Розділи

загрузка...
Джерела руху економічної системи; Класифікація економічних систем; Політична економія - Оганян Г.А.

Джерела руху економічної системи

Джерела руху економічної системи, як і принципи її побудови, є прямим наслідком сутності, змісту економічної системи суспільства.

Джерела руху економічної системи:

• суперечності;

• зміни характеру економічних зв'язків і потоків між суб'єктами економічної діяльності;

• інтереси людей.

Категорія "суперечності" — одне з джерел руху економічної системи суспільства — дещо відрізняється від категорії "суперечливість", яка є принципом побудови такої системи. Суперечності завжди є джерелом розвитку, поступального руху. Ця філософська категорія цілком накладається на економічне буття. Боротьба протилежностей — одна з найзагальніших діалектичних закономірностей розвитку природи і водночас суспільства. Цей розвиток неможливий без виникнення й подолання суперечностей. У будь-якому суспільстві завжди щось виникає і розвивається, щось руйнується і відживає свій вік. Боротьба між старим і новим, між тим, що відживає своє, і тим, що тільки-но народжується, є законом розвитку.

Ще одним джерелом руху економічної системи є зміни характеру економічних зв'язків і потоків між суб'єктами економічної діяльності. Суб'єкти економічної системи суспільства — промислові, сільськогосподарські, будівельні і транспортні підприємства, різні організації, установи та заклади, окремі індивіди — обмінюються між собою горизонтальними — матеріальними, інформаційними і грошовими потоками, з одного боку (тобто як партнери, як рівні сторони виробничого або іншого процесу), і вертикальними, насамперед інформаційними — з іншого (йдеться не про партнерські відносини, а навпаки, про відносини, пов'язані з управлінням народним господарством). Економічна система кожного суспільства має відповідний саме їй характер економічних зв'язків і потоків.

Останнім за рахунком, але не за значущістю джерелом руху економічної системи суспільства є інтереси людей. Саме інтереси спонукають людину до тих або інших дій, вони фактично є відображенням у свідомості будь-яких об'єктивних потреб.

Класифікація економічних систем

У класифікації економічних систем слід виокремити три основні критерії:

• домінуюча форма власності;

• технологічний спосіб виробництва;

• спосіб управління і координації економічної діяльності.

Уже йшлося про те, що власність на засоби виробництва — це ядро виробничих відносин, які є найглибшою сутністю економічної системи суспільства. Власність розрізняють за типом, формою і видом, починаючи від загальнодержавної до індивідуальної.

Другим критерієм класифікації економічної системи є так званий технологічний спосіб виробництва; йдеться не про феодалізм або капіталізм, а про рівень технічного розвитку певної країни. Змістом технологічного способу виробництва є поєднання засобів праці з матеріалами, технологіями, енергією, інформацією та організацією виробництва. Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого вирішальною мірою визначається змінами у характері засобів праці — верстатів, обладнання, приладів. Отже, спосіб виробництва і технологічний спосіб виробництва — різні політекономічні категорії. Спосіб виробництва — первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний — пов'язаний з ладом тієї або іншої країни, це певна гармонія між виробничими відносинами і продуктивними силами. Коли йдеться про технологічний спосіб виробництва, то розглядають лише другу частину цієї діади — продуктивні сили. Країна може мати високий технологічний рівень, розвинену економіку і водночас бути надзвичайно відсталою щодо суспільного розвитку, обтяженою феодальними пережитками, наприклад, Саудівська Аравія.

Третій критерій класифікації економічної системи суспільства — спосіб управління і координації економічної діяльності. Йдеться про управління народним господарством усієї країни, складними галузевими і територіальними виробничими комплексами областей і районів, а також промисловими, будівельними, сільськогосподарськими, транспортними підприємствами, організаціями, установами, закладами, зокрема науки, мистецтва, культури, освіти, побутовими і торговельними підприємствами тощо. Таке управління забезпечує єдність і взаємну відповідність елементів і ланок виробництва, узгодженість і безперебійність усіх видів виробничо-господарської діяльності з метою досягнення найкращих результатів для суспільства за найменших затрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, тобто досягнення високої економічної ефективності виробництва. Загальне керівництво народним господарством здійснює уряд, в Україні — Кабінет міністрів.

