Розділи

загрузка...
Диференціація доходів населення; Межа бідності; Політична економія - Оганян Г.А.

Диференціація доходів населення

Частина доходів населення поступово перетворюється на предмети споживання і різноманітні послуги. Саме на стадії споживання виявляється диференціація доходів. Люди з різних причин не можуть отримувати абсолютно однакові доходи. Водночас, як стверджує економічна теорія, не можна допускати неконтрольованості диференціації доходів, оскільки це може призвести до значної невиправданої поляризації суспільства, що може мати політичні, соціальні й економічні негативні наслідки. З економічної точки зору, суспільство не матиме можливості поповнювати потреби економіки країни достатньою кількістю кваліфікованих фахівців, з соціальної — загостряться соціальні протиріччя; з політичної — не можна буде досягти політичної стабільності в суспільстві.

Диференціація доходів населення — важливий елемент внутрішньої політики держави, і тому вона має контролювати цей процес, щоб забезпечити соціально безпечний рівень у суспільстві. Диференціація доходів визначається розвитком продуктивних сил і виробничих відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних чинників. Диференціацію доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості 10 % найзаможніших і 10 % найменш забезпечених груп населення (доцільний коефіцієнт). В Україні це співвідношення значно зросло. Так, у 1992 р. воно становило 1 : (7,5-8,0), а вже у 1998 р. — 1 : 13,5. За даними Державної податкової адміністрації України, у 2000 р. офіційно зареєстровано 40 мільйонерів. Наприклад, у Німеччині їх чисельність на початок 2000 р. становила 365 тис. осіб.

Основною метою державного розподілу і перерозподілу ринкових доходів є зменшення різкої диференціації доходів населення за рівнем доходів і капіталу. Зміни у доходах в умовах перехідної економіки зумовлені стрімким падінням реальних доходів населення, змінами в їх структурі, зростанням диференціації доходів населення.

Межа бідності

З урахуванням світового досвіду і прибутків, одержуваних останніми роками в Україні, рівень малозабезпеченості можна охарактеризувати трьома елементами, що відображають той або інший рівень доходу: прожитковий, фізіологічний і соціальний мінімум.

Прожитковий мінімум — це мінімальна кількість життєвих засобів, необхідних для підтримання життєдіяльності працівника та відновлення його робочої сили. Він визначає нижню межу суспільно необхідного рівня життя за певних соціально-економічних умов розвитку суспільства.

При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють фізіологічний мінімум — вартість товарів і послуг, необхідних для задоволення основних фізіологічних потреб, та соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) — мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб, тобто вартість товарів і послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя.

Рівень прожиткового мінімуму зумовлений такими чинниками: динаміка цін, інфляція, кількісна оцінка набору споживчих благ і послуг.

Рівні доходу населення можна подати схематично (рис. 24): • величина доходу, що відображає верхню межу малозабезпеченості. Це рівень доходу, за якого його одержувачів не можна вважати середньозабезпеченими, це мінімальний споживчий бюджет, межа бідності, поріг бідності і т. ін. Конкретне його значення визначається у процентах від середнього доходу, характерного для певного суспільства. Європейський Союз рекомендує визначати верхню межу бідності на рівні 60 % від середнього доходу в державі;

Рівні доходу населення

Рис. 24. Рівні доходу населення

• величина доходу, що відображає нижню межу малозабезпеченості. Це мінімальний рівень доходу, який дає можливість його одержувачу задовольняти на мінімально допустимому рівні елементарні потреби. Це дохід, що сучасна цивілізована держава має забезпечувати кожному члену суспільства. Нижня межа малозабезпеченості відповідає приблизно 40 % від середнього доходу в державі;

• величина доходу, що відображає гарантований державою рівень забезпеченості. Такий дохід, як правило, не перевищує верхньої межі малозабезпеченості і не менший за її нижню межу, тобто фізіологічний мінімум; цей рівень є соціальним мінімумом. Конкретними формами гарантій можуть бути офіційно визначені розміри пенсій, заробітної плати, використання різних грошових доплат та інших засобів допомоги. На розташування гарантованого державою мінімуму між верхньою та нижньою межею малозабезпеченості впливає низка чинників: стан економіки країни, особливості соціальної політики держави.

