Розділи

загрузка...
Акціонування підприємств; Монополія; Політична економія - Оганян Г.А.

Акціонування підприємств

Переважною формою господарювання в умовах монополістичного капіталізму стають акціонерні товариства (корпорації). Це підприємства, капітал яких утворюється на основі об'єднання багатьох індивідуальних функціонуючих капіталів і особистих заощаджень за допомогою випуску акцій — цінних паперів, які дають їх власникам право на отримання певної частини доходу акціонерного товариства (дивіденду) та участь в управлінні підприємством. Власність у корпорації набуває асоційованої (колективної) форми. Акціонування дає можливість через акумулювання великих коштів ініціювати і забезпечувати виробництво багатьох видів продукції. Масова поява акціонерних товариств наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., їх розвиток і вдосконалення у довоєнний і післявоєнний період, провідне значення у сучасній економіці розвинених країн — переконливий доказ надзвичайної гнучкості та високої ефективності акціонерної власності.

Виникнення і розвиток акціонерних товариств (корпорацій) — якісна характеристика монополістичної стадії розвитку капіталізму, через що цю стадію можна назвати "корпоративним капіталізмом". Основна частина галузей промисловості (автомобільна, електротехнічна, машинобудівна, металургійна) ефективно функціонують внаслідок того, що корпорації займають в них панівне становище. У разі досягнення монопольного становища у виробництві або збуті певного виду товарної продукції корпорація перетворюється на монополію. Однак більшість корпорацій не є монополіями, оскільки вони постійно перебувають під тиском з боку реальних і потенційних конкурентів.

Монополія

Монополія: сутність, форми і види

Монополія як економічний феномен характеризується двоїсто: по-перше, як інституціональне утворення (підприємство, фірма, корпорація), що володіє значними матеріальними, фінансовими, трудовими ресурсами та можливостями і посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку; по-друге, як ринкова ситуація, що означає існування одного виробника або продавця на відповідному товарному ринку (" чиста" ринкова монополія).

Відповідно до першого, інституціонального трактування монополії, виокремлюють три етапи її розвитку: зародження перших монопольних утворень (60-70-ті роки ХІХ ст.); посилення монопольних тенденцій (1873 р. — кінець ХІХ ст.); панування монополій (з початку ХХ ст.).

Період панування монопольних союзів в економіці розпочався утворенням монопольних об'єднань у межах однієї галузі (горизонтальна інтеграція). Цей напрям домінував перші два десятиліття ХХ ст., а його результатом стало виникнення потужних галузевих монополій у формі картелів, синдикатів, трестів і концернів.

Картель — це угода між самостійними підприємствами однієї галузі щодо поділу ринків збуту, квотування випуску продукції, встановлення відпускних цін, розподілу прибутків тощо. Квотування (обмеження) випуску продукції, за умовами якого весь надлишок доходу внаслідок перевищення квоти йде у загальну касу картелю, має на меті стримуванням випуску товарів не допустити зниження цін. Картелі є найнижчою, але разом з тим досить еластичною й поширеною формою монополістичного об'єднання.

Синдикат — монополістичне об'єднання, в якому підприємства галузі зберігають юридичну й виробничу самостійність, об'єднуючи тільки комерційну діяльність. На відміну від картелю, синдикат ліквідує безпосередній зв'язок окремих виробників з ринком.

Трест — форма промислової монополії, де об'єднуються виробництво і збут продукції, а також фінансова діяльність підприємств. Економічна основа тресту — спільна власність його учасників, організована, як правило, на акціонерних засадах.

Незалежно від конкретних організаційних форм, перші монополістичні об'єднання істотно підірвали внутрішньогалузеву конкуренцію. Картелі і синдикати обмежили вільну конкуренцію у сфері обігу, оскільки укладення угод про специфічні умови реалізації товарів і поділ ринків збуту зруйнувало повну незалежність і свободу ринкових зв'язків та забезпечило умови реалізації монопольного панування. Виникнення трестів означало проникнення монопольного регулювання у сферу виробництва. Ознаки планомірності, характерні для розвитку окремих підприємств, поширюються й охоплюють виробничі і комерційні зв'язки між підприємствами — учасниками тресту. Монополізуючи виробництво окремих галузей, трести сприяли подальшій концентрації суспільного виробництва і капіталу, яка стала основою їх впливу на виробників інших галузей, проникнення у нові сфери економіки. Це привело до якісно нового етапу розвитку монополістичних об'єднань — утворення багатогалузевих монополій, які значно обмежують інтенсивність міжгалузевої конкуренції.

Еволюція одногалузевих монополій у багатогалузеві здійснювалася двома основними шляхами: по-перше, внаслідок вертикальної інтеграції (комбінування) — об'єднання підприємств технологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, здебільшого організація виробництва в межах єдиного технологічного процесу; по-друге, у результаті диверсифікації виробництва — проникнення монополій у галузі, безпосередньо не пов'язані з основною сферою їх діяльності.

Диверсифікація створює сприятливіші умови для переливання капіталу, посилює мобільність ресурсів, підвищує стійкість корпорації в період економічних спадів і криз. На основі диверсифікації з'являється нова форма монополії — концерн — велика багатогалузева корпорація, до складу якої входить значна кількість підприємств, що належать до різних галузей виробництва. Процес переростання трестів у концерни був прискорений також прийняттям багатьма країнами антитрестівського (антимонопольного) законодавства, яке юридично заборонило стовідсоткову монополізацію галузі одним трестом.

Різноманітність організаційних форм і шляхів утворення монополій не змінює їх сутності, яка має триєдиний характер:

• концентрація значної частини виробництва і збуту однієї або кількох галузей;

• нав'язування іншим ринковим контрагентам несприятливих умов функціонування — застосування методів недобросовісної конкуренції, цінової дискримінації, економічного шпіонажу тощо;

• можливість отримання монопольного прибутку як форми реалізації свого економічного панування.

Існують кілька видів монополій, які можна звести до трьох основних: економічної (ринкової), адміністративної (організаційної) та природної (технологічної).

Економічна монополія (саме про неї йшла мова раніше) є результатом перемоги у конкурентній боротьбі на ринку або наслідком домовленості (угоди) між господарюючими суб'єктами. Організаційна монополія має неринкову природу й представлена адміністративним об'єднанням однакових за профілем і видом діяльності підприємств та організацій (галузеві, відомчі монополії, концерни та асоціації в умовах командно-адміністративної системи). Природна монополія виникає внаслідок дії об'єктивних причин, коли в умовах застосування певної технології виробництва попит на продукцію ефективно задовольняється одним або кількома підприємствами.