Оскільки економіка — складна і багатовимірна система, то в ній, залежно від кута зору, можна виокремлювати різні суб'єкти економічних відносин.

Якщо розглядати економіку під кутом зору руху товарів і доходів, то економічними суб'єктами є домашні господарства, підпри-ємства-виробники, що постачають на ринок товари та послуги, держава, яка вилучає частину доходів домашніх господарств і витрачає кошти на придбання певних товарів і послуг.

Якщо розглядати економіку під кутом зору купівлі-продажу, то суб'єктами економічних відносин є продавець, який пропонує продукцію, і покупець, який формує на неї попит.

Якщо розглядати економіку під кутом зору організації ринкових відносин, то їх суб'єктами є банки, страхові компанії, товарні та фондові біржі, підприємства роздрібної й оптової торгівлі.

Якщо розглядати економіку під кутом зору відносин розподілу, то їх суб'єктами будуть одержувачі різних доходів: найманий працівник як власник зарплати, підприємець як власник прибутку, акціонер як власник дивіденду на акцію, міністерство фінансів (в Україні — Державна податкова адміністрація) як збирач державних податків.

Якщо розглядати економіку під кутом зору відносин власності, то їх суб'єктами є ті, хто володіють певними виробничими ресурсами. Власниками ресурсів можуть бути окремі особи, партнерські, акціонерні, приватні, державні і кооперативні підприємства, муніципальні і центральні органи державної влади.

Отже, що складнішим стає економічне життя суспільства, то більше буде різних дійових осіб (суб'єктів) економіки.

Саме суб'єкти економічної системи безпосередньо здійснюють перетворювальний процес у суспільстві, оскільки кожен з них має свої функції, обов'язки, права, відповідальність. Між економічними суб'єктами виникають певні відносини, утворюються зв'язки. Економічні суб'єкти у кожному суспільстві, у кожній країні виконують саме їм притаманні функції, не підміняючи одне одного, а всі разом утворюють багатобарвний економічний світ, де один залежить від іншого, де злагодженість дій корисна як окремому суб'єкту, так і народному господарству, економічній системі суспільства загалом.

Разом з тим за технологічним способом виробництва, тобто за рівнем розвитку продуктивних сил, економічні системи поділяються на такі підсистеми:

• доіндустріальне суспільство;

• індустріальне суспільство;

• постіндустріальне суспільство.

В економічній системі доіндустріального суспільства панує ручна праця, це доба мануфактури, що існувала у Західній Європі із середини XVI ст. і до останньої третини XVIII ст. Ця капіталістична кооперація ґрунтувалася на ремісницькій техніці і водночас на поділі праці. У результаті підпорядкування ремесла і сільської домашньої промисловості торговельному капіталу ремісники однієї або різних спеціальностей об'єднувалися в майстерні для виробництва певної продукції. Зазначений період передує великій машинній індустрії.

Згідно з теорією індустріального суспільства, авторами якої були французький соціолог Р. Арон, американський соціолог У. Ростоу та американські економісти Дж. Гелбрейт і С. Кузнець, найсуттєвішими ознаками такого суспільства були машинна праця, використання всіма розвиненими країнами, незалежно від їх ладу, сучасних наукових відкриттів у виробництві, переміщення центру ваги із сільського господарства до промисловості, урбанізація тощо. У Радянському Союзі відкидали цю теорію, називаючи її буржуазно-апологетичною, оскільки для неї характерний технологічний підхід до економічних явищ, а відтак "ігнорування протилежного характеру виробничих відносин капіталізму і соціалізму за зовнішньої схожості галузевої структури народного господарства".

Серед економічних систем суспільства за рівнем розвитку продуктивних сил виокремлюють також постіндустріальне суспільство. Таке суспільство характеризується високим рівнем комп'ютеризації й автоматизованої праці. Комп'ютеризація докорінно змінює інформаційні функції, перетворює інформатику на елемент технологічного процесу, один з найважливіших факторів збільшення продуктивності праці. Комп'ютеризація широко застосовується у виробництві і невиробничій сфері, вносить радикальні зміни в діяльність з управління суспільними процесами.