Розділи

загрузка...
8.2.2. Стандарти і вимоги, пов'язані з охороною здоров'я, промисловістю і технікою безпеки; Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

8.2.2. Стандарти і вимоги, пов'язані з охороною здоров'я, промисловістю і технікою безпеки

Цю групу нетарифних обмежень було введено тому, що національні технічні, адміністративні та інші норми або правила їх застосування створюють протекціоністський бар'єр на шляху імпортного товару. До них належать перешкоди на шляху ввезення, що виникають через відмінності між національними промисловими стандартами, системами вимірювань і інспекцій якості, вимогами техніки безпеки, санітарно-ветеринарними нормативами, правилами маркування і пакування товарів.

Такі обмеження зовнішньоторговельного обороту можуть діяти як на кордоні, так і всередині країни призначення товару. Вони або взагалі перекривають шлях іноземному товару на внутрішній ринок країни, або значно підвищують його ціну через те, що товар потребує істотної переробки або доробки.

На відміну від інших засобів зовнішньоторговельної політики ця група бар'єрів виникла переважно не як її інструмент, а як об'єктивна необхідність, зумовлена потребами масового виробництва, міркуваннями безпеки або охорони здоров'я. Але через інтернаціоналізацію господарського життя ці норми об'єктивно перетворюються на важливий інструмент зовнішньоторговельної політики, наповнюються явним протекціоністським змістом. Мало того, останнім часом наочно виявляється тенденція до цілеспрямованої розробки стандартів і норм з тим, щоб якнайбільше захистити інтереси національних виробників.

Так, на початку 60-х років між західноєвропейськими і американськими фірмами розгорнулася боротьба навколо технічних стандартів на кольорове телебачення. Ішлося про розробку міжнародних норм, що забезпечать сумісність систем телепередач і телеапаратури різних країн. Західноєвропейські монополії добилися укладення угоди, побудованої на європейських стандартах, і таким чином перекрили шлях прямому експорту із США.

Необхідно наголосити на складності оцінки впливу технічних бар'єрів на міжнародну торгівлю. Це пояснюється, по-перше, тим, що їх дуже важко виявити, а по-друге, вони по-різному діють щодо до різних країн і товарів. Технічні бар'єри найістотніше впливають на торгівлю продукцією машинобудування, хімічними і харчовими товарами.

У 60-ті роки у зовнішньоторговельному обороті між Великобританією, Францією і ФРН через розбіжності в технічних нормах не могло обертатися близько 1/3 номенклатури електротехнічних виробів.

За підрахунками, що характеризують структуру застосовуваних технічних бар'єрів, найпоширенішою їх групою є стандарти й вимоги безпеки. Далі — це вимоги до упаковки і маркірування товарів, а потім — перешкоди через відмінності у вимогах до товаросупровідних документів.

Широке застосування технічних бар'єрів зробило їх об'єктом міжнародних переговорів у межах різних організацій, зокрема в ГАТТ і ЮНКТАД. Обговорення цих проблем засвідчило, що тут діють суперечливі тенденції. З одного боку, об'єктивні потреби, що випливають з інтернаціоналізації міжнародного економічного життя. Це потребує уніфікації норм і правил, що стосуються товарів і торгівлі. З іншого боку, конкуренція, що загострюється на світовому ринку і призводить до дедалі активнішого використання технічних бар'єрів як інструменту зовнішньоторговельної політики.

При цьому іноді доходить до абсурду. Так, газета "Вісті" від 8 лютого 1995 р. писала, що відповідно до рішення ЄС введені стандарти кривизни на банани. Крім того, в англійських пивницях у зв'язку з переходом на метричну систему вимірювання мають кардинально змінитися розміри кухлів, склянок, чарок тощо.

Відмінність національних стандартів справляє подвійний вплив на міжнародний обмін. З одного боку, відкривається можливість міжнародної торгівлі, а з іншого боку, у разі виникнення розбіжностей створюються перешкоди для неї. Такі розбіжності висувають на шляху міжнародного товарообороту практично непереборні перешкоди.

