Розділи

загрузка...
14.4. Державна підтримка аграрної сфери та аграрних перетворень; Політична економія - Кривенко К.Т.

14.4. Державна підтримка аграрної сфери та аграрних перетворень

Важливе значення в Україні приділяється державній підтримці реформування аграрного сектору. У цій важливій роботі держава надає пріоритетного значення розвитку сільського господарства. Зусилля держави концентруються на відродженні села на індустріальній основі сучасного рівня, сприянні розвитку і зростанню обсягів аграрного виробництва, перетворенні АПК у високоефективний, експортоспроможний сектор економіки. Це сприятиме зростанню добробуту населення. Усе це передбачає, що агропромисловий комплекс має стати одночасно й лідером економічних реформ.

У питаннях реформування АПК найгострішою є проблема прискорення земельної реформи. Основний принцип реформування земельних відносин: земля повинна належати тим, хто її обробляє, мати власника і господаря.

Україна пройшла значну частину шляху до утвердження приватної власності на землю. Селяни стали власниками земельних паїв, однак отримані ними сертифікати не забезпечують реалізацію права володіння, користування та розпорядження приватною власністю на землю в повному обсязі. Основне завдання аграрної реформи — запровадження дієвого мотиваційного механізму докорінної перебудови сільськогосподарського виробництва, підвищення його якісних характеристик та ефективності — виявилося нереалізованим. А без цього марно сподіватися на залучення в АПК серйозних інвестицій на його технічне і технологічне переоснащення, формування на селі реального власника, підвищення добробуту та соціального захисту сільських жителів.

Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» створює вагомі передумови для істотного прискорення ринкових перетворень на селі, завершення реформування громадського сектору сільськогосподарського виробництва на основі приватної власності. Однак визначених Указом норм (за всієї їх значущості) недостатньо для відчутної зміни на селі ситуації на краще. Приватна власність і засновані на її підвалинах нові господарства не запрацюють, якщо не буде створено ефективних механізмів кредитного обслуговування села, спеціалізовані банківські інституції. Зробивши крок до утвердження приватної власності на землю, потрібно одночасно визначитися і стосовно проблеми кредитування.

Треба вирішити і питання реструктуризації і погашення державою боргових зобов’язань колективних сільськогосподарських підприємств у ході їх реформування у приватні підприємства і господарства з орендними відносинами. Цей крок також може бути ефективним лише за відповідної системи кредитування.

Таким самим нагальним є інституціональне забезпечення реформ і створення на селі сучасної ринкової інфраструктури.

Потребує суттєвого вдосконалення й заснована раніше (державна за своєю суттю) система лізингу сільгосптехніки. І в цьому питанні слід дивитися вперед. За кілька років наявна на селі техніка стане повністю непридатною для експлуатації. Утвердження приватної власності на землю створює передумови для відповідних змін і в механізмах лізингу.

Реформування економічних відносин на селі відбудеться лише за умов захисту прав власника на землю. Інструменти такого захисту існують у всіх країнах, де діють відповідні відносини.

Вирішення зазначеного комплексу завдань визначає зміст реформи аграрних відносин, яка здійснюється в Україні. Наведемо ключові напрями реформ.

1. Реальне (а не формальне) реформування колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) на засадах приватної власності. Держава повинна гарантувати свободу вибору організаційних форм приватного господарювання, що приходять на зміну КСП. Визначальними в цьому мають бути вищий рівень персоніфікації власності, максимальне забезпечення цілісності господарсько-територіальних комплексів, що забезпечить ефективне використання землі, майна, розвиток соціальної сфери села.

2. Перехід на земельно-орендні відносини між власниками землі (земельних паїв) та суб’єктами господарювання. У цьому процесі необхідно забезпечити:

обов’язкову платність за використання землі між суб’єктами земельних відносин, що стимулюватиме закріплення на ній більш ефективного господаря, раціональніше її використання та сприятиме соціальному захисту (через орендну плату) селян — власників землі;

спрощену процедуру індивідуальної та групової передачі селянами земельних паїв і майна в оренду приватним формуванням і введення повідомно-реєстраційного порядку передачі — одержання земельних паїв у оренду.

