Розділи

загрузка...
21.2.3. Становище найманої праці за капіталізму вільної конкуренції.; 21.2.4. Економічна рента і експлуатація найманої праці. ; Політична економія - Кривенко К.Т.

21.2.3. Становище найманої праці за капіталізму вільної конкуренції.

Згідно з положеннями неокласичної теорії заробітна плата найманого працівника повинна дорівнювати його граничному продукту (доходу). Такий підхід до визначення заробітної плати докорінно відмінний від марксистського підходу. К. Маркс зазначав, що праця найманого працівника на капіталістичному підприємстві складається з двох частин: перша — необхідна праця (V), результат якої привласнюється найманим робітником у формі заробітної плати. «Та обставина, що для підтримання життя робітника на протязі 24 годин досить половини робочого дня, анітрохи (підкреслено нами. — К. К.) не перешкоджає тому, щоб робітник працював цілий день» (Маркс К. Капітал. Т. 1. — К.: Держполітвидав України, 1954. — С. 195). За другу половину робочого дня робітник створює додатковий продукт (m), який Маркс назвав додатковою вартістю, що її капіталіст без еквівалента привласнює. На цій теоретичній основі К. Маркса і його послідовники розкривають зміст капіталістичної експлуатації трудящих. Таким чином, було підведено теоретичну базу, що законом капіталізму є експлуатація найманої праці.

Проте з принципово правильного теоретичного положення неокласиків, що в умовах конкуренції заробітна плата дорівнює граничному продукту праці, ще не випливає, що нібито експлуатація найманої праці за капіталізму вільної конкуренції не можлива. Історія свідчить, що це далеко не так.

Чому? Тому що за системи капіталізму вільної конкуренції вона виступала як досконала на ринках продуктів, засобів виробництва та капіталів. Що ж стосується ринку праці, то тут конкуренція за капіталізму вільної конкуренції скоріше виступала як недосконала. Практично вона (недосконала конкуренція) приводилася капіталістичним класом в дію шляхом застосування монопсонії: це ринок, на якому є лише один покупець товару, послуги, ресурсу, праці.

Капіталістичний клас відносно робітничого класу виступав на ринку праці як володар, який диктує умови праці, в тому числі і величину оплати праці. Графічно це показано на рис. 21.1.

Заробітна плата за досконалої конкуренції  на ринку праці і за капіталістичної монопсонії

Рис. 21.1 Заробітна плата за досконалої конкуренції на ринку праці і за капіталістичної монопсонії

Якби конкуренція була на ринку праці між найманими робітниками і капіталістами-підприємцями досконалою, то заробітна плата робітників дорівнювала б конкурентній заробітній платі Wg, яка еквівалентна альтернативній вартості робочої сили як ресурсу. Але капіталіст, користуючись владою на ринку праці, застосовує монопсонію, тобто вводить заробітну плату нижче конкурентного рівня, скажімо, на рівні Wm.

Розглянемо соціально-економічні наслідки капіталістичної монопсонії на ринку праці.

21.2.4. Економічна рента і експлуатація найманої праці.

П. Самуельсон так описує становище робітників за капіталізму докейнсіанської революції. У минулі віки заробітна плата скрізь була низькою. Робітники вважали себе цілковито у володінні господаря. Їхнім становищем були зубожіння і темнота. Вони не могли вистояти в боротьбі з підприємцем, сила якого за будь-якого конфлікту була незрівнянно більшою. Підприємства були організовані на принципах диктаторства. Робітник був лише «гвинтиком машини», роботом. Таким було становище робітників, що підтверджується історичними фактами і документами (див.: Самуэльсон П. Экономика. Вводный курс: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1964. — С. 168).

За такого становища робітника — нужденного і неорганізованого — капіталістам досить легко можна було користуватися монопсонією, зробити її правилом на ринку праці. Таким чином, зарплата робітників, можливо, протягом всього існування капіталізму вільної конкуренції була нижчою альтернативної вартості робочої сили. Капіталісти свідомо порушували економічний закон оплати праці, бо це давало їм можливість підвищувати свої прибутки за рахунок найманої праці і зубожіння робітників.

Різниця між заробітною платою, еквівалентною альтернативній вартості робочої сили (Wg), і заробітною платою, яка установлювалась капіталістом самочинно (Wm,), являє собою економічну ренту, яку капіталіст привласнює, користуючись своєю владою на ринку праці.

Отже, на рис. 21.1 економічна рента становить величину, рівну паралелепіпеду Wg Wm Em Eg. Економічна рента характеризує експлуатацію капіталістами найманої праці і рівень цієї експлуатації.

Економічна рента — це різниця між конкурентною заробітною платою, еквівалентною альтернативній вартості робочої сили, і заробітною платою, яка формується на монопсонічному ринку праці.

Такий характер ринку праці був визначальним для всієї епохи капіталізму вільної конкуренції. Проте слід сказати, що заробітна плата і в умовах цього капіталізму поступово зростала, але як правило, таким чином, щоб вона не досягала рівня конкурентної заробітної плати.

Отже, можемо зробити висновок, що на практиці капіталізм вільної конкуренції — це економічний лад, побудований на приватній власності на речові ресурси виробництва, використанні найманої праці, системи конкурентних ринків і монопсонії на ринку праці та мотивуючого стимулу — прибутку.