Розділи

загрузка...
Розділ 3. Суб'єкти ринкової економіки; 3.1. Домогосподарства; Суб'єктна структура ринку; Політична економія - Оганян Г.А.

Розділ 3. Суб'єкти ринкової економіки

3.1. Домогосподарства

1. Класифікація економічних суб'єктів.

2. Домогосподарство як споживач товарів і послуг.

3. Доходи домогосподарства.

Суб'єктна структура ринку

Правильне розуміння функціонування ринку потребує ретельного аналізу поведінки агентів (суб'єктів) ринкових відносин.

Суб'єктна структура ринку — це система відносин між багатьма агентами, що відображає їх цілі, рівноправні, взаємоузгоджені інтереси, характер, форми організації та взаємодію щодо виробництва, обміну, розподілу і споживання економічних благ. Економічні суб'єкти активні, вони цілеспрямовано приймають рішення і забезпечують виконання планів, які розробляють. Тому процес економічної діяльності є сукупністю планів і рішень, що виражає активність різних категорій економічних суб'єктів.

Економісти аналізували економічні суб'єкти разом з дослідженням розвитку структури суспільства. Наприклад, у працях меркантилістів центральним економічним суб'єктом була держава, індивіда сприймали як інструмент для забезпечення багатства держави та посилення її могутності. В економічних дослідженнях ХУШ-ХІХ ст. основним суб'єктом економічної діяльності та ринкових відносин стає індивід, який споживав, заощаджував, виробляв та обмінював, що і знайшло відображення у працях економістів. Економічний аналіз англійських класиків був спрямований на дослідження індивідуальної діяльності, що скеровувалася особистим інтересом. Маржиналісти розробили теорію економічної діяльності на основі індивідуальних уподобань індивіда. Навіть у міжнародному аспекті країна і нація не сприймалися як спільнота, група, що домінує у відносинах обміну; міжнародні економічні відносини розглядали та вивчали з точки зору міжіндивідуальних відносин. Одночасно з індивідуалізмом розвивався лібералізм, основною ідеєю якого було зведене до мінімуму втручання держави у ринкові відносини.

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. двоєдина індивідуалістична та ліберальна орієнтація економічної науки почала дедалі більше вступати у протиріччя з реальністю. У результаті розвитку соціальних груп, з одного боку, і посилення втручання держави в економічне життя, з іншого, потрібно було враховувати при здійсненні аналізу появу нових агентів, активних і потужних.

Сучасна економіка значною мірою є груповою економікою. Тенденції до створення потужних груп мають економічні, технічні та психологічні причини. Економічні причини пов'язані з руйнівною діяльністю ринкового механізму та відображають бажання боротися з тими рішеннями, які змушує приймати ринок, а також із прагненням уникнути коливань в економіці. Технічні причини пов'язані з характером розвитку засобів виробництва, а саме, з поліпшенням технічного оснащення підприємств, збільшенням розмірів фірм, що є наслідком запровадження нової техніки, технології. Стає зрозуміло, що виробляти самостійно кожен індивід не може, і процес виробництва набуває колективного характеру. Разом з тим індустріалізація приводить до того, що індивід змушений приєднуватися до будь-якої групи, щоб взяти участь у спільному житті та подолати відчуття відокремленості й обмеженості. Це зумовлює психологічні причини утворення груп як суб'єктів економіки.

Групи сформувалися в усіх галузях і сферах економічної діяльності: працівники об'єдналися у профспілки, на противагу їм утворилася група власників. Виробники об'єдналися у картелі й інші організаційні форми у національному і міжнародному масштабах. Ці групи можуть поглинути навіть індивідуального економічного суб'єкта з його особистими потребами. Економічний світогляд суб'єкта пристосовується до світогляду керівників групи, часто він втрачає здатність самостійно приймати рішення. Здебільшого групи стають так званими блоками політико-економічної потужності, які не тільки впливають на суспільство, а й прагнуть змінити цю структуру. Сила таких блоків залежить від їх чисельності у стратегічних підрозділах економіки, ефективності організаційної будови груп і наявності системи швидкого зв'язку між ними. Отже, економічні рішення, що приймаються у країні, більше не є справою мільйонів індивідів, а концентруються у керівних структурах, які приводять у дію керівники груп. Утворюється особливий суб'єкт ринкових відносин — економічні інститути (набір правил), що структурують суспільні відносини особливим чином, знання яких повинні поділяти всі члени суспільства, оскільки ці правила істотно впливають на організацію й економічну поведінку людей. Держава також стає економічним агентом, який діє разом з індивідуальними економічними суб'єктами і групами.

З цієї точки зору економіка ХХ ст. являє собою колективну і змішану економіку, а країна вступає в економічні відносини як сукупність індивідів і сімей, фірм, груп, організацій, інститутів, діяльність яких контролює держава, що виступає також як арбітр.

