Розділи

загрузка...
20.2.3. Механізм господарювання та право.; 20.2.4. Основні теорії державного регулювання.; Політична економія - Кривенко К.Т.

20.2.3. Механізм господарювання та право.

Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм забезпечує взаємозв’язок базису і надбудови. Форми господарювання — це зміст господарського права. Їх удосконалення відбувається за допомогою суб’єктивної діяльності за рахунок впливу правових норм, актів на механізм господарювання. Механізм господарювання, будучи сам по собі внутрішньо суперечливим, зумовлюється у своєму розвитку суперечностями, що виникають між новими організаційно-економічними формами і правовими відносинами. Внаслідок цього функціонуючий механізм господарювання відрізняється від законодавчо оформленого. Аналізуючи механізм господарювання у політекономічному аспекті, необхідно виходити як з його економічного змісту, що сягає своїм корінням в глибинну суть виробничих відносин, так і з інших його сторін, зокрема тих, що належать до сфери економічної політики та справляють на нього істотний зворотний вплив.

І ще один штрих у розумінні структури господарського механізму. Кожна з форм господарювання виступає одночасно і як метод господарювання, що зумовлює необхідність і можливість розгляду господарського механізму як системи форм і методів господарювання.

20.2.4. Основні теорії державного регулювання.

Ідеологічною платформою регулювання економіки у побудові господарського механізму є напрям кейнсіанства і неоконсервативних концепцій. Модель Кейнса передбачає стимулювання сукупного «ефективного» попиту шляхом «спонукання» до інвестування приватного капіталу, а також через державне фінансування суспільних робіт і деякий перерозподіл через бюджет національного доходу на користь незаможних. Основними інструментами регулювання в моделі Кейнса були державний бюджет, дефіцитне фінансування економіки, маніпулювання обліковою ставкою. Ця модель була використана в США в економічній політиці Ф. Д. Рузвельта і показала непогані результати. Кейнсіанство являє собою особливу концепцію регулювання економіки, пов’язану в першу чергу з непрямим макроекономічним регулюванням. Її цільові пріоритети — зайнятість і стабільність економічного зростання, а інструменти — державний бюджет і кредитно-грошова політика. Кейнс і його послідовники виходять з принципової посилки про те, що чисто ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільне економічне зростання і повну зайнятість, і саме тому потрібне втручання держави.

Прихильники неокласичної теорії виходять з постулату про тенденцію капіталістичної економіки до рівноваги, стійкості і стабільності. Вони стверджують, що ринок і конкуренція, гнучкість цін — кращі механізми встановлення економічної рівноваги. На межі 70—80-х рр. ХХ ст. кейнсіанська теорія і заснована на ній політика були піддані критиці з боку неоконсервативного напряму, і в першу чергу з боку монетаристів. Вони підкреслювали інфляційний характер кейнсіанських рецептів дефіцитного фінансування. Дійсно, в цей час розгул інфляції стає першорядною проблемою західної економіки. Неоконсерватори звинувачували в цьому кейнсіанську політику.

Основним ідеологом антикейнсіанських позицій був Мілтон Фрідмен, лауреат Нобелівської премії, американський економіст. Альтернативу державному регулюванню він бачить у свободі конкуренції і підприємництва. Поділяючи ідеї А. Сміта з приводу «економічної» людини, він виступає проти втручання держави у грошовий обіг. На ідеології А. Сміта була побудова економічна політика Р. Рейгана.

Прихильники неоліберальних концепцій вважають, що треба відмовитися від кейнсіанських рецептів антициклічного регулювання, що ведуть до різких коливань грошової маси, і перейти на суворе регулювання грошей в обігу незалежно від кон’юнктури. Грошова маса повинна збільшуватися лише відповідно до довгострокового темпу зростання національного доходу. Виступаючи проти зростання витрат держави, вони вважають, що найкраще, що може зробити держава, — це скоротити власні прибутки і витрати та знизити податки.

Але неокейнсіанці, як і раніше, виходять з того, що в капіталістичній економіці існують стійкі принципи, які викликають відхилення від стабільного зростання і оптимального використання ресурсів, і для їх коригування необхідна держава. Але, враховуючи нові умови і критику своїх противників, вони вносять нові аспекти порівняно з Кейнсом.

Таким чином, криза кейнсіанства пожвавила неокласичний напрям, але і привела одночасно до подальшого розвитку самого кейнсіанства. Відмінність між ними — у відповідях на питання: хто здатний швидше, ефективніше, дешевше пристосувати економіку до нерівноважних ситуацій — ринок чи держава?