Розділи

загрузка...
8.1. КІЛЬКІСНІ ОБМЕЖЕННЯ ІМПОРТУ І ЕКСПОРТУ; Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

8.1. КІЛЬКІСНІ ОБМЕЖЕННЯ ІМПОРТУ І ЕКСПОРТУ

Методи кількісного регулювання зовнішньої торгівлі, або, як їх ще називають, дозвільні режими, за допомогою яких здійснюється адміністративний вплив держави на зовнішньоекономічні відносини і особливо на зовнішню торгівлю, вперше почали застосовувати після Першої світової війни. Потім у період загострення економічної ситуації на світовому ринку втручання держави у зовнішньоекономічні зв'язки різко посилилося. Водночас у фазі високої кон'юнктури спостерігалося пом'якшення дозвільного режиму.

Із зазначуваних раніше причин у цей час митно-тарифна політика не може ефективно реалізовувати торгово-політичні завдання, що стоять перед нею. Саме тому на порядку денному постало питання про застосування додаткових заходів зовнішньоторговельної політики. Найефективнішими в цих умовах виявилися кількісні обмеження.

Кількісні обмеження експорту й імпорту — пряма адміністративна форма державного регулювання зовнішньоторговельного обороту. Після їх появи з'явилося багато нового у традиційному торгово-політичному механізмі. Кількісні обмеження за характером впливу на товарооборот принципово відрізняються від митних зборів, податків та інших засобів протекціонізму, що обмежують ввезення товарів через механізм цін.

Зазначені засоби підвищують ціни імпортних товарів і в такий спосіб спричинюють скорочення їх ввезення. Однак ані митні збори, ані інші засоби протекціонізму не обмежують виробника в питаннях виходу на зовнішній ринок, не встановлюють прямих адміністративних обмежень, що визначають кількість і номенклатуру товарів, дозволених до ввезення (вивезення), не обмежують коло країн, звідки (куди) ці товари можуть бути вивезені (ввезені).

Навпаки, кількісні обмеження, в якому б вигляді вони не практикувалися, є формою державного регулювання умов виходу підприємств на зовнішній ринок.

Як зазначалося, механізм ринкового регулювання економіки і зовнішньої торгівлі з традиційними регулювальними засобами виразно виявив обмежені можливості у кризові періоди і роки війни. Держава повинна була встановлювати жорсткий контроль над ввезенням і вивезенням товарів в інтересах національної економіки загалом.

Досвід двох світових воєн і повоєнні економічні труднощі засвідчили, що всеохоплюючий характер прямого адміністративного державно-монополістичного втручання в зовнішню торгівлю проявлявся в надзвичайних умовах, коли потрібно було централізовувати надходження й витрачання валютних ресурсів, забезпечувати сировиною і дефіцитними матеріалами найважливіші галузі національної економіки. При цьому особливо поширеними у зовнішній торгівлі були кількісні обмеження, а у валютній сфері — валютні. Характерно, що в роки Другої світової війни і в перші повоєнні роки кількісні й валютні обмеження застосовувалися майже в усіх державах щодо переважної частини товарообороту.

У періоди нормального економічного розвитку співвідношення між адміністративними і вартісними важелями регулювання зовнішньої торгівлі змінювалися на користь останніх.

Основна мета застосування кількісних обмежень — захист позицій національних виробників, коли інші торгово-політичні засоби виявляються неефективними. Із цим завданням переплітається інше не менш важливе — підтримка цін на товари, а отже, і прибутків виробників. Кількісні обмеження імпорту використовують для витіснення конкурентів з внутрішнього ринку. Значну роль кількісні обмеження відіграють і як знаряддя економічного тиску на інші країни з метою добитися поступок у конкурентній боротьбі й на торгових переговорах.

У використанні кількісних обмежень виразно простежується кілька етапів:

• запроваджені у 20-30-ті роки як тимчасові, надзвичайні торгово-політичні заходи, кількісні обмеження незабаром стали найважливішою складовою торгово-політичного арсеналу держав, а їх застосування перетворилося на звичайну практику.

У перше повоєнне десятиріччя кількісні обмеження застосовувалися більшістю держав і поширювалися на велике коло товарів. При цьому в основному йшлося про імпортні обмеження; • з початку 60-х років сфера застосування кількісних обмежень стала поступово звужуватися, однак і нині вони перебувають в арсеналі торгово-політичних засобів і поширюються на значну кількість товарів сільськогосподарського походження (насамперед у США), а також промислових товарів (в ЄС і Японії). Кількісні обмеження стають популярними в періоди несприятливої економічної кон'юнктури. У сучасній торгово-політичній практиці застосовують два основних види кількісних обмежень імпорту (експорту): контингентуючий і ліцензійний порядок.