Протягом тривалого історичного періоду на базі національних господарських комплексів сформувалися національні системи стандартів: американська, англійська, французька, німецька та ін. Водночас навіть у масштабах однієї країни кількість національних стандартів дуже велика. Наприклад, у США використовується понад 20 тис. промислових стандартів. Майже така сама кількість стандартів діє у країнах Західної Європи. У результаті стандартизація на національній основі висуває різні вимоги до одних і тих самих параметрів.

Відмінності в національних і фірмових стандартах складалися об'єктивно. Однак на певному етапі вони так само об'єктивно перетворилися на протекціоністський бар'єр.

Як же долаються подібні перешкоди? Один із шляхів — випуск десятків модифікацій однієї і тієї самої базової моделі. Однак це коштує дуже дорого. Інший шлях — створення міжнародних стандартів, що дає змогу знизити виробничі витрати, підвищити продуктивність праці і тим самим конкурентоспроможність товарів. Саме тому ділові кола і уряди багатьох країн виявляють особливий інтерес до питань міжнародної стандартизації. Велику увагу цим проблемам приділяють транснаціональні корпорації (ТНК), виробнича діяльність яких побудована на обміні продукцією, що виробляється підприємствами, розташованими в багатьох країнах.

Питаннями уніфікації стандартів дедалі активніше займаються міжнародні організації, зокрема Міжнародна організація з питань стандартизації (МОС), Міжнародна електротехнічна комісія (МЕК), Міжнародна організація мір і вагів (МОМВ), Міжнародна організація законодавців метрології (МОЗМ).

Велика робота з питань стандартизації виконується в межах ЄС і ЄАВТ. Ще в 1964 р. ці міжнародні організації домовилися про взаємні консультації щодо технічних норм і стандартів. Наприкінці 60 — на початку 70-х років країни ЄАВТ підписали угоду про взаємне визнання стандартів і випробувань на відповідність стандартам. Угода засновувалася на принципі, відповідно до якого країни-екс-портери гарантують дотримання стандартів країн-імпортерів.

Країни ЄС розпочали аналогічну роботу на початку 60-х років. У 1969 р. Рада міністрів ЄС ухвалила програму так званого поетапного усунення технічних бар'єрів у торгівлі всередині ЄС. У 1972 р. було затверджено перші дванадцять директив, що встановлювали єдині для країн ЄС стандарти на побутове енергоустаткування, миючі засоби, трактори, текстильні вироби і деякі інші товари. Ця робота триває й досі.

Для координації політики в галузі стандартизації між двома європейськими інтеграційними угрупованнями на початку 60-х років було створено Європейський комітет з координації електротехнічних стандартів (ЄККЕС). Торгово-політичне значення цього кроку прозоре — створити протекціоністські заслони на шляху конкуруючої продукції з США та Японії.

Найважливішою визначальною складовою конкурентоспроможності товару на світовому ринку є його якість. При цьому важлива не якість товару сама по собі, а його відповідність вимогам ринку країни-імпортера. Ці вимоги визначаються правилами техніки безпеки, нормами санітарії та гігієни, які самі по собі не мають протекціоністського характеру. Проте система атестації, інспекції та перевірки якості імпортного товару може перетворитися на значну перешкоду, якщо вона пов'язана з великими витратами, потребує багато часу для здійснення або якщо атестація і перевірка якості здійснюються в імпортуючій країні, а їх методика заснована на характерних особливостях національних товарів.

Зазначена група нетарифних бар'єрів ефективно діє щодо електротехнічної продукції, різноманітного обладнання і хімічних товарів. Як правило, пропускання цих товарів через кордон супроводжується проведенням дорогих інспекцій, експертиз тощо. Часто такі інспекції мають передувати експортній операції, і товар до його відправлення у країну призначення повинен отримати своєрідну "технічну візу".

Попередня експертиза пов'язана також з виїздом експертів краї-ни-імпортера на підприємства країни-експортера за рахунок постачальника товару. На практиці це часто означає, що експортер змушений ознайомити експертів з технологією виробництва.

