Розділи

загрузка...
Сучасні моделі державного регулювання: кейнсіанська і неокласична; Політична економія - Оганян Г.А.

Сучасні моделі державного регулювання: кейнсіанська і неокласична

В основі кейнсіанського уявлення про економічну роль держави лежить проблема формування ефективного попиту, що забезпечить реалізацію створеного суспільством багатства. Кризовий стан економіки спонукав Дж. Кейнса до вирішення проблеми реалізації багатства за допомогою принципово нового підходу і розширення напрямів державного регулювання, серед яких — бюджетне регулювання з традиційно високим рівнем перерозподілу національного доходу через держбюджет, спрямоване на забезпечення фінансування державних інвестицій; здійснення значних соціальних витрат.

Для "запуску" інвестиційного мультиплікатора здійснюються:

• великі урядові замовлення на виробництво військової техніки та озброєння, що стимулює розвиток військово-промислового комплексу й підтримує високий загальний рівень економічної кон'юнктури;

• кредитно-грошове регулювання, що використовує ставку відсотка як основний регулятор інвестиційної активності і допускає грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту та з метою "здешевлення" грошей. Політика "дешевих грошей" забезпечує зниження надання переваг ліквідності і, як наслідок, стимулює збільшення витрат всіма економічними суб'єктами;

• податкове регулювання, засноване на прогресивній системі оподаткування з високими податковими ставками для корпорацій та осіб зі значними прибутками і доходами з метою підвищення схильності до споживання, а отже, й інвестиційного мультиплікатора;

• регулювання соціальної сфери, насамперед вирішення проблем зайнятості за допомогою регулювання ринку праці, надання допомоги у зв'язку з безробіттям, збільшення соціальних програм тощо;

• зовнішньоекономічне регулювання, засноване на застосуванні фіксованих валютних курсів і орієнтоване на замкнену економіку.

Післявоєнний період засвідчив можливість застосування модифікованого варіанта кейнсіанської теорії при вирішенні проблем економічного зростання, що спирався на розширене трактування економічних функцій держави. В цей самий час з'являється розглянута вище формула економічних функцій держави П. Самуельсона: "стабільність, ефективність, справедливість". У подальшому ці функції набували різного значення залежно від того, економісти якої школи або напряму економічної думки пояснювали їх зміст.

Сучасна неокласична модель державної економічної політики, що виникла у 70-х роках ХХ ст. в умовах кризи кейнсіанської моделі державного втручання та критичного перегляду кейнсіанських теоретичних рекомендацій, засновується на теоріях монетаризму та економіки пропозиції і передбачає:

• грошово-кредитне (антиінфляційне) регулювання, в основі якого контроль за обсягом грошової маси в обігу та недопущення неконтрольованої грошової емісії, тобто додержання "грошового" правила монетаризму про 3-5-відсотковий темп щорічного зростання грошової маси;

• ліберальна податкова політика, пов'язана зі зменшенням ставок оподаткування доходів фізичних та юридичних осіб з метою стимулювання приватної ініціативи та інвестування, необхідність яких емпірично доведена кривою А. Лаффера;

• обмежене бюджетне регулювання, основна мета якого — збалансування доходів і видатків бюджету, уникнення бюджетного дефіциту;

• дерегулювання економіки за допомогою ліквідації регламентації цін, заробітної плати, ринку робочої сили, а також лібералізації антимонопольного законодавства та приватизації;

• обмежене соціальне регулювання (скорочення фінансування соціальних програм і соціальної інфраструктури);

• зовнішньоекономічне регулювання, орієнтоване на посилення відкритості економік та участь у світових інтеграційних процесах і засноване на гнучких валютних курсах.

Основні моделі державного регулювання в сучасних економічних системах набувають певних модифікацій унаслідок таких причин: відродження тези історичного напряму економічної думки про національну систему державного регулювання, у зв'язку з чим виокремлюються моделі ринкової економіки і державного регулювання за національною ознакою (американська, німецька, японська, корейська та ін.); синтезування і взаємопроникнення багатьох протилежних теорій, зокрема щодо питань економічної ролі держави (кейнсіансько-неокласичний синтез, ліве кейнсіанство і марксизм, неокласична теорія економічного добробуту та соціально-інституціональний напрям тощо); врахування в сучасній економічній науці поряд з усталеними неокласичними та кейнсіанськими підходами здобутків нової інституціональної теорії.

Загалом державне регулювання доповнює і коригує вільний ринковий механізм. Основна проблема економічного розвитку сьогодні і в майбутньому — знаходження оптимального співвідношення ринкового і державного регулювання. Взаємодія цих двох сторін економічного механізму і нестійкий баланс їх відносин свідчать про посилення в окремі періоди або економічної ролі держави, або дії стихійно-ринкових сил.

Контрольні питання

1. У чому полягає об'єктивна необхідність держави як суб'єкта економічних відносин? Назвіть недоліки стихійно-ринкової координації.

2. Чи відповідають реальні умови функціонування ринкової економіки теоретичній моделі вільного ринку?

3. Які економічні проблеми та явища належать до недоліків ринку? Відповідь поясніть.

4. Проаналізуйте основні економічні функції держави.

5. Які державні дії забезпечують стабільний розвиток економічної системи?

6. Чим визначається необхідність державного регулювання економіки?

7. Як співвідносяться об'єктивні економічні закони та практика державного регулювання економіки?

8. Назвіть об'єкти та суб'єкти державного регулювання економіки.

9. Охарактеризуйте основні принципи і методи державного регулювання економіки. Які з методів державного регулювання економіки найефективніші?

10. Розкрийте еволюцію теоретичних підходів до визначення економічної ролі держави.

11. Назвіть основні сучасні моделі державного регулювання економіки. Поясніть зміст напрямів і методів державного втручання, які формують ці моделі.

12. Спробуйте змоделювати організаційно-економічний механізм державного регулювання економіки в Україні: завдання, принципи, суб'єкти, об'єкти, методи й основні напрями.