Розділи

загрузка...
Агропромислова інтеграція; Підприємництво в аграрному секторі; Політична економія - Оганян Г.А.
Селянські (фермерські) господарства

Селянські (фермерські) господарства є формою підприємництва громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Значна частина селянських господарств — це сімейні ферми. Їх членами є подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою. У разі потреби селянське (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором. Голова і члени селянського (фермерського) господарства не можуть постійно працювати на інших підприємствах, в установах та організаціях.

Економічною основою селянських (фермерських) господарств є приватна власність на землю та інші засоби виробництва. Фермери можуть також користуватися землею на засадах оренди.

Селянське (фермерське) господарство має право самостійно визначати напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організовувати виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію; добирати партнерів, у тому числі іноземних, з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, поряд із сільськогосподарським виробництвом займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороненим законодавством. Селянське (фермерське) господарство має право вступати в договірні відносини з будь-якими підприємствами, установами й організаціями, окремими громадянами.

Для ефективного ведення господарства важливе значення має порядок реалізації продукції. Селянське (фермерське) господарство має право самостійно розпоряджатися виробленою ним продукцією, на добровільних засадах укладати з підприємствами, установами й організаціями, які заготовляють і переробляють сільськогосподарську продукцію, договори на продаж своєї продукції, а також реалізовувати її на власний розсуд будь-яким іншим споживачам і на ринку.

Агропромислова інтеграція

Агропромислова інтеграція — це форма господарювання, в якій відбувається процес зближення й об'єднання галузей сільського господарства і промисловості з метою планомірного зростання виробництва і забезпечення ефективної кооперації праці працівників міста і села. Нині склались різні форми агропромислової інтеграції. У великих регіонах формуються регіональні АПК, що забезпечують реалізацію міжгалузевих зв'язків, збалансованість діяльності сільського господарства і суміжних галузей на цій території. На рівні районів і підприємств утворюються різні агропромислові формування: агрофірми, агропромислові комбінати й об'єднання, науково-виробничі та виробничі системи. Переваги таких форм інтеграції землеробства з промисловістю та управління агропромисловим виробництвом такі:

• забезпечується єдиний процес виробництва, закупівлі, зберігання, переробки сільськогосподарської продукції та реалізації готових продуктів;

• створюються умови для гармонійного поєднання інтересів усіх учасників агропромислового комплексу, їх відносин і належної відповідальності за спільну роботу;

• складаються сприятливіші умови для широкого впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу;

• виникає можливість організації виробництва на принципах ефективної економії всіх ресурсів;

• досягається скорочення управлінського апарату, він стає мобільнішим, дешевшим та ефективнішим;

• забезпечується оптимальна форма поєднання територіального і галузевого принципів управління.

Підприємництво в аграрному секторі

Економічне реформування в сільському господарстві України передбачає створення багатоукладної економіки за допомогою розвитку підприємництва на основі різноманітних форм власності. У разі появи відповідних умов нові суб'єкти підприємницької діяльності мають виникати і в надрах старих форм власності, і на основі нових форм власності, але не як альтернатива: або колективне підприємництво, або приватне.

Протиставлення приватної власності державній і колективній спричиняє низку негативних наслідків, які можуть знижувати загальну ефективність підприємницької діяльності в АПК:

• звужується сфера підприємництва, виявляється неспроможність колишніх державних і колективних господарств ефективно функціонувати за ринкових відносин. У результаті штучно створюються умови їх банкрутства або реформування у приватні структури. Підприємництво ж, яке виникає на приватних формах власності, спочатку неспроможне заповнити всі ніші агропромислового ринку;

• в умовах наявності великого вільного ринкового простору можлива нездорова конкуренція між приватним і державно-кооперативним секторами аграрної економіки, що зрештою знесилює обидва ці сектори. Результатом є заповнювання вітчизняного ринку сільськогосподарськими продуктами здебільшого іноземного походження;

• недорозвиненість вітчизняного підприємництва, знекровлення в результаті внутрішньої зайвої конкуренції робить його неконкурентоспроможним на зовнішньому ринку, що перетворює вітчизняну аграрну сферу на сировинний додаток розвинених країн світу.

Як запобігти такому протистоянню? Можливості цього закладені в законодавчих актах, ухвалених Верховною Радою України останніми роками. Вони ефективно застосовуються багатьма господарствами України. Зокрема, доцільно запровадити пайові способи безпосереднього привласнення засобів і результатів виробництва. Земельні угіддя й основні виробничі фонди розподіляються між основними членами трудового колективу в формі паїв, на які нараховується частина одержаного господарством прибутку. Отже, сільські працівники можуть ставати реальними співгосподарями засобів і результатів виробництва, що сприяє підвищенню їх зацікавленості у кінцевих результатах праці.