Розділи

загрузка...
1.3. Економічна система суспільства; Сутність економічної системи, її структурні елементи; Політична економія - Оганян Г.А.

1.3. Економічна система суспільства

1. Сутність і структурні елементи економічної системи.

2. Принципи будови економіки.

3. Структура економічних відносин.

Сутність економічної системи, її структурні елементи

Економічна система будь-якого суспільства, того або іншого способу виробництва є органічною складовою соціальної системи. Соціальна система як упорядкована цілісність охоплює соціальні спільноти й окремих індивідів, об'єднаних специфічними та різноманітними взаємовідносинами, а також зв'язками. Основою соціальної системи, тобто кожного суспільства, є економічна система. Причина найважливішої ролі економічної системи у житті суспільства полягає в тому, що економіка — це основа існування країни. Від стану економіки, ступеня її розвиненості залежить місце кожної держави у світовій спільноті, рівень обороноздатності, добробут народу.

Сутність економічної системи визначається і разом з тим залежить від конкретної історичної сукупності економічних відносин, яка відповідає певному рівню розвитку продуктивних сил і розвивається на основі дії об'єктивних економічних законів і суб'єктивних чинників. Інакше кажучи, економічна система — це обшир дії виробничих відносин і продуктивних сил, а їх взаємодія характеризує сукупність видів та організаційних форм господарювання.

Структурні елементи економічної системи:

• виробничі відносини;

• продуктивні сили суспільства;

• механізм господарювання.

Структурні елементи економічної системи є водночас її підсистемами. Основною, найважливішою ланкою економічної системи є виробничі відносини, які визначають глибинний пласт кожного способу виробництва. Розглянемо, наприклад, рабовласницький і феодальний способи виробництва. Щонайперше, чим вони відрізняються одне від одного, — це форма власності на засоби виробництва і на людину: рабовласник був повним володільцем засобів виробництва і раба ("знаряддя праці, що говорить"), якого він міг продати або навіть убити; за феодалізму поміщик, залишаючись власником землі та інших засобів виробництва, вже не мав права вбити свого кріпака, а в окремих країнах Західної Європи — навіть продати. Виробничі відносини, ядром яких є відносини власності (вони не тотожні, як вважають окремі автори, оскільки до виробничих відносин, крім відносин власності, належать відносини розподілу, планомірність тощо; так само, як Сонячна система складається не лише із Сонця, а й із дев'яти великих планет, їх супутників, великої кількості малих планет та ін.), виступають суспільною формою продуктивних сил. Виробничі відносини і продуктивні сили — це форма і зміст способу виробництва, а разом із надбудовою — формації.

Ступінь розвитку продуктивних сил суспільства — кваліфікаційний рівень виробників і розвиток техніки — визначає ефективність, результативність економічної системи, рівень продуктивності праці, зрештою, матеріальний добробут населення. Сучасні продуктивні сили потребують не лише збалансованості між галузями й підгалузями народного господарства країни, а часто й синхронності їх дій. Якщо, наприклад, з вовни чи бавовни виробили певну кількість прядива, а ткацькі фабрики країни не в змозі переробити його в тканину, то це означатиме порушення балансу між галузями, що неминуче призведе до матеріальних втрат. Продуктивні сили не лише визначають рівень продуктивності суспільної праці, а й змінюють навколишнє середовище, причому як у бік поліпшення, наприклад, у результаті побудови дамб, гребель для запобігання повеням, насадження лісів тощо, так і деколи у бік погіршення екологічного стану у разі виникнення небезпеки техногенних катастроф.

Третій структурний елемент економічної системи — механізм господарювання — це функціональний бік виробничих відносин, який відображає взаємодію останніх з продуктивними силами і надбудовою. До нього належать глибинні, докорінні, сутнісні відносини — відносини власності і поверхневі — організаційні структури та конкретні форми господарювання. Отже, господарський механізм — це сукупність організаційних структур, конкретних форм господарювання і методів управління, які базуються на певних відносинах власності. Господарський механізм, на відміну від виробничих відносин, є поверхневим шаром, що не зменшує його значення і ролі у функціонуванні економічних систем, адже йдеться про механізм господарювання кожного способу виробництва, про форму реалізації пануючої власності на засоби виробництва, про виявлення і поєднання економічних інтересів суспільства. Крім організаційних структур продуктивних сил, що виступають у конкретних формах суспільного поділу праці, господарський механізм включає методи управління, значення яких дедалі більше зростає, надбудовні відносини — правові, політичні, соціальні і відповідні їм організаційні структури. Також механізм господарювання — це механізм дії та використання економічних законів.