Необхідно зважати на те, що системи контролю якості в різних країнах різні. Міжнародні угоди з цих питань, як правило, відсутні, хоча існує багато регіональних і двосторонніх угод щодо конкретних товарів, які діють у межах окремих угруповань, наприклад у ЄС і ЄАВТ.

На початку 70-х років система попередніх експертиз і інспекцій якості товарів стала предметом багатосторонніх переговорів у межах ГАТТ, неодноразово обговорювалася в ЄЕК і на сесіях МОС. Як принцип, на основі якого може бути досягнуто угоди, запропоновано взаємно визнавати сертифікати якості продукції й результати випробувань. Цей підхід відображений у Підсумковому акті ОБСЄ.

Значну увагу проблемам технічних бар'єрів у торгівлі було приділено під час "Токійського раунду" ГАТТ. У результаті було укладено угоду — так званий Кодекс зі стандартів. Мета цієї угоди щодо технічних бар'єрів у торгівлі полягала в усуненні дискримінаційного використання стандартів, вимог до упаковки і маркування товарів, систем сертифікації та випробування якості. Передбачається, що вони мають формуватися і застосовуватися в такий спосіб, щоб не перешкоджати розвитку торгівлі. Для цього щодо імпортних товарів потрібно використовувати такі самі стандарти, адміністративні процедури й вимоги сертифікації, що й до товарів національного виробництва. У цьому зв'язку країни, що беруть участь у ГАТТ, взяли на себе такі зобов'язання:

• не застосовувати стандарти й технічні регламенти у протекціоністських цілях, а при їх розробці враховувати існуючі міжнародні стандарти;

• надавати товарам країн-учасниць національний режим щодо дії стандартів і технічних регламентів;

• не дискримінувати інші країни щодо умов доступу до національних методів випробувань і систем сертифікації товарів;

• забезпечувати по можливості, визнання державними органами країн-учасниць результатів випробувань, сертифікатів і знаків відповідності стандартам інших держав, що видаються компетентними органами.

Положення розглядуваної угоди зобов'язують усіх учасників повідомляти про підготовку нововведень у галузі стандартів (так звана нотифікація), що відмінні від міжнародних стандартів або ж потенційно здатні впливати на торгівлю інших країн-учасниць, а також нових систем сертифікації. У кожній країні-учасниці має бути створена інформаційно-довідкова служба, що зобов'язана надавати інформацію з цих питань будь-якій з держав — учасниць угоди.

Контроль за реалізацією угоди було покладено на Комітет з технічних бар'єрів. Практика засвідчила, що найбільшу увагу цей комітет приділяв проблемам удосконалення обміну інформацією, зокрема за допомогою нотифікацій про передбачуване введення нових стандартів, технічних регламентів або систем сертифікації. Усі зауваження (за термінологією ГАТТ — коментарі) мають бути подані протягом 45 днів, після чого країна може вводити нову технічну норму.

Країни — учасниці угоди щодо технічних бар'єрів на вимогу ГАТТ привели своє національне законодавство відповідно до нього. На практиці, однак, вони зберігають різні специфічні обмеження, які часто мають дискримінаційний характер. Так, останніми роками до США у зв'язку з використанням ними з протекціоністською метою національних систем стандартів висувалися претензії країнами ЄС, Японією, Австралією, Австрією, а також Скандинавськими країнами. Аналогічні докори лунали відносно Канади та Японії. Значні відмінності у стандартах незважаючи на зусилля, що докладаються щодо їх уніфікації, зберігаються у країнах Західної Європи. За період з 1980 по 1989 р. Секретаріатом ГАТТ було отримано 100 скарг з питань введення технічних регулювань і систем сертифікації безпосередньо від ЄС і 333 скарги від окремих країн Співтовариства.

Останніми роками багато уваги приділяється питанням безпеки товарів; ЄС прийняла спеціальну директиву, відповідно до якої в розподільну мережу допускається лише така продукція, що не становить загрози для життя і здоров'я споживачів. Виготовлювачі ж зобов'язані інформувати покупців про можливі ризики. За допуск на ринок небезпечних товарів накладаються штрафи.

