Розділи

загрузка...
15.1. Аналіз ринку товарів і послуг; Моделювання економіки - Вітлінський В.В.

15.1. Аналіз ринку товарів і послуг

Ринок товарів і послуг у моделі зазвичай задається рівнянням збалансованого доходу (продукту) Y і агрегованих витрат, приватних і державних. Розглядатимемо короткотерміновий період, а тому вплив інвестицій на основний капітал не беремо до уваги. Агрегований попит на товари і послуги невиробничого споживання та інвестиційного характеру з боку приватного сектору D() аналізуватимемо агреговано, без виявлення відмінностей між ними.

Сукупний попит складається з приватнихD() і державних G очікуваних витрат*3, які в точці рівноваги дорівнюють виробленому продукту:

*3: {Строго кажучи, відмінність фактичних витрат від очікуваних (бажаних чи запланованих) уже ставить перед необхідністю розглядати динамічний аспект поведінки макроекономіки, хоча й у неявному вигляді.}

(15.1)

У рівнянні рівноваги ринку товарів і послуг (15.1) розташування аргументів під знаком функції агрегованого попиту буде у подальшому зафіксоване, що дозволить у майбутньому уникнути нагромадження, дозволяючи відповідні частинні похідні позначати підпорядкованим індексом, тобто

Функція сукупного приватного попиту D() залежить від: доходу до розпорядження YD,реальної ставки відсотка (r – p), де r — номінальна ставка відсотка, p — темпи інфляції, A — приватне багатство.

Характер основних реакцій економіки (приватного попиту) на зміни доходу до розпорядження, реального відсотка і приватного багатства задається знаками похідних виробничої функції приватного попиту по відповідних аргументах Di, i = 1, 2, 3. Зокрема, збільшення доходу до розпорядження на одиницю зумовлює зростання агрегованого приватного попиту, дещо меншого за одиницю, що передбачає в загальному випадку збереження частки виробленого доходу. Підвищення реального відсотка робить дорожчими споживчий та інвестиційний кредити, скорочує приватний попит, звідси — від’ємне значення похідної D2. Знак похідної D3додатний, оскільки накопичення приватного багатства збільшує агрегований приватний попит.

Дохід до розпорядження YD у загальному випадку являє собою алгебраїчну суму виробничого доходу Y, податків T, доходів, отриманих від особистого багатства rb та інфляційного податку на багатствo pA:

(15.2)

У моделі припускається, що приватний сектор в оцінюванні величини свого доходу до розпорядження реагує на очікувану величину інфляції p, а не на фактичну інфляцію. Приватне багатство у реальному вираженні A подається портфелем, що складається з двох активів: вартості грошей і державних облігацій , які дефлятовані за індексом цін P. Рівняння портфеля будується для реальних активів з коефіцієнтами, що дорівнюють одиницям, тож приватне багатство визначається лише відношенням реальної вартості активів:

(15.3)

Зазначимо, що в реальному випадку вплив портфеля активів на приватний попит залежить від форми накопичення багатства, бо приватний попит залежить як від багатства, так і від доходу до розпорядження. Якщо, приміром, накопичення приватного багатства відбувається у формі грошей, то, оскільки у цьому випадку реакція приватного попиту на багатство визначається як похідна складної функції:

тому що

, бо

Наприклад, нерівність має місце за виконання додаткової умови, а саме — гіпотези щодо більш сильного прямого впливу грошей на приватний попит порівняно з їхнім впливом на дохід до розпорядження. У загальному випадку реакція приватного попиту на зростання реальних грошових балансів не визначена.

З іншого боку, якщо приватне багатство накопичується у формі облігацій і , то реакція приватного попиту задається похідною:

Оскільки базові реакції приватного попиту задані умовами рівноваги ринку товарів і послуг, то в загальному випадку знак реакції природно обрати додатним (якщо очікувана інфляція не перевищує ставки номінального відсотка). Це (додатне значення реакції) є суттєвим для стійкості системи макроекономічної динаміки.

Аналогічна невизначеність існує щодо реакції приватного попиту на зміну ставки відсотка

Приватний попит, зокрема, зростатиме (Dr > 0) за збільшення ставки відсотка лише тоді, коли ефект доходу перевищуватиме ефект заміщення.

У загальному випадку природно вважати, що зростання ставки відсотка призводить до подорожчання кредиту, що викликає скорочення приватного попиту як на споживчому ринку, так і на ринку інвестицій. Тому має місце нерівність (Dr < 0), котру (від’ємний знак) вважатимемо основною.

Наявність виокремлених невизначеностей надзвичайно важлива, особливо щодо стійкості системи і властивостей стаціонарного стану системи.

Вважаючи постійними всі параметри і змінні у рівнянні окрім доходу і відсотка, в малому околі точки рівноваги реального ринку (Y*, r*) можна обчислити співвідношення для змін цих змінних:

Прийняті раніше умови, зокрема те, що (Dr < 0), зумовили вздовж кривої рівноваг ринку товарів і послуг нерівність, яка визначає вигляд IS-кривої у координатах «дохід—відсоток», котре має від’ємний кут нахилу:

оскільки ,

Згідно з теоремою про неявну функцію, умови якої вважаються виконаними, у досить малому околі точки рівноваги реального ринку існує функція:

(15.4)

за заданого значення ставки відсотка і функція:

(15.5)

за заданого значення сукупного доходу, що показано в їх записі.

Ці (неявні) функції дозволяють обчислити реакції точки рівноваги ринку товарів і послуг на зміну параметрів системи. У попередній темі ці реакції (мультиплікатори) системи мали інтерпретацію короткотермінової економічної політики, котра у даному випадку є фіскальною, чи бюджетно-податковою політикою. Наприклад, якщо уряд збільшує бюджетні витрати, тобто проводить стимулюючу фіскальну політику, то, припускаючи гіпотезу щодо незмінності рівноважної ставки відсотка, вироблений продукт (його рівноважне значення) зростає:

бо з (15.1) та з (15. 2) маємо:

тобто:

а звідси:

Відповідно, якщо урядові витрати впливають лише на ставку відсотка (не розрізнятимемо номінальну і реальну ставки відсотка, якщо очікувана інфляція постійна), коли уряд бере позики на вільному ринку (емісія державних цінних паперів), то матимемо:

Тобто зростання бюджетних витрат, що фінансуються за рахунок державних боргів, зумовлює підвищення ставки відсотка, що дає змогу урядові продовжувати брати позики на вільному ринку.

Можливість обчислення відповідних мультиплікаторів, тобто оцінки короткотермінових ефектів реалізації макроекономічної політики, є цінним інструментом теоретичного аналізу та розроблення практичних рекомендацій.

Але загалом дослідження окремо взятого ринку товарів і послуг, хоча й найважливішого, пов’язане з численними гіпотезами.

Це можна побачити з характеру функцій (15.4) і (15.5), котрі залежать від шести параметрів, стосовно до яких можна робити досить загальні припущення і висновки. Наприклад, оскільки приватне багатство — параметр системи, то збільшення державних витрат у короткотерміновому періоді не сприяє зростанню активів, що означає фінансування бюджетного дефіциту лише за рахунок податків. Звичайно, це — одна з гіпотез, викликана тим, що модель надмірно спрощена. Однак головне полягає у тому, що реальний дохід і ставка відсотка змінюються в ринковій економіці одночасно завдяки взаємодії реального ринку і ринку грошей. Для цього треба дослідити другий макроекономічний ринок — ринок фінансів, який редукується до ринку грошей.