Розділи

загрузка...
Економічний підхід до підрахунку витрат; Зовнішні і внутрішні витрати; Постійні і змінні витрати; Загальні, середні і граничні витрати підприємства; Політична економія - Оганян Г.А.

Економічний підхід до підрахунку витрат

Економічна теорія розглядає витрати з точки зору втрачених можливостей або втрачених благ, які можна було б отримати у разі використання тих самих ресурсів, але іншим альтернативним шляхом. Такі витрати для підприємства є неявними (альтернативними). Вони виявляються кожного разу, коли потрібно зробити вибір з будь-якого набору обмежених ресурсів, віддаючи перевагу одному над іншим, оскільки втрачається можливість скористатися вигодою ресурсу, який не вибрано.

Опанувати знання з аналізу витрат з позицій альтернативної вартості (ціни вибору) є важливим завданням сучасної економічної науки. Альтернативний підхід допомагає підприємству знаходити факторам виробництва ефективніше застосування, дає змогу підрахувати можливі вигоду або втрати від вибору підприємством певного напряму своєї діяльності. Альтернативний підхід до підрахунку витрат забезпечить підприємству довгострокову перспективу розвитку і стабільність доходів. Потрібно зазначити, що альтернативні витрати є не абсолютними або суспільними, а лише індивідуальними, вони можуть співпадати або не співпадати з бухгалтерськими.

Зовнішні і внутрішні витрати

З точки зору альтернативності витрати поділяють на зовнішні і внутрішні. Мета такого поділу — виявити найефективніший спосіб використання ресурсів, що перебувають у власності фірми (підприємства), і ресурсів, придбаних у постачальників.

Зовнішні витрати — це витрати підприємства, пов'язані з придбанням необхідних для його функціонування ресурсів. При цьому альтернативні витрати дорівнюють вигоді, яку могло б отримати підприємство, якби такі самі кошти використало для придбання іншого (альтернативного) ресурсу.

Внутрішні витрати — це витрати ресурсів, які є власністю підприємства (грошовий капітал, обладнання, підприємницькі здібності тощо). При цьому альтернативні витрати дорівнюють вигоді, яку може одержати підприємство у разі альтернативного використання власних ресурсів. Так, дохід від використання власного грошового капіталу у виробництві можна порівнювати з процентним доходом на такий капітал у банку, дохід від використання власного обладнання — з доходом від здавання його в оренду і т. ін. Вибір підприємством найефективнішого варіанта поведінки є завданням стратегічним. Подальша його діяльність пов'язана з кон'юнктурою ринку, зміна якої потребує відповідної реакції підприємства, насамперед це пов'язано із зміною обсягу випуску продукції.

Постійні і змінні витрати

З точки зору впливу на обсяги виробництва витрати підприємства поділяють на постійні і змінні.

Постійні витрати — це витрати, що не впливають на зміну обсягів виробництва у короткостроковому періоді діяльності підприємства. До них належать витрати на утримання виробничих будівель, споруд, обладнання, адміністрації, управлінського персоналу, орендна плата, певні види податків, страхування, проценти за кредит та ін.

Поділ витрат на постійні і змінні для підприємства умовний і пов'язаний передусім із визначенням стратегії його поведінки в певному часовому періоді. В економічній теорії розрізняють миттєвий, короткостроковий і довгостроковий періоди діяльності фірми.

За короткостроковий період часу підприємство не може здійснити повну реконструкцію, змінити виробничі потужності, перепрофілювати виробництво на випуск іншої продукції. Але в цей період можна змінити інтенсивність використання змінних витрат. Отже, змінні витрати впливають на обсяги виробництва лише в межах існуючих потужностей. Основною закономірністю такого періоду є закон спадної віддачі змінного ресурсу, суть якого полягає в тому, що починаючи з певного моменту послідовне приєднання змінного ресурсу (наприклад, праці) до постійного (наприклад, капіталу) дає спадний додатковий ефект у розрахунку на одиницю змінного ресурсу. Тобто в ситуації, коли виробничі потужності підприємства використовуються з максимальним навантаженням, збільшення змінних витрат не приведе до зростання обсягів виробництва. В такому разі постає, наприклад, необхідність купівлі додаткового обладнання, тобто зміни постійних витрат.

У межах довгострокового періоду часу підприємство може впливати на обсяги виробництва, змінюючи розміри не лише змінних, а й постійних витрат. Тому, на відміну від короткострокового, у довгостроковому періоді для підприємства всі витрати є змінними. В окремих ситуаціях відмінність періодів діяльності підприємства розглядається більш концептуально, а не тільки за тривалістю. Підприємство реально завжди функціонує в нинішньому часі, тобто в короткостроковому періоді, але планує свою діяльність і розвиток на майбутнє, тобто в довгостроковому періоді. Основним економічним законом діяльності підприємства в довгостроковому періоді є закон віддачі від масштабу, або ефект масштабу.