Суворі правила щодо безпеки товарів (насамперед енергоустаткування, механічного і електричного інструмента, продуктів харчування тощо) існують у Швеції, Австрії та деяких інших країнах. Члени ЄАВТ і деякі європейські держави ухвалили рішення про застосування правил ЄС щодо безпеки товарів.

Загалом зрозуміла турбота держави про безпеку своїх громадян при використанні певних видів технічної та іншої продукції, яка може, однак, мати і протекціоністську мету. Про це, зокрема, свідчить конфлікт, що виник між США і Японією у зв'язку з торгівлею автозапчастинами. Міністерство транспорту Японії наводить великий перелік автодеталей, що визнані "небезпечними". Заміну і ремонт таких деталей можуть здійснювати лише автомайстерні, що мають відповідні сертифікати, які обмежують можливості продажу. Для того щоб отримати такий сертифікат, автомайстерні зобов'язані мати у штаті щонайменше двох механіків зі спеціальними ліцензіями і обладнання, яке Міністерство транспорту дозволяє використовувати. Такі правила звужують ринок послуг і обмежують можливість збуту фірмам, що торгують запчастинами. У цьому зв'язку Японія перебуває під загрозою введення економічних санкцій, оскільки відповідно зі ст. 301 Закону про торгівлю США можуть визнати японський ринок автозапчастин дискримінаційним.

Ще однією істотною перешкодою в торгівлі є відмінності в санітарно-гігієнічних нормах і вимогах охорони здоров'я, що встановлюються санітарно-ветеринарними службами і органами охорони здоров'я. В основному ці норми застосовуються щодо імпорту сільськогосподарських товарів, продуктів харчування, медикаментів, предметів парфумерії і косметики, отрутохімікатів.

Розглядувані норми формально не пов'язані із зовнішньоторговельною політикою і спрямовані на охорону здоров'я населення, тваринного і рослинного світу. Як і інші заходи прихованого протекціонізму, санітарно-гігієнічні норми і стандарти зовні однаково застосовуються як щодо іноземних товарів, так і щодо товарів місцевого походження. На практиці ж вони часто стають істотними перешкодами на шляху іноземних товарів. Наприклад, коли в 19681970 рр. Секретаріат ГАТТ склав перелік нетарифних обмежень і розіслав розвиненим країнам відповідну анкету, більшість із них назвали цю групу серед найістотніших торгово-політичних бар'єрів.

Визначити, що має на меті та чи інша норма — захист здоров'я споживачів або захист позицій національних виробників, — дуже важко. Вирішальним у цьому разі є порівняння впливу конкретної норми на національну продукцію і на імпортний товар.

Наведемо такий приклад. Певний час уряд США забороняв ввозити з Канади рибу, виловлену у Великих озерах, під приводом того, що їх вода містить багато промислових відходів і шкідлива для здоров'я населення. Однак з'ясувалося, що ця заборона не діяла щодо американських риболовецьких компаній, які займалися виловлен-ням риби в тих самих озерах. Зрозуміло, що це типовий приклад використання санітарної норми у торгово-політичних цілях. Звідси доходимо висновку: якщо санітарно-гігієнічні норми діють вибірково, тобто лише щодо іноземних товарів, то вони запроваджуються з торгово-політичних міркувань, внаслідок чого ці норми перетворюються на засіб протекціоністської політики.

Отже, санітарно-технічні норми різних країн, що регламентують ввезення товарів, істотно різняться, що посилює їх протекціоністський ефект. Франція, наприклад, певний час забороняла ввозити печиво, що містило барвник еритрозин, який широко використовували у Великобританії. Деякі рибні консерви, виготовлені у ФРН з використанням певних консервантів, заборонялося експортувати до Італії, Франції і Великобританії, де ці консерванти не застосовувалися.

В окремих випадках санітарно-карантинна служба вимагає від експортера надання сертифіката, що містить докладні відомості про виробництво товару, його склад, або не визнає сертифіката і сама здійснює тривалу і дорогу експертизу.

