Розділи

загрузка...
Антимонопольне законодавство; Політична економія - Оганян Г.А.

Антимонопольне законодавство

Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними. Негативні наслідки монополізації виявилися відразу, що особливо відчули широкі верстви населення (споживачі) та індивідуальні виробники товарів і послуг (немонополізований сектор). Необхідність застосування антимонопольного регулювання була усвідомлена економічною наукою і практикою господарювання наприкінці ХХ ст., а перші закони, спрямовані на захист вільної конкуренції і заборону трестів у торгівлі, були прийняті у 1890 р. у США (закон Шермана), у 1896 р. у Німеччині (закон проти недобросовісної конкуренції), а також в Англії, Канаді та інших країнах під впливом широкого антимонопольного руху як реакції на посилення влади монополістичних союзів в економіці.

Антимонопольне законодавство — це складна й розгалужена система законів, правових норм і судових рішень, створена за останні сто років економічної історії та спрямована на досягнення успішного функціонування ринку і стимулювання конкуренції між фірмами. У США, наприклад, прийнято п'ять основних законодавчих актів, які зазвичай характеризують як антимонопольне законодавство: закон Шермана, закон Клейтона, закон про Федеральну торгову комісію (1914), закон Робінсона — Патмана (1936) і закон Селлера — Кефовера (1950). Концентрація економічної сили в руках приватних монополій, як правило, не сумісна з інтересами суспільства. "Ефективна" конкуренція, дія зрівноважувальних сил, почуття соціальної відповідальності у керівників великих корпорацій — такі гарантії захисту суспільних інтересів насправді не завжди стають на заваді пануванню монополій. За переконанням багатьох учених, проблема організації суспільного контролю над монополіями, який перешкоджав би антигромадській діяльності домінуючих підприємств, становить мало не найважливішу проблему для країн з розвиненою економікою.

Сучасне антимонопольне законодавство спрямоване здебільшого на попередження порушень природних ринкових процесів, які є результатом монополізації або наслідком угод між компаніями, спрямованих на послаблення дії конкурентних сил або на запобігання зловживанням домінуючим становищем. Антимонопольна політика держави, разом з інтенсивним тиском нових потенційних конкурентів здатна радикально вплинути на формування конкурентних ринків і конкуруючих виробників. Інтеграційні союзи фірм, які тільки закривають споживачеві доступ до високоякісної й дешевої продукції, не можуть існувати тривалий час, хоча певний період здатні працювати без явних порушень закону.

Антимонопольні закони більшості розвинених країн вважають протизаконною таку практику компаній: горизонтальна фіксація цін, тобто угоди між конкуруючими суб'єктами господарювання щодо встановлення рівня цін на продукцію та інших цінових умов торгівлі; горизонтальна змова про частку ринку — домовленість між конкуруючими фірмами щодо розмежування сфер впливу, зокрема в межах тієї або іншої асоціації; груповий бойкот (узгоджена відмова торгувати) — змова між деякими конкурентами про припинення закупівель або продажів з метою витіснення з ринку інших конкурентів; зв'язані продажі — домовленість, згідно з якою компанія-споживач отримує необхідну їй продукцію у разі виконання певних зобов'язань або в обмеженому асортименті, встановленому постачальником.