Контингентуючий порядок — це обмеження ввезення іноземних (вивезення національних) товарів певною кількістю, обсягом або сумою на встановлений період часу.

Ліцензійний порядок — ця заборона вільного ввезення або вивезення товарів. Імпорт (експорт) може здійснюватися лише за спеціальним дозволом — ліцензією.

Ліцензії найчастіше видаються найбільшим імпортерам і експортерам товарів, тобто найбільшим виробникам або торговим компаніям країни. Ця система надає їм широкі можливості щодо використання державного апарату з метою регулювання зовнішньої торгівлі.

Ліцензування є найпоширенішою формою нетарифних обмежень, на яку припадає майже половина випадків їх застосування. При цьому більш як на 80 % вони стосуються торгівлі промисловими товарами.

Нині застосовують такі види ліцензій: індивідуальні, генеральні та автоматичні.

Крім того, на практиці часто використовують численні проміжні форми, що поєднують окремі елементи кожного з цих видів ліцензій.

Індивідуальна ліцензія — це дозвіл на імпорт або експорт товару. Ліцензії видає компетентний орган державної влади, що контролює зовнішню торгівлю, за заявою національної фірми-експортера або імпортера. Ліцензія є іменною, тобто її не можна передавати.

Індивідуальна ліцензія регламентує всі найважливіші аспекти зовнішньоторговельної операції. У ній зазначається:

• кількість товару;

• вартість товару, дозволеного до імпорту (експорту);

• країна походження (країна імпорту) товару;

• фірма-експортер (імпортер);

• термін дії ліцензії.

В окремих випадках використовують так звані відкриті індивідуальні ліцензії. їх відмінність від звичайних полягає в тому, що фірма може ввозити зазначений у ній товар без обмеження кількості.

Зазначимо, що індивідуальна ліцензія є дуже жорсткою формою кількісних обмежень. її застосовують дуже часто. Водночас розвиток економічних зв'язків, умови конкурентної боротьби на ринку, а також складності (адміністративні й технічні) з отриманням індивідуальної ліцензії зумовили поширення розвитку практики видачі генеральних і автоматичних ліцензій.

Генеральна імпортна (експортна) ліцензія — це постійно діючий дозвіл, який надає право будь-якій особі або фірмі імпортувати перелічені в ній товари без будь-яких обмежень за кількістю або вартістю протягом усього часу дії ліцензії. Генеральна імпортна ліцензія дозволяє ввозити зазначені у ній товари:

• або з певних, перелічених у ній країн;

• або з будь-яких країн.

У цьому разі ліцензія називається глобальною, або відкритою, генеральною ліцензією. Оскільки нині за генеральною ліцензією дозволяється ввозити (вивезення) велику кількість товарів, перелічування їх перетворило б її у громіздкий документ. Тому обрано інший шлях: у разі потреби, в генеральній ліцензії зазначаються лише ті товари, ввозити або вивозити які забороняється. Водночас обумовлюється, що всі інші товари можуть вільно імпортуватися (експортуватися) на основі генеральної ліцензії. Генеральні ліцензії і перелік товарів, що належать до них, публікуються в офіційних виданнях.

З метою спрощення системи видачі ліцензій з кінця 50-х років стала практикуватися видача так званих автоматичних ліцензій.

Особливість автоматичної ліцензії полягає в тому, що імпортер (експортер), подаючи заявку на отримання дозволу на імпорт (експорт), автоматично отримує дозвіл на ввезення (вивезення) товару за умови, звичайно, що він не дістав офіційну відмову.

Отже, у разі введення режиму автоматичного ліцензування значно спрощується процес отримання ліцензії, однак продовжує діяти правовий механізм, що дає змогу державі здійснювати контроль за зовнішньоторговельними операціями.

Необхідно зазначити, що перехід до автоматичного ліцензування аж ніяк не означає, що ліцензійна система перестає бути протекціоністським бар'єром на шляху руху товарів. Наявність попереднього контролю гальмує торгівлю, перешкоджає експорту (імпорту) і спричинює зайві витрати, погіршуючи умови конкуренції імпортних (експортних) товарів. Однак і при автоматичному ліцензуванні зберігається право держави в будь-який момент замінити ліберальний режим більш жорстким. Проте автоматичне ліцензування — це кращий вид обмежувальної політики, тому в ГАТТ прийняте рішення, що закликає країни-учасниці, які практикують кількісні обмеження, по можливості перейти на цей вид ліцензування.

