Розділи

загрузка...
Інтелектуальна власність; Роздержавлення власності — центральна проблема перехідної економічної системи; Політична економія - Оганян Г.А.

Інтелектуальна власність

На ринку науково-технічних знань купують і продають продукти інтелектуальної власності. Саме вони стають визначальним елементом багатства країни, тим чинником, що формує потенціал подальшого економічного зростання. Тому одними з важливих завдань державної науково-технічної й економічної політики є розробка системи прав і охорони інтелектуальної власності, її інституціональне забезпечення. Нині в Україні працює дворівнева система управління інтелектуальною власністю: держдепартамент інтелектуальної власності в складі Міністерства освіти і науки України і Український інститут промислової власності. Промислова власність — це продукт інтелектуальної діяльності в технічній і комерційній діяльності, який дає можливість його власнику виробляти товари, що вигідно відрізняються своїми споживними якостями від аналогів на ринку. Вона може бути об'єктом продажу, оренди та інших угод. Відповідно до Паризької конвенції з охорони промислової власності 1883 р. до неї належать: патенти на винаходи, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження товару, географічні найменування. Ці об'єкти використовують у міжнародному торговому обороті, вони існують у промисловості та інших галузях економіки — сільському господарстві, торгівлі тощо.

Правова охорона промислової власності здійснюється за допомогою подання заявок на конкретні об'єкти відповідно до норм міжнародного права. Основними напрямами роботи системи є вдосконалення процесу патентування для забезпечення юридичного захисту інтелектуальної власності і комерціалізація наукових винаходів. На останньому слід особливо наголосити: остаточну відповідь на питання про дієздатність юридично захищеного патентом продукту інтелектуальної власності дає ринок. Перетворення інтелектуального продукту на об'єкт приватної власності, забезпечення гарантій і чітке розмежування цих прав є важливою складовою правил гри в ринковій економіці. Розглядаючи питання інтелектуальної власності, слід наголосити і зробити висновок про роль приватної власності у формуванні ринкового середовища: ринковий критерій ефективності — прибутки і збитки — не умовний, а цілком реальний.

Роздержавлення власності — центральна проблема перехідної економічної системи

Перехід від командно-адміністративної системи до соціального ринкового господарства характеризується формуванням адекватної ринку різноманітності форм власності і підприємництва. Механізмами такого переходу є роздержавлення і приватизація власності. Незважаючи на відносно обмежене поле діяльності держави в економіках розвиненого ринкового господарства, роздержавлення набуло характеру загальносвітової тенденції. Основне завдання цього процесу полягає в тому, щоб провідні позиції в економіці посів приватний сектор, тобто недержавні форми підприємництва. Це пояснюється двома причинами.

По-перше, недержавні форми власності і підприємництва є основою ліберального конкурентного ринку, який, виконуючи властиві йому функції, забезпечує ефективний розподіл і використання економічних ресурсів.

По-друге, роздержавлення не тотожне залишенню економіки державою. Це насамперед позаринковий інститут, який повинен забезпечувати нормальні умови роботи ринкового механізму, рівність правил гри для всіх учасників економічного процесу, а також виконувати функції, зумовлені максимально необхідними межами втручання держави в економіку.

Роздержавлення є визначальним механізмом ринкової трансформації економіки України. Його наслідками є поява численної армії власників, демонополізація економіки, створення конкурентного середовища, стимулювання розвитку ринкової інфраструктури, підвищення якості і конкурентоспроможності товарів і послуг. Однак багато з цих наслідків є лише потенційними, тому що "одержавлення" і нині превалює над роздержавленням. Це підтверджує звіт про світову конкурентоспроможність 1998 р., який є результатом досліджень великої групи вчених з різних країн світу. В ньому 53 країни проаналізовані і розміщені згідно з їх успіхами у різних сферах. Щодо сфери державного управління й оцінки економічного середовища, то за позицією "адміністративне регулювання" Україна посідає 53-тє місце, "компетентність державного сектору" — 43-тє, "бюрократія" — 53-тє, "державна економічна політика (як незалежна від тиску груп з особливими інтересами)" — 52-ге, "відкриття нового бізнесу" — 47-ме, "захист іноземних інвестицій" — 53-тє, "контракти державного сектору" — 53-тє, "незалежність державної служби (від політичного тиску)" — 51-ше, "ухилення від податків" — 53-тє, "адекватність фінансового регулювання" — 53-тє, "загальна інфраструктура" (розвиток порівняно з сусідніми країнами) — 52-ге, "інвестиції в інфраструктуру" — 53-тє, "захист інтелектуальної власності" — 53-тє. Не-використовуваний потенціал ліберальної економіки потребує здійснення реального роздержавлення такими способами: приватизація власності, лібералізація ринків, оздоровлення державного сектору, створення змішаних підприємств. На практиці використовуються комбінації цих способів, основними з яких є приватизація власності і лібералізація ринків.