Особливо жорсткі санітарно-гігієнічні норми діють щодо ввезення продуктів і багатьох парфумерних виробів. Імпорт цих товарів у ряді країн пов'язаний з тривалою експертизою. В інших країнах він може бути дозволений лише в тих випадках, коли товар пройшов місцеву перевірку і був попередньо схвалений у країні імпорту. Усе зазначене, безсумнівно, дискримінує іноземну продукцію.

У межах міжнародних організацій, таких як Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО), а також у ГАТТ, здійснюються спроби розробити уніфіковані принципи і норми в цій галузі. У 1975 р. ВООЗ прийняла Схему атестації фармацевтичних продуктів, що є об'єктом міжнародної торгівлі. Країни, які приєдналися до цієї схеми, погодилися, що продукт, який ввозиться, повинен мати сертифікат, виданий компетентними організаціями експортуючої країни, на основі якого імпортуюча країна вирішуватиме питання про допуск товару на внутрішній ринок.

У межах ЄС наприкінці 1975 р. було досягнуто угоди про так званий негативний список хімічних препаратів, які не повинні використовуватися у країнах ЄС для виготовлення косметичних засобів.

Проте можна констатувати, що застосування комплексу санітарно-ветеринарних норм у торгово-політичних цілях багатосторонніми міжнародними угодами не регламентується. У цих умовах вони перетворюються на засіб боротьби за ринки.

Необхідно зазначити, що санітарно-ветеринарні вимоги до імпортних товарів (насамперед до продуктів харчування, фармацевтики, живих тварин) постійно підвищуються. І що вищий рівень економічного розвитку країни, то ці вимоги суворіші. У цьому зв'язку характерний випадок, про який повідомила газета "Вісті" від 24 січня 1995 р.: головнокомандувач пакистанською армією після успішного візиту до Швеції подарував головнокомандувачу шведською армією трьох чистокровних пакистанських коней. Однак до Швеції, як і до інших країн Західної Європи, ввозити коней з Пакистану суворо забороняється. Незважаючи на інтерес Швеції до продажу зброї Пакистану і побоювання у зв'язку з можливим дипломатичним скандалом Управління сільського господарства Швеції навіть як виняток не дозволило ввести чистокровних пакистанських коней, побоюючись зараження місцевих тварин кінською чумою — дуже небезпечною хворобою. Управління не погодилося навіть влаштувати карантин у Швеції, оскільки кінська чума може передаватися комахами. Тому коней після доставки у Швецію довелося забити.

Трапляються випадки, коли окремі країни не виконують навіть угод, досягнутих на міжнародному рівні, якщо діючі у них правила жорсткіші, ніж закріплені в зазначених угодах. Наприклад, до Англії досі забороняється ввозити домашніх тварин, не піддавши їх обов'язковому шестимісячному карантину, що суперечить діючим у ЄС правилам.

Жорстко контролюється, наприклад, у ЄС вміст залишків отрутохімікатів у товарах рослинного походження. Суворі вимоги існують також щодо якості насіння і насіннєвого матеріалу, тварин. Винятково жорсткі вимоги до імпорту товарів, передусім продовольчих, висуває Швеція. Ввезення у країну продовольчих товарів має, безумовно, відповідати національним стандартам, не містити заборонених добавок. Для імпорту ряду товарів (яєць, м'яса, молочних і морепродуктів) необхідно отримати спеціальний дозвіл.

Останнім часом особливого значення набувають заходи з охорони навколишнього середовища. їх можна поділити на дві групи:

• будівництво очисних споруд, створення нових матеріалів і джерел енергії, розробка нових технологій виробництва;

• законодавче регулювання, обмеження і заборона виробничих процесів, виготовлення промислових виробів і товарів, що спричинюють забруднення навколишнього середовища.

Зазначені заходи впливають на міжнародну торгівлю по-різному. Перший напрямок сприяє розробці нових видів обладнання і створення нового місткого ринку, але, як наслідок, збільшуються витрати на виробництво і підвищуються ціни на вироблені товари, що, у свою чергу, призводить до створення прямих і прихованих протекціоністських бар'єрів для захисту ринку і збільшення прибутків виробників очисних споруд.