Верховною Радою України з 1 січня 1997 р. була встановлена величина межі малозабезпеченості у розмірі 70,9 грн, у 1998 р. її розмір становив 73,7 грн, у 1999 р. — 90,7 грн. Межа малозабезпеченості — це соціальний норматив сукупного доходу на душу населення, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством. Вважається, що 7 % населення України можна віднести до багатих (рівень їх доходу — до 3000 дол. США на місяць) і водночас 18 % громадян мають дохід від 20 до 100 дол. США, а 35 % населення мають ще нижчі доходи — від 10 до 20 дол. США, причому у 40 % населення України доходи становлять менше 10 дол. на місяць. Такий перерозподіл свідчить про глибоку диференціацію доходів населення в Україні і про серйозність проблем, пов'язаних з бідністю. За даними податкової адміністрації, у 2000 р. в Україні налічувалось 28,6 % бідних, з них 14,2 % перебували на межі зубожіння.

Перехід до ринкової економіки пов'язаний з виникненням проблеми розподілу доходу в суспільстві. Питання про те, як необхідно розподіляти дохід, має давню і суперечливу історію. Окремі економісти вважають, що основою стабільного розвитку економіки є рівність у розподілі доходу, інші дотримуються протилежної точки зору, згідно з якою прагнення до рівності в розподілі доходу не може стимулювати зростання виробництва і призводить до кризи економіки.

Основним аргументом на користь рівного розподілу доходу є те, що він необхідний для максимізації задоволення потреб споживачів, тобто граничної корисності. Основним аргументом на користь нерівності доходів є необхідність збереження стимулів до праці, виробництва продукції та зростання доходу.

Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують криву Лоренца (рис. 25). Теоретична можливість абсолютної рівноваги в розподілі доходів представлена на графіку у вигляді бісектриси кута координат, яка свідчить, що в суспільстві існує абсолютна рівновага в розподілі отриманого доходу, тобто 20 % населення отримають 20 % доходу, а 40 % населення — 40 % і т. ін. За абсолютної нерівності розподілу доходів пряма ОЕ стає схожою на парус і показує, наскільки реальна або фактична ситуація відрізняється від ідеальної. Ділянка між лінією, що позначає абсолютну рівність розподілу доходів, і кривою Лоренца відображає ступінь нерівності доходів. Що більша ця ділянка, то більший ступінь нерівності доходів. Якби фактичний розподіл доходів був абсолютно однаковим, то крива Лоренца і бісектриса збіглися б і розрив зникнув би, тобто була б лише пряма ОЕ.

Що більше крива Лоренца відхиляється від прямої ОЕ, то вищий ступінь диференціації грошових доходів населення. Виходячи з цього, можна сказати, що нерівність доходів характеризується ступенем

Крива Лоренца

Рис. 25. Крива Лоренца

відхилення кривої Лоренца від бісектриси кута координат. Це відхилення можна виміряти через відношення площі фігури між кривою Лоренца і прямою ОЕ до площі всього трикутника OEJ. Так обчислюється показник, який у літературі дістав назву коефіцієнта концентрації доходів, або коефіцієнта Джині, який ще називають індексом

Крива Лоренца у разі  більшого угруповання населення

Рис. 26. Крива Лоренца у разі більшого угруповання населення

концентрації доходів. Коефіцієнт Джині показує характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими групами. За рівномірного розподілу доходів у суспільстві коефіцієнт Джині дорівнює 0, що вищий ступінь поляризації суспільства за рівнем доходів, то ближчий цей коефіцієнт до 1.

Коефіцієнт Джині G обчислюється за формулою

Значення коефіцієнта залежить від того, наскільки дрібні групи населення аналізують дослідники. В ідеалі крива Лоренца повинна насправді мати вигляд кривої, а не ламаної лінії (рис. 26). Коефіцієнт Джині в Україні у 1997 р. становив 0,71-0,74, тоді як у Швеції — 0,304, США — 0,466. Як бачимо, соціальне розшарування в Україні досягло критичного рівня. Щоб зменшити соціальну напругу в суспільстві, необхідно змінити ситуацію з прожитковим мінімумом як основним елементом соціальної гарантії.

Питання про оптимізацію розподілу доходів має важливе теоретичне і практичне значення. Його розв'язання сприятиме найкращому задоволенню потреб населення, стимулюватиме розвиток виробництва.