3. Розвиток особистих підсобних господарств і перетворення найбільших з них у товарні господарства селян — міні-фермерські господарства. За роки незалежності та переходу до ринкової системи приватний сектор забезпечив відчутне зростання обсягів виробництва. Його частка у виробництві сільськогосподарської продукції збільшилась з 29,4 до 59,9 %.

Для того щоб надати більшого простору дальшому розвиткові цього сектору, потрібно забезпечити:

безперешкодне вилучення селянами (за їх бажанням) земельних паїв з КСП та розширення за рахунок цих паїв особистих підсобних господарств без надання їм статусу юридичної особи (фермерських господарств) і підвищення таким чином рівня товарності цих господарств;

виділення селянам (на отриманий земельний пай) у натурі майна в рахунок погашення майнового паю, заборгованості із заробітної плати, а саме: будівель і споруд, приміщень, техніки, робочої продуктивної худоби, знарядь праці тощо;

вирішення питань щодо передачі у власність і користування земельних ділянок працівникам соціальної сфери села (учителям, медпрацівникам, працівникам закладів культури та ін.) за рахунок земель запасу і резервного фонду;

прискорення організації сільськогосподарських сервісних кооперативів.

4. Усебічний розвиток інфраструктури ринку сільгосппродукції, забезпечення його прозорості, паритетності, створення рівних умов для конкуренції всіх учасників аграрного ринку. З цією метою передбачається:

стимулювання створення селянських (фермерських) кооперативів та приватних підприємств у сфері агросервісу, переробки і збуту продукції шляхом поширення на всю сферу агросервісу системи пільгового оподаткування, яка діє для сільського господарства, тощо;

забезпечення закупівлі для державних потреб ресурсів і продукції та продаж сільгоспвиробникам виключно через аукціони й біржі незалежно від власності та розмірів підприємств;

надання державної підтримки за програмами розвитку аграрного сектору (племінна справа, селекція тощо) виключно на конкурентних засадах і на зворотній основі або з пайовою участю суб’єктів господарювання;

запровадження ефективних механізмів регулювання експортно-імпортних операцій, недопущення імпорту неякісних продуктів і продовольчих товарів, виробництво яких у необхідних обсягах може здійснювати національний АПК.

5. Удосконалення економічних і фінансово-кредитних відносин на селі, а саме:

запровадження іпотечного кредитування під заставу землі з реально діючим механізмом її вилучення в разі неповернення кредитів;

заснування Земельного (іпотечного) банку;

створення механізму фінансових гарантій повернення кредитів сільгосптоваровиробниками через спеціалізовані структури за оцінкою платоспроможності та санації підприємств;

забезпечення адресності підтримки окремих диверсифікованих галузей виробництва (наприклад виробництва зерна) за рахунок цільових позичок (насіння, техніка) під конкретну продукцію;

запровадження механізмів відповідальності власників та керівників підприємств і господарств за своєчасну виплату заробітної плати та дивідендів, а також за розрахунки з державою.

6. Удосконалення управління агропромисловим комплексом та регулювання економічних відносин на ринкових засадах. Із цією метою передбачається:

розмежувати функції державного управління (форми власності і господарювання, земельні, майнові та трудові відносини, структуру управління, розвиток інфраструктури аграрного сектору тощо) та функції господарського управління (ресурсне забезпечення, організація виробництва, збут продукції, фінансово-кредитне забезпечення тощо);

здійснити на рівні центральних органів виконавчої влади дальше об’єднання функціонально споріднених інститутів, перевести на корпоративне утримання галузеві й господарські структури управління;

реорганізувати на місцевому рівні управління сільського господарства в підрозділи (агентства) з реформування та сприяння розвитку агропромислового комплексу (з покладенням на них вирішення завдань земельної реформи, розвитку агросервісної інфраструктури та інфраструктури продовольчого ринку). Предметом особливої уваги має стати створення сучасної ринкової системи матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва.

7. Суттєве вдосконалення правового забезпечення проведення аграрної реформи.

В Україні реалізуються завдання земельної реформи. Майже 6,1 млн громадян отримали земельні паї, обсяг яких становить близько половини земельних угідь країни. В основному завершено приватизацію присадибних ділянок, їх власниками стали близько 11 млн громадян. Отже, можна стверджувати: зроблено перший рішучий крок до реалізації кінцевої мети земельної реформи — безоплатної передачі землі у власність тим, хто на ній працює, формування платних орендних відносин і ринку землі. (Див.: Україна: поступ у XXI століття: Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000 — 2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000 р. — 23 лют.)