Економічна система кожного способу виробництва — первіснообщинного, рабовласницького, феодального або капіталістичного — породжує іманентні їй економічні закони і механізм функціонування та розвитку. Економічні закони — це закони суспільних дій людства. Вони виявляються як основна тенденція, що торує собі шлях крізь усю сукупність явищ і процесів. Економічні закони — це типові, стійки, повторювані, причинно-наслідкові зв'язки і залежності. Саме вони визначають магістральні напрями розвитку будь-якої ділянки народного господарства країни.

На відміну від юридичних законів, ухвалюваних парламентами, економічні закони об'єктивні. Багато вчених об'єктивність виникнення й існування економічних законів пояснюють тим, що вони не залежать від волі й свідомості людей. І хоча економічні закони насправді від людей прямо не залежать, немає відповіді на питання, від чого вони залежать. Відомий учений, академік А. Чухно з цього приводу слушно зауважив, що не можна будь-яке явище, у тому числі економічне, пояснювати тим, що воно від чогось не залежить, бо немає жодного пояснення або відповіді. Насправді, чого варте, припустімо, твердження: "Наразі у Києві ранок, тому що це не залежить від його жителів". Є ж причина, чому коли у Києві ранок, у Буенос-Айресі вечір, або коли в Україні осінь, в Аргентині — весна (обертання Землі навколо своєї осі й навколо Сонця). Тепер коня поставлено не позаду воза, а там, де він має бути — попереду.

Причина об'єктивності економічних законів полягає в тому, що вони випливають з умов матеріального та нематеріального буття суспільства і пануючих у ньому виробничих відносин. Отже, будучи об'єктивними, економічні закони не залежать від волі або свідомості людей.

Принципи будови економічної системи, як і джерела її руху, є прямим наслідком сутності, змісту економічної системи. Можна виокремити такі три принципи її будови:

• ієрархічність;

• рухомість;

• суперечливість.

Розглядаючи ієрархічну будову економічної системи, серед її елементів виокремлюють найважливіші, з одного боку, і менш важливі — з іншого. Цілком зрозуміло, що найважливіший елемент економічної системи — виробничі відносини. Визначальна роль виробничих відносин в ієрархії економічної системи пояснюється тим, що стрижень цих відносин — відносини пануючої власності на засоби виробництва зумовлюють лад кожного суспільства; все інше — наслідки пануючої у певній країні форми власності (капіталістичної, феодальної або рабовласницької). Саме відносини власності зумовлюють соціально-економічну природу способу виробництва, його загальні та специфічні економічні закони, характер зв'язків між усіма суб'єктами економічної системи — індивідами, колективами, організаціями і підприємствами; такі зв'язки є різними інформаційними потоками.

Саме завдяки принципу ієрархічності економічна система суспільства має органічний і цілісний характер, усі її елементи розміщуються згори донизу залежно від їх значущості, ролі, яку вони відіграють в економічних процесах. Без цього цілісна сукупність елементів економічної системи була б неможливою, це був би хаотичний рух елементів. Принцип ієрархічності передбачає субординацію, тобто підпорядкування менш важливих елементів економічної системи суспільства основним. Зрозуміло, що вертикальний тип субординації жорсткіший, ступінь підпорядкованості набагато глибший, ніж за горизонтальної залежності, коли відносини пом'якшуються, набуваючи характеру партнерства. Існуючий механізм субординації елементів економічної системи суспільства є визначальним, оскільки всі її елементи співіснують у глибокому, органічному взаємозв'язку та взаємодії, причому зворотний зв'язок, імпульси і сигнали знизу за важливістю можуть не поступатися тим, що надходять згори.

