Розділи

загрузка...
Політика стабілізації; Політична економія - Оганян Г.А.

Політика стабілізації

Політика стабілізації — це заходи держави, спрямовані на уникнення циклічних криз в економіці. Цю діяльність держави ще називають антициклічним регулюванням економіки. Існує два типи політики макроекономічної стабілізації: стримування та експансії, і залежно від умов, що склалися, держава здійснює ту або іншу політику стабілізації.

Політика стримування — це діяльність держави, яка спрямована на обмеження сукупного попиту і використовується, коли економіка країни перебуває на стадії піднесення. Політика експансії — це діяльність держави, що спрямована на розширення сукупного попиту і використовується, коли економіка країни перебуває на стадії депресії.

Основні інструменти політики макроекономічної стабілізації: регулювання фінансово-бюджетної системи і регулювання грошово-кредитної системи держави.

Регулювання фінансово-бюджетної системи передбачає застосування різноманітних способів розподілу ВВП на централізовані та децентралізовані фонди грошових ресурсів. Через розподільчу й контрольну функції фінанси активно впливають на процес суспільного відтворення, опосередковуючи, по-перше, створення фондів нагромадження та споживання і, по-друге, додержання пропорцій обігу натуральних і грошових ресурсів та їх раціональне використання для забезпечення економічного зростання економіки.

Фінансова система кожної країни має свою специфіку. Так, в Україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок. Основною ланкою фінансової системи і найважливішим комплексом засобів державного регулювання економічного зростання є державні фінанси. Через державні фінанси перерозподіляється значна частка ВВП: у Японії та Росії — близько 1/3, у Франції та Нідерландах — приблизно 1/2, у Швеції — понад 2/3. В Україні через державний бюджет перерозподіляється близько 30 % ВВП.

Регулювання грошово-кредитної системи — це політика оперативного і гнучкого доповнення бюджетної політики. Посилюється контроль держави над кредитною системою. Їй належить центральний банк, що має монопольне право емісії банкнот і регулювання грошового обігу. Крім того, в багатьох країнах держава безпосередньо володіє низкою інших банків і спеціалізованих кредитних установ (або здійснює прямий контроль над їх діяльністю). Тим самим забезпечується можливість використання кредитної системи для впливу на банківські операції підприємців і споживачів.

Найважливішим інструментом такого впливу є державне регулювання рівня банківського процента. Змінюючи відсоткову ставку, держава впливає на інвестиційних процес, курс акцій та інших цінних паперів. Така політика ґрунтується на принципах монетаризму і має переваги над фіскальною політикою. Негативний момент — ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати або збільшувати кредити.

Грошово-кредитна політика — це заходи держави у сфері грошового обігу та кредиту, спрямовані на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна мета грошово-кредитної політики має бути підпорядкована загальним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації, а відтак, і зростанню сукупного обсягу виробництва і зайнятості та стримуванню цін.