Виразніші форми має протекціонізм, що спирається на заборони і обмеження, визначені вимогами до якості товарів або результатами їх функціонування. Наприклад, спочатку у США, а потім і в інших країнах було введено жорсткі норми на вміст шкідливих речовин у вихлопних газах автомобілів. Через це деякі виробники втратили ринок збуту. Інший випадок — історія з надзвуковим англо-фран-цузьким літаком "Конкорд", що був створений спеціально для трансконтинентальних польотів. Йому заборонялося приземлятись у США через високий рівень шумів.

В окремих випадках вимоги щодо охорони навколишнього середовища дають змогу досягти абсолютно певної мети. Так, у 1994 р. у Баку було досягнуто угоди про створення міжнародного консорціуму з розробки нафтових родовищ на шельфі Каспійського моря. Постало питання про будівництво нафтопроводу для перекачування нафти. Туреччина запропонувала прокласти його через Вірменію до турецьких середземноморських портів, Росія — до Новоросійська, що значно ближче й дешевше. Турецька сторона рішуче відкинула російський проект, посилаючись на можливу аварію танкерів при проходженні через Босфор, що може стати непоправною катастрофою для 10-мільйонного Стамбулу. Аргументація була б зрозумілою, якби танкери не проходили протокою, але вони проходять нею. Насправді йдеться про великі прибутки за перекачування нафти, не кажучи вже про стратегічні й політичні проблеми.

У міжнародній торгівлі продовольчими товарами, напоями, фармацевтичними, косметичними і парфумерними товарами, побутовою хімією тощо широко застосовуються обмеження, зумовлені вимогами до маркірування і упаковки. Упаковка має відповідати національним системам вимірювання і національним особливостям, мати відповідне певним вимогам маркірування.

Упаковка захищає товар від механічних пошкоджень, додає йому споживчих якостей і робить придатним до споживачів. Маркірування надає споживачеві необхідну інформацію про товар, спосіб його зберігання, використання тощо.

У багатьох країнах створено системи складних національних вимог до упаковки і маркірування товарів. Вони визначають розміри, вагу, форму, наприклад, консервних банок, пляшок, тари для харчових продуктів, забарвлення різних товарів, обсяг інформації, яку має містити маркірування товару. Важливо зазначити, що такі правила зазвичай відповідають національним особливостям їх виробництва і споживання.

Для зовнішньої торгівлі важливо, що упаковка і маркірування товарів, що ввозяться, мають повністю відповідати нормам і вимогам, прийнятим у країні-імпортері. Тому експортеру доводиться витрачати додаткові кошти і час на виконання цих вимог, адже у противному разі він не отримає дозволу на ввезення товарів до країни. Саме тут проходить межа, за якою вимоги до упаковки і маркірування починають виконувати торгово-політичні функції і часто перетворюються на нетарифний бар'єр у міжнародній торгівлі.

З економічної точки зору протекціоністський характер національних вимог до упаковки і маркірування закладений у тому, що виконання їх іноземними експортерами в умовах масового виробництва товарів підвищує витрати і в кінцевому підсумку ціну товару.

Зазначені вимоги можуть бути найрізноманітнішими. Так, у Канаді маркірування має бути нанесене обома офіційними мовами — англійською і французькою, у Фінляндії — фінською і шведською (датською або норвезькою).

У Канаді регулюються стандартні розміри або розфасовування заздалегідь упакованих товарів, а також розміри і вигляд упаковок для таких товарів, як яйця, риба, м'ясо. У Фінляндії для продовольчих товарів потрібно зазначати на етикетці інгредієнти і харчові добавки; хімікати повинні забезпечуватися відомостями про вміст і концентрацію небезпечних речовин.

В Австрії особливі вимоги висуваються до упаковки фруктів, овочів, шоколаду, маргарину. У Канаді має бути нанесене спеціальне маркірування при імпорті глазурованої кераміки, іграшок, навчальних матеріалів, паперових виробів, спортивних товарів тощо.

У більшості країн світу на етикетці, насамперед для харчових товарів, має бути нанесена вичерпна інформація про вагу, фірму і адресу виготовлювача, склад, поживність продукту, консерванти тощо.