Другим принципом побудови економічної системи суспільства є її рухомість. Річ у тому, що кожне суспільство не є застиглим, воно постійно перебуває у русі, процесі змін і перетворень. Адже сама економічна система змінюється, вдосконалюється, у суспільстві відбуваються різні політекономічні процеси, які примушують вдаватися до певних дій, іноді навіть асиметричних. Це стосується і найблагополучніших країн Західної Європи і Північної Америки, коли зміна ціни на нафту може призвести до руйнівних наслідків для всього господарського механізму, як це сталося у 70-х роках ХХ ст. Ще більшою мірою це стосується країн третього світу, які нещодавно звільнилися від колоніальної залежності від держав-метрополій. Годі й казати про Україну, де у 90-х роках відбулося два просто-таки геологічні злами — перехід від адміністративно-командної системи до ринкової, з одного боку, вихід з Радянського Союзу внаслідок його розпаду та здобуття незалежності — з іншого. Тож не дивно, що економічна система нашої країни зазнала відчутного потужного удару, що спричинив надзвичайно затяжну економічну кризу.

Третім принципом побудови економічної системи є суперечливість. Криза в нашій державі може слугувати характерним прикладом тих складних проблем, які виникли у народному господарстві України через карколомне підвищення цін на російські енергоносії, що спричинило руйнацію нашої економіки на початку 90-х років. Ми бачимо наявність абсолютно різних складових всередині економічної системи, і це не може не створювати, а відтак і поглиблювати ріжного ґатунку "нестиковки", розбіжності.

Найглибшою суперечністю економічної системи суспільства є суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами. Об'єктивний економічний закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил втілюється повністю лише інколи. Упродовж тривалих періодів історії цей закон, за висловом К. Маркса, здійснюється через своє нездійснення. Тут суперечність між виробничими відносинами суспільства і його продуктивними силами оголена. Найглибша причина цієї суперечності полягає у сталості, консервативності виробничих відносин, змінити які означає по суті змінити спосіб виробництва, наприклад, феодалізм на капіталізм, що є дуже складним процесом. Продуктивні ж сили зазнають безперервних імпульсів до розвитку, тому що саме виробництво, усі його галузі потребують систематичного оновлення засобів праці, зростання професійного, кваліфікаційного рівня виробників, невпинного науково-технічного прогресу.

Суперечність поміж виробничими відносинами і продуктивними силами розв'язується за допомогою змін насамперед у царині власності — тут головне поле або гальмування соціально-економічного розвитку країни, або, навпаки, її потужного піднесення. Наприклад, після запровадження непу в СРСР у 20-х роках ХХ ст. завдяки дозволу продавати на ринках власну продукцію за вільними цінами і наймати робітників та встановленню фактично ринкових відносин за найкоротший термін країна ожила, почало швидко зростати виробництво, у тому числі предметів народного споживання, відтак значно поліпшився життєвий рівень народу, зміцнився рубль. І, навпаки, із запровадженням у 30-х роках колгоспно-кріпацького ладу країна на довгі десятиріччя занурилась у вир дефіцитів всього і вся. Під сучасну пору кардинальні зрушення у виробничих відносинах, насамперед відносинах власності, створюють усі можливості для економічного розквіту України.

Окрім найважливішої ділянки — відносин власності, є (хоч і не такої ваги) ділянка розподілу, де також спорадично виникають проблеми і суперечності, які потребують якнайшвидшого розв'язання, інакше спонукальні мотиви до кращої праці, підвищення її продуктивності, що недавно діяли безвідмовно, починають не спрацьовувати. Тому у разі виникнення потреби слід своєчасно змінювати форми і системи заробітної плати робітників, оплату праці інших трудівників. Так само й інші елементи економічної системи також потрібно систематично удосконалювати.

Коли відживає своє вся система виробничих відносин, якщо навіть капітальним "ремонтом" уже нічого не можна досягти, це свідчить про глибоку невиліковну кризу самої економічної системи суспільства, і цю систему доводиться замінити іншою. За цих умов кардинальних змін зазнають не лише відносини власності, розподілу, всі виробничі відносини. У таку добу вся надбудова — держава, право, політика — має бути замінена іншою, новою, себто такою, що відповідає новому базису. Без такої відповідності економічні процеси у суспільстві стримуються, гальмуються, створюється новий спектр суперечностей, що негативно позначається на всьому народногосподарському організмі. Наприклад, в Україні існує нагальна потреба перейти від прямого державного управління низкою виробничих галузей до опосередкованого, оскільки надмірне державне втручання призводить до збільшення кількості суперечностей у суспільстві, створює нові проблеми. Наразі в країні розпочато докорінну реформу управління, яке має відповідати істотним новаціям у народному господарстві. Глибока структурна перебудова народного господарства потребує адекватної корекції методів державного управління, яка здійснюється нормальним цивілізованим шляхом, без революційних сплесків, руйнування усього і вся.