикою.

В умовах загострення міжнародної конкуренції та посилення впливу науково-технічної революції на форми й методи конкурентної боротьби і з урахуванням особливостей структур національних і міжнародних ринків антимонопольне законодавство набуває ліберальнішого характеру. Воно базується на двох системоутворюючих принципах.

Перший принцип — це захист вирішального елементу сучасної ринкової економіки — олігополії, створення оптимального балансу конкурентних і монопольно-регульованих сил в її межах, що виявляється у непоширенні антимонопольного законодавства на ті галузі, де не склалася олігопольна структура і діє багато дрібних товаровиробників (наприклад, сільське господарство), або монополія є обов'язковою формою організації виробництва (мова йде про галузі природної монополії, для яких сформовано спеціальне законодавство, що регламентує їх діяльність).

Другий важливий принцип сучасного антимонопольного законодавства передбачає, що при вирішенні конкретних справ регулюючий орган виходить з виваженого економічного осмислення всього балансу монопольних і конкурентних тенденцій, особливо з точки зору їх взаємозв'язку з підвищенням ефективності виробництва.