Термінологічний словник

Агропромислова інтеграція — посилення взаємозв’язків і органічне поєднання сільського господарства і пов’язаних галузей, які обслуговують сільське господарство, постачають йому ресурси і доводять його продукцію до споживача.

Агропромисловий комплекс (АПК) — сукупність галузей, зайнятих виробництвом продукції сільського господарства, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача.

Земельна рента — економічна категорія, що виражає економічні відносини, пов’язані з формами власності на землю та її використанням, економічна форма реалізації права власності на землю. В умовах ринкової економіки може виступати у формі диференціальної, абсолютної та монопольної ренти.

Земельний кадастр (франц. Сadastre) — сукупність відомостей про природний, господарський та правовий стан земель. Включає дані щодо реєстрації землекористувань, обліку родючості та якості земель, бонітування ґрунтів та економічної оцінки землі.

Земельні відносини — економічні відносини в суспільстві, пов’язані з володінням і користуванням землею як головним засобом виробництва в сільському господарстві.

Землеволодіння — володіння землею на праві власності, що історично виступає в різних формах.

Землекористування — умови, порядок і форми господарського використання землі особами або колективами, які не мають на неї права землеволодіння.

Земля в сільському господарстві — головний засіб сільськогосподарського виробництва, його активний елемент. Земля є предметом, на який спрямована праця (обробіток, сівба тощо), і водночас знаряддям виробництва.

Оренда землі — форма землекористування, за якою власник ділянки землі передає її на певний строк іншій особі (організації) для ведення господарства за винагороду (орендну плату).

Орендна плата — грошові суми, що їх сплачують орендарі за користування орендованою землею та майном за договором оренди.

Сільське господарство — одна з основних сфер матеріального виробництва; вирощування сільськогосподарських культур і розведення сільськогосподарських тварин для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною.

Ціна землі — грошова сума, що її одержує власник землі за реалізації земельної ділянки. Величина ціни землі залежить від розміру земельної ренти і рівня позичкового процента. Ціна землі є капіталізованою земельною рентою.

Контрольні запитання і навчальні завдання

1. Що є причиною існування земельної ренти в ринковій економіці?

2. У чому полягає різниця між диференціальною рентою І і диференціальною рентою ІІ?

3. Що є джерелом абсолютної земельної ренти?

4. Які основні фактори впливають на ціну землі?

5. Назвіть основні форми господарювання в аграрному секторі України.

6. Є чотири земельних ділянки, однакових за площею, але різних за родючістю. У кожну ділянку землі орендарі вкладають рівні капітали в сумі 10 000 грн., але отримують різну кількість зерна: з першої ділянки — 60 ц; з другої — 80 ц; з третьої — 100 ц; з четвертої — 120 ц. Середня норма прибутку на вкладений капітал становить 20%. Розрахуйте:

а) диференціальну ренту І з цих ділянок;

б) диференціальну ренту II за умови додаткового вкладання капіталу в сумі 10 000 грн. у четверту ділянку.

7. Є три ділянки, що розташовані на різних відстанях від ринку збуту, але з однаковою родючістю ґрунту. У всі ділянки вкладені рівні капітали на виробництво продукції в сумі 20 000 грн. і вирощений однаковий урожай — 200 ц. Витрати, пов’язані з доставкою продукції до ринку збуту, з першої ділянки становлять 2000 грн., з другої — 4000, з третьої — 6000 грн. Середня норма прибутку дорівнює 20%. Розрахуйте величину диференціальної ренти І (за місцезнаходженням).

8. Землевласник здав у оренду земельну ділянку, а також будівлі і споруди вартістю 15 тис. грн. За орендним договором термін дії якого 30 років, орендар зобов’язаний платити землевласнику земельну ренту в сумі 2000 грн. на рік. Визначіть орендну плату, яка привласнюється землевласником протягом року.

9. Землевласник отримує щорічно 6000 грн. ренти, банк виплачує своїм вкладникам 5% річних. Визначіть, за якою ціною буде продано земельну ділянку і як зміниться ціна землі, якщо банк знизить процент із 5% до 3%.

10. Яка форма підприємництва найбільш характерна для аграрного сектору України?