Завершуючи розгляд проблем, пов'язаних із ліцензуванням зовнішньоторговельного обороту, зауважимо, що коли у країні існує валютний контроль, видача ліцензії означає й надання імпортерові необхідних для ввезення товарів валютних коштів.

Ліцензійний порядок звичайно поєднується з контингентуючим порядком ввезення (вивезення) товарів. Хоча він охоплює відносно невелику частину товарної номенклатури, значення контингентів у торгівлі відчутне, оскільки до товарів, що контингентуються, входять, як правило, найважливіші сировинні й продовольчі товари, текстильні вироби, чорні та кольорові метали, медикаменти. Контингенти (квоти) існують, наприклад, на ввезення низки найважливіших товарів (текстилю, алюмінію тощо). Тому вплив контингентів на ціни, обсяг і структуру зовнішньої торгівлі багатьох країн дуже значний.

Під дією контингентів підвищуються ціни на внутрішньому ринку на товари, а отже, і прибутки національних виробників, які продають товари, що є об'єктом кількісних обмежень. Контингентуючий порядок, крім того, дає додаткові прибутки імпортерам, що перепродують увезені товари, що призводить до підвищення внутрішніх цін і тим самим до зниження життєвого рівня населення.

У торгово-політичній практиці найчастіше використовують два види контингентів. Розглянемо їх.

1. Глобальний контингент (глобальна квота). Встановлює розмір імпорту (експорту) у вартісних або натуральних одиницях на певний період часу (рік, півріччя, квартал). Це найпоширеніший метод сучасного контингентуючого порядку.

У цьому разі обсяг імпорту, що допускається квотою, по країнах не розбивається — глобальний контингент обмежує лише загальну кількість товару, дозволеного для ввезення, і залишає за імпортером право обирати країну, де здійснюються закупівлі в рахунок контингенту. Це саме стосується і контингентуючого експорту.

Розмір контингенту визначається як різниця між внутрішнім споживанням і внутрішнім виробництвом. Однак на практиці часто все відбувається дещо інакше, бо торгово-політична роль контингенту полягає в захисті національних виробників, підтримці на внутрішньому ринку певного рівня цін, а часто і в тиску на експортуючу країну.

2. Індивідуальний контингент (індивідуальна квота). Розподілений по країнах. Відомо такі види індивідуальних квот:

• на базі глобальної квоти, коли товари в її межах розподіляються між країнами пропорційно їх частці в імпорті в попередній період;

• часто перевага надається країнам, які беруть на себе зустрічні зобов'язання щодо імпорту товарів з певної країни. Такі зобов'язання закріплюються у відповідних угодах. Ці квоти називаються двосторонніми квотами на договірній основі;

• іноді перевага надається так званим традиційним постачальникам, на користь яких виділяється значна частина квоти.

Зазначимо, що механізм розподілу контингентів по країнах часто перетворює індивідуальну квоту на інструмент дискримінаційної політики, що перекриває дорогу на ринки тієї чи іншої країни більшості експортерів, зацікавлених у вивезенні товару, який кон-тингентується.

У торгово-політичній практиці часто використовують так звані сезонні квоти. Вони поширюються, як правило, на сільськогосподарські товари. Суть їх полягає в тому, щоб перекрити дорогу імпортним товарам у сезон (під час дозрівання врожаю) і надати право на ввезення в міжсезоння. Мета цих квот — забезпечити ринками збуту національних виробників.

Від контингентів, що встановлюють кількість товарів, дозволених до імпорту у країну, потрібно відрізняти так звані тарифні контингенти.

Тарифний контингент — це дозвіл на ввезення у країну певної кількості товару за зниженим митом або безмитно. Товари, що ввозяться понад тарифний контингент, обкладаються звичайним митом.

Отже, тарифний контингент — це симбіоз кількісних обмежень і митно-тарифної політики. Він відкривається, як правило, для сировинних товарів, в імпорті яких за якомога нижчими цінами зацікавлені національні виробники. При цьому передбачається, що товар виробляється всередині країни, але в кількості, недостатній для покриття внутрішнього попиту.

Незважаючи на заборону ГАТТ кількісні обмеження досі часто використовувалися дискримінаційно, тобто вибірково відносно однієї або групи країн. Арсенал дискримінаційних заходів широкий. Це і вищі квоти щодо окремих країн, і вибіркове збереження контингентів і ліцензій на окремі товари, що ввозяться тільки з окремих держав, і ускладнена формальність, пов'язана з отриманням ліцензії на імпорт.

