Розділи

загрузка...
21.3. Економічна система монополістичного капіталізму ; 21.3.1. Сутність монополістичного капіталізму.; 21.3.2. Закономірності виникнення монополій.Концентрація і централізація капіталу.; Політична економія - Кривенко К.Т.

21.3. Економічна система монополістичного капіталізму

Сутність монополістичного капіталізму. Закономірності виникнення монополій. Концентрація і централізація капіталу. Ефект масштабу. Акціонерні товариства (корпорації). Проблеми максимізації прибутку монополіста.

21.3.1. Сутність монополістичного капіталізму.

Монополістична стадія у розвитку капіталізму скоріше є теоретичною гіпотезою в тому сенсі, що чистого монополістичного капіталізму ні в якій країні капіталістичного світу не було. Проте очевидно, що була тенденція до створення такої специфічної економічної системи капіталістичної формації на рубежі ХІХ—ХХ ст.; це дає підстави спеціально розглядати і вивчати даний етап у розвитку капіталізму в розвинутих країнах, особливо таких, як США, Канада, країнах Західної Європи — Великобританії, Німеччині, Франції, Італії та ін.

Монополістичний капіталізм — це економічний лад із системою великих і надвеликих підприємств, що уклали одним з одним різного роду угоди чи союзи, і як монополії займають панівне становище в економіці та ринках недосконалої конкуренції; стадія у розвитку капіталізму.

Вільна конкуренція між десятками і сотнями більш-менш рівноцінних капіталістичних підприємств поступилася місцем пануванню небагатьох сотень великих підприємств та різноманітних їх об’єднань, союзів чи угод, які зосереджують у своїх руках значну частку суспільного багатства і виробничих ресурсів.

За монополістичної стадії капіталізму зберігається монопсонія на ринку праці, оскільки суб’єкти праці залишаються неорганізованою силою і не захищаються державою.

21.3.2. Закономірності виникнення монополій.Концентрація і централізація капіталу.

Доведено, що вільна конкуренція сприяє концентрації виробництва, а ця концентрація на певному щаблі розвитку веде до монополії. Гонитва капіталістів за все більшим прибутком і конкурентна боротьба між ними породжують концентрацію і централізацію капіталу, що веде до концентрації виробництва та зростання розмірів підприємств. Підприємець може розширити свій завод чи фабрику лише в міру того, як ідуть справи з виробництвом прибутку та його нагромадженням, що веде до збільшення розмірів основного й оборотного капіталу. Концентрація виробництва у свою чергу тягне за собою концентрацію і централізацію капіталів. Великі підприємства переважають над дрібними і мають більшу конкурентоспроможність.

Концентрація капіталу в руках більш великих підприємців розширювала можливості застосування у виробництві новацій і вдосконалень, найновіших досягнень науки і техніки.

Тривалий час концентрація виробництва здійснювалась, головним чином, на основі концентрації капіталу. Метод централізації капіталу не був розповсюджений. Централізація капіталу — це збільшення розміру капіталу шляхом об’єднання капіталів декількох економічних суб’єктів в один великий капітал. Централізація капіталів може бути як добровільною, так і примусовою. Перший спосіб здійснюється на основі добровільного об’єднання капіталів окремих капіталістів у один капітал у тій чи іншій господарсько-правовій формі. Другий спосіб — це поглинання в процесі конкуренції більш великими підприємствами малих і дрібних капіталістичних підприємств.

Приблизно через 25—35 років після промислового перевороту в Англії кількість накопичених новацій і вдосконалень привели до якісних змін у характері і рівні техніки. Ці зміни настали в другій половині ХІХ ст., особливо в його, останній третині, коли здійснився ряд суттєвих зрушень у техніці.

Важливими технічними досягненнями були винахід бесемерівського конвертера (1865) і сіменс-мартенівської печі (1864), які ознаменували революцію в методах виплавки сталі; створення домен з добовою виплавкою 100 т (кінець 70-х рр.); впровадження парових молотів небаченої сили; застосування у виробництві і на транспорті двигунів внутрішнього згорання; виникнення і розвиток нових галузей виробництва — переробки нафти, електротехніки, автомобілебудування.

Технічні і структурні зрушення в промисловості зумовили зростаюче значення великих підприємств. На новому етапі розвитку техніки зросли мінімальні розміри капіталу, необхідного для функціонування підприємств на новій технології виробництва, і розміри самих підприємств, тому лише за таких умов застосування нової техніки могло бути економічно ефективним. Застосування нових способів виготовлення продукції, наприклад, виплавки сталі, на дрібних підприємствах виявилось і технічно неможливим, і економічно невигідним. Нові галузі і виробництва за своїм характером могли існувати на базі великих підприємств. Зосередження нової техніки, нових методів виробництва на великих підприємствах давало їм можливість одержувати значні економічні прибутки, що прискорювало концентрацію капіталу. Суттєві зміни в техніці і в галузевій структурі промислового виробництва потягнули за собою прискорене збільшення його концентрації.

Якщо ще на початку другої половини ХІХ ст. в галузях економіки діяли дрібні та середні за розміром підприємства, то на початку останньої третини цього століття стали швидко з’являтися великі і надвеликі підприємства та їх об’єднання і союзи. Цей процес привів до того, що вже на початку ХХ ст. саме великі підприємства почали визначати риси основних галузей промисловості.

Так, у 1909 р. у США 3060 підприємств промисловості з 268 491 підприємств (1,1 %) виробляли 43,8 % загального обсягу промислової продукції і зосереджували 30,5 % робочої сили. Це було принципово новим явищем у розвитку галузей виробництва, бо з’явились великі підприємства, які виділялися серед маси середніх, малих і дрібних підприємств і могли впливати і на конкуренцію, і на ринок, механізм його функціонування.

На певному етапі високий рівень концентрації виробництва об’єктивно веде до того, що основна його частина зосереджується в обмеженій кількості великих підприємств. Монополія і олігополія приходять на зміну вільній конкуренції, яка замінюється недосконалою конкуренцією.