Ефект масштабу показує співвідношення між зміною обсягів ресурсів, що використовуються у виробництві, і зміною виробничих результатів. Характерний приклад його дії — економія на масовому виробництві. За інших однакових умов, що більші масштаби виробництва, то нижчі середні витрати, отже, співвідношення між витратами і випуском збільшується. Тобто виявляється позитивний вплив збільшення одиничних потужностей (наприклад, на хімічних виробництвах або електростанціях), можливість застосування автоматизації виробничих процесів та інших факторів, які впливають на співвідношення між постійною і змінною частками у витратах виробництва (змінні витрати збільшуються у разі зростання обсягів виробництва, а постійні не змінюються). Закон віддачі від масштабу визначає, як зміниться обсяг випуску продукції у разі збільшення використання факторів виробництва (ресурсів). Розрізняють постійну, зростаючу і спадну віддачу від масштабу виробництва.

За постійної віддачі довгострокові середні витрати залишаються незмінними у разі збільшення обсягів випуску продукції. Зростаюча віддача від масштабу виробництва характеризується зменшенням довгострокових середніх витрат у разі збільшення обсягу випуску продукції. Спадна віддача має місце тоді, коли довгострокові середні витрати зростають із зростанням обсягу випуску продукції, що пов'язано з проблемами координації дій та управління складними виробничими комплексами.

Оскільки ефект масштабу виражається у зміні витрат виробництва на одиницю продукції, його називають ефектом економії від масштабу виробництва і виокремлюють два типи такої економії: внутрішню і зовнішню. Внутрішня економія пов'язана з тим, що продукція підприємства стає дешевшою внаслідок розширення його діяльності. На основі такої економії підприємство, знижуючи свої витрати до мінімальних, досягає оптимальних для нього розмірів і в тому числі оптимізує масштаби своєї діяльності. У разі досягнення такого результату підприємство припиняє подальше розширення виробництва. Зовнішня економія від масштабу виробництва пов'язана з розміщенням ресурсів в економіці. Джерелом такої економії є комплексний розвиток усього регіону, в якому функціонує підприємство. Ця економія виражається у зменшенні не лише загальних, а й середніх витрат підприємства у результаті зменшення витрат на підготовку або наймання робочої сили, на транспортування або зв'язок, отримання інформації тощо. Зовнішня економія від масштабів виробництва є основою для оптимізації розмірів усього ділового центру, в якому розміщено підприємство.

Загальні, середні і граничні витрати підприємства

Сума постійних і змінних витрат підприємства визначає величину загальних або сукупних витрат, які відображають зусилля підприємства з вирішення завдання мінімізації витрат.

Середні витрати — це частка від ділення суми загальних витрат на обсяг випуску продукції. Для детального аналізу середніх витрат і визначення впливу окремих їх елементів на ціну виокремлюють середні змінні, або короткострокові середні, і середні постійні, або довгострокові середні, витрати. Довгострокові середні витрати характеризують витрати в розрахунку на одиницю продукції за умови, що всі виробничі ресурси є змінними. Короткострокові середні витрати характеризують витрати в розрахунку на одиницю продукції, якщо частина ресурсів, що використовуються, є змінними, а частина — постійними. По мірі зростання обсягів виробництва середні витрати зменшуються через постійну величину загальних витрат. Така тенденція зберігається певний час, поки всі можливості збільшення обсягів виробництва за допомогою простого кількісного збільшення змінних витрат не буде вичерпано.

Граничні витрати — це витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції. Вони не можуть перевищувати альтернативну вартість продукції або її ціну. У разі, якщо граничні витрати дорівнюють альтернативній вартості, подальше виробництво певного товару за тих самих умов стає нераціональним. Необхідно шукати шляхи зменшення витрат або альтернативні варіанти діяльності. Нижню межу витрат визначатиме мінімальний прибуток підприємства при виробництві певного товару. Граничні витрати визначаються як зміна загальних витрат за невеликої зміни випуску продукції або зміни випуску продукції на одиницю. Продукт, вироблений у разі використання додаткового змінного ресурсу, називають граничним продуктом, а дохід від його реалізації — граничним доходом. Порівнюючи граничні витрати і граничні доходи, підприємство може реально визначити оптимальний для нього обсяг випуску продукції. Якщо величина граничних витрат дорівнюватиме величині граничного доходу, подальше нарощування виробництва недоцільне.

Наведена класифікація витрат відповідає умовам ринку. Її впровадження в практику господарювання України може дати позитивний результат з точки зору раціонального використання ресурсів і підвищення рентабельності господарюючих суб'єктів та економіки загалом.