Розділи

загрузка...
Товар; Споживна вартість; Політична економія - Оганян Г.А.

Товар

Товарне виробництво функціонує не для задоволення власних потреб, а для обміну, і відповідно товаром є продукт, який виробляється з метою продажу. Слово "товар" з'явилось на Русі приблизно в XIII ст., воно було запозичене у кочовиків тюркських племен і означало "майно", "добро". Згодом товаром стали називати все, що йшло в споживання через купівлю-продаж: природні ресурси, робочу силу, послуги, інформацію.

У зарубіжній економічній літературі поняття "товар" має кілька визначень. Наприклад, американські економісти Г. Слоуен і А. Цюргер у "Словнику економіки" дають такі трактування:

• сommodity (з англ. — предмет, товар) — будь-який предмет комерції або торгівлі;

• еconomic good (економічний товар) — усе зовнішнє стосовно людини, що має властивість корисності, може бути привласнено і є відносно дефіцитним;

• free good (вільний товар) — усе зовнішнє стосовно людини або те, що має властивість корисності і пропонування якого необмежене (повітря, сонячне світло тощо).

Із визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості: по-перше, здатність задовольняти певну потребу людини і, по-друге, здатність обмінюватись на інші товари (рис. 1).

Споживна  вартість

Споживна вартість

Здатність товару бути корисним людині, задовольняти її потреби називається споживною вартістю. Споживна вартість — це якісна визначеність товару, вона зумовлена фізичними, хімічними та іншими природними властивостями, якими її наділяє людина, виробник.

Споживні вартості задовольняють особисті потреби людини. Наприклад, одяг, житло, їжа задовольняють її матеріальні потреби, а картини, книги, музика — духовні. Інші споживні вартості задовольняють виробничі потреби, слугують для подальшого виробництва благ і послуг, це засоби виробництва. Споживними вартостями є як продукти праці, так і численні речі, дані природою (риба у водоймі, плоди дикорослих рослин тощо). Однак за умов товарного виробництва продукт праці набуває нових специфічних властивостей, які роблять його товаром. Споживну вартість товар може мати лише в тому разі, якщо він задовольняє потреби не самого виробника, а інших, тобто товар повинен мати суспільну споживну вартість. Це не означає, що кондитер не їсть тортів, але його власне споживання мінімальне порівняно з виробництвом цих товарів. В основному виробництво націлене на продаж. Проте не кожна суспільна споживна вартість автоматично стає товаром. Наприклад подарунок, хоч і виготовлений для задоволення потреб іншої людини, не є товаром. Товар стає суспільною споживною вартістю лише в разі надходження у споживання через обмін. Товар має бути не тільки виготовлений для інших, й проданий іншим людям, тобто переданий на основі еквівалентного (рівноцінного) відшкодування. І, що не менш важливо, товаром може бути лише та річ, яка виготовлена чи опосередкована працею. Скажімо, риба, що плаває в озері або річці, стане товаром лише після того, як її виловлять, тобто здійснять певні витрати праці.

Споживна вартість — категорія історична. Окремі речі з часом втрачають свої корисні якості для людини і виходять з обігу (кам'яні сокири, праска на вугіллі). Людина замінює їх на інші, що у більшому ступені відповідають її новим потребам. По мірі розвитку науки і техніки люди відкривають у навколишньому світі все нові властивості речей і використовують їх, збільшуючи багатогранність споживних вартостей. На перший погляд, корисність ('Відмінність споживної вартості і корисності важлива не так для характеристики товару або послуги, як для визначення ціни товару (послуги)) — це те саме, що і споживна вартість, тобто здатність товару або послуги задовольняти якісь конкретні потреби людини. Однак ці дві категорії відрізняються, якщо цю саму думку висловити інакше, наприклад, корисність — це задоволення, яке отримує людина від споживання товару або послуги. Отже, від об'єктивної економічної категорії споживної вартості як властивості товару ми перейшли до суб'єктивного її сприйняття споживачем, тому що корисність — поняття індивідуальне для кожної людини і тому дуже специфічне.

Однаковий товар з однією і тією самою споживною вартістю матиме різну корисність для окремих споживачів. Наприклад, цигарки мають різну корисність для людини, яка палить, і людини, яка байдужа для цього. Але і для одної, і для другої вони не перестають бути споживною вартістю, бо їх можна продати.

Корисності товарів або послуг відрізняються кількісно. Однак через суб'єктивність або емоційне сприйняття корисності конкретизація ступеня корисності двох різних товарів може відрізнятися тільки умовно.