Суб'єкти можна поділити на такі дві групи:

• прості економічні одиниці або мікросуб'єкти — елементарні одиниці у сфері споживання (індивіди, домогосподарства) й елементарні одиниці у сфері виробництва (фірми). Мікросуб'єкт складає для себе план дій, що стосується індивідуальних кількостей продуктів, послуг, в яких він має потребу;

• комплексні економічні одиниці або макросуб'єкти, що складаються з групи простих економічних одиниць і є кількома центрами, які розпоряджаються благами (промислова галузь як поєднання групи фірм, профспілка як група працівників), та кількома інстанціями, що приймають рішення (різні плани, які іноді суперечать один одному, зіставляються, узгоджуються та приводяться у відповідність з домінуючим планом, наприклад, держави). Разом з цим нині прості економічні одиниці можна розглядати як

комплексні. Наприклад, в авторитарній родині плани ведення домашнього господарства (споживання й отримання доходу) підпорядковані рішенням голови родини. Там, де родинні зв'язки послаблені, кожен член родини має відносну незалежність, тобто може приймати рішення незалежно.

Аналогічними є міркування щодо фірми, тому що сучасна фірма складається з диференційованих відділів, кожен з яких має власні цілі та прагне забезпечити їм пріоритети. Тому у разі існування певного впливу на голову фірми таку господарюючу одиницю можна розглядати як комплексну одиницю, у межах якої також здійснюється узгодження планів.

Але хоч би якими були зміни у родині та суспільстві, залишаються голова родини і керівник фірми, тобто певна влада, що приймає рішення і без якої родина або фірма не може існувати. Тому домогосподарство, фірма є певними мікросистемами, що розглядаються як прості економічні одиниці.

Сучасна економічна теорія відмовилась від постулату про однорідність економічних суб'єктів, на якому ґрунтувалася економічна наука у ХІХ ст. і який був відображений у схемі, пов'язаній з поняттям "гомо економікус" (людина економічна). Нині економічна наука не лише аналізує різноманітність економічного середовища, за якого існує відмінність мікро- і макроодиниць, а й визнає різноманітність економічних суб'єктів. Це зумовлено такими чинниками:

• відмінністю у ступені раціональності при прийнятті рішень. За цим критерієм індивідів можна поділити на такі групи: ультрараціоналістичні, які діють на основі знань економічних законів, власного досвіду, інтуїції щодо майбутнього; недостатньо раціоналістичні, поведінка яких зумовлена середовищем і які є рабами пануючого менталітету, реклами, пропаганди; люди типу "гомо економікус", які керуються власним інтересом, принципом економії сил, що також можна оцінювати по-різному залежно від часу та місця;

• відмінностями у повноті та широті прозорості, силі уявлення, масштабності мислення;

• неоднаковістю сили і впливу. За економічними параметрами, характером діяльності індивіди поділяються на панівних і тих, які перебувають під впливом, тобто або є центрами влади, або підпорядковуються іншим.

Отже, суб'єктами сучасної ринкової економіки є підприємці, працівники, кінцеві споживачі, власники позичкового капіталу, власники цінних паперів тощо, яких узагальнено поділяють на дві мікросистеми — домогосподарства і фірми.

Домашнє господарство є особливим явищем ринкової економіки. Поняття "домашнє господарство" близьке до поняття сімейного господарства у звичайному розумінні: люди, пов'язані родинними зв'язками, мають спільні доходи і спільно їх використовують, мають на меті максимальне задоволення власних потреб. Але в ринковій економіці домашні господарства є особливим утворенням: вони не лише отримують і витрачають доходи, а й є власниками та постачальниками всіх ресурсів, необхідних фірмам для виробництва товарів і послуг, — землі, праці, капіталу, підприємницьких здібностей.

Кругообіг товарів і доходів у  ринковій економіці

Рис. 16. Кругообіг товарів і доходів у ринковій економіці

Фірма — це економічна одиниця, що використовує ресурси для виробництва економічних благ і постачає ці блага на ринок, має на меті максимізацію прибутку.

На рис. 16 зображено схему кругообігу, що здійснюється між двома суб'єктами — домашніми господарствами і фірмами, зв'язки яких опосередковані ринком ресурсів і ринком продуктів.

Кругообіг ринкової економіки починається з домашніх господарств як власників ресурсів, що постачають на ринок ресурсів працю, землю і підприємницькі здібності. Ресурси потрапляють до фірм, які, розподіливши та поєднавши їх у певний спосіб, створюють товари і послуги. Вироблені товари і послуги, опинившись на ринку продуктів, стають об'єктом попиту і подальшого споживання домогосподарств. Цим завершується перше (на рис. 16 — внутрішнє) коло кругообігу у ринковій економіці.

Друге коло кругообігу починається з фірм. Фірми, здійснюючи витрати, є на ринку ресурсів покупцями. Купуючи ці ресурси у домогосподарств, вони сплачують їм доходи: заробітну плату, ренту, процент і прибуток. Домогосподарства, отримавши доходи, здійснюють споживчі витрати і на ринку продуктів купують товари та послуги. Фірми, які ці товари і послуги реалізують, привласнюють виручку від реалізації.

Отже, на ринку товарів і послуг фірми пропонують їх, а домогосподарства визначають свій попит на товари і послуги. На ринку ресурсів домогосподарства пропонують ці ресурси для продажу, а фірми визначають свій попит на них.

Подвійний зв'язок домогосподарств і фірм через ринок ресурсів і через ринок продуктів забезпечує узгодженість дій цих суб'єктів ринкової економіки.

Однією з основних функцій домогосподарств є споживання приватних благ, які купуються на ринку, і суспільних благ, що надаються державою.