Отже, торгово-політична дискримінація, що здійснюється за допомогою кількісних обмежень, стала поширеним методом конкурентної боротьби на світовому ринку.

У ст. XII ГАТТ ідеться про те, що кількісні обмеження експорту та імпорту не повинні застосовуватися вибірково щодо окремих країн. Вони будуть недискримінаційними, якщо використовуватимуться однаково щодо всіх країн.

В окремих двосторонніх договорах і угодах недискримінаційне застосування кількісних обмежень трактується як розподіл контингентів і ліцензій пропорційно частці, яку та чи інша країна мала в імпорті країни, що вводить обмеження у відповідний базовий період. Іноді це положення визначається як зобов'язання країни, що вводить кількісні обмеження, ввозити товари з експортуючих країн так, щоб їх питома вага в імпорті не змінювалась і залишалася на тому самому рівні, який існував до введення кількісних обмежень.

Викладене допомагає зрозуміти суть дискримінаційного застосування кількісних обмежень. Очевидно, це таке використання ліцензій і контингентів, коли ввезення або вивезення товарів обмежується лише щодо однієї країни або групи країн. Іншими словами, дискримінаційним вважатиметься положення, при якому зовнішня торгівля з окремими державами ставиться в гірші умови порівняно з іншими.

Необхідно зазначити деякі особливості використання кількісних обмежень експорту. Річ у тім, що, обмежуючи імпорт, країна прагне не допустити конкуруючі товари на свій внутрішній ринок. Водночас, обмежуючи експорт, влади країни перешкоджають своїм виробникам вивозити товари на зовнішній ринок. Зрозуміло, що така, на перший погляд, дивна ситуація повинна мати логічне пояснення. Причини введення кількісних обмежень експорту можуть бути такі:

• до заборони експорту вдаються передусім з політичних міркувань. Це, зокрема, заборони, введені ООН (наприклад, заборона експорту зброї, стратегічної сировини в зони збройних конфліктів). Однак такі обмеження можуть бути введені й на національному рівні або на рівні угруповань держав, зокрема з міркувань національної безпеки в найширшому значенні цього слова. Наприклад, у країнах ЄС у 1989 р. було введено заборону (ембарго) на експорт продовольства і кормів, в яких внаслідок аварій на АЕС або інших надзвичайних подій зміст шкідливих речовин перевищує встановлений рівень;

• експортний контроль і ліцензування застосовуються у зв'язку з виконанням міжнародних зобов'язань (угод) з експорту окремих продуктів;

• кількісні обмеження експорту застосовуються до продуктів, що є дефіцитними, але необхідні для задоволення власних потреб країни.

Отже, кількісні обмеження щодо експорту значною мірою є вимушеними і визначаються об'єктивними причинами.

Загострення конкурентної боротьби на світовому ринку викликало появу нового виду кількісних обмежень, а саме добровільних обмежень експорту. їх запровадили в Японії і в країнах Західної Європи у формі контингентів на експорт у США окремих видів товару. Причиною була вимога імпортерів "добровільно" знизити експорт певних товарів під загрозою введення кількісних обмежень імпорту, підвищення існуючих обмежень або введення додаткового мита.

Добровільні обмеження або пропонуються країні-експортеру в односторонньому порядку, або встановлюються угодою між експортером і імпортером. До них найчастіше вдаються США щодо поставок з Японії, ЄС і країн, що розвиваються. Застосовуються вони і в імпорті країн ЄС з Японії і держав, що розвиваються. Добровільні обмеження можуть (крім введення кількісного регулювання експорту) здійснюватися шляхом зниження темпів приросту експорту або підвищення експортних цін, що спричиняє скорочення поставок.

Нині добровільні обмеження експорту дістали значного поширення. У 1990 р. вони охоплювали 6,2 % загального обсягу імпорту промислово розвинених країн, зокрема 8,8 % імпорту США (понад 45 млрд дол.). Загалом вони використовувалися (у 1991 р.) у 125 випадках, з яких у 47 — щодо поставок у США, у 53 — у країни ЄС і в 7 — щодо Канади. Під добровільні обмеження в різний час підпадала торгівля текстилем і одягом, сталлю, телевізорами, верстатами, легковими автомобілями, напівпровідниками, підшипниками, посудом тощо.

Усе це змусило країни — члени ГАТТ спеціально зайнятися цим питанням. Так, у Підсумковому документі "Уругвайського раунду" переговорів введено заборону на використання цього засобу зовнішньоторговельної політики.